Постанова

від 05.04.2021 по справі 520/5941/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 р. Справа № 520/5941/2020Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, по справі № 520/5941/2020

за позовом ОСОБА_1

до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі по тексту відповідач), в якому просив суд визнати протиправними дії Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України та зобов`язати Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.07.2018 по 16.01.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив дійсну військову службу в Державній прикордонній службі України та відповідно до наказу № 286-ос від 26.07.2018 був звільнений у запас та виключений зі списку особового складу з 30.07.2018. Разом з тим, відповідачем на день виключення зі списків особового складу частини, позивачу не було здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 рр., у зв`язку з чим 23.12.2019 позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2019, позовні вимоги ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року. Вказана компенсація була виплачена позивачу лише 16.01.2020, шляхом перерахування на його банківський рахунок. У зв`язку з чим, на думку позивача, такий несвоєчасний розрахунок є підставою відповідно до ст. 177 КЗпП України для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 по справі № 520/5941/2020 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ 23311274) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправними дії Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.07.2018 по 16.01.2020.

Зобов`язано Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.07.2018 по 16.01.2020.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 по справі № 520/5941/2020, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що з аналізу положень абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 6 гл.8 розд. V Інструкції № 558, слідує, що законодавець пов`язує набуття права на отримання компенсації за невикористану частину додаткової відпустки як учаснику бойових цій з моментом звільнення військовослужбовця з військової служби. При цьому, звертає увагу суду, що чинне законодавство не вимагає здійснювати нарахування та виплату такої компенсації саме вдень звільнення військовослужбовця з військової служби.

Стосовно вимоги про стягнення з Азово-Чорноморського - регіонального управління на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, вважає, що дана позовна вимога не відповідає нормам законодавства, оскільки, з урахуванням того, що позивач був військовослужбовцем, а не працівником, спірні правовідносини в даному випадку мають регулюватися нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України, зокрема нормами статтей 116, 117 Кодексу, що також підтверджується правовим висновком Пленуму Верховного Суду України, викладеним в постанові від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", за пунктом 2 якої передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Також зауважив, що заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку за період з 30.07.2018 по 16.01.2020 у розмірі - 214 тис. 227 грн. є очевидно не співмірною зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, оскільки, по-перше, позивач звернувся через 21 місяць після звільнення з військової служби, яке мало місце 30 липня 2018 року, при цьому суд не встановив, що позивач не знав про це його право або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право, а по-друге, сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки становить (26872,55 гри), тобто є у вісім разів меншою ніж сума середнього заробітку обчислена за показником, який зазначений в позовній заяві позивача (214227,00 грн).

У зв`язку з чим, враховуючи очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні. Такий висновок ґрунтується на правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду України в справі № 761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року.

Крім того, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за своєю правовою природою не є заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Про можливе порушення прав позивачу стало відомо 01.08.2018 року, разом з тим, позовна заява подана до суду в травні 2020 року, тобто, більш ніж через 21 місяць після звільнення з військової служби, що свідчить про грубе порушення позивачем строку звернення до суду і є підставою для залишення позовної заяви без розгляду. Враховуючи, що 16 січня 2020 року позивач отримав на свою банківську платіжну картку перераховану компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, в силу ст. 233 КЗпП України початок перебігу строку звернення до суду у вказаних відносинах розпочався 16 січня 2020 (наступний день після отримання перерахованої індексації грошового забезпечення) і закінчився 16 квітня 2020 року, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст.117 КЗпП України, на яку посилається позивач.

Таким чином, позивач 8 травня 2020 року звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, не порушивши питання про поновлення пропущеного строку, у зв`язку з чим адміністративний позов підпадає під дію вимог ст.ст.122, 123 КАС України, та підлягає залишенню без розгляду.

Позивач в надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилаючись на приписи ст. 1, 2, 24 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункт 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, вказує, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, оскільки грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, позивачу не виплачено в день його виключення зі списків частини, що свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів відповідного розрахунку, тобто не виконав пряму вимогу закону. Також зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми статтей 116, 117 КЗпП України, оскільки спеціальними нормами, які регулюють оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Щодо застосування судом принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, в постановах від 25.07.2018 по справі №552/993/17, від 30.05.2018 по справі №461/6803/16-ц, зазначив що такі дії є правом, а не обов`язком суду і можуть бути вчинені лише у разі часткового задоволення позовних вимог працівника, у зв`язку з чим просить суд не враховувати доводи апелянта з цього приводу.

Щодо строків звернення до суду з цим позовом, позивач зазначив, що відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, строк для звернення до суду в трудових спорах становить три місяці, який відраховується з дати коли позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав, тобто з дати отримання нарахованих роботодавцем сум. Вказує, що відповідачем перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій 16.01.2020. При цьому зазначає, що у зв`язку з тим, що є інвалідом 2-ї групи внаслідок війни, тобто особою, яка втратила здоров`я під час виконання обов`язків служби та захисту Батьківщини, змушений з моменту звільнення зі служби (31.07.2018) по теперішній час регулярно та планово звертатись до медичних закладів для лікування, а тому, визнає, що однією з причин прострочення звернення до суду є важкий стан його здоров`я. З огляду на викладене, враховуючи, що в період з 11.02.2020 по 13.03.2020 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у 23 відділенні для ветеранів війни КНП ХОР ОКПЛ№3, визнає, що позов подано із незначним запізненням. При цьому просив врахувати суд проведення на території України заходів карантину, що суттєво вплинули на можливість звернення за правовою допомогою для роз`яснень із зазначеного приводу.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020 року зупинено провадження у справі № 520/5941/2020 за апеляційною скаргою Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 року по справі № 520/5941/2020 до набрання законної сили судовим рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по справі № 240/532/20 (провадження № К/9901/14941/19).

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2021 року поновлено провадження у справі № 520/5941/2020 та призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу в Державній прикордонній службі України та відповідно до наказу № 286-ос від 26.07.2018 був звільнений у запас та виключений зі списку особового складу з 30.07.2018.

В період проходження військової служби в позивач перебував на фінансовому забезпеченні відповідача та отримував грошове забезпечення.

До дня виключення позивача зі списку особового складу, відповідачем не здійснено з позивачем розрахунок за усіма видами забезпечення, зокрема з фінансового забезпечення.

В період проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 23 жовтня 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на день виключення зі списків особового складу частини, позивачу не було здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 рр.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 по справі №520/7136/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року. Зобов`язано Азово-Чорноморське регіональне управління державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року.

Вищезазначені рішення набрали законної сили 17.12.2019.

16.01.2020 відповідачем нараховано на картковий рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дня додаткової відпустки учаснику бойових дій у розмірі 26872,55 грн.

Вважаючи, що відповідач протиправно, після остаточного розрахунку з позивачем, не виплатив останньому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з цим позовом 08.05.2020.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та правомірності, оскільки обов`язковою умовою, визначеною ст. 117 КЗпП України для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є наявність вини роботодавця, а з матеріалів справи не вбачається будь-яких обставин, що з незалежних від відповідача причин унеможливили своєчасну виплату грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу під час звільнення та неможливості відповідача протистояти таким обставинам. У зв`язку з чим, враховуючи, що днем остаточного фактичного розрахунку з позивачем є день зарахування на картковий рахунок позивача суми компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 26872,55 грн, тобто 16.01.2020, використовуючи положення Порядку №100, суд дійшов висновку про зобов`язання Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.07.2018 по 16.01.2020.

При цьому, суд першої інстанції вважав позовну заяву такою, що подана з дотриманням строку звернення до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5 частини першоїстатті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинна на час звернення позивача до суду й ухвалення оскаржуваного судового рішення, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першоїстатті 4 КАС Українипублічною службою є, зокрема, військова служба.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким він не був забезпечений під час проходження військової служби.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Включення грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (№ 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьоюстатті 122 КАС Українидля захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другійстатті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятоюстатті 122 КАС України.

Водночас частиною першоюстатті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і вРішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексу.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченомуглавою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами частини першоїстатті 19 Цивільного процесуального кодексу Українисправи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому нормиЦивільного кодексу Українивизначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Виходячи з цього, встановлений у частині першійстатті 233 КЗпП Українитримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС Україниі частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятоїстатті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першоїстатті 233 КЗпП України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку, який, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11.02.2021 по справі № 240/532/20, до набрання законної сили якою розгляд даної справи було зупинено, ґрунтується на правильному застосуванні судомстатті 122 КАС Українита не суперечитьРішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумаченостаттю 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексув аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 було звільнено в запас та виключено зі списку особового складу 30.07.2018 та остаточний розрахунок проведено 16.01.2020 року.

Тобто, останнім днем строку звернення до суду з цим позовом є 17.02.2020 (з урахуванням вихідних днів).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме відтиску поштового штампу на конверті, в якому позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду першої інстанції, з позовом позивач звернувся лише 08.05.2020, тобто більш як через місяць після отримання належних останньому коштів в рахунок компенсації відпустки як учаснику бойових дій.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, позивач, в надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що в період з 11.02.2020 по 13.03.2020 перебував на стаціонарному лікування у 23 відділенні КНП «ХОР Обласна клінічна психіатрична лікарня №3», що підтверджується доданою до відзиву копією виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №29/142 від 13.03.2020. Крім того, просив суд врахувати проведення на території України заходів карантину з приводу COVID-19, що, як вказує позивач, суттєво вплинуло на можливість звернення за правовою допомогою для роз`яснень із зазначеного приводу.

Колегія суддів вважає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підтвердженням поважності причин пропуску строку на звернення до суду виходячи з наступного.

Так, дійсно наданою до відзиву на апеляційну скаргу копією виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 29/142 від 13.03.2020 підтверджується перебування позивача на стаціонарному лікуванні у 23 відділенні КНП «ХОР Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» в період з 11.02.2020 по 13.03.2020. Разом з цим, позивачем не надано доказів неможливості звернення до суду в період з 14.03.2020 (наступний день після виписки зі стаціонару) по 08.05.2020 (дата направлення позовної заяви засобами поштового зв`язку).

Твердження позивача про проведення на території України заходів карантину з приводу COVID-19, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, доказів неможливості отримання правової допомоги з приводу оформлення позовної заяви в зазначений вище період (з 14.03.2020 по 08.05.2020), а також доказів необхідності її отримання позивачем до суду апеляційної інстанції не надано.

При цьому, слід зауважити, що лише 02.04.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, підпунктом 2 пункту 9 розділу І якого, уКодексі адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436): розділ VI "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 3 такого змісту: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями47,79,80,114,122,162,163,164,165,169,177,193,261,295,304,309,329,338,342,363цьогоКодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема, строки звернення до адміністративного суду продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, лише з 02.04.2020 строки на звернення до адміністративного суду, передбачені ст.122 КАС України, продовжувалися на строк дії такого карантину, тобто, за період з 14.03.2020 по 01.04.2020 така обставина, як запровадження карантину, була відсутня.

При цьому колегія суддів зазначає, що в постанові Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою було встановлено на всій території України карантин з 12.03.2020 по 03.04.2020 відсутні положення щодо заборони роботи суб`єктів господарювання, діяльність яких передбачає приймання відвідувачів, зокрема тих, які надають юридичні послуги, що в свою чергу свідчить про відсутність зазначених позивачем обставин, які перешкоджали йому отримати правову допомогу, необхідну для звернення до суду з цим позовом.

Отже, враховуючи, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, не наведено будь-яких інших обґрунтувань та не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а судом першої інстанції ці обставини не з`ясовувалася взагалі, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Разом з тим, судом першої інстанції не надано належної оцінки факту пропуску строку звернення до суду, внаслідок чого не застосовано до позовної заяви наслідків пропуску цього строку, передбачених статтею 123 КАС України.

Згідно із ч.1ст.319 КАС Українисудове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями238,240цьогоКодексу.

Відповідно до п.8 ч.1ст.240 КАС Українисуд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертоюстатті 123 цього Кодексу.

У свою чергу, згідно з ч.ч.3, 4ст. 123 КАС Україниякщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З урахуванням викладеного, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 по справі № 520/5941/2020, а позовну заяву - залишити без розгляду.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.02.2021 по справі №240/532/20, яка є обов`язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.

З приводу поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з ліквідацією Азово-Чорноморського регіонального управління, яке надійшло до суду апеляційної інстанції 08.02.2021 (в період коли провадження по даній справі було зупинено), з огляду на встановлені судом обставини справи щодо пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

Керуючись ст.ст.122, 123, ч.4 ст.229, п.8 ч.1 ст.240, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 по справі № 520/5941/2020 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова