Рішення

від 30.06.2020 по справі 640/11827/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м. Київ № 640/11827/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Перша Українська Лізингова Компанія доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проскасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

01.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Перша Українська Лізингова Компанія (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00004161402 від 28.03.2019, яким ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 51 300,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем прийнято протиправне рішення з порушенням чинного законодавства, отже таке рішення підлягає скасуванню. Зокрема позивач зазначає, що 01.04.2019 ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія було отримано податкове повідомлення-рішення № 00004161402 від 28.03.2019, що складено на підставі акту № 167/26-15-14-02-05/37241308 від 11.03.2019; зазначений акт було складено на підставі перевірки, яка була проведена з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки відповідно до положень пп. 78.1.4 Податкового кодексу України позапланова перевірка здійснюється у випадку виявлення недостовірних даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податку, якщо платник податку не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу; натомість ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія на лист № 122105/10/26-15-14-02-05 від 11.12.2018 ГУ ДФС у м. Києві Про надання інформації надано пояснення та їх документальні підтвердження; обґрунтуванням порушень з боку ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія у акті зазначено інформацію, що стосується діяльності посадових осіб ТОВ Оніксстор , а саме ОСОБА_1 , директора з 01.11.2016; в акті зазначено, що листом від 01.11.2018 № 6214/26-15-21-29 отримано протокол допиту свідка від 29.10.2018, згідно з яким ОСОБА_1 відношення до господарсько-фінансової діяльності ТОВ Оніксстор не має, не реєстрував і не являється директором цього підприємства; проте яким саме чином встановлювались юридично значимі факти та яке відношення до даних фактів має ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія не зазначено; також в акті зазначено, що згідно даних ІС Податковий блок відносно господарської діяльності ТОВ Оніксстор заведено Картку суб`єкта фіктивного підприємництва 225/26-15-21-29 від 05.11.2018; проте взаємозв`язок ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія та даних щодо постачальника ТОВ Оніксстор , що містяться в ІС Податковий блок , не зазначено; щодо співпраці ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія із посадовими особами ТОВ Оніксстор , то на момент укладення договору поставки продукції № 23/02 від 23.02.2015 директором був ОСОБА_2 ; листом № 53 від 31.10.2016 ТОВ Оніксстор повідомило про зміну посадової особи та призначення з 01.11.2016 директором ОСОБА_1 ; відповідно до витягу з ЄДР № 1001636268 від 02.11.2016 учасником ТОВ Оніксстор був ОСОБА_2 , а керівником з 01.11.2016 - ОСОБА_1 ; для перевірки було надано первинні документи (рахунки, банківські виписки, видаткові накладні), які підтверджують реальність господарських операцій між ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія та ТОВ Оніксстор ; додатково було надано митні декларації, в яких міститься перелік матеріалів і комплектуючих, які надійшли ТОВ Оніксстор , акти монтажу, що підтверджують виробництво даних одиниць обладнання; у разі якщо особи, які діють від імені ТОВ Оніксстор , перевищили свої повноваження або іншими діями нанесли шкоду ТОВ Оніксстор , то відповідний факт має бути встановлений рішенням суду; не погоджуючись із висновками акту перевірки, ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія надало заперечення на акт перевірки, проте, листом № 54136/10/26-15-114-02-05 від 25.03.2019 ГУ ДФС у м. Києві було повідомлено, що висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення; в подальшому податкове повідомлення-рішення було оскаржене в адміністративному порядку до ДФС України шляхом подачі скарги № 20 від 10.04.2019, проте рішенням ДФС України № 25664/16199-99-11-4-0125 від 04.06.2019 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

15.07.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/11827/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

15.08.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на таке. Згідно Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що податкові накладні, зареєстровані ТОВ Оніксстор на адресу ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія підписані електронним цифровим підписом ОСОБА_1 ; від оперативного управління ГУ ДФС у м. Києві від 01.11.2018 отримано протокол допиту свідка від 29.10.2018, згідно з яким ОСОБА_1 свідчить, що відношення до господарсько-фінансової діяльності ТОВ Оніксстор не має; крім того згідно даних ІС Податковий блок відносно господарської діяльності ТОВ Оніксстор заведено Картку суб`єкта фіктивного підприємництва № 255/26-15-21-29 від 05.11.2018 щодо непричетності керівника ОСОБА_1 до реєстрації та фінансово-господарської діяльності підприємства; отже податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, підписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2020 залишено без задоволення клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Українська Лізингова Компанія" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок у сфері побутових послуг управління аудиту у сфері торгівлі та послуг Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Перша Українська Лізингова Компанія з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Оніксстор за листопад 2016 року.

За результатами перевірки було складено акт від 11.03.2019 № 167/26-15-14-02-05/37241308 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія (код 37241308) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ Оніксстор (код 37788649) за листопад 2016 року, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість та показників фінансової звітності з їх відображенням в декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік .

Зазначеною перевіркою було встановлено порушення ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 51 300,00 грн., в т.ч. по періодам: листопад 2016 року у сумі 51 300,00 грн.

18.03.2019 ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія за вих. № 19 подало заперечення до акту перевірки № 167/26-15-14-02-05/37241308 від 11.03.2019, у яких просило скасувати акт.

25.03.2019 Головне управління Державної фіскальної служби України за листом вих. № 54136/10/26-15-14-02-05 від 25.03.2019 Про розгляд заперечення повідомило ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія про те, що висновки акта перевірки від 11.03.2019 залишено без змін, а заперечення без задоволення.

28.03.2019 Головне управління ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 00004161402, яким виявлено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 51 300,00 грн.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія подало до ДФС України скаргу на податкове повідомлення-рішення від 28.03.2019 № 00004161402, у якій просило визнати спірне податкове повідомлення-рішення неправомірним та скасувати його.

За результатами розгляду скарги ДФС України було прийняте рішення, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із законністю винесення спірного податкового повідомлення-рішення та не скасувавши його у адміністративному порядку, позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України, та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В силу приписів п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Згідно з визначенням наведеним у ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже у відповідності до наведеної норми первинний документ містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Аналогічну позицію сформував і Верховний Суд, що, зокрема, відображено у його постанові від 31.07.2018 у справі № 808/2549/17 (адміністративне провадження № К/9901/49439/18).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

На час проведення перевірки позивач був зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.08.2010 за № 1 070 102 0000 040827, що підтверджується випискою від 28.08.2018.

09.08.2010 ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія взято на облік у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві за № 57001; станом на момент перевірки позивач перебував на обліку у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Предметом перевірки стали господарські взаємовідносини позивача з ТОВ Оніксстор . Перевірку проведено на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 20.02.2019 № 2254.

Так, між ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія та ТОВ Оніксстор було укладено договір № 23/02 поставки продукції від 23.02.2015.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2, 1.3 договору № 23/02 поставки продукції від 23.02.2015 предметом поставки є устаткування для автоматичної обробки інформації, обладнання. Постачальник зобов`язується передати у власність покупцю продукцію для використання у його господарській діяльності, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору. Найменування, кількість, ціна продукції наводяться у виставлених рахунках на оплату, що є невід`ємною частиною договору.

01.11.2016 ТОВ Оніксстор виставило позивачу рахунок № ОС-0001815 на загальну суму 92 340,00 грн., в т.ч. ПДВ 15 390,00 грн.

03.11.2016 ТОВ Оніксстор виписало ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія видаткову накладну № ОС-11/0019 на товар системний блок серверний SYS-5019S-MS/E3-1230/16GB/2Ч1000GB у кількості 3 шт. на суму 92 340,00 грн., в т.ч. ПДВ 15 390,00 грн.

02.11.2016 ТОВ Оніксстор складено податкову накладну № 17 на суму 76 950,00 грн. без ПДВ.

02.11.2016 ТОВ Оніксстор виставило позивачу рахунок № ОС-0001816 на загальну суму 71 820,00 грн., в т.ч. ПДВ 11 970,00 грн.

04.11.2016 ТОВ Оніксстор виписало ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія видаткову накладну № ОС-11/0031 на товар системний блок серверний SYS-6018R-MT/2ЧE5-2630/32GB/2Ч1000GB у кількості 1 шт. на суму 71 820,00 грн., в т.ч. ПДВ 11 970,00 грн.

03.11.2016 ТОВ Оніксстор складено податкову накладну № 14 на суму 59 850,00 грн без ПДВ.

03.11.2016 ТОВ Оніксстор виставило позивачу рахунок № ОС-0001828 на загальну суму 71 820,00 грн., в т.ч. ПДВ 11 970,00 грн.

04.11.2016 ТОВ Оніксстор виписало ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія видаткову накладну № ОС-11/0030 на товар системний блок серверний SYS-6018R-MT/2ЧE5-2630/32GB/2Ч1000GB у кількості 1 шт. на суму 71 820,00 грн., в т.ч. ПДВ 11 970,00 грн.

03.11.2016 ТОВ Оніксстор складено податкову накладну № 25 на суму 59 850,00 грн. без ПДВ.

03.11.2016 ТОВ Оніксстор виставило позивачу рахунок № ОС-0001829 на загальну суму 71 820,00 грн., в т.ч. ПДВ 11 970,00 грн.

04.11.2016 ТОВ Оніксстор виписало ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія видаткову накладну № ОС-11/0026 на товар системний блок серверний SYS-6018R-MT/2ЧE5-2630/32GB/2Ч1000GB у кількості 1 шт. на суму 71 820,00 грн., в т.ч. ПДВ 11 970,00 грн.

03.11.2016 ТОВ Оніксстор складено податкову накладну № 26 на суму 59 850,00 грн. без ПДВ.

В рахунок оплати вищевказаних замовлень позивачем було перераховано кошти ТОВ Оніксстор відповідно до платіжних доручень № № 326, 330, 331, 332.

У подальшому зазначений товар позивачем було оприбутковано за бухгалтерським обліком для використання у господарській діяльності.

Так, відповідно до п. 2.1 договору № 23/02 поставки продукції від 23.02.2015 продукція буде поставлена за умовами договору у термін, що не перевищує 25 робочих днів з моменту повної оплати згідно п. 4.3. Допускається дострокова поставка продукції.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази поставлення товару ТОВ Оніксстор на користь ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія , зокрема, транспортні накладні і довіреності на отримання товару, проте, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що предмет поставки почав використовуватися у господарській діяльності ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія .

Щодо доказів використання отриманої продукції в господарській діяльності, то в матеріалах справи наявні наступні документи: наказ № ЛН000000045 Про введення в експлуатацію основних засобів господарського (виробничого) призначення від 29.11.2016; акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 111/2016 від 29.11.2016 (на системний блок серверний SYS-5019S-MS/E3-1230/16GB/2Ч1000GB 1 шт.); акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 112/2016 від 29.11.2016 (на системний блок серверний SYS-5019S-MS/E3-1230/16GB/2Ч1000GB 1 шт.); акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 113/2016 від 29.11.2016 (на системний блок серверний SYS-5019S-MS/E3-1230/16GB/2Ч1000GB 1 шт.); наказ № ЛН 000000046 від 29.11.2016 Про введення в експлуатацію засобів господарського (виробничого) призначення ; акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 114/2016 від 29.11.2016 (на системний блок серверний SYS-6018R-MT/2ЧE5-2630/32GB/2Ч1000GB 1 шт.); наказ № ЛН 000000047 від 29.11.2016 Про введення в експлуатацію засобів господарського (виробничого) призначення ; акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 115/2016 від 29.11.2016 (на системний блок серверний SYS-6018R-MT/2ЧE5-2630/32GB/2Ч1000GB 1 шт.); наказ № ЛН 000000048 від 29.11.2016 Про введення в експлуатацію засобів господарського (виробничого) призначення ; акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 116/2016 від 29.11.2016 (на системний блок серверний SYS-6018R-MT/2ЧE5-2630/32GB/2Ч1000GB 1 шт.).

З урахуванням наведених обставин, суд звертає увагу, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В силу приписів п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

На виконання вказаної норми Податкового кодексу України Міністерство фінансів України наказом № 1307 від 31.12.2015 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Відповідно до пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а наявність первинних документів, які мають обов`язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані.

В силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

Верховний Суд України у своїх постановах від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, від 22.09.2015 у справі № 21-887а15 також сформував висновки, відповідно до яких податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Цей висновок Верховного Суду України підтримав і Верховний Суд у своїх постановах від 16.04.2020 у справі № 826/5012/14 (адміністративне провадження № К/9901/26350/18), від 15.04.2020 у справі № 826/26692/15 (адміністративне провадження № К/9901/25287/18), від 03.04.2020 у справі № 826/2492/17 (адміністративне провадження № К/9901/33295/18), від 31.03.2020 у справі № 520/8893/18 (адміністративне провадження № К/9901/27066/19).

Натомість у постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 у справі № 2а/3264/11/1070, було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Суд акцентує увагу, що факт непричетності керівника ТОВ Оніксстор ОСОБА_1 до фінансово-господарської діяльності підприємства не підтверджується вироком суду, який набрав законної сили, а лише вбачається із протоколу допиту свідка від 23.10.2018, у якому ОСОБА_1 зазначив, що ТОВ Оніксстор (код 37788643) йому невідоме, він його не реєстрував та не являвся його директором.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Сам факт наявності вироку, особливо того, що ухвалений на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з урахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Такий висновок викладено Верховним Судом у його постановах від 03.03.2020 у справі № 520/3580/19 (адміністративне провадження № К/9901/118/20), від 20.12.2018 у справі № 826/20081/16 (адміністративне провадження № К/9901/42306/18).

Отже, з огляду на наведений вище висновок Верховного Суду інформація, яка відображена у протоколі допиту свідка тим більше не може бути підставою для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, оскільки обвинувальний вирок у кримінальному провадженні ще не винесено, а інформація, яка зазначена свідком, у процесі досудового розслідування може бути спростована.

Також суд принагідно звертає увагу на таке.

Частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України.

У ч. ч. 1, 2 ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

При цьому, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 822/551/18 (адміністративне провадження № К/9901/61751/18).

Як встановлено судом з матеріалів справи, ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб ТОВ Оніксстор відсутня.

Отже, сам факт порушення кримінального провадження до винесення судом обвинувального вироку в рамках такого провадження не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Наведеної позиції притримується і Верховний Суд, який в постанові від 27.03.2018 у справі № 816/809/17 (адміністративне провадження № К/9901/1349/17) зазначив: вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, такого доказу як вирок надано не було .

До того ж, факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у своїх постановах від 17.12.2018 у справі № 826/14217/15 (адміністративне провадження № К/9901/21086/18), від 19.03.2019 у справі № 826/3740/17 (адміністративне провадження № К/9901/63213/18), від 20.12.2018 у справі № 826/20081/16 (адміністративне провадження № К/9901/42306/18), від 09.04.2019 у справі № 2а-1929/12/0970 (адміністративне провадження № К/9901/11572/18), від 11.12.2018 у справі № 804/6942/16 (адміністративне провадження № К/9901/31028/18).

Додаткового варто звернути увагу і на те, що в матеріалах справи № 640/11827/19 наявна світлокопія протоколу допиту свідка без зазначення в акті перевірки про надання дозволу слідчого на розголошення даних досудового розслідування. Натомість, сам по собі факт порушення кримінальної справи не доводить складу податкового правопорушення.

Зазначеної позиції притримується і Верховний Суд, яка відображена у його постанові від 26.06.2018 у справі № 826/5522/14 (адміністративне провадження № К/9901/4065/18).

Саме тому матеріали досудового розслідування за кримінальним провадженням № 4201710104 від 20.09.2017 не можуть бути враховані як доказ фіктивності ТОВ Оніксстор .

Щодо посилань відповідача у акті перевірки на інформацію з ІС Податковий блок варто зазначити, що така інформація сприймається судом критично, оскільки така інформація сама по собі не спростовує реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ Оніксстор . Натомість, така інформація стосується виключно ТОВ Оніксстор і не вказує на протиправні дії позивача.

Натомість, позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Отже, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 808/1593/17 (адміністративне провадження № К/9901/48159/18).

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У рішеннях від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України , від 10.03.2010 у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у його постановах від 15.01.2019 у справі № 815/4561/16 (адміністративне провадження № К/9901/33072/18), від 05.02.2019 у справі № 805/4717/15-а (адміністративне провадження № К/9901/36631/18), від 19.03.2019 у справі № 815/3705/13-а (адміністративне провадження № К/9901/8551/18) тощо.

Щодо обов`язку доказування суд вважає за потрібне акцентувати увагу на наступному.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як встановлено у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 809/435/17 (адміністративне провадження № К/9901/40599/18), при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як вже було досліджено судом, в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Оніксстор .

Додаткового суд відмічає, що відповідачем не доведено і факту існування змови чи узгодженості дій між позивачем та ТОВ Оніксстор , не надано доказів недобросовісності позивача у сфері податкових правовідносин, не доведено отримання позивачем неправомірної податкової вигоди за здійсненими господарськими операціями.

Відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в постанові від 11.02.2015 у справі № 2а-9084/10/1370 (К/9991/77465/11), позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається в сфері податкових відносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Окремо варто також зауважити на концептуальних правових позиціях Верховного Суду в питаннях реальності господарських операцій , зокрема про те, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Відповідні правові позиції викладено Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, від 11.09.2018 у справі № 2а-3693/12/2170, від 31.08.2018 у справі № 1570/4299/12, від 12.06.2018 у справі № 802/4132/15-а.

В силу ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо поданої позивачем таблиці 6 Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам по ТОВ Оніксстор , у якій зазначена заробітна плата ОСОБА_1 у розмірі 2 000,00 грн., то суд ставиться до такого матеріалу критично, оскільки, по-перше, ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія не є роботодавцем ОСОБА_1 , а тому не може мати у розпорядженні матеріали звіту про суми нарахованої заробітної плати по ТОВ Оніксстор та не уповноважене засвідчувати їх достовірність власною печаткою; по-друге, копія таблиці 6 не є належним доказом того, що заробітна плата ОСОБА_1 дійсно виплачувалась, а такий звіт дійсно було подано до контролюючого органу.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товару фактично мали реальний характер, поставка товару фактично відбулась і предмет договору поставки № 23/02 від 23.02.2015 почав використовуватися ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія у його господарській діяльності, до того ж, відбулися і зміни у майновому стані платника податків ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія (сплата коштів за предмет договору поставки № 23/02 від 23.02.2015, що підтверджується банківськими виписками по рахунку ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія від 02.11.2016 та 03.11.2016).

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає правильним задовольнити вимоги ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія у повному обсязі.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції про сплату № 29682 від 27.06.2019 позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у формі судового збору у розмірі 1 921,00 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Перша Українська Лізингова Компанія - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00004161402 від 28.03.2019, яким ТОВ Перша Українська Лізингова Компанія (адреса: 01042, м. Київ, провулок Новопечерський, буд. 3, корп. 2, оф. 9, ідентифікаційний код 37241308) зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 51 300,00 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Перша Українська Лізингова Компанія (адреса: 01042, м. Київ, провулок Новопечерський, буд. 3, корп. 2, оф. 9, ідентифікаційний код 37241308) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко