Рішення

від 01.07.2020 по справі 120/1728/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 липня 2020 р. Справа № 120/1728/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

21.04.2020 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-7569/15-19-СГ від 19.03.2020 про відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Великомитницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати йому дозвіл згідно клопотання від 13.11.2019 № М-23527/0/94-19 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Великомитницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Великомитницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, однак отримав відмову у вигляді наказу № 2-7569/15-19-СГ від 19.03.2020. Підставою для відмови у наданні такого дозволу слугувала невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки земельна ділянка сформована і має кадастровий номер 0524880600:01:000:0030 загальною площею 3,0708 га, то згідно ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Позивач, вважає рішення протиправним, що порушує його права, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 24.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.

15.05.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що земельна ділянка вже є сформованою (кадастровий номер 0524580400:01:003:0030), крім того позивачу було роз`яснено, що в даному випадку необхідно було звертатись з клопотанням щодо надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки.

Щодо стягнення судових витрат, то відповідач зазначив, що сума гонорару у розмірі 1000 грн. ніяким чином не обґрунтована та не підтверджена належними доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

13.11.2019 ОСОБА_1 , звернувся до ГУ Держгеокадастру у

Вінницькій області із електронною заявою (клопотанням № М-23527/0/94-19) про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Великомитницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області та межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0524880600:01:000:0030.

04.12.2019 за наслідками розгляду клопотання позивача, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ 2-23573/15-19- СГ про "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" (оригінал наказу перебуває у Відповідача).

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-23573/15-19-СГвід 04.12.2019 підставою відмови у наданні дозволу на виготовлення документації слугувала необхідність погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Великомитницькій сільській раді Хмільницького району.

Вважаючи відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області протиправною, позивач звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі № 120/4211/19-а адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-23573/15-19-СГ від 04.12.2019 року про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Великомитницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га , із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача від 13.11.2019 року за № М-23527/0/94-19, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

За наслідками повторного розгляду клопотання позивача від 13.11.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ № 2-7569/15-20-СГ від 19.03.2020, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га на території Великомитницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Підставою відмови у наданні дозволу на виготовлення документації являється те, що земельна ділянка сформована і має кадастровий номер 0524880600:01:000:0030 загальною площею 3,0708 га, то згідно ч.6 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельнихділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Позивач вважає наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2- 7569/15-20-СГ від 19.03.2020 є протиправним, та таким що підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом абзаців 1 та 3 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з наведеного, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

В свою чергу, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Із аналізу вищенаведених норм видно, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок без зміни цільового призначення, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій", проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Стаття 25 Закону України "Про землеустрій" визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

В межах спору, що виник між сторонами у цій справі, оцінка судом надається підставам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Так, судом встановлено, що позивачем разом із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області було додано графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування (Публічна кадастрова карта України).

У наказі відповідача від 19.03.2020 про відмову у наданні дозволу не містить зауважень до змісту та форми клопотання поданих до нього додатків, в тому числі, щодо місця розташування земельної ділянки, її цільового призначення тощо.

Суд зазначає, що публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

В розумінні статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон № 3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною п`ятою статті 5 Закону № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

У відповідності до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що додані позивачем до клопотання від 13.11.2019 графічні матеріали (викопіювання) на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки. Для більш чіткої ідентифікації бажаного місця розташування позивачем зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 0524880600:01:000:0030, яка межує поруч з земельною ділянкою яку позивач хоче отримати.

Посилання відповідача на невідповідність місця розташування земельної ділянки, в оскаржуваному наказі від 19.03.2020 не містить будь-яких обґрунтувань.

В матеріалах справи також відсутні докази невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

А відтак, позивачем було надано належні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що є підставою для вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 0840/2979/18.

Стосовно доводів відповідача, що земельна ділянка вже є сформованою і має кадастровий номер, то тут суд вказує, що з наданого державного акту не є можливим встановити чи є тотожними земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні по відношенню до землі, яку бажає отримати позивач.

Більш того, у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку відсутня інформація, що земельна ділянка із кадастровим номером 0524880600:01:000:0030 перебуває у постійному користуванні/оренді у будь- кого.

В наданому відповідачу клопотанні від 13.11.2019 року, позивач просить надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на ст.118, 121 та 122 Земельного кодексу України.

Ч.7 ст.118 ЗК України передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Тобто норма закону, на яку посилається позивач у своєму клопотанні, передбачає саме надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 5 - 6 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Стаття 118 ЗК України не містить застережень, а тому встановлена нею процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки які на момент подання клопотання не є сформованими як об`єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Останні теж можуть бути надані громадянам у власність у встановленому ст. 118 ЗК України порядку.

Отже, відмова відповідача, оформлена наказом від 19.03.2020 №2-7569/15-19-СГ, не ґрунтується на вимогах закону.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Водночас суд відмічає, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року в справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отож, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на зазначене, а також ураховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності дій відповідача та, з метою повного захисту прав позивача, суд зобов`язує Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності.

На думку суду, в даному випадку втручання зумовлено досягненням правомірної цілі, оскільки зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, не відновить порушених прав позивача та в подальшому, у разі невиконання відповідачем судового рішення, спричинить чергове звернення до суду.

Подібного висновку дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 січня 2017 року (справа № К/800/21531/16).

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що спірне рішення прийняте відповідачем не на підставі, та не у межах повноважень та не в спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Надаючи оцінку письмовим доказам, суд наголошує, що на підставі п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 10.04.2020 №8, акт приймання-передачі наданих послуг згідно договору з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) від 15.05.2020, розрахунок суми гонорару від 10.04.2020, книгу обліку доходів і витрат ОСОБА_2 , квитанцію №8 від 10.04.2020, що підтверджує оплату в розмірі 1000 грн. за надані послуги, а також ордер про надання правничої (правової) допомоги від 16.04.2020 серії АВ №1004012 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ТР №000408.

Як вбачається з поданих документів, 10.04.2020 між позивачем та адвокатом Костюком С.М. укладено Договір №8 про надання правничої допомоги.

За умовами цього договору (п. 1.1, 4.1) адвокат бере на себе зобов`язання представляти інтереси Клієнта у підготовці документів, збору доказів, для звернення до адміністративного суду з позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, представляє права і законні інтереси Клієнта у Вінницькому окружному адміністративному суді з усіма правами представника, а Клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги. Клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 1000 грн.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 у справі №826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

На підтвердження витрат понесених позивачем на правничу допомогу, останнім надано квитанцію №8 від 10.04.2020 на виконання умов Договору від 10.04.2020 №8 у розмірі 1000 грн.

Про оприбуткування готівкових коштів в сумі 1000,00 грн. свідчить витяг із книги обліку доходів і витрат, що ведеться адвокатом Костюком С.М.

Як вбачається із акта приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги від 15.05.2020 з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) від 10.04.2020, а також з розрахунку суми гонорару від 10.04.2020, позивачеві надано такі юридичні послуги:

- надання усних консультацій та роз`яснень щодо правових питань, збір та правовий аналіз інформації, документів та матеріалів, вивчення судової практики у подібних справах (затрачено 1 година часу; вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 250 грн.);

- складання та подання позовної заяви (затрачено 3 годин часу; вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 250 грн., тобто 3х250=750 грн.)

Таким чином, загальна вартість наданих послуг відповідно до Договору становить 1000 грн.

З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності, та понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративній позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-7569/15-19-СГ від 19.03.2020 про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл згідно клопотання від 13.11.2019 на розроблення проекту землеустрою щодо одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, розташованої на території Великомитницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн., що в загальній сумі становить 1840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Рішення в повному обсязі складено: 01.07.2020

Суддя Віятик Наталія Володимирівна