Постанова

від 23.06.2020 по справі 910/18782/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. Справа№ 910/18782/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року (дата підписання повного тексту 16.03.2020 року)

у справі № 910/18782/19 (суддя: Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОІНЖИНІРІНГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ"

про стягнення 318317,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОІНЖИНІРІНГ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ" (далі відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 318317,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №1/16.09.19 від 16.09.2019 року, а саме прострочення відповідачем строку поставки товару, у зв`язку із чим, позивачем на підставі п.7.2. договору здійснено нарахування неустойки у сумі 318317,49 грн за несвоєчасну поставку товару.

Господарський суд міста Києва позов задовольнив частково, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОІНЖИНІРІНГ" неустойку у сумі 145895,52 грн та судовий збір в розмірі 4774,77 грн своїм рішенням від 11.03.2020 року (повний текст складено 16.03.2020).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року у даній справі повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, позивач не направляв відповідачу заяву про зміну (уточнення) предмету позову. Крім того, судом першої інстанції в порушення ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, прийнято докази позивача щодо ніби-то нанесених збитків, подані 10.03.2020 року з клопотанням про долучення доказів, навіть не дослідивши причини такого неподання з позовною заявою та не озвучивши їх в судовому засіданні.

Також, за твердженням скаржника суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду викладену у постанові №914/2505/17 від 27.11.2018 року.

Так, скаржник вказав, що продукція є специфічною, певної торгової марки та сторони обумовили не тільки її поставку, а і виробництво та відвантаження з урахуванням звичайних умов. Таким чином, відповідач не мав змоги і підстав поставити позивачеві інший аналогічний товар (іншого виробника) ніж зазначено в договорі.

При цьому, скаржник зазначає і надає докази того, що затримка поставки відбулась в результаті наявності випадку та обставин непереборної сили, які не залежали від відповідача та які відповідач не міг передбачити. Скаржник, зважаючи на всю його обачність, не міг передбачити відсутності дозволів на здійснення міжнародних вантажних перевезень і в.ч. наданих Республікою Польща та пов`язаних з чим черг на кордонах та неможливість здійснення перевезень на момент укладення договору.

Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції, не зважаючи на докази не прийняв доводи щодо наявності випадку або непереборної сили та не зменшив розмір неустойки на прохання відповідача до 1 гривні.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020 року справу № 910/18782/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року у справі №910/18782/19 своєю ухвалою від 18.05.2020 року.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/18782/19 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року у справі №910/18782/19 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О. своєю ухвалою від 23.06.2020 року.

Представники сторін у судове засідання 23.06.2020 року не з`явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

16.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОІНЖИНІРІНГ" (покупець) був укладений договір поставки №1/16.09.19 (далі - договір поставки), відповідно до умов якого відповідач як постачальник, зобов`язався поставити, а позивач як покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення (в подальшому іменується товар). Найменування, асортимент, номенклатура, сортимент, кількість товару вказані в Специфікаціях, які оформляються у вигляді додатків до цього договору та є невід`ємною його частиною.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2., 3.3. договору, товар за цим договором поставляється на умовах, зазначених в Специфікаціях до цього договору, згідно з Інкотермс 2010. Товар поставляється в асортименті, за цінами та в кількості, що вказані в специфікаціях. Товар поставляється партіями в терміни, узгоджені сторонами в Специфікації.

Специфікацією № 1 від 16.09.2019 сторонами було погоджено асортимент, ціну, кількість товару, умови та терміни поставки товару.

Згідно п. 1 Специфікації загальна вартість товару, що поставляється по цій Специфікації становить 265 264,58 грн з урахуванням ПДВ.

Пунктом 2 Специфікації встановлено, що товар по цьому додатку поставляється на умовах DDP Київ, проспект Голосіївський, 26-А (Інкотермс 2010) після проведення оплати 80 % від загальної вартості товару, зазначеного в Специфікації, здійсненої протягом 3 банківських днів з моменту отримання рахунку постачальника.

Дата поставки товару - з 14.10.2019 року по 18.10.2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем згідно із платіжним дорученням №1104 від 18.09.2019 року на підставі виставленого відповідачем рахунку №753 від 16.09.2019 року здійснено оплату 80% вартості товару, на суму 212211,66 грн.

30.10.2019 року відповідач здійснив поставку товару (система стільникового полікарбонату Rodeka (виробництва Німеччини) білого РС2600-40-7-U білого кольору) на суму 265264,58 грн.

26.11.2019 року позивач направив на адресу відповідача претензію, в якій вимагав сплатити штраф за несвоєчасну поставку товару, нарахований на підставі п.7.2. договору у сумі 318317,49 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до Специфікації до договору поставки №1/16.09.19 від 16.09.2019 року відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити поставку у період з 14.10.2019 року по 18.10.2019 року.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач повинен був здійснити поставку товару у строк до 18.10.2019 року включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач поставив позивачу товар на суму 265264,58 грн (система стільникового полікарбонату Rodeka (виробництва Німеччини) білого РС2600-40-7-U білого кольору) 30.10.2019 року, що підтверджується видатковою накладною №793 від 30.10.2019 року.

Тобто , відповідач виконав свої обов`язки з поставки товару у повному обсязі, але з порушенням встановленого договором строку.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки №1/16.09.19 від 16.09.2019 року щодо постачання товару у строки встановлені договором належним чином доведений та не заперечується скаржником.

В підтвердження неможливості своєчасно здійснити виконання взятих на себе зобов`язань за договором, відповідач, зокрема, посилається на Висновок № 19- 08-5/176 Львівської Торгово-промислової палати від 20.02.2020 року про можливе несвоєчасне виконання зобов`язання за договором №1/16.09.19 від 16.09.2019 року.

Відповідності до п. 9.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно договору, якщо таке невиконання стало наслідком надзвичайної та непереборної за наявних умов (форс-мажорних обставин), тобто подій, настання яких ні Покупець, ні постачальник неспроможні були передбачити і попередити (пожежі, повені, градобій, посуха, землетруси, інші стихійні явища природи, воєнні дії, АТО тощо).

Сторона, що перебуває під дією форс-мажорних обставин, зобов`язана протягом трьох днів повідомити іншу сторону про виникнення, характер і можливу тривалість обставин. У цьому випадку час дії форс-мажорних обставин продовжує на відповідні строки виконання Сторонами обов`язків за цим Договором (п.9.2. договору).

У відповідності до п. 9.4. договору сторони погодили, що факт виникнення та строк дії форс-мажорних обставин підтверджується актом Торгово-промислової палати.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України, зокрема:

- засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб;

- засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Частиною 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Пунктом 3.2. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (надалі - Регламент ТПП України) визначено, що не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Згідно п. 3.3. Регламенту ТПП України, сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

За результатами розгляду документів ТПП України / регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.11. Регламенту ТПП України).

Таким чином, Висновок № 19-08-5/176 Львівської Торгово-промислової палати від 20.02.2020 року не є документом, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), тобто не є сертифікатом ТПП України у відповідності до Регламенту ТПП України та Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач не надав належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження звільнення його від відповідальності за порушення строків поставки товару.

Окрім того, додані відповідачем до відзиву документи не підтверджують факту наявності форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач.

Більш того, відповідно до у пункті п.9.5 договору сторони погодили, що наявність форс-мажорних обставин не звільняє будь-яку сторону від відповідальності, у разі якщо остання прострочила виконання зобов`язань.

Крім того, направлення відповідачем повідомлень про настання форс-мажорних обставин із відповідних актом Торгово-промислової палати матеріали справи не містять.

Щодо посилання скаржника на незастосування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду викладену у постанові №914/2505/17 від 27.11.2018 року, колегія суддів відзначає, що останні не спростовують висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, а містять лише відповідні посилання (які враховані при розгляді цієї справи), зокрема, що ..здійснення електронної переписка як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання та визначається цивільним звичаєм за ст. 7 Цивільного кодексу України ., а також ..обмін сторонами інформацією при виконання договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні .

Так, надана відповідачем у матеріали справи роздруківка телефонної переписки (скріншоти листування за допомогою мессенджера Viber) у відповідності до приписів ст.ст. 91, 96 Господарського процесуального кодексу України не може бути прийнята судом як належний та допустимий доказ по справі, оскільки .

Згідно з ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідчені електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Роздруківки електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. 1, 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7, ст. 12 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Таким чином, саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.

Відтак, колегія суддів зазначає, що роздруківка телефонної переписки (скріншоти листування за допомогою месенджера Viber) без ЕЦП не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.

Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №9901/43/19. Крім того, аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 11.06.2019 року у справі №904/2882/18 та від 24.09.2019 року у справі №922/1151/18.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів відповідача про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків поставки товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

За змістом п. 7.2. договору, у разі несвоєчасної поставки товару, постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 10% від суми договору за кожен день прострочення, яка починає нараховуватися після спливу кінцевої дати поставки погодженої сторонами.

За порушення відповідачем строків поставки товару позивачем нарахована та заявлена до стягнення (у редакції заяви від 17.02.2020 року) неустойка у розмірі 318317,49 грн нарахована за 12 днів прострочення виконання зобов`язання.

Однак, враховуючи те, що умовами договору передбачено, що відповідач повинен був здійснити поставку товару у строк до 18.10.2019 року включно, а поставка товару відбулася 30.10.2019 року, періодом нарахування неустойки є 19.10.2019 року по 29.10.2019 року (11 днів).

Здійснивши перерахунок неустойки судом встановлено, що сума неустойки за порушення строку поставки становить 291791,04 грн.

Щодо твердження скаржника, що суд першої інстанції, не зважаючи на докази не прийняв доводи щодо наявності випадку або непереборної сили та не зменшив розмір неустойки на прохання відповідача до 1 гривні, колегія суддів відзначає наступне.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 року по справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зменшення розміру неустойки до 1 гривні нівелюватиме саме значення неустойки як відповідальності за порушення зобов`язання (у цьому випадку порушення строків поставки), що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання товару у передбачені договором строки.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15.02.2018 року у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа ,яка порушила зобов`язання.

Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені та штрафу відповідач посилається зокрема, на незначний строк прострочення виконання зобов`язання; відсутність у позивача збитків, у зв`язку із простроченням; обставини, за яких відбулося прострочення (наявність черг на кордоні та відсутність дозволів на транзит); вжиття відповідачем всіх можливих заходів по виконанню зобов`язання та винятковість випадку; надмірно великий розміру неустойки, нарахованої позивачем.

Як встановлено судом вище, відповідачем 30.10.2019 було здійснено повну поставку товару, період прострочення поставки становить 11 днів та є незначним.

Згідно із наданим відповідачем до відзиву листа перевізника від 28.11.2019 року, роздруківками наявність затримки завантаження була тривалим перетином кордону Чеської Республіки з Україною.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги, що будь-яких вимог щодо здійснення поставки у період прострочення покупцем постачальнику пред`явлено не було.

Позивач стверджує, що у зв`язку із несвоєчасною поставкою відповідачем систем стільникового полікарбонату Rodeca PC2600-40-7-U позивач поніс збитки у сумі 236 003,03 грн, в підтвердження чого надав копію листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворк Спейс" № 04/11-19 від 04.11.2019 року; копію договору № 1040/15 від 21.10.2019 року; копію додатку № 1 до договору № 1040/15 від 21.10.2019 року; копію акту приймання-передачі виконаних робіт від 28.10.2019 року; копію акту приймання виконаних робіт від 24.10.2019 року; копію акту надання послуг від 04.11.2019 року № 1681; копію податкової накладної від 04.11.2019 року № 17; копію акту надання послуг від 24.10.2019 року № 1618; копію податкової накладної від 22.10.2019 року № 133.

Оцінивши надані позивачем докази, судом встановлено, що із наданих позивачем документів не вбачається, що виконання ремонтних робіт було здійснено у зв`язку із простроченням відповідачем поставки систем стільникового полікарбонату Rodeca PC2600-40-7-U. Лист від 04.11.2019 року вих. №04/11-19 не є первинним документом, який підтверджує суму загальновиробничих та адміністративних витрат. Доказів в підтвердження того, що сума загальновиробничих та адміністративних витрат становить 113740,27 грн позивачем не надано.

За таких обставин, зазначені вище документи не підтверджують посилань позивача на наявність завданих збитків у сумі 236003,03 грн.

Докази на підтвердження понесених покупцем (позивачем) збитків чи додаткових витрат через прострочення поставки товару в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи повну поставку відповідачем товару, період прострочення поставки за яким є незначним, встановлені судом обставини щодо причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язання, а також загальні засади, встановлені статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір неустойки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру неустойки до 50%.

Наведені вище висновки суду щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, узгоджується із позиціями Верховного Суду, наведеними у постановах від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 року у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 року у справі №916/2268/18.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в сумі 145895,52 грн (50 % від 291791,04 грн).

Твердження скаржника, про те, що позивач не направляв відповідачу заяву про зміну (уточнення) предмету позову. Та твердження, що судом першої інстанції прийнято докази позивача про ніби-то нанесення збитків, подані 10.03.2020 року з клопотанням про долучення доказів, не дослідивши причини такого неподання з позовною заявою та не озвучивши їх в судовому засіданні, заслуговує на увагу, проте наведені заявником порушення норм процесуального права не належать до тих, які відповідно до Господарського процесуального кодексу України є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що вищевказана заява про зміну (уточнення) предмету позову була подана до суду враховуючи описку в прохальній частині позовної заяви від 18.12.219 року, а саме помилково вказано штрафу замість неустойки .

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду має прийматись з дотриманням цих принципів, які закріплені також у статтях ГПК.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і жодним іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Частиною 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу передбачено право суду за заявою учасника справи поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, у разі визнання ним в межах дискреційних повноважень причини пропуску строку поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, колегія суддів відзначає, що вищезазначені клопотання були направлені відповідачу на його адресу та представник відповідача не був позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи та зробити відповідні копії.

Скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному додатковому рішенні.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОСНАБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року у справі № 910/18782/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року у справі №910/18782/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/18782/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 01.07.2020 року.