Рішення

від 23.06.2020 по справі 910/1041/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2020Справа № 910/1041/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЖК МАЙОРОВА

до Приватного акціонерного товариства ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ

про зобов`язання вчинити дії,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судового засідання Саницька Б.В.

представники учасників справи:

від позивача: Проценко Р.В.;

від відповідача: Цалованська Я.Л.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю ЖК МАЙОРОВА (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ (надалі - відповідач) в якому просить зобов`язати відповідача прийняти майно, а саме:

1. Обладнання РУ-10/0,4 кВ в ТП 8351, вул. Петра Калнишевського, 14;

2. Технічний облік електроенергії з ЛУЗОД в ТП 8351, вул. Петра Калнишевського, 14;

3. Тр-р № 1 ТМ-400-10/0,4 кВА в ТП 8351;

4. Тр-р № 2 ТМ-400-10/0,4 кВА в ТП 8351;

5. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП1 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

6. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП1 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

7. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП2 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

8. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП2 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

9. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРПЗ ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

10. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРПЗ ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

11. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП4 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

12. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП4 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

13. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП4 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

14. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП1 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

15. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП1 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

16. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП2 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

17. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП2 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

18. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ЩОР к.1;

19. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ЩОР к.2;

20. КЛ 10 кВ ТП 4906 (МІ) - ТП 8351;

21. КЛ 10 кВ ТП 3588 (М5) - ТП 8351;

22. КЛ 10 кВ РП 489 (М3) - ТП 8351;

23. КЛ 10 кВ ТП 7435 (МІ) - ТП 8351,

шляхом підписання актів прийому-передачі за інвестиційним договором №827/18-17 від 13.06.2017.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 526, 527, 599, 610, 628, 629 ЦК України, ст.173, 174, 193 ГК України, мотивовані тим, що ним належним чином виконані свої обов`язки за інвестиційним договором №827/18-17 від 13.06.2017, укладеним між ПАТ Київенерго , правонаступником якого є відповідач, як інвестором та позивачем, як замовником, однак відповідач всупереч умовам договору відмовляється підписувати акти приймання-передавання основних засобів, в зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 року відкрито провадження у справі №910/1041/20, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.03.2020.

27.02.2020 від представника відповідача надійшла заява про продовження строку для надання відзиву на позовну заяву, у зв`язку з необхідністю додаткового часу для пошуку доказів, в тому числі технічної документації.

04.03.2020 у підготовче засідання з`явився представник відповідача. Від позивача ніхто не з`явився, повідомлений був належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Суд, розглянувши заяву відповідача про продовження строку для подачі відзиву, протокольно задовольнив її та продовжив процесуальний строк на 10 днів.

04.03.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивачем не усунуті відповідні зауваження відповідача щодо виконання умов договору, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

16.03.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та зазначає, що ним належним чином виконано умови інвестиційного договору.

17.03.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з загрозою поширення на території України COVID-19.

У підготовче засідання 18.03.2020 з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився, проте звернувся до суду з вищезазначеним клопотанням про відкладення розгляду справи. Суд, розглянувши клопотання представника відповідача, з урахуванням думки представника позивача, відклав розгляд справи на 08.04.2020.

27.03.2020 та 02.04.2020 від представника відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з поширенням на території України COVID-19.

Засідання призначене на 08.04.2020 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2020 підготовче засідання призначено на 20.05.2020.

19.05.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з встановленим карантином на всій території України.

Засідання призначене на 20.05.2020 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2020 підготовче засідання призначено на 09.06.2020.

У підготовче засідання 09.06.2020 з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Представник позивача в судовому засіданні подав клопотання про призначення експертизи. Суд протокольно відмовив у його задоволенні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.06.2020.

Представник позивача в судовому засіданні 23.06.2020 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити, представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 23.06.2020 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.06.2017 між Публічним акціонерним товариством КИЇВЕНЕРГО , правонаступником якого є відповідач (інвестор) та позивачем (замовник) укладено інвестиційний договір № 827/18- 17 від 13.06.2017 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором замовник зобов`язуються на власний ризик за рахунок внесків інвестора здійснити будівництво та реконструкцію об`єкта на земельний ділянці розташованій за адресою: вул. Калнишевського Петра, 6 у Оболонському районі м. Києва та ввести об`єкт в експлуатацію та передати у власність інвестору.

Об`єкт замовника - об`єкт, який приєднуються до електричних мереж інвестора відповідно до договору про приєднання від 09.04.2015 № НП-239-15/37557, яке не є стандартним.

Об`єкт - обладнання РУ 10/0,4 кВ ТП-10/0,4 кВ з силовими трансформаторами, кабельні лінії (КЛ) 10 та 0,4 кВ згідно з технічними умовами (ТУ) від 09.04.2015 № НП-239-15 (додаток № 1).

Відповідно до п. 1.2.1. договору замовник зобов`язується виконати: будівництво та реконструкцію об`єкта та ввести його в експлуатацію.

Характеристика об`єкта наведена в додатку 1 до договору. Об`єкт повинен бути придатним до експлуатації згідно з його цільовим призначенням (передача та розподіл електричної енергії електроустановками відповідно до характеристик обладнання, будівлі, кабельних ліній, зазначених у додатку 1 до договору) (п. 1.3. договору).

Згідно із п. 1.4. договору сторони укладають цей договір з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про приєднання, яке не є стандартним, (надалі - договір про приєднання) № НП-239-15/37557 від 09.04.2015, а саме:

1.4.1. забезпечення надання замовнику послуг з приєднання до електричних мереж;

1.4.2. підключення об`єкта замовника, який прийнятий в експлуатацію в установленому законодавством про регулювання містобудівної діяльності порядку;

1.4.3. забезпечення потреб замовника у будівництві та реконструкції електричних зовнішнього електрозабезпечення (від точки забезпечення потужності до точки приєднання за договором про приєднання).

Відповідно до п. 3.2.6. договору інвестор зобов`язаний підписати та повернути замовнику, за відсутності у інвестора зауважень до виконання умов цього договору, надані замовником два примірники акта приймання-передавання об`єкта протягом 10-ти робочих днів з дня їх отримання інвестором.

Згідно п. 5.1.2. договору, з урахуванням додаткової угоди №7 від 31.12.2019, замовник зобов`язуються: ввести об`єкт експлуатацію до 31.12.2019 та передати об`єкт у власність інвестору до 31.12.2020.

Передавання здійснюється шляхом підписання двох примірників актів прийманні передавання об`єкта, який визначений додатком 2 цього договору. Обов`язок по складанні цих актів покладається на замовника.

Пунктами 5.4., 5.5, 5.6. договору встановлено, що після введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта замовник направляє інвестору лист з пропозицією створити робочу комісію для приймання-передачі об`єкта. Сторони повинні сформувати склад робочої комісії протягом 2 тижнів з дня отримання листа з пропозицією.

У випадку відсутності зауважень до об`єкта (відповідності об`єкта умовам договору, проектній документації, відсутності недоліків тощо) робоча комісія складає та підписує акти приймання-передавання об`єкта у власність інвестора. У разі наявності зауважень до об`єкта робоча комісія складає акт про виявлені недоліки на об`єкті, з зазначенням строку усунення виявлених недоліків.

Датою передачі і прийняття об`єкта інвестування у власність інвестора є дата підписання сторонами актів приймання-передавання.

Відповідно до п. 9.1. цей договір набуває чинності з дати підписання та діє до повної виконання сторонами своїх зобов`язань.

12.12.2019 замовник направив інвестору лист за №12/12/19-2, з пропозицію створити робочу комісію та ініціювати прийняття обладнання на баланс відповідача, а також підписати акти приймання-передачі основних засобів.

Листом від 20.12.2019 за № 01/2/01/3-6326 інвестор повідомив замовника про те, що прийняття обладнання можливе тільки після надання актів приймання-передачі основних засобів у повному обсязі відповідно до технічного рішення.

Так, в обґрунтування позову, позивач зазначає, що ним, як замовником були належним чином виконані свої зобов`язання за договором в повному обсязі, однак відповідач всупереч умовам договору відмовляється підписувати акти приймання-передавання основних засобів, в зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з позовом про зобов`язання відповідача прийняти зазначене майно шляхом підписання таких актів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов`язання; безпідставній односторонній відмові від договору.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Також, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку, що із змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, викладеного у частині першій статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

У даній справі позивач звернувся з вимогою про зобов`язання відповідача прийняти майно, шляхом підписання актів приймання-передачі за інвестиційним договором №827/18-17 від 13.06.2017.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача підписати актів приймання-передачі за інвестиційним договором не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Таким чином заявлені позовні вимоги не можуть бути предметом позову, оскільки акти приймання-передачі є доказами підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не є матеріально-правовою чи немайновою вимогою позивача, на підставі якої суд приймає рішення.

Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.09.2009 у справі № 33/87-08.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року №005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В статтях 6, 13 цієї Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі Дорани проти Ірландії поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція міститься в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, згідно з яким верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Відповідно до пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту його прав не буде ефективним у контексті ст. 13 Конвенції через відсутність механізму відновлення, поновлення порушеного, на думку позивача, права, оскільки заявлена ним вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , господарський суд, дійшовши до висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Аналогічна правова позиція зайшла своє відображення в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/4278/17.

Також суд наголошує, що вимога підписати акти не може бути предметом позову, оскільки такий акт є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору. Тобто такий акт є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором, а підписання акту не може розглядатись як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань.

Предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення документів, які виступають доказами у справі. Так, акти приймання - передачі товару підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 зі справи № 905/1926/16.

Враховуючи викладене, з матеріалів справи не вбачається жодного порушення відповідачем прав позивача, у зв`язку з не підписанням спірних актів.

Крім того, суд зазначає, що не підписання спірних актів відповідачем жодним чином не чинить перешкоди позивачу вимагати здійснення розрахунків за договором та не порушує майнові інтереси позивача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене вище дійшов висновку стосовно неналежності обраного позивачем способу захисту та відсутності у нього порушеного відповідачем права, а тому відмовляє у позові з цих підстав.

Інші доводи та аргументи сторін суд відхиляє як неналежні.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, згідно п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 02.07.2020.

Суддя Я.А.Карабань