Постанова

від 09.11.2020 по справі 910/1041/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2020 р. Справа№ 910/1041/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК МАЙОРОВА" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020

у справі № 910/1041/20 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК МАЙОРОВА"

до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ"

про зобов`язання вчинити дії

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖК МАЙОРОВА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем належним чином виконані свої обов`язки за інвестиційним договором №827/18-17 від 13.06.2017, укладеним між ПАТ Київенерго , правонаступником якого є відповідач, як інвестором та позивачем, як замовником, однак відповідач, всупереч умовам договору відмовляється підписувати акти приймання-передавання основних засобів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі № 910/1041/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд встановивши, що позивачем пред`явлено позов лише про зобов`язання оформити акт приймання-передачі, яким лише підтверджується наявність або відсутність юридичних фактів, що входять до підстав позову, а така вимога не може бути предметом позовних вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, судом зазначено, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "ЖК МАЙОРОВА" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі № 910/1041/20 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при невірному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального і процесуального права. Так, апелянт зазначає, що оскільки відповідач відмовився від прийняття майна, що було збудовано позивачем згідно умов договору № 827/18-17 від 13.06.2020, то обрання такого способу захисту як зобов`язання відповідача прийняти майно, шляхом підписання відповідного акта, у даному випадку, на думку скаржника, є ефективним способом захисту прав та інтересів останнього.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2020 року, справу № 910/1041/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О.( головуючий ), Мартюк А.І., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 поновлено позивачу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ЖК МАЙОРОВА" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020; запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання та повідомлено строки на їх подання.

У зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О. який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 справу № 910/1041/20 прийнято до провадження визначеним складом суду та призначено її до розгляду на 12.10.2020.

В межах встановлених судом строків від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи з вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Так, відповідач стверджує, що підписання акта приймання-передачі майна здійснюється у випадку відсутності у сторін будь-яких заперечень, тоді як, у відповідача наявні заперечення щодо невідповідності основних засобів технічному рішенню від 17.01.2017 № НП-239-15. Також відповідач зазначає, що сума інвестиційного договору становить 3 027 196,80 грн, а акт приймання-передачі основних засобів на суму 2 356 434,00 грн. У зв`язку з невиконанням позивачем умов інвестиційного договору, на думку відповідача, у нього відсутні підстави для підписання відповідного акта. Крім того, відповідач зазначає, що судом вірно було встановлено обрання позивачем неефективного способу захисту.

Судове засідання, що було призначено на 12.10.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючої судді Алданової С.О. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 розгляд справи призначено на 09.11.2020.

В судовому засіданні 09.11.2020 представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що 13.06.2017 між Публічним акціонерним товариством КИЇВЕНЕРГО , правонаступником якого є відповідач (інвестор за договором, відповідач у справі), та ТОВ "ЖК МАЙОРОВА" (замовник за договором, позивач у справі) укладено інвестиційний договір № 827/18- 17 від 13.06.2017 (далі - договір), згідно умов якого замовник зобов`язується на власний ризик за рахунок внесків інвестора здійснити будівництво та реконструкцію об`єкта на земельний ділянці розташованій за адресою: вул. Калнишевського Петра, 6 у Оболонському районі м. Києва, ввести об`єкт в експлуатацію та передати у власність інвестору.

Об`єкт замовника - об`єкт, який приєднується до електричних мереж інвестора відповідно до договору про приєднання від 09.04.2015 № НП-239-15/37557, яке не є стандартним.

Об`єкт - обладнання РУ 10/0,4 кВ ТП-10/0,4 кВ з силовими трансформаторами, кабельні лінії (КЛ) 10 та 0,4 кВ згідно з технічними умовами (ТУ) від 09.04.2015 № НП-239-15 (додаток № 1).

Відповідно до п. 1.2.1. договору замовник зобов`язується виконати: будівництво та реконструкцію об`єкта та ввести його в експлуатацію.

Характеристика об`єкта наведена в додатку 1 до договору. Об`єкт повинен бути придатним до експлуатації згідно з його цільовим призначенням (передача та розподіл електричної енергії електроустановками відповідно до характеристик обладнання, будівлі, кабельних ліній, зазначених у додатку 1 до договору) (п. 1.3. договору).

Згідно із п. 1.4. договору сторони укладають цей договір з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про приєднання, яке не є стандартним, (далі - договір про приєднання) № НП-239-15/37557 від 09.04.2015, а саме:

1.4.1. забезпечення надання замовнику послуг з приєднання до електричних мереж;

1.4.2. підключення об`єкта замовника, який прийнятий в експлуатацію в установленому законодавством про регулювання містобудівної діяльності порядку;

1.4.3. забезпечення потреб замовника у будівництві та реконструкції електричних мереж зовнішнього електрозабезпечення (від точки забезпечення потужності до точки приєднання за договором про приєднання).

В п. 3.2.6. договору сторонами узгоджено, що інвестор зобов`язаний підписати та повернути замовнику, за відсутності у інвестора зауважень до виконання умов цього договору, надані замовником два примірники акта приймання-передавання об`єкта протягом 10-ти робочих днів з дня їх отримання інвестором.

Згідно п. 5.1.2. договору, з урахуванням додаткової угоди №7 від 31.12.2019, замовник зобов`язуються: ввести об`єкт в експлуатацію до 31.12.2019 та передати об`єкт у власність інвестору до 31.12.2020.

Передавання здійснюється шляхом підписання двох примірників актів приймання-передавання об`єкта, який визначений додатком 2 цього договору. Обов`язок по складанню цих актів покладається на замовника.

Пунктами 5.4., 5.5, 5.6. договору встановлено, що після введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта замовник направляє інвестору лист з пропозицією створити робочу комісію для приймання-передачі об`єкта. Сторони повинні сформувати склад робочої комісії протягом 2 тижнів з дня отримання листа з пропозицією.

У випадку відсутності зауважень до об`єкта (відповідності об`єкта умовам договору, проектній документації, відсутності недоліків тощо) робоча комісія складає та підписує акти приймання-передавання об`єкта у власність інвестора. У разі наявності зауважень до об`єкта робоча комісія складає акт про виявлені недоліки на об`єкті, з зазначенням строку усунення виявлених недоліків.

Датою передачі і прийняття об`єкта інвестування у власність інвестора є дата підписання сторонами актів приймання-передавання.

Договір набуває чинності з дати підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 9.1 договору).

12.12.2019 замовник направив інвестору лист за №12/12/19-2, з пропозицією створити робочу комісію та ініціювати прийняття обладнання на баланс відповідача, а також підписати акти приймання-передачі основних засобів.

Листом від 20.12.2019 за № 01/2/01/3-6326 інвестор повідомив замовника про те, що прийняття обладнання можливе тільки після надання актів приймання-передачі основних засобів у повному обсязі відповідно до технічного рішення.

Оскільки ПАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ", за доводами позивача, ухиляється від прийняття основних засобів згідно вказаного інвестиційного договору, ТОВ "ЖК МАЙОРОВА" пред`явлено позов у даній справі про зобов`язання відповідача прийняти майно, а саме:

1. Обладнання РУ-10/0,4 кВ в ТП 8351, вул. Петра Калнишевського, 14;

2. Технічний облік електроенергії з ЛУЗОД в ТП 8351, вул. Петра Калнишевського, 14;

3. Тр-р № 1 ТМ-400-10/0,4 кВА в ТП 8351;

4. Тр-р № 2 ТМ-400-10/0,4 кВА в ТП 8351;

5. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП1 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

6. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП1 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

7. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП2 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

8. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП2 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

9. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРПЗ ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

10. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРПЗ ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

11. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП4 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

12. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП4 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

13. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП4 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

14. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП1 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

15. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП1 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

16. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП2 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.1;

17. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ВРП2 ж/б №14, вул. Петра Калнишевського к.2;

18. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ЩОР к.1;

19. КЛ 0,4 кВ ТП 8351 - ЩОР к.2;

20. КЛ 10 кВ ТП 4906 (МІ) - ТП 8351;

21. КЛ 10 кВ ТП 3588 (М5) - ТП 8351;

22. КЛ 10 кВ РП 489 (М3) - ТП 8351;

23. КЛ 10 кВ ТП 7435 (МІ) - ТП 8351,

шляхом підписання актів прийому-передачі за інвестиційним договором №827/18-17 від 13.06.2017.

У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа, згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Таким чином, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги ч. ч. 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, суд, вирішуючи спір по суті повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.

Так, в обґрунтування позову, ТОВ "ЖК МАЙОРОВА" зазначає, що ним, як замовником були належним чином виконані свої зобов`язання за договором в повному обсязі, однак відповідач всупереч умовам договору відмовляється підписувати акти приймання-передавання основних засобів, в зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з позовом про зобов`язання відповідача прийняти зазначене майно шляхом підписання такого акту.

При цьому, позивач вказував, що оскільки відповідач ухиляється підписати акт приймання-передачі, то має місце порушення його права на отримання повного розрахунку за інвестиційним договором.

Однак, такі твердження в частині порушеного права визнаються судовою колегією необґрунтованими, оскільки під порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відтак, наявність у договорі порядку щодо остаточного розрахунку після підписання акта приймання-передачі не свідчить про безумовне порушення відповідачем прав позивача на отримання розрахунку, оскільки він покладений в залежність від повного та належного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань.

До того ж, як свідчить наявна в матеріалах справи переписка сторін з приводу приймання-передачі основних засобів, позивачем не в повному обсязі виконано умови інвестиційного договору, а відтак зобов`язання відповідача в судовому порядку прийняти не весь перелік об`єктів, що узгоджений договірними зобов`язаннями, не призведе до повного розрахунку з ТОВ "ЖК МАЙОРОВА".

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем у спірних правовідносинах спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача прийняти основні засоби шляхом підписання акта приймання-передачі не можна вважати ефективним, оскільки такий спосіб захисту не призведе до поновлення прав позивача, порушення яких відповідачем ТОВ "ЖК МАЙОРОВА" не доведено.

Крім того, апеляційна інстанція вважає, що судом першої інстанції слушно було зауважено, що предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення документів, які виступають доказами у справі. Так, акти приймання - передачі товару підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Тобто такий акт є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором, а підписання акту не може розглядатись як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань. Вказаних висновків суду аргументація апеляційної скарги не спростовує.

Підсумовуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги щодо прийняття оскаржуваного рішення при невірному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи Північним апеляційний господарським судом.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі № 910/1041/20 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК МАЙОРОВА" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК МАЙОРОВА" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/1041/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/1041/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖК МАЙОРОВА".

4. Справу №910/1041/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець

Повний текст постанови складено 16.11.2020