Постанова

від 01.07.2020 по справі 204/9549/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5536/20 Справа № 204/9549/18 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Пищиди М.М.

суддів - Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова Марина Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, ОСОБА_4 про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності, визнання договору позики неукладеним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2018 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова Марина Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, ОСОБА_4 про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності, визнання договору позики неукладеним.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 03 листопада 2017 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, згідно якого позивач передала в іпотеку відповідачу квартиру з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з договору позики від 03 листопада 2017 року, якого на момент підписання даного договору не існувало.

Вказує, що фактично 04 листопада 2017 року між тими ж сторонами був укладений договір позики, датований 03 листопада 2017 року, відповідно до умов якого позикодавець нібито надав у власність, а позичальник нібито прийняв грошові кошти в сумі 754040 грн, що еквівалентно 28000 доларів США строком, до 03 листопада 2018 року.

Вважає, що договір позики є недійсним, як такий, що вчинений під впливом обману, а договір іпотеки - такий, що вчинений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Зазначає, що влітку 2017 року у доньки позивача - ОСОБА_4 , виникли значні фінансові проблеми у її господарській діяльності, через що остання була вимушена укласти інвестиційний договір з відповідачем, умови якого передбачали надання коштів у сумі 500 000 грн.

В листопаді 2017 року до ОСОБА_4 через фінансові проблеми почали надходити погрози та чинився інший тиск, про що вона повідомила відповідача та відповідач, за умови забезпечення своїх зобов`язань майном, запропонувала надати додаткові кошти у розмірі 250 000 грн.

Тому ОСОБА_4 попросила свою матір - позивача у справі, якій було відомо про її скрутне фінансове становище, щоб позивач допомогла їй та надала свою квартиру в якості забезпечення зобов`язань перед відповідачем ОСОБА_2 .

Проте відповідач вирішила підписати договір позики з позивачем, згідно якого вона нібито взяла у відповідача ОСОБА_2 позику у сумі 750000 грн, та договір іпотеки, які оскаржуються.

Вважає, що відповідач ОСОБА_2 зробила це шляхом обману, оскільки позивач була впевнена, що забезпечує виконання зобов`язань своєї доньки ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що не пам`ятає 03 листопада 2017 року підписання будь-якого договору, окрім договору іпотеки, який був підписаний нею під впливом тяжких обставин.

Наголошує на тому, що надана в іпотеку квартира є її єдиним житлом, при цьому вона є пенсіонером, а на момент підписання договору в квартирі фактично проживала неповнолітня дитина.

Вказує, що жодної домовленості про те, що відповідач надасть якісь кошти позивачу не існувало, остання була впевнена, що допомагає своїй доньці ОСОБА_4 .

Отримавши 19 листопада 2018 року письмову вимогу від відповідача про усунення порушення зобов`язань за договором позики позивач була шокована, оскільки ніяких грошових коштів від відповідача ОСОБА_2 вона не отримувала.

Враховуючи викладене, позивачка просила суд:

- визнати недійсними договір позики від 03 листопада 2017 року та договір іпотеки від 03 листопада 2017 року, укладені між нею та відповідачем ОСОБА_2 ;

- скасувати запис про іпотеку №23177193 від 03 листопада 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 , вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою М.С.;

- скасувати запис про обтяження №23177642 від 03 листопада 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо зазначеної квартири, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою М.С.;

- визнати протиправною та скасувати проведену 22 січня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Ганною Олегівною державну реєстру права власності за відповідачем ОСОБА_2 на зазначену квартиру;

- скасувати запис про право власності №29975411 від 22 січня 2019 року на дану квартиру;

- визнати неукладеним договір позики від 03 листопада 2017 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , а також розподілити судові витрати у справі (а.с.5-10, т.1).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова Марина Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, ОСОБА_4 про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності, визнання договору позики неукладеним - відмовлено (а.с.244-256, т.2).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі розписок від 18 серпня 2017 року, 21 серпня 2017 року, 22 серпня 2017 року, 29 серпня 2017 року та 31 серпня 2017 року третя особа ОСОБА_5 отримала у відповідача грошові кошти в сумі 500000 грн (т.1 а.с.24).

Згідно розписки, наданої третьою особою ОСОБА_4 вбачається, що вона також 06 листопада 2017 року отримала за договором від відповідача 6935 доларів США, що еквівалентно 187245 грн, та 07 листопада 2017 року отримала ще 75 доларів США (т.1 а.с.209).

З договору про надання позики вбачається, що 03 листопада 2017 року між сторонами укладено договір про надання позики, відповідно до умов якого відповідач передала у власність позивачу грошові кошти у розмірі 754040 грн, що становить еквівалент 28000 доларів США, строком до 03 листопада 2018 року.

Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що в якості забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник не пізніше 1 календарного дня після укладення та підписання цього договору, надає (забезпечує надання) позикодавцю в іпотеку об`єкт нерухомого майна, який значиться згідно з правовстановлюючим документом, як квартира АДРЕСА_1 .

Згідно п.3.1 договору про надання позики, позика передана в повному обсязі у готівковій формі до підписання цього договору (т.1 а.с.11-13, т.2 а.с.32).

Станом на 03 листопада 2017 року позивач була власником квартири АДРЕСА_1 а (т.2 а.с.42).

03 листопада 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки, згідно якого позивач передала в іпотеку об`єкт нерухомого майна, який значиться згідно з правовстановлюючим документом, як квартира АДРЕСА_1 , з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з договору позики від 03 листопада 2017 року, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язана повернути позику в розмірі 754040 грн, що становить еквівалент 28000 доларів США, зі строком повернення не пізніше 03 листопада 2018 року.

Відповідно до п.1.4 даного договору, у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань за договором позики іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами відповідно до законодавства України та цього договору.

Пунктом 2.10 зазначеного договору передбачено, що сторони за цим договором стверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину та укладається на вигідних для них умовах і не під впливом помилки, обману або насильства, і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин (т.2 а.с.18-20).

Під час укладання договору іпотеки, позивачем нотаріусу була надана заява, згідно якої вона повідомила, що відсутні особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на квартиру АДРЕСА_1 , у тому числі відповідно до статей 61 ч.5, 65, 74 та 95 Сімейного кодексу України, а також відсутні права малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування вищезазначеною квартирою (т.2 а.с.21).

Також, 03 листопада 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 , приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою М.С. внесені запис про іпотеку №23177193 та запис про обтяження №23177642 (т.1 а.с.27-30).

21 листопада 2018 року відповідач надіслала на адресу позивача письмову вимогу про усунення порушення зобов`язань за договором позики від 03 листопада 2017 року (т.1 а.с.25-26).

22 січня 2019 року квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Ганною Олегівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45182552 від 23 січня 2019 року, за відповідачем ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності: договір іпотеки, серія та номер:1697, виданий 03 листопада 2017 року, видавник приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова М.С., про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також внесено запис про право власності №29975411 від 22 січня 2019 року на дану квартиру (т.1 а.с.33-34,56-59, т.2 а.с.34-44).

Крім того, відповідно до довідки №103 від 01 листопада 2017 року, виданої ДП ДПІ , за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані позивач, третя особа ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.108). Дій стосовно зняття з реєстрації або реєстрації по домовій книзі не було (т.1 а.с.109-110, 235-238).

З довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої 25 квітня 2016 року Відділом формування та ведення реєстру територіальної громади ДАДП ДМР, також вбачається, що третя особа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т.2 а.с.101).

Під час укладення спірного договору іпотеки 03 листопада 2017 року приватному нотаріусу була надана довідка №б/н від 03 листопада 2017 року, видана ДП ДПІ за підписом заступника директора Пономаренка А.С., відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані лише позивач та третя особа ОСОБА_4 (т.2 а.с.33).

Однак, листом від 05 серпня 2019 року директор ОСОБА_6 . ДП ДПІ повідомив слідчого слідчого відділення ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області Шевченківського відділення поліції, що така довідка позивачу не видавалася, а печатка і підпис сфальсифіковані із застосуванням комп`ютерних технологій (т.2 а.с.103,117).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та відсутності підстав для встановлення нікчемності спірних договорів поруки та іпотеки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частин другої, третьої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 6, частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частинами першою та другою статті 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Поняття поруки закріплено у статті 553 ЦК, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до частини другої статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У частині першій цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у частинах 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи із формулювання статті 553 ЦК України, договір поруки - двосторонній правочин, для укладення якого достатнім є волевиявлення кредитора і поручителя. Чинним законодавством також не встановлений обов`язок поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов`язань перед кредитором.

Можливе також укладення договору поруки за участі трьох суб`єктів - кредитора, поручителя і боржника. Такому договору притаманні ознаки змішаного, оскільки ним врегульовуються різні відносини: по-перше, між кредитором і поручителем щодо встановлення обов`язку останнього відповідати за порушення зобов`язання боржником; по-друге, між боржником і поручителем про оплату послуг за надану поруку; по-третє, між усіма суб`єктами у визначенні питань стосовно окремих умов поруки (часткова відповідальність поручителя чи у повному обсязі, солідарна чи субсидіарна тощо).

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

В пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06 листопада 2009 року судам роз`яснено, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач як кредитор не заперечувала наявність між сторонами правовідносин за договором поруки, вказувала, що позивач насправді 03 листопада 2017 року поручилася перед нею за третю особу ОСОБА_4 , яка взяла у неї у борг кошти, а результат указаної дії вони виклали у спірному договорі позики.

При цьому, позивач також вказує, що бажала поручитися за третю особу ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання останньою певних грошових зобов`язань перед відповідачем.

Третя особа ОСОБА_4 в своїх письмових поясненнях також зазначила, що дійсно просила позивача забезпечити перед відповідачем виконання її особистих зобов`язань перед останньою.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дійсна воля сторін була спрямована на укладення договору поруки, обставини укладення цього правочину з метою приховати інший правочин не знайшли свого підтвердження.

Крім того, встановлено, що в забезпечення виконання позивачем певних грошових зобов`язань третьої особи ОСОБА_4 перед відповідачем на забезпечення виконання яких між сторонами також було укладено спірний договір іпотеки.

Доводи апелянта щодо того, що договір поруки є недійсним, як такий, що вчинений під впливом обману, а договір іпотеки - такий, що вчинений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах не знайшли свого підтвердження з огляду на наступне.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

В пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06 листопада 2009 року судам роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06 листопада 2009 року судам роз`яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належних та допустимих доказів щодо введення позивача відповідачем в оману стосовно обставин, які впливали на вчинення спірного договору поруки, наявності умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, і самого факту обману позивачем суду не надано.

Доводи позивача з приводу того, що договір позики від 03 листопада 2017 року вона не підписувала, а лише 04 листопада 2017 року приїжджала до нотаріуса та щось підписала, колегією суддів до уваги не приймаються. Спірний договір про надання позики, який по суті є договором поруки, особисто підписаний позивачем.

Також не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження вчинення позивачем спірного договору іпотеки під впливом тяжкої для неї обставини. Крім того, судом враховується, що позивач нас час укладення спірного договору іпотеки бажала його укладення та не могла не розуміти наслідків його укладення.

Надана позивачем копія довідки щодо наданої їй 10 квітня 2019 року медичної допомоги висновків суду не спростовує та вказаний в ній привід надання позивачу медичної допомоги не свідчить про наявність у позивача тяжкої обставини для усунення або зменшення якої необхідно було укласти спірний договір іпотеки (т.1 а.с.107).

Стосовно доводів апелянта про те, що договір іпотеки був вчинений без відповідного дозволу органу опіки та піклування, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Закону України Про іпотеку іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України Про іпотеку , не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, неповнолітня на час укладення спірного договору іпотеки третя особа ОСОБА_3 , як на час укладення позивачем даного договору, так і до цього часу, не мала і не має права власності на вищезазначену квартиру, також не мала права власності на зазначені квартиру і матір третьої особи ОСОБА_3 - третя особа ОСОБА_4 , тобто це не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права третьої особи ОСОБА_3 на користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 . Позивач під час укладення спірного договору іпотеки знала про проживання третьої особи ОСОБА_3 в її квартирі, але все одно свідомо його уклала. Крім того, третя особа ОСОБА_4 , яка є матір`ю третьої особи ОСОБА_3 , також була присутня у приватного нотаріуса під час укладення спірного договору іпотеки і також не заперечувала проти його вчинення та, як зазначає в своїх письмових поясненнях, просила позивача передати свою квартиру в забезпечення її зобов`язань перед відповідачем.

Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: