Постанова

від 23.06.2020 по справі 273/2014/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №273/2014/19 Головуючий у 1-й інст. Бєлкіна Д. С.

Категорія 68 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 273/2014/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Бєлкіної Д.С.,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду даним позовом, в якому просив здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши йому у власність 1/2 частину житлового будинку та прибудинкових споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що вказані житловий будинок та прибудинкові споруди були збудовані ним під час перебування у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу вони не змогли дійти згоди щодо поділу спільного майна, у зв`язку з чим він змушений звернутись до суду.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове,- про залишення позовної заяви без розгляду.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що суд безпідставно прийшов до висновку про те що він та його представник були повідомленні належним чином про розгляд справи 18 лютого 2020 року. Зазначає, що він разом з представником були присутні в підготовчому судовому засіданні, під час якого задоволено клопотання його представника про витребування інвентаризаційної справи. В судове засідання, призначене на 21 січня 2020 року, він не з`явився, а його представник надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відрядженням.

ОСОБА_1 вказує, що суд належним чином не повідомив його та представника про судове засідання, призначене на 18 лютого 2020 року, й вони не мали можливості повідомити суд про причини своєї неявки та підготуватись до розгляду справи.

Вважає, що за таких обставин, суд повинен був залишити позов без розгляду на підставі ч.3 ст.257 ЦПК України, а не розглядати справу по суті.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задовольнив позовних вимог. На її думку, ОСОБА_1 та його представник зловживали своїми процесуальними правами та без поважних причин не з`являлись в судові засідання. Так, клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи 21 січня 2020 року в зв`язку відрядженням не було підтверджено жодними доказами. Також, вважає, безпідставними твердження позивача про те що він не був повідомлений про слухання справи 18 лютого 2020 року.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 , - адвокат Руденко М.В., підтримала апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони з 22 липня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 9 липня 2019 року шлюб між ними розірвано.

Як вбачається із копії інвентаризаційної справи № 488, житловий будинок АДРЕСА_1 , складається з 4 квартир, які в свій час були приватизовані наймачами.

Відповідачка була власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, укладеного 27 вересня 1999 року. Вказану квартиру вона подарувала своїй дочці ОСОБА_3 , що підтверджується копією договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Баранівського районного нотаріального округу Присяжнюком В.О. 27 листопада 2013 року.

Судом також встановлено, що на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 31 травня 2005 року та посвідченого нотаріусом Баранівської державної нотаріальної контори Житомирської області Вовк Н.М. 31 травня 2005 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить кв. № 3 в казаному житловому будинку.

Згідно зі ст.ст. 60 , 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст.ст. 68 , 69 СК України , розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Пунктом 1 частини 1 статті ст.57 СК України також визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_3 , набута ОСОБА_2 до укладення шлюбу з позивачем, відтак є її особистою приватною власністю та на дане нерухоме майно не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суд повинен був залишити позов без розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду.

Так, матеріали справи свідчать, що в судове засідання, призначене на 21 січня 2020 року, позивач та його представник, будучи належним чином повідомлені, не з`явились. 22 січня 2020 року канцелярією суду зареєстрована заява представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з її перебуванням у відрядженні.

В наступне судове засідання, призначене на 18 лютого 2020 року, позивач та його представник не з`явились. ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується змістом повідомлення про вручення поштового відправлення.

Судова повістка про виклик до суду на 18 лютого 2020 року, направлена засобами поштового зв`язку на адресу представника ОСОБА_1 , повернулась до суду.

Отже, позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте 21 січня 2020 року та 18 лютого 2020 року не з`являвся в судові засідання, не повідомив суд про причини своєї неявки та не подавав заяви про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з положеннями п.3 ч.1 ст.257 та ч.5 ст. 223 ЦПК України суд за наявності зазначених обставин залишає позовну заяву без розгляду. Разом з тим, та обставина, що при вирішенні спору суд першої інстанції не застосував вищезазначені норми, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи й не є порушенням норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення в розумінні ч.3 ст.376 ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене, підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні.

Керуючись ст. ст . 259 , 268 , 367 ,368, 374 , 375 , 381-384 ЦПК України , суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2020 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: