Постанова

від 30.06.2020 по справі 752/25161/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/25161/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/8008/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Хоменко В.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А. П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,

при секретарі - Макаровій К.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Оксамір про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року її поновлено на посаді бухгалтера - касира ТОВ Оксамір , стягнуто на її користь 77641 грн. 83 коп. проте відповідач видала наказ №6к від 21 жовтня 2019 року, але не виплачує заробітну плату. Просила визнати дії ТОВ ОКСАМІР щодо не нарахування заробітної плати, зобов`язати здійснити розрахунок заборгованості та стягнути заборгованість по заробітній платі з 21 жовтня 2019 року по день постановлення рішення суду.

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви позивач посилається на те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді бухгалтера - касира ТОВ Оксамір , проте відповідач видала наказ №6к від 21 жовтня 2019 року, який на думку позивача, не відповідає вимогам поновлення на роботі та надалі не виплачує заробітну плату.

Крім того, позивачу стало відомо про те, що директор ТОВ ОКСАМІР ОСОБА_2 , планує продати або подарувати офісне приміщення, яке належить ТОВ ОКСАМІР на праві приватної власності. На думку позивача, відповідач має намір штучно стати банкрутом, з метою невиплати належних грошових коштів щодо заборгованості по заробітній платі та ускладнити ОСОБА_1 , як позивачу захисту своїх прав, з метою уникнення від виконання можливого рішення суду.

Вважає, що захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нежиле приміщення площею 295.050 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , буде гарантувати виконання можливого рішення суду і є вкрай необхідним заходом під час розгляду даної справи.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, 25 березня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, винести нове рішення по суті справи, вважаючи, що судом порушено норми процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник посилалась на те, що метою заяви про забезпечення позову було вжиття судом заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від недобросовісних дій з боку відповідача та ефективне виконання судового рішення.

Зазначає, що дізналась з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що ТОВ ОКСАМІР з 18 березня 2020 року перебуває у стані припинення, ОСОБА_2 - голова комісії з припинення або ліквідатор, тобто директор ТОВ ОКСАМІР ОСОБА_2 , не бажаючи виплачувати грошову суму, а саме середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 77641 грн. 83 коп., вирішила незаконно та фіктивно провести банкрутство ТОВ ОКСАМІР , крім того ОСОБА_2 відкрито нове підприємство ТОВ ЄВА-А (Код ЄДРПОУ 43548390) запис в реєстрі від 4 березня 2020 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року та у відповідності до вимог ст. 360 ЦПК України встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

11 червня 2020 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Мохнюк Д.М. в інтересах ТОВ ОКСАМІР який вважає, що апеляційна скарга необґрунтована, а доводи не заслуговують на увагу.

Відповідач зазначає, що позивачем не доведено співмірність вимог про забезпечення позову та позовних вимог, крім того ОСОБА_1 не є власником майна на яке просить накласти арешт в супереч вимог п. 1 ч.1 ст. 150 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

У відповідності до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Згідно з п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст.150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом позову є стягнення заборгованості (невиплати) по заробітній платі.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежиле приміщення площею 295.050 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що в даному випадку заявлені позивачем вимоги про забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами, також не доведено обґрунтоване підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду та не може свідчити про те, що відповідач має намір не виконувати судове рішення, а невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити його виконання рішення.

Проте колегія суддів не може повною мірою погодитись з таким висновком суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Однак в мотивувальній частині ухвали відсутні мотиви, з яких суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Суд першої інстанції, зазначаючи про не співмірність вимог про забезпечення позову та позовних вимог, не встановив ринкову вартість майна, за рахунок якого позивач просив забезпечити позов.

Крім того, судом першої інстанції не перевірені доводи позивача щодо можливого відчуження відповідачем нежитлового приміщення.

Відповідно до вимог ст. 260 ЦПК України ухвала суду, що викладається окремим документом, складається з вступної частини; описової частини; мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; резолютивної частини.

Отже, ухвала суду не відповідає вимогам ст. 260 ЦПК України, оскільки в ній не викладені обставини та фактично відсутня мотивувальна частина ухвали.

Як вбачається з заяви про усунення недоліків позовної заяви, сума заборгованості по заробітній платі складає 12519 грн.

Враховуючи, що вартість нежитлового приміщення площею 295,050 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1 , вочевидь, значно перебільшує суму заборгованості, зазначену у позовній заяві, колегія суддів вважає, що обраний вид забезпечення позову, - накладення арешту на нежиле приміщення площею 295.050 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що 14 квітня 2020 року право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , площею 295,050 кв.м перейшло до ТОВ Ева-А .

Тобто, на час перегляду даного питання судом апеляційної інстанції майно, за рахунок якого позивач просила забезпечити позов, не належить відповідачу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Враховуючи, наведене, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежиле приміщення площею 295.050 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції належить ТОВ Ева-А , яке не є відповідачем у справі, не може бути задоволена.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 1 липня 2020 року.

Головуючий

Судді