Постанова

від 24.06.2020 по справі 369/6522/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 369/6522/17

провадження № 61-44818св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України;

відповідачі: Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: державне підприємство Київське лісове господарство , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Сержанюка А. С., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував наступним.

Рішенням господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 задоволено позов Віто-Поштової сільської ради до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, державного підприємства Київське лісове господарство , припинено право користування державного підприємства Київське лісове господарство земельними ділянками лісогосподарського призначення, зокрема в кварталі 50 виділ 5, загальною площею 6,44 га, які знаходяться в межах населеного пункту с. Віта-Поштова. Прокурор вказує, що дане судове рішення не можна вважати юридичним фактом, на підставі якого відбулось припинення права користування земельною ділянкою, оскільки останнє може бути вчинено лише відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування в межах повноважень визначеними нормами земельного законодавства, господарський суд Київської області вийшов за межі наданих йому законодавством повноважень та втрутився у виключну компетенцію органу виконавчої влади.

Рішенням 14 сесії 5 скликання Віто-Поштової сільської ради від 19 червня 2008 року, з посиланням на вищевказане судове рішення, вищезазначені земельні ділянки віднесено до земель запасу Віто-Поштової сільської ради. Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 березня 2009 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою, надано дозвіл на вибір місця розташування земельної ділянки, затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

25 квітня 2009 року ОСОБА_2 отримав державний акт на вказану земельну ділянку. У подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки. Рішенням Віто-Поштової сільської ради від 18 липня 2014 року № 30-87 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0107 площею 0,7127 га з земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в с. Віта Поштова.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.03.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київській області із заявою про поділ земельної ділянки площею 0,7127 га із кадастровим номером 3222481201:01:005:0107 на дві земельні ділянки площами по 0,7027 га та 0,01 га. В подальшому, державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області до Державного земельного кадастру внесені відповідні зміни, зокрема в результаті поділу утворено дві земельні ділянки площею 0,7027 га та 0,01 га із кадастровими номерами 3222481201:01:005:5159 та 3222481201:01:005:5180 відповідно. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Кантерука O.A. 30 листопада 2016 року за індексним номером 32647119 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, з кадастровим номером 3222481201:01:005:5159 та індексним номером 32646620 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5180.

Прокурор вказував, що спірна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП Київське лісове господарство , а передача спірної землі у власність фізичній особі відбулась із порушенням земельного законодавства.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд визнати недійсними вказані рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, 26 березня 2009 року та 18 липня 2014 року; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП Київське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2018 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області. Та витребувано справу з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

26 жовтня 2018 року на запит суду надійшла витребовувана справа.

12 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області.

Згідно розпорядження від 13 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Крат В. І. зобов`язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою те, що припинення права користування на земельну ділянку лісогосподарського призначення може бути здійснено лише відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування в межах дискреційних повноважень, визначених нормами земельного законодавства, а у даній справі відповідно до статей 13, 20, 122, 149 ЗК України на здійснення функцій у правовідносинах щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, в тому числі стосовно зміни категорії та її цільового призначення, уповноваженим органом є позивач - Кабінет Міністрів України.

Проте суди, керуючись рішенням господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08, не врахували положення частини 4 статті 82 ЦПК України, що доказування не має абсолютного характеру, визнання і відображення будь-якого факту в рішенні суду є особистою думкою суду в кожній конкретній справі і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших адміністративних, цивільних чи господарських справах.

Під час розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в позові, без власних висновків щодо правомірності спірного рішення сільської ради та застосування необхідних матеріально-правових норм, керуючись лише обставинами рішення господарського суду Київської області у справі № 9/257-08, залишили без уваги доводи прокурора та позивача про порушені права та незаконність вибуття з державної власності земель лісогосподарського призначення.

Ухвалюючи рішення у справі № 9/257-08 про припинення права ДП Київське лісове господарство на користування земельними ділянками в кварталі 50 виділів 1, 2, 4, 5, 15, 23, які знаходяться в межах населеного пункту с. Віта-Поштова, господарський суд Київської області порушив дискреційні повноваження, самостійно розпорядившись землями лісогосподарського призначення, в той час як питання щодо припинення права користування землями лісогосподарського призначення може вирішуватись лише відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування в межах дискреційних повноважень, визначених нормами земельного законодавства.

З метою відновлення порушеного права особи суд може допустити обмежене втручання в дискрецію суб 'єкта владних повноважень, шляхом зобов'язання його до вчинення певних дій на реалізацію покладених на нього законом обов'язків. Водночас, суд не вправі підміняти такий орган державної влади та приймати замість нього конкретні рішення.

Враховуючи викладене, судами першої і апеляційної інстанцій під час розгляду спору у цій справі не враховано, що господарський суд Київської області, ухвалюючи рішення від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 самостійно припинив право користування ДП Київське лісове господарство на земельні ділянки, зокрема у кварталі 50 виділі 5, вийшовши за межі наданих йому законодавством повноважень та безпідставно втрутився у виключну компетенцію органу виконавчої влади, оскільки за приписами статей 122, 149 ЗК України виключно Кабінет Міністрів України мав право розглядати і вирішувати питання щодо припинення речового права користувача на постійне користування земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 16,06 га, в тому числі в кварталі 50 виділ 5 площею 6,44 га.

Більше того, судами у даній справі не враховано, що припинення права користування ДП Київське лісове господарство на земельні ділянки та прийняття на виконання судового рішення від 27 травня 2008 року у справі № 9/267-08 Віто-Поштовою сільською радою рішення від 19 червня 2008 року, яким зараховано в запас вищевказані землі, аж ніяк не свідчить про втрату ними статусу земель лісового фонду державної форми власності чи зміну їх цільового призначення.

Також в касаційній скарзі касатор посилався на те, що під час вирішення питання про дотримання позовної давності для звернення до суду в цивільному судочинстві необхідно встановити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та дату, коли особа звернулася до суду та чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Початок відліку позовної давності суд пов`язав з датою видачі управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області Ковнацькому О. С. державного акту на право власності - 25 квітня 2009 року.

При цьому, пов`язуючи дату видачі управлінням Держкомзему у Києво- Святошинському районі Київської області Ковнацькому О. С. державного акта на право власності на земельну ділянку, без підтвердження належними та допустимими доказами інформування позивача у даній справі про таке відчуження спірної землі та видачу державного акта, твердження суду про те, що Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади мав об`єктивну можливість знати про порушення права власності держави на землю з цього часу є надуманими, законодавчо не підкріпленими та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що в даному позові в інтересах держави, в якості органу, уповноваженого на здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави, визначено Кабінет Міністрів України як орган, який відповідно до положень статей 20, 122, 149 ЗК України, мав право розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення. Однак, враховуючи, що останній не приймав участі у спірних правовідносинах, не знав і не міг знати раніше про обставини виявленого прокурором порушення у даній справі, оскільки така інформація у загальнодоступних базах даних відсутня, а органи державного контролю через бездіяльність не виявили вказані порушення раніше.

Кабінет Міністрів України не мав можливості самостійно встановити обставини, які стали підставою для звернення прокурора до суду, а тим більше, не міг припустити, що державне майно може вибути із власності у інший, ніж передбачений законом спосіб, тобто виключно за його індивідуальним актом.

Як висновок, Кабінет Міністрів України довідався про порушення права власності держави на спірні земельні ділянки лише з моменту отримання копії позовної заяви прокурора у справі.

Будь-яких інших доказів на спростування зазначених доводів прокурора та Кабінету Міністрів України відповідачами не надано та судами не здобуто.

Крім того, доказів інформування Віто-Поштовою сільською радою Кабінету Міністрів України про прийняття оскаржуваних розпоряджень, передачу спірної землі у приватну власність чи подальше її відчуження на підставі цивільно-правових угод, матеріали справи не містять.

Безпідставним є і посилання суду на пропуск позовної давності Кабінетом Міністрів України з посиланням на рішення господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08, оскільки останній взагалі не був стороною у вказаній справі та не приймав участі у жодному судовому засіданні.

Навпаки, слід зауважити, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки (наявності лісової (деревної) рослинності), проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати, що спірні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час одержання земельної ділянки у власність під обгрунтований сумнів.

Аналогічна позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 у справі № 372/2180/15-ц.

Натомість, момент обізнаності органів прокуратури про порушення вимог земельного та лісового законодавства підтверджено у цій справі інформацією різних органів державної влади, установ та організацій, а саме: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 28 березня 2017 року, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 26 серпня 2016 року та ДП Київське лісове господарство від 12 червня 2017 року, з доданими до них матеріалами лісовпорядкування 2003 року Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО Київліс , у тому числі стосовно підтвердження факту накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення у кварталі 50 Васильківського лісництва ДП Київське лісове господарство .

Застосування позовної давності до віндикаційного позову призводить до правової невизначеності, за якої суд погоджується, що позивач є дійсним власником майна, що є предметом спору, а відповідач, в свою чергу, є володільцем майна, яке підлягає витребуванню за вимогою власника; правовий титул законного власника майна належним чином не припинений, а у набувача майна на законних підставах право власності не виникло.

За таких обставин, відмова у позові з підстав спливу позовної давності залишає спірне майно у володінні особи, яка не є його дійсним власником, і визнаючи цей факт та по суті, не спростовуючи позовних вимог, просить застосувати наслідки нібито спливу позовної давності, а законний власник - держава, в свою чергу, попри гарантії недоторканості та непорушності права власності, у тому числі і державної, не може отримати судового захисту свого права.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначав, що рішення Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року по справі № 9/257-08 є належним юридичним фактом, на підставі якого відбулося припинення права держави в тому числі і на спірну земельну ділянку.

За таких обставин рішення 14 сесії 5-го скликання Віто-Поштової сільської ради від 19 червня 2008 року Про землі запасу в частині віднесення земель кварталу 50 виділу 5 ДП Київське лісове господарство до земель запасу Віто-Поштової сільської ради здійснено у повній відповідності до вимог закону, зокрема і статей 20, 50 Закону України Про землеустрій .

Тому і наступні оскаржувані прокурором рішення Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства , про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Віта Поштова та рішення Віто-Поштової сільської ради від 18 липня 2014 року № 30-87 Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з земель призначених для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку вважаю прийняті без будь-яких порушень Законів України Про землеустрій , Земельного кодексу України, інших законів та підзаконних актів України, що і знайшло своє законне обґрунтування в судових рішеннях першої та апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 14 сесії 5 скликання від 19 червня 2008 року Про землі запасу вирішено: земельними ділянками в кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,50 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0.60 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0.98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 1 площею 0,20 га…, що розташовані в межах населеного пункту с. Віта-Поштова, Києво-Святошинського району, Київської області вважати землями запасу; Внести відповідні зміни до земельно-облікових даних Державного земельного кадастру; Землі запасу вказані в пункті 1 цього рішення використовувати відповідно до Генерального плану села.

У вказаному рішенні Про землі запасу від 19 червня 2008 року було вказано, що рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 припинено право користування Державного підприємства Київське лісове господарство земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП Київський лісгосп : в кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,50 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,60 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0.98 га, кварталі 50, виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 1 площею 0.20 га…, що розташовані в межах населеного пункту с. Віта-Поштова, Києво-Святошинського району, Київської області. Відповідно до пункту 12 Перехідних положень ЗК України розпорядження цими землями належить до повноважень сільської ради. В рішенні вказано, що воно прийняте Віто-Поштовою сільською радою на підставі вимог частини 2 статті 19, пункту 12 Перехідних положень ЗК України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року в справі за позовом Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДДП Київське лісове господарство про припинення права користування земельними ділянками позов задоволено. Припинено право користування ДП Київське лісове господарство земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП Київський лісгосп : в кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,50 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,60 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 1 площею 0,20 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 23 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 15 площею 0,98 га, які знаходяться в межах населеного пункту с. Віта-Поштова, Києво-Святошинського району, Київської області.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11 лютого 2009 року касаційне подання Першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області 27 травня 2008 року у справі № 6/257-08 повернуто заявнику на підставі вимог статей 86, 110, пункту 5 частини 1 статті 111-3 ГПК України.

Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 19 сесії 5 скликання від 26 березня 2009 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства вирішено: 1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 загальною площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Віта Поштова; 2. Передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Віта Поштова; 3. Доручити ТОВ НВФ АЗІМУТ винести проект в натуру та виготовити Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 ; 4. Землевпоряднику сільської ради внести зміни до земельно-облікової документації.

25 квітня 2009 року Управлінням земресурсів у Києво-Святошинському районі ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 340756, відповідно до якого на підставі рішення Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року 19 сесії 5 скликання він є власником земельної ділянки площею 0,7127 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Віта Поштова, цільове призначення (використання) земельної ділянки-для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3222481201:01:005:0107.

Рішенням № 30-87 Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 липня 2014 року 30 сесії 6 скликання Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки вирішено: 1. Затвердити ТОВ Бакалія-трейд проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (кадастровий номер 3222481201:01:005:0107) площею 0,7127 га з земель сільськогосподарського призначення: для ведення особистого селянського господарства , на землі житлової та громадської забудови: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в селі Віта Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; 2. ТОВ Бакалія-трейд згідно чинного законодавства провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3222481201:01:005:0107) площею 0,7127 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в с. Віта Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; 3. ТОВ Бакалія-трейд дотримуватись обов 'язків власника відповідно до чинного законодавства та передбачити роботи щодо перенесення родючого шару грунту.

У відповіді директора ДП Київський лісгосп заступнику начальника управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді Київської обласної прокуратури В.Кошляку вказано, що ДП Київське лісове господарство провів звірку земельних ділянок по вказаним кадастровим номерам із картографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 року і повідомляє, що земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:001:0090 не відноситься і не відносилась до земель лісового фонду; земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:005:0106 частково розташована на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва квартал 50 виділ 18; 3222481201:01:005:0116 розташована у кварталі 50 виділа 14, 15; 3222481201:01:005:0021 розташована у кварталі 50 виділ 17; 3222481201:01:005:0114 розташована у кварталі 50 виділ 18; 3222481201:01:002:0226 частково розташована у кварталі 50 виділ 12; 3222481201:01:001:0107 розташована у кварталі 50 виділ 10; 3222481201:01:0012:0118 розташована у кварталі 50 виділ 10; 3222481201:01:006:0172 розташована у кварталі 50 виділ 10; 3222481201:01:006:0175 розташована у кварталі 50 виділ 10.

В листі Директора ДП Київське лісове господарство заступнику начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді В . Кошляку від 12 червня 2017 року зазначається, що ДП Київський лісгосп розглянув запит і повідомляє про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5159, 3222481201:01:005:5180 накладаються на землі лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 2003 року (квартал 50 вид 5 Васильківського лісництва). В 2006 році виділа 4,5 кварталу 50 Васильківського лісництва були вилучені з земель лісового фонду ДП Київський лісгосп .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України; тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України Про місцеві державні адміністрації , нормами земельного та лісового законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , статті 31 ЛК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, у тому числі, передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною шостою статті 149 ЗК України встановлено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 рішенням Віта-Поштової сільської ради з перевищенням повноважень селищної ради щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, оскільки ці питання належали до компетенції органів виконавчої влади, а саме районної державної адміністрації.

Рішення Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року про передачу ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства та видачу йому державного акту на право власності на земельну ділянку суперечить вищевказаним вимогам закону. Оскільки рішення Віто-Поштової сільської ради від 18 липня 2014 року про зміну цільового призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в с. Віта Поштова та видача на його підставі державного акту носять похідний характер від первісного рішення сільради, вони також суперечать вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що органи, в інтересах яких пред`явлено позов - Кабінет Міністрів України та ДП Київське лісове господарство , довідались про порушення своїх прав у 2008 році, отже, звернення прокурора до суду у 2017 році відбулось з пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові за наявності відповідної заяви відповідача.

Верховний Суд вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним з огляду на таке.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим статтею 45 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 14-101цс18.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановлено порушення прав Кабінету Міністрів України, разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, мав об`єктивну можливість знати про видачу та належну державу реєстрацію Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, як державним органом земельних ресурсів, державних актів, що посвідчували право приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку ще у 2008 та 2009 роках та мав об`єктивну можливість знати про порушення у зв`язку з цим права держави на спірну земельну ділянку не свідчать про безспірне встановлення обізнаності Кабінету Міністрів України про порушення свого права.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши порушення прав Кабінету Міністрів України, не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу необхідно направити у частині вирішення позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, Верховний суд вважає зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з тим, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виключає застосування інших вимог власника про визнання права власності чи інших вимог, спрямованих на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України.

Верховний Суд вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається.

З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, від 26 березня 2009 року та від 18 липня 2014 року, оскільки скасування цих рішень, чи визнання їх недійсними не відновить порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки лісового фонду, тому такий спосіб захисту порушених прав не підлягає застосуванню у цій справі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 14-208цс18 та постановах Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 369/3971/17 , від 11 вересня 2019 року у справі № 369/12149/16-ц, 23 жовтня 2019 року у справі № 369/12148/16, 19 лютого 2020 року у справі № 369/4161/17-ц, .

З урахуванням наведеного, оскаржувані рішення судів у частині вирішення вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, від 26 березня 2009 року та 18 липня 2014 року підлягають скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до пунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат має здійснити вказаний суд за результатами вирішення спору пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 412 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, від 26 березня 2009 року та від 18 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про відмову в позові.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2018 року в частині вирішення позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння скасувати та передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик