Постанова від 23.06.2020 по справі 926/2764/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. Справа №926/2764/19

Місто Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

Матущак О.І.

секретар судового засідання Борщ І.О.

за участю представників:

від позивача: Шеремов В.Д. (адвокат)

від відповідача: не зявився;

від третіх осіб: не зявились;

розглянув апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях в особі Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області, вих № 10-05-00571 від 30.03.2020

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.02.2020, (головуючий суддя: Тинок О.С. м.Чернівці, повний текст рішення складено 10.03.2020)

у справі № 926/2764/19

за позовом Фізичної особи-підприємця Шеромової Тетяни Василівни

до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях в особі Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство освіти і науки України

про зобов`язання укласти додатковий договір

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

до Господарського суду Чернівецької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Шеромової Тетяни Василівни до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях в особі Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство освіти і науки України про зобов`язання укласти додатковий договір.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що між ним та Регіональним відділенням ФДМУ по Чернівецькій області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях в особі Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області, 20 жовтня 2009 року укладено договір №238 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме підвалу будівлі гуртожитку №5 (літ. А), загальною площею 298,4 кв. м., за адресою: м. Чернівці, вул. Небесної Сотні, 4Б.

Позивач стверджує, що ним вчинено всі дії, передбачені законодавством, які спрямовані на продовження договору оренди від 20.10.2009 №238, однак станом на дату подання позовної заяви відповідачем не вжито заходів щодо нотаріального посвідчення додаткового договору яким буде продовжено відносини оренди, які існували між сторонами, внаслідок чого порушується переважне право позивача на укладення договору на новий строк.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 26.02.2020, (головуючий суддя: Тинок О.С. м.Чернівці, повний текст рішення складено 10.03.2020) у справі №926/2764/19 - позов задоволено повністю. Вирішено зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях в особі Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області укласти додатковий договір з Фізичною особою-підприємцем Шеромовою Тетяною Василівною, яким продовжити дію договору №238 від 20 жовтня 2009 року оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, строком на 3 роки шляхом внесення змін до п. 10.1 договору №238 від 20 жовтня 2009 року та внесення змін до п. 3.1 договору №238 від 20 жовтня 2009 року оренди нерухомого майна, що належить до державної власності з урахуванням висновку про вартість майна, затвердженого наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області Регіонального відділення ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях від 18 жовтня 2019 року №123-0М.

Вищезазначене рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем вчинено всі дії спрямовані на продовження орендних правовідносин, які виникли на підставі договору оренди №238 від 20.10.2009, а тому неукладення відповідачем відповідного додаткового договору порушує переважне право позивача на укладення договору оренди на новий строк. Надсилання Міністерством освіти і науки України дозволу на продовження дії договору після закінчення строку дії договору не позбавляє позивача переважного права на укладення договору оренди на новий строк.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги:

до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга відповідача, в якій скаржник просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

· висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для продовження договору оренди не узгоджується з вимогами чинного законодаства, оскільки дозвіл Міністерства освіти та науки України, датований від 27.11.2019 за №1/11-10396 про продовження строку дії договору оренди №238 від 20.10.2009, надано після припинення строку дії цього договору, а тому відсутні правові підстави для його продовження;

· поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що сторони не уклали додаткового договору, оскільки не дійшли згоди щодо такої істотної умови договору як строк, а тому відсутні правові підстави зобов`язувати орган приватизації до продовження договору оренди державного майна. При цьому зазначає, що позивач просив продовжити договір на 5 років, а Міністерство освіти та науки України надало згоду тільки на 3 роки;

· законодавством не встановлений обов`язок орендодавця продовжити дію договору оренди виключно за наявності волевиявлення орендаря;

· спосіб захисту не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України, яка не передбачає можливості встановлювати правовідносини.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне:.

· посилання апелянта на те, що суд всупереч волі відповідача зобовязує його до укладення додаткового договору щодо продовження договору оренди, а між сторонами не досягнуто домовленостей щодо нових умов, вважає таким, що не відповідає дійсності. Відповідач звертався до позивача листом від 28.05.2019 стосовно продовження договору оренди та необхідності проведення оцінки майна, а також неодноразово звертався до Міністерства освіти та науки з листами від 08.07.2019 від 19.08.2019 та від 24.09.19 про надання дозволу позивачу на продовження договору оренди.

· звертає увагу, що дозвіл Міністерства освіти та науки був погоджений комісією МОН України ще 17.10.2019 (тобто до закінчення строку дії договору №238 від 20.10.2009) однак із невідомих причин направлений до відповідача листом від 27.11.19.

· апелянт в обгрунтування своєї апеляційної скарги порушує причинно-наслідковий звязок, стверджуючи, що позивач втратив своє переважне право як орендар через відсутність нотаріально посвідченого додаткового договору з відповідачем. Однак саме переважне право орендаря є підставою для підписання нотаріально завіреного додаткового договору, яке має стати наслідком реалізації такого права орендаря, а не навпаки, як зазначає апелянт.

· торони у справі визнають договір оренди №238 від 20.10.2009 діючим та фактично виконують умови договору оренди. Згідно листа відповідача №18-122-0500 від 17.03.2020 останній повідомляє ФОП Шеромову Т.В. про необхідність застрахувати орендоване майно відповідно до умов договору оренди №238 від 20.10.2009. На виконання зазначеного листа відповідача та умов договору, позивач 15.04.2020 уклала договір страхування №1441009 від 15.04.2020.

У судове засідання не з`явились представники відповідача та третіх осіб, хоча учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалася судом обов`язковою у даній справі, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача та третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на наступне.

20 жовтня 2009 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Чернівецькій області, як орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Шеромовою Тетяною Василівною, як орендарем укладено договір оренди №238 нерухомого майна, що належить до державної власності на нежитлові вбудовані приміщення підвалу будівлі гуртожитку №5 (літ. А) площею 298,4 кв.м., розміщені за адресою м. Чернівці, вул. Стасюка, 46, що перебувають на балансі Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича з метою розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи (студентська їдальня), терміном на 5 років.

Даний договір, з урахуванням терміну на який його укладено, згідно ч. 2 ст. 793 ЦК України нотаріально посвідчений Іпатовою М.М., нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №2631.

Заявою від 19 травня 2014 року позивач звернулася до органу приватизації з проханням продовжити дію договору оренди №238 терміном на 5 років.

У свою чергу, листом від 22 травня 2014 року №07-09-02008 Регіональне відділення ФДМУ по Чернівецькій області, враховуючи звернення позивача, погодження балансоутримувача (лист Чернівецького національного університету ім. Федьковича від 19 травня 2014 року №30/30-1442) та застереження висловлені органом управління в листі від 28 вересня 2009 року №1/11-8076, звернулося на адресу Міністерства освіти і науки України, як органу уповноваженого управляти вказаним майном з проханням надати дозвіл на продовження, терміном на 5 років, договору оренди №238 нежитлових вбудованих приміщень підвалу будівлі гуртожитку №5 (літ. А), загальною площею 298,4 кв.м., розміщеного за адресою м. Чернівці, вул. Стасюка,4б.

Міністерством освіти і науки України листом від 04 червня 2014 року №1/11-8530 надано відповідне погодження на продовження вказаного договору оренди за умови, що надалі такий договір може бути продовжено за погодженням з Міністерством освіти і науки України.

Враховуючи вказане погодження органу управління державним майном, а також з метою приведення договору оренди №238 від 20 жовтня 2009 року до вимог типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом ФДМУ від 23 серпня 2000 року №1774 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2000 року за №931/5152 (із змінами в редакції від 05 березня 2013 року №276) між Регіональним відділенням ФДМУ у Чернівецькій області та Фізичною особою-підприємцем Шеромовою Тетяною Василівною укладений додатковий договір від 16 жовтня 2014 року до договору оренди №238, яким продовжено дію цього договору на 5 років, а саме: з 20 жовтня 2014 року по 19 жовтня 2019 року включно, а також внесено відповідні зміни до пунктів 1.1., 3.1., 3.3., 3.8., 5.2., 5.6, 5.8., 5.12., 8.1., 10.5 цього договору оренди (найму).

Зокрема, пункт 10.5. викладено у наступній редакції: У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, за наявності згоди Балансоутримувача та дозволу органу уповноваженого управляти об`єктом оренди. Продовження вказаного договору у визначеному вище порядку можливе за умови, якщо інше не буде встановлено законодавством на момент закінчення строку дії цього договору.

Інші пункти договору оренди державної власності №238 від 20 жовтня 2009 року - залишені без змін.

Додатковий договір від 16 жовтня 2014 року до договору оренди №238 від 20 жовтня 2009 року нотаріально посвідчено Лірниченко Н.М., приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області та зареєстровано в реєстрі за №2414.

28 травня 2019 року Регіональне відділення ФДМУ по Чернівецькій області звернулось до позивача з листом щодо продовження дії договору оренди та повідомило, що у разі бажання продовжити термін його дії позивачу необхідно надати до Управління ряд документів.

04 червня 2019 року Регіональне відділення ФДМУ по Чернівецькій області проведено перевірку виконання орендарем істотних умов Договору №238, за результатами проведеної перевірки порушень не виявлено.

Заявою від 26.06.2019 Фізична особа-підприємець Шеромова Тетяна Василівна звернулася до органу приватизації із заявою від 26 червня 2019 року з проханням продовжити договір на той самий строк, в додаток до якої надала згоду балансоутримувача - Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича на вчинення таких дій, оскільки 19 жовтня 2019 року спливав черговий термін, на який було укладено договір оренди №238 від 20 жовтня 2009 року (із змінами).

Листами від 08 липня 2019 року №07-122-00062, від 19 серпня 2019 року №07-122-00342 та від 24 вересня 2019 року №07-122-00592 Регіональне відділення ФДМУ, в особі Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області, беручи до уваги застереження, викладені в пункті 10.5 вказаного договору оренди (найму), а також зважаючи на правову позицію МОН України з приводу процедури продовження договорів оренди державного майна, що належить до його сфери управління зверталося до Міністерства освіти і науки України, як уповноваженого органу управління об`єктом оренди з метою отримання дозволу (погодження) на продовження договору оренди №238 від 20 жовтня 2009 року (із змінами) на наступний 5-тирічний термін.

12 вересня 2019 року Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області направило лист позивачу, яким з метою проведення нової оцінки орендованого приміщення запропоновано підписати тристоронній договір про надання послуг з оцінки зазначеного приміщення.

07 жовтня 2019 року укладено вищезазначений тристоронній договір №19 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях в особі Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області, фізичною особою-підприємцем Шеромовою Т.В. та фізичною особою-підприємцем Федоренко А.А.

18 жовтня 2019 року підписано акт приймання-передачі робіт до цього договору. Також послуги оцінювача були позивачем оплачені у повному обсязі.

Висновком про вартість орендованого майна, затвердженим наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області від 18 жовтня 2019 №123-0М визначено ринкову вартість майна без урахування ПДВ, яка становить 3 643 383,00 грн. в т. ч. 12 210,00 грн/м.кв.

21 жовтня 2019 року Управлінням забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області листом №18-122-782 передано позивачу вищезазначений висновок, а також розрахунки орендної плати, які 23 жовтня 2019 року були позивачем та балансоутримувачем підписані та повернуті Управлінню забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області разом із супровідним листом.

Тобто 23 жовтня 2019 року між позивачем та орендодавцем шляхом листування було погоджено нові умови орендної плати, які мають бути зафіксовані у нотаріально посвідченому додатковому договорі до договору №238.

25 жовтня 2019 року Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області листом №18-123-00831 надало позивачу для ознайомлення проект додаткового договору до договору оренди №238 від 20 жовтня 2019 року із урахуванням, що всі додаткові договори до договору №238 мають бути нотаріально посвідчені, а також просили повідомити орієнтовну дату проведення нотаріальних дій щодо укладення означеного додаткового договору. Відповідно до проекту додаткового договору до договору №238 такий договір укладається між Регіональним відділенням ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях в особі Заступника начальника Регіонального відділення - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області Комаровської І.П. та ФОП Шеромовою Т.В.

12 листопада 2019 року позивач ознайомившись з проектом зазначеного додаткового договору повідомив листом, що орієнтовною датою нотаріальних дій щодо укладення зазначеного договору є 13 листопада 2019 року. Однак, на лист від 12 листопада 2019 року позивач відповіді не отримав.

При цьому, враховуючи закінчення 19 жовтня 2019 року дії договору оренди №238 від 20 жовтня 2009 року (із змінами), відсутність дозволу (погодження) органу уповноваженого управляти державним майном (об`єктом оренди) на його продовження станом на 14 листопада 2019 року, органом приватизації позивачу надіслано заяву від 14 листопада 2019 року №18-122-00936 про припинення договору оренди №238 від 20.10.2009 (із змінами). Зазначена заява не містить підпису уповноважених посадових осіб, а тому не породила правових наслідків.

Дану заяву позивачем отримано 21 листопада 2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №5801900173670.

Позивач 18 листопада 2019 року повторно звернувся до Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області, Регіонального відділення ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та ФДМУ щодо продовження договору оренди №238.

Оскільки позивачем вчинено всі дії, передбачені законодавством, які спрямовані на продовження договору оренди №238, а відповідачем не вжито заходів щодо нотаріального посвідчення додаткового договору яким буде продовжено відносини оренди, які існували між сторонами, позивач звернувся в суд першої інстанції за захистом порушеного переважного права на укладення договору на новий строк.

Зазначені фактичні обставини повно і правильно були встановлені судом першої інстанції. Сторони їх правильність не оскаржували.

Висновки суду апеляційної інстанції

Між сторонами на підставі договору оренди нерухомого майна №238 від 20.10.2009 р. виникли відносини оренди щодо нежитлових вбудованих приміщень підвалу будівлі гуртожитку №5 (літ. А) площею 298,4 кв.м., розміщені за адресою м. Чернівці, вул. Стасюка, 46, що перебувають на балансі Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича з метою розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи (студентська їдальня). Пунктом 10.1 договору передбачено, що цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 20.10.2009 по 19.10.2014 р.. Цей договір пролонговувався на черговий пятирічний строк з 20.10.2014 по 19.10.2019 р.

Відповідно до ст. 759 ЦК за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За своєю суттю спір зводиться до наявності / відсутності згоди власника майна на продовження орендних відносин на трьохрічний строк та мотивується апелянтом фактом неотримання такого волевиявлення у місячний строк після закінчення попереднього строку оренди.

Згідно із ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Однак, посилання скаржника на вказані норми не стосується спірних відносин, адже засада свободи договору у даному випадку не порушена.

Так, з матеріалів справи вбачається, що саме скаржник виявив ініціативу щодо пролонгації орендних відносин із позивачем, скерувавши 28.05.2019 р. позивачу листа щодо продовження дії договору оренди та інформування про процедуру такої пролонгації. Згодом, ані скаржник, ані балансоутримувач, ані власник державного майна не заперечували проти продовження орендних відносин, натомість, навіть після стверджуваної дати припинення договору, продовжували приймати виконання договірних зобов`язань позивача, а в квітні 2020 р. вимагали на виконання договору забезпечити страхування об`єкту оренди. Зазначене свідчить про волевиявлення відповідних суб`єктів на продовження орендних відносин та наявність у позивача відповідного правового інтересу, який підлягає захисту.

Тому, суд першої інстанції підставно констатував, що згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства , Європейський суд з прав людини зазначив, що законними очікуваннями є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. Тобто, в даному випадку правомірні очікування полягають у можливості користування майном у майбутньому у термін, передбачений договором.

Таким чином, у позивача на підставі договору оренди №238 від 20 жовтня 2009 року, з врахуванням ініціативи на на його продовження зі сторони відповідача (скаржника) та вчиненням за погодженням сторін необхідних дій для продовження орендних відносин виникло право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді, як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Ч. 1 ст. 777 ЦК України визначено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 285 ГК України орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Згідно із ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна №2269 визначено переважне право орендаря, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, за інших рівних умов на укладення договору оренди на новий термін крім випадків якщо орендоване майно необхідно для потреб його власника, у разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії договору.

Колегія суддів враховує посилання скаржника на те, що термін переважне право є доречним у випадку наявності кількох бажаючих виступити орендарем державного майна. Проте, зазначене не впливає на правильність висновків суду, адже не спростовує права позивача на продовження орендних відносин.

Колегія суддів вважає, що між сторонами були погоджені всі істотні умови договору про продовження дії договору оренди, у т.ч. строк, про що вчасно не був інформований позивач.

Так, згідно листа від 27.11.2019 р. №1/11-10396 Комісія з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки питання продовження договору оренди від 20.10.2009 р. №238 погодила протоколом №14 від 17.10.2019 р. строком на 3 роки. Тобто зазначена комісія станом на 17 жовтня 2019 р. вже погодила дозвіл на продовження договору оренди №238 до закінчення його строку дії, а саме до 19.10.2019 р.. При цьому, лише 03 грудня 2019 р. за вх. №07/01086 на адресу Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області надійшов лист Міністерства освіти і науки України датований 27.11.2019 р. №1/11-10396, яким наданий дозвіл на продовження терміну дії договору оренду №238 від 20.10.2009 р. строком до 3 років.

Відповідно до п. 71 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України (Заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 р., суд наголошує на тому, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (напр. рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincovaс. the), п. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 р., та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 р.).

Отже суд підставно визначив, що несвоєчасне, після закінчення строку дії договору надсилання Міністерством освіти і науки України дозволу на продовження дії договору, надане під час дії договору, не позбавляє позивача права на укладення договору оренди на новий строк.

Судами встановлено, що відповідачем не заперечуються обставини щодо подальшого використання позивачем спірного об`єкта нерухомості, а тому ці обставини не підлягають доказуванню в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобовязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З системного аналізу вищезазначених умов договору та положень законодавства вбачається, що своєчасне вчинення сторонами відповідних дій, щодо надання згоди на провдовженя дії договору має на меті забезпечити стабільність, послідовність та правову певність поведінки учасників договірних відносин, що гарантує справедливість, розумність й добросовісність сторін під час виконання договору. Водночас, їх недотримання виходить за обумовлені сторонами межі здійснення прав та обовязків по договору, й надає одній зі сторін, яка його порушує, безпідставну перевагу в цих господарських відносинах, внаслідок чого порушується баланс приватноправових інтересів сторін договору. Так, субєктивні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, мають певні межі за змістом і за характером здійснення. Межі є невідємною рисою будь-якого субєктивного права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом, тобто, є підставою виникнення цього правового явища, яке нормативно закріплене частиною 3 статті 13 ЦК України.

Зловживання правом виявляється в тому, що особа, якій формально належить субєктивне право, неправомірно його здійснює. Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє субєктивне право, допускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй субєктивно право. На відносини зловживання цивільним правом поширюється дія принципу недопущення зловживання правом як принципу здійснення цивільних прав. Зміст цього принципу становить обовязок особи, яка здійснює субєктивне право, не допускати зловживання правом і використовувати належні особі субєктивні права і виконувати субєктивні обовязки належними способами їх здійснення з урахуванням неприпустимості вчинення дій, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Тобто зловживання правом повязане із здійсненням належного особі субєктивного цивільного права, за межі якого воно виходить. Тому зловживання правом може мати місце лише в тому випадку, коли уповноважений субєкт має певні права, при здійсненні яких він порушує права і законні інтереси інших осіб.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права в такий спосіб викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 916/596/18, а тому в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується апеляційним господарським судом.

Статтею 181 ГК України передбачено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Судами встановлено, що умови погождені шляхом обміну листами, а тому у відповідача виник обовязок укласти договір у нотаріальній формі. З цих підстав апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелята про те, що сторони не дійшли згоди стосовно всіх істотних умов договору.

Водночас, внаслідок надмірно тривалого погодження Міністерством освіти та науки України продовження дії договору та зволіканням балансоутримувача на оформлення досягнутих домовленостей у нотаріальній формі, були порушені права позивача на приведення форми договору №238 від 20.10.2009 у відповідність до вимог чинного законодавства та правовідносин, що фактично склалися між сторонами, згідно з якими оренді правовідносини продовжили свою дію на три роки. Такі дії з боку відповідача свідчать про зловживання ним своїми правами в розумінні статті 13 ЦК України.

Що стосується твердження апелянта, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, то апеляційний суд відхиляє такі доводи, оскільки позов у даній справі спрямований не на встановлення нових правовідносин, які відповідачем визнаються, а на вчинення дій, які спрамовані на належне оформлення відносин, які повязані з фактичним продовженнням договору оренди №238 від 20.10.2009. Оскільки належною формою є нотаріальна, то зобовязання вчинити дії є ефективним способом захисту.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10 травня 2011 року, пункт 58).

За таких обставин решту аргументів апелянта, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.02.2020 у справі №926/2764/19 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, в той час як у відзиві наведені обґрунтовані доводи стосовно відсутності порушень матеріального та процесуального права судом першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України ). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 129 , 236 , 269 , 275 , 276 , 282 ГПК України , Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1 . Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях в особі Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області, вих № 10-05-00571 від 30.03.2020- залишити без задоволення.

2 .Рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.02.2020 у справі №926/2764/19 - залишити без змін.

3 .Судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4 .Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст.286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.07.2020

Головуючий(суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді С.М.Бойко

О.І. Матущак