Рішення

від 01.07.2020 по справі 910/2655/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2020 Справа № 910/2655/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 21560766)

до Релігійної організації "Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва Української православної церкви Київського патріархату" (02091, м.Київ, шосе Харківське, 146, кв.493, код ЄДРПОУ 35426585)

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Гончаров О.В.

від відповідача: Єрохіна В.О.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/2655/18 за указаним позовом. Вимоги позову мотивовані тим, що Відповідач за відсутності документів, які посвідчують право власності або право користування, здійснює будівництво нерухомого майна на земельній ділянці орієнтованою площею 0,3 га навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера "Підбірне") у Дарницькому районі м. Києва, чим порушує права територіальної громади міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2018 позов задоволено; постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 рішення залишено без змін.

Верховний Суд постановою від 04.04.2019 скасував вищезазначені рішення та постанову, і передав дану справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, де справа згідно повторного автоматизованого розподілу надійшла до судді Сташківа Р.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного Господарського суду від 12.02.2020 ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2655/18 скасовано, справу передано на розгляд Господарському суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ від 18.10.2019, справу № 910/2655/18 передано для розгляду судді Андреїшиній І.О., у зв`язку з відпусткою судді Сташківа Р.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 справу № 910/2655/18 прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання у справі на 11.03.2020.

Через відділ діловодства суду 05.03.2020 від відповідача на виконання вимог ухвали суду надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 08.04.2020.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2020 призначено судове засідання у даній справі на 06.05.2020.

Листом від 27.04.2020 повідомлено сторонам, що судове засідання у справі, призначене на період дії карантину, тому запропоновано, у зв`язку з протиепідемічними заходами розгляд справи здійснювати за поданими письмовими документами без явки і участі представників (за їх відсутності) сторін в засіданнях; запропоновано сторонам у справі направити клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

04.05.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. Зокрема, на виконання доручення Президента України та рішення Державної комісії з питань ТЕБ і НС Кабінет Міністрів України прийняв рішення щодо обмеження пасажирських перевезень на території України для запобігання поширенню коронавірусної інфекції.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13 березня 2020 року № 11/0/2-20 Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19 , судові засідання Господарського суду міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., призначені на 06.05.2020, знято з розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 судове засідання призначено на 03.06.2020.

У судовому засіданні 03.06.2020 по справі судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 10.06.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 судове засідання відкладено на 01.07.2020.

Сторони участь своїх представників у засідання суду 01.07.2020 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином.

У судовому засіданні 01.07.2020 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

21.12.2017 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 16/890 від 25.09.2003, ст.ст. 187,189 Земельного кодексу України, головним спеціалістом Ваньчуком Я.Б., в присутності начальника відділу землеустрою та моніторингу земель Дарницького району м. Києва Іваненка І.М., було проведено обстеження земельної ділянки, розташованої навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера Підбірне ) у Дарницькому районі м. Києва, за результатами якого складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 17-0122-02 від 21.12.2017, копія якого долучена до позовної заяви.

Відповідно до акту № 17-0122-02 від 21.12.2017р., встановлено, що Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва УПЦ Київського патріархату здійснює будівельні роботи на земельній ділянці орієнтовною площею 0,3 га навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера Підбірне ) у Дарницькому районі м. Києва за відсутності рішень Київської міської ради щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування).

Отже, посадовою особою Департаменту земельних ресурсів Ваньчуком Я.Б. було виявлено порушення пункту б) ст. 211 Земельного кодексу України - самовільне зайняття земельної ділянки.

21.12.2017р. на адресу Релігійної громади Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва УПЦ Київського патріархату була направлена вказівка щодо усунення порушень земельного законодавства у десятиденний строк.

Як вбачається з доданого до матеріалів справи Витягу з бази даних міського земельного кадастру станом на 01.03.2018р. - Реєстр земельних ділянок, черговий план - будь-яка земельна ділянка по вул. 160-ій Садовій у Дарницькому районі м. Києва за відповідачем не зареєстрована.

Отже, спір у даній справі виник щодо самовільного (без відповідних правовстановлюючих документів) використання відповідачем земельної ділянки орієнтовною площею 0,3 га навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера Підбірне ) у Дарницькому районі м. Києва, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що на земельній ділянці, орієнтовною площею 0,03 га, яка розташована навпроти ділянки № 77 на вул. 160-Садовій (біля озера Підбірне ) у Дарницькому районі міста Києва тривалий час знаходилося сміттєзвалище побутового сміття, яке стихійно виникло і роками розросталося, у зв`язку з безвідповідальним ставленням мешканців, а особливо членів Садівничих товариств, які розташовані поруч. Сама земельна ділянка була занедбаною, містила, велику кількість дерев, гілки з яких падали на голови людей, які приходили повз, під час сильних поривів вітру, створюючи загрозу їх життю та здоров`ю.

Біля вищевказаної земельної ділянки побудований Духовний Центр Храму Успення Пресвятої Богородиці (за адресою: м. Київ, вул. Садова 73-а). Після отримання 15 лютого 2016 року від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації дозволу на проведення робіт з благоустрою (вих. № 101-1368/02) на вищевказаній земельній ділянці, Релігійна організація Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва Української православної церкви Київського патріархату вивезла за власні кошти, зокрема за рахунок пожертвувань парафіян на її користь, все побутове сміття, яке там знаходилося. Також представники Релігійної організації за власні кошти розчистили зарослі та підрізали старі дерева.

Зважаючи на попередню занедбаність земельної ділянки, яку Релігійна організація привела до ладу за власні кошти, за рахунок пожертвувань своїх прихожан, її непотрібність та невикористання, а також існуючу необхідність в будівництві ще однієї, більшої церкви, а також те, що три фізичні особи відмовилися від подальшої приватизації цієї земельної ділянки на користь Релігійної організації (копії нотаріально посвідчених заяв додані до відзиву), Релігійна організація почала будувати на цій земельній ділянці Храм Різдва Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа . При цьому, Релігійна організація неодноразово зверталася до Голови Київської міської державної адміністрації в м. Києві з проханнями допомогти в державній реєстрації цієї земельної ділянки. Також Релігійною організацією зібрано 600 підписів з проханнями парафіян до Київської міської державної адміністрації в м. Києві на виділення цієї земельної ділянки для храму (довідка додається до відзиву).

Отже, на думку відповідача, оскільки Релігійна організація вжила заходи для оформлення прав на земельну ділянку, але в неї відсутні кошти на отримання правової допомоги, тому раніше вжиті заходи щодо оформлення спірної земельної ділянки не відповідали встановленій законом процедурі, проте на даний час відповідач вже належним чином звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, окрім цього, релігійні організації мають право на отримання земельних ділянок у безоплатне постійне; користування релігійна організація є неприбутковою організацією, яка не має на меті одержання прибутку, і планує використання спірної земельної ділянки виключно задля суспільних потреб та інтересів парафіян храму, а відтак наявні підстави для відмови в позові.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, врахувавши позицію Верховного Суду, викладену у Постанові у даній справі від 04.04.2019, якою справу № 910/2655/18 було направлено на новий розгляд, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Як встановлено судом, спір у справі виник у зв`язку з виявленням факту використання відповідачем без документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, орієнтовною площею 0,3 га, яка розташована навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера Підбірне ) у Дарницькому районі м. Києва, та проведення на ній будівництва храму.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст. 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища та зазначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, в тому числі, здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Аналогічні положення наведені в ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, делеговані повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Оскільки спірна земельна ділянка, яка, за твердженням позивача, використовуються відповідачем без будь-яких правових підстав, знаходиться на території міста Києва, суд дійшов висновку, що Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження землями територіальної громади міста Києва та який уповноважений на здійснення в межах своєї території контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з огляду на заявлені предмет позову та підстави позову, є належним позивачем у даній справі.

За змістом ст. 2 Закону України "Про охорону земель", об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтею 189 Земельного кодексу України та статтею 20 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

За змістом Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890, самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства та включає правові, економічні і соціальні заходи, спрямовані на додержання вимог земельного законодавства. Самоврядний контроль повинен здійснюватись систематично, регулярно і своєчасно, що значно підвищує ефективність та результативність контрольної діяльності. Самоврядний контроль за використанням і охороною земель передбачає постійне спостереження за станом земель, отримання від землекористувачів і землевласників відповідної проміжної та підсумкової інформації про використання земель, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу. Усі землі в межах міста Києва є об`єктами самоврядного контролю та охорони.

Пунктом 10 рішення Київської міської ради від 2 квітня 2015 року N 317/1182 "Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок" передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва без відповідних дозвільних документів або виданих з порушенням законодавства чи самовільного зайняття земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідній районній в місті Києві державній адміністрації слід забезпечити складання акта про виявлені порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а також передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України принципі забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Частиною 2 ст. 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, згідно з положеннями законодавства України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, отримання заявником дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також про передання у власність чи користування (оренду) визначеної земельної ділянки заявникові, та отримання документів, що посвідчують права заявника на визначену земельну ділянку. Усі перелічені документи можуть свідчити або про вжиття особою заходів до оформлення права на земельну ділянку або про завершення оформлення такого права в установленому законодавством порядку.

Факт використання відповідачем станом на день звернення з даним позовом до суду спірної земельної ділянки, орієнтовною площею 0,3 га, розташованої навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера Підбірне ) у Дарницькому районі м. Києва, та проведення на ній будівництва храму за відсутності будь-яких дозвільних документів відповідачем не заперечується.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2018, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що судами попередніх інстанцій не повною мірою розглянуто та у зв`язку з цим неправильно оцінено всі вжиті відповідачем заходи для оформлення права на земельну ділянку, що призвело до прийняття невірних рішення та постанови.

Разом із тим необхідно врахувати , що відповідач почав вживати заходи для отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку лише після звернення до суду з позовною заявою. В матеріалах справи відсутні докази уникнення чи затягування Київською міською радою вирішення питання оформлення права користування земельною ділянкою на користь відповідача.

Водночас відповідачем до матеріалів справи було залучено клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відносно земельної ділянки площею 0,4 га для будівництва, експлуатації та обслуговування будівлі храму за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Садова, 159-160. Вказане клопотання зареєстровано Департаментом земельних ресурсів за вих.№ К-33802 від 29.03.2018, тобто після виявлення факту порушення відповідачем вимог земельного законодавства та звернення позивача 06.03.2018 з позовом до господарського суду про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Крім того, до відзиву на позовну заяву відповідачем надано лише два звернення до Київської міської ради, в яких відповідач просив Голову Київської міської ради сприяти в оформленні земельної ділянки за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, масив Осокорки, вул. Садова, 159-160. Водночас, належним чином було зареєстроване тільки одне звернення від 04.07.2016.

Використання відповідачем спірної земельної ділянки та проведення на ній будівництва храму за відсутності будь-яких дозвільних документів відповідачем не заперечується.

Релігійною організацією не здійснено жодних заходів щодо скасування спірного акту обстеження земельної ділянки чи припису, визнання протиправними дій посадових осіб Київської міської адміністрації. Фактично відсутні будь-які підстави вважати інформацію, викладену в акті, недостовірною. У зв`язку вищезазначеним, підтвердження відповідачем достовірності пакту нівелює будь-які ймовірні процедурні порушення здійснення обстеження спірної земельної ділянки.

11.07.2019 року Київською міською радою було прийнято рішення № 08/231-2410/ПР про надання в постійне користування земельної ділянки Релігійній організації для завершення будівництва, експлуатації та обслуговування будівель господарського призначення, храму та усипальниці на вул. Садовій, 159-160 у Дарницькому районі м. Києві, та остаточне рішення про відведення відповідач спірної земельної ділянки було прийнято 19.12.2019 рокуё що, зокрема, підтверджується рішенням про порядок денний пленарного засідання ІХ сесії Київської міської ради VІІІ скликання 19.12.2019.

На підставі вищевказаних рішень, відповідачем 26.12.2019 року було оформлено право постійного користування на спірну земельну ділянку, якій було присвоєно кадастровій № 8000000000:90:531:0034, до матеріалів справи залучено завірену копію витягу від 07.02.2020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та завірену копію витягу Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Отже, на день розгляду справи відповідач на законний підставах користується спірною земельною ділянкою.

Враховуючи, що предметом позову є звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки і що на час розгляд цієї справи судом відповідач належним чином оформив за собою право постійно користування, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Не зважаючи на те, що на даний час підстав для задоволення позову відсутні, проте судом встановлено, що відповідачем самовільно, без правовстановлюючих документів, використовувалась земельна ділянка до липня 2019 року, тобто спір виник з його вини, внаслідок його неправильних дій.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

При здійсненні розподілу судових витрат Господарський суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Одночасно з цим, при новому розгляді справи підлягає розподілу судовий збір, який був сплачений учасниками справи за подання апеляційної та/або касаційної скарги/скарг, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Матеріалами справи підтверджується, що за подання позовної заяви до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 524,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 109 від 07.02.2018 (стр. 14 т. 1) та апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2655/18 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1340 від 18.11.2019 (стр. 6 т. 3).

Відтак, приймаючи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 5 445,00 грн (3 524,00 грн + 1921,00 грн = 5 445,00 грн).

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Київської міської ради відмовити повністю.

Стягнути з Релігійної організації "Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва Української православної церкви Київського патріархату" (02091, м.Київ, шосе Харківське, 146, кв.493, код ЄДРПОУ 35426585) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 21560766) судового збору в розмірі 5 445 (п`ять тисяч чотириста сорок п`ять) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.07.2020

Суддя І.О. Андреїшина