Рішення

від 26.06.2020 по справі 260/773/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2020 рокум. Ужгород№ 260/773/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Дору Ю.Ю.,

за участі:

секретаря судового засідання - Кустрьо В.М.,

представника позивача - Повідайчика О.І.

представник відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Підполозянської сільської ради Воловецького району Закарпатської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся через уповноваженого представника - ОСОБА_2 до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Підполозянської сільської ради Воловецького району Закарпатської області (далі - відповідач, Підполозянська сільська рада), в якій просить: визнати протиправним та скасувати рішення 26 сесії 7 скликання Підполозянської сільської ради Воловецького району Закарпатської області №276 від 19.12.2012 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства"; зобов`язати Підполозянську сільську раду Воловецького району Закарпатської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,9119 га в урочищі "Долинка" в селі Ялове Воловецького району Закарпатської області в межах населеного пункту; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язати відповідача подати в двомісячний строк звіт про його виконання.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - п`ятнадцять днів з дня вручення йому копії даної ухвали суду.

20 травня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказує, що проти задоволення позову заперечує та вважає, що оскаржуване рішення прийнято правомірно, оскільки причиною відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0.9119 га для ведення особистого селянського господарства в с.Ялове, ур. Долинка було те, що дана земельна ділянка являється пасовищем і використовується місцевим населенням для випасання великої рогатої худоби.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте, 25.06.2020 на електронну адресу суду представником відповідача подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, враховуючи норми КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за даної явки учасників справи.

Згідно вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 11 листопада 2019 року позивач звернувся до Підполозянської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,9119 га у урочищі Долинка с.Ялове та території Підполозянської сільської ради. До вказаної заяви позивачем було додано графічні матеріали на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки.

19 грудня 2019 року Підполозянська сільська рада на засіданні 26-ї сесії 7-ого скликання прийняла рішення № 276, яким відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства в урочищі Долинка с.Ялове Воловецького району, оскільки земельна ділянка намічена для відведення у власність ОСОБА_1 являється пасовищем і використовується місцевим населенням для випасання ВРХ.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно п. "б" ч.1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Дана норма кореспондується зі змістом абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З огляду на вказані норми права, суд дійшов висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17 та від 24 квітня 2018 року № 814/1961/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 803/1244/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, відповідачем було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка намічена для відведення у власність ОСОБА_1 являється пасовищем і використовується місцевим населенням для випасання ВРХ.

В той же час, згідно наявних у матеріалах справи доказів щодо загальної площі с.Ялове у межах населеного пункту включені, зокрема, сільськогосподарські угіддя: всього - 70,65 га, у тому числі: рілля -18,45 га, сіножаті - 40,4 га, пасовища - 1,8 га.

У матеріалах справи міститься довідка видана виконкомом Підполозянської сільської ради Воловецького району Закарпатської області №348 від 20.05.2020, про те, що земельна ділянка в урочищі Долинка села Ялове Воловецького району Закарпатської області, номера контурів земельної ділянки згідно карти землекористування №920, №1008, №1010 на даний час фактично використовується місцевим населенням для випасання худоби (а.с.53).

Вказана довідка не може розцінюватися судом як належний та допустимий доказ у підтвердження того, що земельна ділянка бажана позивачем не відповідає місцю розташування такої вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації

Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів затвердження генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації чи доказів прийняття відповідного рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0.9119 га в с.Ялове, ур. Долинка позначеної позивачем у графічних матеріалах доданих до заяви від 11.11.2019.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підстав відмови, які передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідачем в оскаржуваному рішення не наведено.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, та оскільки відповідач не навів в оскаржуваному рішенні, передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд приходить висновку про протиправність рішення 26 сесії 7 скликання Підполозянської сільської ради Воловецького району Закарпатської області №276 від 19.12.2012 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства".

Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування вказаного рішення підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Підполозянську сільську раду Воловецького району Закарпатської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,9119 га в урочищі "Долинка" в селі Ялове Воловецького району Закарпатської області в межах населеного пункту, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії", в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягає.

Згідно з нормами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у відповідності до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, з метою захисту порушених суб`єктом владних повноважень прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Підполозянську сільську раду Воловецького району Закарпатської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.11.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з урахуванням правової позиції, наданої судом у рішенні.

За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю суд вказує таке.

Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю суд враховує надані позивачем докази, особливості покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов`язки виконати без достатніх зволікань.

У цій справі позивачем не обґрунтовано необхідність застосування заходів судового контролю, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.

З урахуванням наведеного, у задоволенні вимоги позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати в двомісячний строк звіт про його виконання належить відмовити.

Отже, дослідивши обставини справи крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 вказаної статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Підполозянської сільської ради Воловецького району Закарпатської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 420,40 грн..

Керуючись частиною 2 статті 9 та статтями 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Підполозянської сільської ради Воловецького району Закарпатської області (89121, Закарпатська область, Воловецький район, с.Підполоззя, 59, код ЄДРПОУ 04349389) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 26 сесії 7 скликання Підполозянської сільської ради Воловецького району Закарпатської області №276 від 19.12.2019 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства".

Зобов`язати Підполозянську сільську раду Воловецького району Закарпатської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.11.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з урахуванням правової позиції, наданої судом у рішенні.

У задоволенні позову у частині решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Підполозянської сільської ради Воловецького району Закарпатської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплату судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотиристо двадцять гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 02.07.2020 року.

СуддяЮ.Ю.Дору