Постанова

від 22.06.2020 по справі 442/8694/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/8694/17 Головуючий у 1 інстанції: Кучаковський Ю.С.

Провадження № 22-ц/811/236/19 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Крайник Н. П.

суддів: Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.

при секретарі: Сеньків Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Комунального підприємства Туристичний комплекс Дрогобич на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, Комунального підприємства Туристичний комплекс Дрогобич про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника,-

в с т а н о в и в:

13.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та Комунального підприємства „Туристичний комплекс „Дрогобич» про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, компенсацію за порушення термінів виплати заробітної плати та 3% річних від неповернутої суми.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що на підставі розпорядження міського голови Дрогобича „Про звільнення з посади директора комунального підприємства готелю „Тустань» від 13.10.2008 за № 531-р його незаконно було звільнено з роботи з посади директора КП готель Тустань .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2008 року його було поновлено на посаді директора комунальною підприємства готелю „Тустань» та скасовано розпорядження міського голови Дрогобича від 13.10.2008 за № 531-р. 09.01.2009 р. про звільнення його з роботи.

Відповідно до виконавчого листа, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області 16.01.2009 року, який ним було пред`явлено до примусового виконання, він підлягав поновленню на роботі посаді директора комунальною підприємства готелю Тустань . Однак, по сьогоднішній день рішення суду не виконано, оскільки його не було допущено до виконання своїх попередніх обов`язків на посаді директора комунального підприємства. У зв`язку з невиконанням рішення суду, 11.12.2009 року він звернувся до ЄСПЛ з відповідною заявою. Його заява було визнана ЄСПЛ прийнятною та ЄСПЛ ухвалив, що держава-відповідач (Україна) має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які залишаються невиконаними (в тому числі і щодо нього), та сплатити протягом трьох місяців 3 000 (три тисячі) Євро (Рішення ЄСПЛ № 11770/03, видане 06.06.2013, справа „Кононова та інші проти України» ). 03.07.2013 року (після рішення ЄСПЛ) було відкрито виконавче провадження № 38662886 щодо виконання рішення ЄСПЛ в частині його заяви. Стосовно виконання основної вимоги про поновлення його на роботі, то ні рішення національного суду, ні рішення ЄСПЛ на даний час в цій частині не виконано. Крім того, боржником вчиняються дії, спрямовані на унеможливлення виконання цього рішення та створення умисної правової невизначеності та юридичної казуїстики в частині виконання рішення суду. Зокрема, згідно відповіді Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України від 21.11.2013 № Г-13756-5/11, йому було запропоновано з метою виконання рішення національного суду повторно пред`явити виконавчий документ до виконання та 15.01.2014 року ним було пред`явлено виконавчий лист № 2-3334/08, виданий 10.12.2013 року до виконання. Постановою про відмову у відкритті виконавчого провадження (ВП № 41510158) від 21.01.2014 року йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв`язку зі спливом строків на його пред`явлення, в подальшому, судом було поновлено пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання. 16.05.2014 року боржник звернувся з листом № 3-32/2957 до державного виконавця з проханням закінчити виконавче провадження або звернутися до суду з поданням про роз`яснення рішення суду, оскільки боржник у виконавчому провадженні КП готель „Тустань» реорганізовано шляхом злиття з КП „ТК „Дрогобич» , у зв`язку з чим державний виконавець звернувся до суду із заявою про роз`яснення рішення суду. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.07.2014 року було роз`яснено рішення суду та зазначено, що позивача слід поновити на аналогічну посаду в новоствореному підприємстві Комунальне підприємство туристичний комплекс „Дрогобич» . Однак, і після роз`яснення рішення суду боржники не виконали таке, мотивуючи тим, що рішення суду від 29.12.2008 року, було виконане ще 24.03.2009 року шляхом видачі наказу № 98-р Про поновлення ОСОБА_1 на роботі . Зважаючи на такий правовий нігілізм, зловживання законом, невиконання рішення суду протяги 8 років та рішення ЄСПЛ, просив стягнуть з відповідача в свою користь 963 822 грн 98 коп. належних йому сум, з яких сума невиплаченої заробітної плати - 557 120 грн, сума інфляційного знецінення - 406 702 грн 98 коп. В подальшому позивач неодноразово - 05.06.2018 року, 02.08.2018 року та 17.09.2018 року подавав заяви про збільшення позовних вимог, остаточно просив стягнути з відповідачів в свою користь 689 056 грн невиплаченої заробітної плати, 481 070 грн 65 коп. інфляційних втрат та 3% річних за час прострочення виконання зобов`язання з оплати вимушеного прогулу, що станорвить 73 523 грн 36 коп, а разом просив стягнути з відповідачів в свою користь 1 243649 грн 36 коп.( один мільйон двісті сорок три тисячі шістсот сорок дев`ять гривень 36 коп.).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства Туристичний комплекс Дрогобич в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.12.2008 року по 24.09.2018 року в сумі 318 012 (триста вісімнадцять тисяч дванадцять) грн 72 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 321 401 (триста двадцять одна тисяча чотириста одна) грн 31 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судового збору.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та Комунальне підприємство Туристичний комплекс Дрогобич .

Апелянт ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням усіх обставинам справи.

Зазначив, що, відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган приймає рішення про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Враховуючи, що контракт на зайняття посади директора КП готель Тустань було укладено між ним та виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради, вважає, що належним відповідачем, з якого підлягають стягненню зазначені у позовній заяві суми, є виконавчий комітет Дрогобицької міської ради, та саме виконавчий комітет Дрогобицької міської ради зобов`язаний виконати рішення суду про поновлення його на роботі. Тому, вважає, що суд першої інстанції не врахувавши положення ст. 236 КЗпП України помилково стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з Комунального підприємства Туристичний комплекс Дрогобич , керуючись положеннями Постанови Кабінету Міністрів України Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності № 203 від 19.03.1993 року, яка не є обов`язковою для застосування комунальними підприємствами та органами місцевого самоврядування. Крім того, районний суд для проведення розрахунку суми виплати за час затримки виконання рішення суду необґрунтовано взяв до уваги методику, визначену абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, оскільки така методика розрахунку середньої заробітної плати може бути застосованим лише до загальних випадків визначення розміру оплати праці, не відповідає змісту контракту, яким визначено порядок визначення розміру заробітної плати директора комунального підприємства, яка розраховується з врахуванням окладу працівника основної професії. Також вважає, необґрунтованим висновок суду про відмову у задоволенні його позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних від належних йому до виплати сум з підстав, що спірні правовідносини є трудовими і регулюються виключно нормами трудового законодавства, а не нормами ЦК України. Також вважає безпідставним стягнення з нього в дохід держави судового збору за подачу позову, оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов`язаними з виплатою заробітної плати, а відтак відповідно до положень Закону України Про судовий збір позивачі у зазначених категоріях справ звільняються від сплати судового збору.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Комунальне підприємство Туристичний комплекс Дрогобич також вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з`ясуванням усіх обставинам справи.

Зазначає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року. Однак, позивач не звертався до суду з позовними вимогами про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, підстави та порядок стягнення якої передбачено вказаними нормативно-правовими актами. Судом першої інстанції не наведена формула (порядок) розрахунку компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, не здійснено розрахунок щодо утримання податків і обов`язкових платежів із суми нарахованого середнього заробітку у січні 2009 року в сумі 2608,80 грн. Крім того, при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не враховано, що 23 травня 2018 року Верховним судом винесено Постанову у справі №442/3931/14-ц за касаційною скаргою виконавчого комітету Дрогобицької міської ради на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 березня та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2017 року, якою скасовано та визнано такими, що втратили свою законну силу ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 березня 2017 року у справі № 442/3931/14-ц та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2017 року про роз`яснення рішення суду з підстав, що зазначеними судовими рішеннями суди першої та апеляційної інстанції фактично змінили рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2008 року про поновлення позивача на роботі. Вважають, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2008 року було виконано ще у 2009 році та на даний час не існує жодного рішення суду, яке б набрало законної сили і яке б зобов`язувало відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства Туристичний комплекс Дрогобич . Крім того, судом першої інстанції не враховано, що КП Туристичний комплекс Дрогобич перебуває у процесі ліквідації, відповідно посада директора КП Туристичний комплекс Дрогобич ліквідована, що підтверджується Наказом № 55 від 01.12.2017 року Про ліквідацію посад (міститься в матеріалах справи), а тому відсутні правові підстави для нарахування позивачу середнього заробітку за період з 08.12.2017 року по 24.09.2018 року.

У засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу, подану ОСОБА_1 , підтримали, надали пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу задоволити, рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити в повному обсязі. Проти задоволення апеляційної скарги КП„Туристичний комплекс Дрогобич заперечили.

Представник КП „Туристичний комплекс „Дрогобич» Ференц О.І. та представник Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Сенців М. апеляційну скаргу КП „Туристичний комплекс „Дрогобич» підтримали, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних мотивів.

Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов`язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов`язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України).

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ч. 5 ст. 124 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом ст.ст. 18, 430 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 18 ЦПК України).

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до положень ст. 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини виконання рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковим.

Встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2008 у справі № 2-3334/08 визнано незаконним розпорядження міського голови Дрогобича „Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства готель „Тустань» від 13.10.2008 за № 531-р та скасовано його; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства готель „Тустань» ; стягнуто з комунального підприємства готель „Тустань» в користь ОСОБА_1 7 174 грн 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 71 грн 74 коп. судового збору в дохід держави та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 3 000 грн допущено до негайного виконання.

Факт тривалого невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі стало підставою для постановлення Європейським судом з прав людини рішення про стягнення з держави Україна 3 000 Євро компенсації на користь ОСОБА_1 (рішення ЄСПЛ № 11770/03 від 06.06.2013 року, справа Кононова та інші проти України ). Зазначеним рішенням Європейського суду з прав людини встановлено, що рішення національного суду, ухвалене на користь ОСОБА_1 , залишається невиконаним більше трьох років та, що держава-відповідач повинна виконати рішення національного суду, яке залишається невиконаним.

Матеріалами справи встановлено, що 24.04.2014 року головним державним виконавцем відділу ПРВ УДВС ГУЮ у Львівській області Тетюком Р.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 442/1172/14-ц, 6/442/47/2014, виданого 06.03.2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про: Визнати незаконним розпорядження міського голови Дрогобича від 13.10.2008 № 531 „Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства готелю „Тустань» та скасувати його. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Комунального підприємства готель „Тустань» (ВП № 43089586).

В ході здійснення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 442/1172/14-ц, 6/442/47/2014, виданого 06.03.2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, за невиконання рішення суду на боржника неодноразово накладались штрафи та було відкрито кримінальне провадження, яке внесене до ЄРДР за № 12014140110002202 від 18.09.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28.04.2016 у справі № 442/7679/14року встановлено, що ОСОБА_1 не був поновлений на посаді директора КП „Готель „Тустань» , оскільки не був допущений до виконання посадових обов`язків, йому не була передана документація та печатка підприємства. Тобто зазначеною ухвалою встановлено, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2008 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі залишилося невиконаним.

Як встановлено рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2008 року (справа № 2-3334/08) , середньоденний заробіток директора КП готель „Тустань» станом на 13.10.2008 року становив 130 грн 44 коп. Саме з такого розміру середньоденного заробітку позивача, зазначеним рішенням суду з комунального підприємства готель „Тустань» в користь ОСОБА_1 було стягнуто 7 174 грн 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п. 3.1 контракту від 01.01.1998, укладеного між Управлінням економіки виконкому Дрогобицької міської ради та ОСОБА_1 (у редакції Додаткової угоди про внесення змін і доповнень до контракту з керівником підприємства, що належить до комунальної власності Дрогобицької міської ради від 01.10.2007) за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, Керівнику нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності , виходячи з установлених керівнику посадового окладу в розмірі 4 мінімальних посадових окладів (ставок) основної професії і фактично відпрацьованого часу, що на момент укладення контракту становить 2 080 грн в місяць; при наявності фонду, необхідного для преміювання, виплачуються премії в розмірі, передбаченому колективним договором.

Відповідно до ст. 27 Закону України „Про оплату праці» , середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2008 рік» від 18.09.2007 № 68484/0/14-07/13, „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2009 рік» від 30.09.2008 № 10338/0/14-08/13, „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2010 рік» від 25.08.2009 № 9681/0/14-07/13, „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2011 рік» від 25.08.2010 № 9111/0/14-10/13, „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2012 рік» від 23.08.2011 № 8515/0/14-11/13, „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2013 рік» від 21.08.2012 № 9050/0/14-12/13, „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2014 рік» від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13, „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2015 рік» від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13, „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2016 рік» від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13, „Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2017 рік» від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 кількість днів вимушеного прогулу за період з 30.12.2008 по 31.12.2017 складає 2 256 днів. За період з 01.01.2018 року по 24.09.2018 року кількість днів вимушеного прогулу за вказаний період складає 182 дні.

Загалом кількість днів вимушеного прогулу за період з 30.12.2008 року по 24.09.2018 року становить 2 438 робочих днів.

Як вбачається з розрахунку належних до виплати позивачу сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, такий проведено судом із розрахунку: 130 грн 44 коп. (середньоденний заробіток) х 2 438 робочих днів = 318 012 грн 72 коп.

З таким розрахунком суду колегія суддів погоджується, оскільки суд виходив із встановленого судовим рішенням середньоденного заробітку директора КП готель „Тустань» станом на 13.10.2008 року, який становив 130 грн 44 коп. (Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.12.2008 року).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За статтею 3 Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Дія вказаних нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» ).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» , окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19.12.2011 (справа № 6-58цс11), від 11.07.2017 (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа № 336/4675/17), від 21.06.2018 (№ 523/1124/17), від 03.07.2018 (справа № 521/940/17), від 15.08.2018 (справа № 653/3356/17).

Загальна сума компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період 30.12.2008 року по 24.09.2018 року згідно розрахунку суду становить 321 401 грн 31 коп. (детальний розрахунок зазначеної суми знаходиться на а.с.244-246, том1 справи).

З таким розрахунком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий проведених з врахуванням положень Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Доводи апеляційної скарги КП „Туристичний комплекс „Дрогобич» в тій частині, що позивач не пред`являв вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, спростовуються матеріалами справи, зокрема позовною заявою ОСОБА_1 , у якій позивач покликається на Порядок № 159, затверджений постановою КМ України від 21.02.2001 року (а.с.5).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення в його користь 3% річних, що становить 73 523 грн 36 коп. від належної йому до виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, районний суд виходив з того, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність за невиконання грошового зобов`язання не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія статті 625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносини.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується.

Крім того, не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, оскільки саме з ним позивач уклав трудовий договір (контракт).

Судом встановлено, що нарахування та виплата заробітної плати позивачу здійснювалася згідно п.3.1 контракту КП готель Тустань за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності . На даний час правонаступником КП готель Тустань є Комунальне підприємство „Туристичний комплекс „Дрогобич» , яке на даний час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції не виключено з ЄДРПОУ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України „Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. У постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 6-1121цс16 зроблено висновок, що починаючи з 01.09.2015, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі. Оскільки позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та 3% річних, то він не є звільненим від сплати судового збору.

У зв`язку з наведеним, суд підставно стягнув з позивача в дохід держави 4 280 грн 40 коп. судового збору.

Інші доводи апеляційний скарг правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, із позивача підлягає стягненню 4 280 грн 40 к., а з Комунального підприємства „Туристичний комплекс „Дрогобич» 4 529 грн 60 к. судового збору в дохід спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Комунального підприємства Туристичний комплекс Дрогобич залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 02.07.2020 року.

Головуючий: Крайник Н. П.

Судді: Шеремета Н. О.

Цяцяк Р. П.