Постанова

від 30.06.2020 по справі 291/591/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №291/591/19 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 70 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.

з участю секретаря

судового засідання Драч Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №291/591/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про звільнення від сплати заборгованості по аліментам

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року , ухвалене суддею Митюк О.В. в смт Ружин

встановив:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що на підставі рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 14.12.2009 р. з нього на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання синів - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на кожну дитину і до досягнення синами повноліття. Сплату аліментів по виконавчому листу, який був виданий на підставі даного рішення суду, він здійснював своєчасно і в повному обсязі, заборгованість по аліментах була відсутня.

23 січня 2012 року ОСОБА_2 в добровільному порядку відізвала виконавчий лист з виконавчої служби, через те, що сторони продовжували проживати разом з синами однією сім`єю та будь-якого спору, щодо утримання дітей в них не виникало. Так протягом тривалого часу він як батько дітей, добросовісно надавав кошти на матеріальне забезпечення дружини та синів в повному обсязі. Крім того, він самостійно купував для дітей одяг, іграшки, предмети гігієни, солодощі та інші речі необхідні для нормальної життєдіяльності дітей, сплачував також кошти за комунальні послуги та за навчання старшого сина ОСОБА_5 в коледжі, шляхом перерахування грошей на картковий рахунок.

У жовтні 2018 року сторони перестали проживати разом та припинили шлюбні стосунки, оскільки відповідач разом з дітьми переїхала проживати до своєї матері в с.Бистрик Ружинського району Житомирської області. Проте будь-яких претензій щодо неотримання він нього аліментів відповідач не пред`являла.

В той же час, 17 січня 2019 року ОСОБА_2 подала до Ружинського районного відділу державної виконавчої служби заяву про прийняття на примусове виконання виконавчого листа №2-432 від 18.12.2009 р. про стягнення з позивача аліментів в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) на неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 починаючи з 23.01.2012 року, оскільки з даного часу аліменти на дитину нею не отримувались.

Постановою старшого державного виконавця Ружинського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Гладишко В.М. від 18.01.2019р. відкрито виконавче провадження про стягнення з нього аліментів в розмірі ј частини з всіх видів заробітку на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і до його повноліття. Постановою державного виконавця від 01.03.2019 року звернуто стягнення на доходи позивача шляхом здійснення щомісячно відрахування у розмірі ј частини заробітної плати, після утримання податків, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 01.01.2019 р. та постановлено провести відрахування боргу по аліментах загальною сумою 67728,97 грн, утримуючи заборгованість у розмірі 50% заробітної плати, починаючи з 01.03.2019 року. Також зазначає, що державний виконавець невірно визначив частку аліментів, який слід з нього стягувати на утримання сина ОСОБА_5 , оскільки будь-якого рішення суду щодо стягнення з нього аліментів саме в розмірі ј частини його заробітку (доходу) на даний час не існує.

Враховуючи факт спільного проживання сторін та добровільну сплату аліментів на утримання дітей, позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.05.2019 року, просив винести рішення, яким звільнити його від сплати заборгованості по аліментам за період з 01.02.2012 року по 31.12.2018 року в сумі 67728,97 грн.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його вимоги в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано ту обставину, що заборгованість по аліментах виникла за той період, коли сторони проживали разом, вели спільне господарство і син ОСОБА_5 знаходився на його повному матеріальному утриманні. Крім того, на даний час позивач не спроможний сплатити заборгованість по аліментах через те, що його попереджено про звільнення з роботи з 27.05.2019 року у зв`язку із скороченням посади. А тому вважає, що висновок суду про відсутність підстав для звільнення його від сплати аліментів з урахуванням положень ст.273 ЦПК України не відповідає дійсним обставинам справи.

Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористалась.

В судове засідання сторони не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від позивача ОСОБА_1 та третьої особи до суду надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247, 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом під час розгляду справи встановлено, що рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 14.12.2009 р. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання синів - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на кожну дитину , починаючи стягнення з 04 грудня 2009 року і до досягнення дітьми повноліття.

Постановою державного виконавця від 18.01.2019 року було відкрито виконавче провадження про стягнення заборгованості по сплаті аліментів, починаючи з 23.01.2012р. Відповідно довідки-розрахунку від 28.02.2019р., у позивача ОСОБА_1 за період з 23.01.2012р. по 01.01.2019 р. існує заборгованість зі сплати аліментів у сумі 67728,97 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем істотних обставин, які передбачені ч.2 ст. 197 СК України, для звільнення від сплати заборгованості по аліментах, оскільки відносини між батьками, факт їх спільного проживання у період виникнення заборгованості по аліментах, не можуть бути підставаю, що звільняє позивача від їх сплати. При цьому суд зазначив, що у разі незгоди позивача з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Відповідно із частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після надрання рішенням законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що випливають на визначені розмірі платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно з частиною другою статті 197 Сімейного Кодексу України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що позивач ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності будь-яких передбачених частиною другою статті 197 СК України обставин, що мають істотне значення та могли б слугувати підставою для звільнення від сплати заборгованості з аліментів, як і не встановив обставин сплати позивачем аліментів за чинним рішенням суду у період з 23.01.2012р. по 01.01.2019 р, а тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відносини між батьками, факт спільного проживання сторін у період виникнення заборгованості по аліментах, не можуть бути підставою для звільнення від їх сплати.

Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону України Про виконавче провадження і відповідно до частини восьмою цієї статті суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.Таким чином, у разі незгоди з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідною заявою.

Крім того, попердження позивача про звільнення з роботи також не може бути безумовною підставою в розумінні положень ч.2 ст. 197 СК України для звільнення його від заборгованості за аліментами, оскільки доказів про неспроможність сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі позивачем надано не було.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 липня 2020 року.

Головуючий Судді