Рішення

від 06.07.2020 по справі 160/5545/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року Справа № 160/5545/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування до Приватного підприємства "Гефест Плюс" про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

25.05.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Приватного підприємства "Гефест Плюс" , в якому просить суд:

- стягнути з Приватного підприємства "Гефест Плюс" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 23 937,50грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, однак за непрацевлаштування 1 інваліда у відповідності до вимог статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію у розмірі 23 937,50грн.

Ухвалою суду від 26.05.2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

22 червня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних позивача та зазначає, що згідно з поданим 20.02.2020 р. звітом за формою №10-ПІ Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 р. середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становить 12 осіб; кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить 1 особа. Відповідач регулярно інформував державну службу зайнятості про наявність вільного робочого місця, на якому може використовуватися праця інваліда, що підтверджується звітністю по формі №3-ПН з даними про вакансію, листом ПП Гефест плюс про підтвердження наявності вакансії до Криворізького міськрайонного центру зайнятості від 11.01.2019 р. та 03.06.2020р.

Незважаючи на вжиті заходи, інваліди до ПП Гефест Плюс для працевлаштування державною службою зайнятості не направлялися та самостійно не зверталися.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

У відповідності з ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частинами 1 і 2 ст.20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В силу ст. 238 Господарського кодексу України, до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, обов`язок пошуку підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до абзацу 3 статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладено на державну службу зайнятості.

Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю свідчить про те, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок їх працевлаштування.

У відповідності до п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду України №07.2-10/2 від 14.04.2008 Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів при розгляді адміністративними судами справ зазначеної категорії потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Так, згідно з поданим відповідачем від 20.02.2020 р. звітом за формою №10-ПІ Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 р. середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становить 12 осіб; кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить 1 особа.

Судом на підставі листа Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 02.06.2020 року № 12/11-1942, який міститься у матеріалах справи, встановлено, що звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою 3-ПН подавалася 11.01.2019 та 07.06.2019 році відповідачем центру зайнятості надавались, потреба в працівниках інвалідах в них заявлялась.

Таким чином, слід вважати, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році, а саме: повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

У відповідності до позиції колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 02.02.2010 у справі № 21-1982во09 (номер судового рішення в ЄДРСР №8089874), обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.

Періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа №806/1368/17.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (далі - Порядок № 70), роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

За змістом ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи все вищевикладене та з огляду на той факт, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд дійшов висновку, що позивач неправомірно нарахував відповідачу суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 23 937,50грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

У відповідності до статті 139 КАС України судові витрати, які поніс позивач не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 241, 242 - 246, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978) до Приватного підприємства "Гефест Плюс" (50008, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, 43Д, код ЄДРПОУ 36041151) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 23 937,50 грн. - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.

Рішення не набрало законної сили станом на 06.07.2020 року

Помічник судді Лісна А.М.