Постанова

від 06.07.2020 по справі 640/9436/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9436/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменко В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року (справу розглянуто у порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Гідроприлад" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року позивач, Приватне підприємство "Гідроприлад", звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 07 березня 2019 року №00002821402, №00002831402, №00002841402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №00002821402, №00002831402, №00002841402, винесені 07.03.2019 Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні судового рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки наявним беззаперечним доказам у справі, що враховуючи суть спору, свідчить про не з`ясування всіх обставин судової справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення адміністративного спору; висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки наявна податкова інформація та надані до перевірки первинні документи свідчать про фактичну неможливість здійснення господарських операцій з ідентифікованою номенклатурою товарів ТОВ ВЕКТОРС ГРУП , перевіркою не підтверджено легального джерела походження ідентифікованої номенклатури товару, відповідно в момент оприбуткування товару він вважається таким, що отриманий безоплатно. При цьому, ТОВ ВЕКТОРС ГРУП має ознаки нереальності здійснення операцій: відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції; відсутні основні фонди, трудові та виробничі ресурси; в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься інформація щодо наявності ухвали за ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України; згідно даних ІС Податковий блок , відносно господарської діяльності, заведени Картку суб`єкта фіктивного підприємництва.

Апелянт вказує на окремі недоліки оформлення первісної документації, зокрема відсутність на видаткових накладних підпису відповідальної особи директора ТОВ ВЕКТОРС ГРУП та посади особи, яка отримала товар.

Окрім того, апелянт вказував, що у договорі № 156 від 01.12.2017 у реквізитах ТОВ ВЕКТОРС ГРУП значиться номер рахунку підприємства, який згідно відомостей АІС Податковий блок щодо розрахункових рахунків відкритих зазначеним товариством не значиться, що на думку контролюючого органу свідчить про те, що вказаний договір укладений виключно для здійснення вигляду господарської операції та очевидно є підробленим.

02.07.2020 до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав позицію суду першої інстанції.

Також, відповідач у апеляційній скарзі просить здійснити заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Також, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Тобто, фактично функції з реалізації державної податкової політики наразі виконуються Державною податковою службою України, в той час як згідно з вищенаведеними положеннями, здійснення функцій Державної фіскальної служби припинено.

Згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відтак, колегія суддів вирішила замінити сторону по справі, а саме: відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.

З огляду на те, що учасники справи скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, до закінчення встановленого судом десятиденного строку, який обраховується з моменту отримання копії даної ухвали, але не раніше, ніж з дня закінчення карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-Co V-2, колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи.

У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України та наказу начальника Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.01.2019 №1148, уповноваженою особою відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного підприємства "Гідроприлад" (код 31724768) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Векторс Груп" (код 41030052) за грудень 2017 року, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням в декларації з податку на прибуток підприємства.

За результатами проведення перевірки відповідачем складено акт акт від 12.02.2019 №98/26-15-14-02-05/31724768, в якому зафіксовано порушення позивачем, пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(с)БО №11, пункту 5 П(с)БО №15, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся всього в загальній сумі 43428,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 27673,00 грн., в тому числі за грудень 2017 року - 27673,00 грн., та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду всього у сумі 12537,00 грн., в тому числі за грудень 2017 року - 12537 грн.

07 березня 2019 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

- № 00002821402, яким ПП "Гідроприлад" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000) на суму 54285,00 грн., у т.ч. 43438,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 10857,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №00002831402, яким ПП "Гідроприлад" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (код платежу 14060100) на суму 34591,00 грн., у т.ч. 27673,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 6918,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями);

- №00002841402, яким ПП "Гідроприлад" зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до податкового кредиту наступного звітного періоду на 12537,00 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та вказав, що контролюючий орган дійшов помилкових висновків стосовно неможливості здійснення фінансово-господарських операцій з постачання контрагентом позивача відповідних товарно-матеріальних цінностей на користь позивача.

Даючи правову оцінку викладеним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених)платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

01.12.2017 ПП "Гідроприлад" (покупець) укладено договір №156 з ТОВ "Векторс Груп" (постачальник), за умовами якого Постачальник зобов`язується доставляти і передавати Покупцю відповідні товарно-матеріальні цінності, а останній - приймати у власність та оплачувати товар.

На підставі вказаного договору ТОВ "Векторс Груп" виписані наступні первинні документи: 1) Податкова накладна від 18.12.2017 реєстраційний № у ЄРПН 9284141263, видаткова накладна від 18.12.2017 №88 за номенклатурою "Круг 36(5,95- 2590 3пс) - 0,3", "Лист 1,5 (х.к.) 08кп (1х2)((1,0*2,0) 16523 08кп) - 1", "Штаба 50х 5(6,05- 103 3пс) - 0,8" на загальну суму, у т.ч. з ПДВ, 41594,86 грн.; 2) Податкова накладна від 18.12.2017 реєстраційний № у ЄРПН 9284145235, видаткова накладна від 18.12.2017 №89 за номенклатурою "Круг 36(5,95- 2590 3пс) - 0,3", "Лист 1,5 (х.к.) 08кп (1х2)((1,0*2,0) 16523 08кп) - 1", "Штаба 50х 5(6,05- 103 3пс) - 0,8" на загальну суму, у т.ч. з ПДВ, 41594,86 грн.; 3) Податкова накладна від 19.12.2017 реєстраційний № у ЄРПН 9284138213, видаткова накладна від 19.12.2017 №90 за номенклатурою "Круг 36(5,95- 2590 3пс) - 1", "Штаба 50х 5(6,05- 103 3пс) - 0,7" на загальну суму, у т.ч. з ПДВ, 31865,63 грн.; 4) Податкова накладна від 19.12.2017 реєстраційний № у ЄРПН 9284135155, видаткова накладна 19.12.2017 №91 за номенклатурою "Круг 36(5,95- 2590 3пс) - 1", "Штаба 50х 5(6,05- 103 3пс) - 0,7" на загальну суму, у т.ч. з ПДВ, 31865,63 грн.; 5) Податкова накладна від 20.12.2017 реєстраційний № у ЄРПН 9284138552, видаткова накладна від 20.12.2017 №92 за номенклатурою "Круг 36(5,95- 2590 3пс) - 0,7", "Лист 1,5 (х.к.) 0,8кп (1х2)((1,0*2,0) 16523 08кп) - 0,9", "Штаба 50х 5(6,05 - 103 3пс) - 0,8" на загальну суму, у т.ч. з ПДВ, 47172,02 грн.; 6) Податкова накладна від 20.12.2017 реєстраційний № у ЄРПН 9284133674, видаткова накладна від 20.12.2017 №93 за номенклатурою "Круг 36(5,95- 2590 3пс) - 0,7", "Лист 1,5 (х.к.) 08кп (1х2)((1,0*2,0) 16523 08кп) - 0,9", "Штаба 50х 5(6,05- 103 3пс) - 0,8" на загальну суму, у т.ч. з ПДВ, 47172,02 грн. Всього на на загальну суму, у т.ч. з ПДВ, 241265,00 грн.

ТОВ "Векторс Груп" (первісний кредитор) в особі директора ОСОБА_3 . з однієї сторони, і ТОВ "Крістал Лімітед" (новий кредитор) в особі директора ОСОБА_2 , укладено договір від 04.01.2018 №2/040118 про відступлення права вимоги за договором від 01.12.2017 №156 (основний договір), укладеного між Первісним кредитором та ПП "Гідроприлад" (боржник).

Відповідно до вказаного договору Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги за договором від 01.12.2017 №156 та, відповідно, Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника належного виконання наступних зобов`язань: оплати вартості отриманого Боржником товару від Первісного кредитора за Основним договором в сумі 241265,02 грн., в т.ч. ПДВ 40210,84 грн.

Згідно наданих платіжних доручень від 04.01.2018 №1005 на суму 30158,00 грн., від 05.01.2018 №1008 на суму 80000,00 грн., від 12.01.2018 №1015 на суму 80000,00 грн., від 18.01.2018 №1024 на суму 51107,00 грн., а також виписи з рахунку № НОМЕР_1 виданого Мінським відділенням ПАТ "Укрсоцбанк", зазначені суми були перераховані на рахунок № НОМЕР_2 ТОВ "Крістал Лімітед" в ПАТ "Мегабанк", Харків.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За певних обставин подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. У податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

Як свідчить судова практика (зокрема, постанова Верховного Суду України від 27 червня 2017 року справі № 2а-6549/11/1470), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 826/20366/13-а зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Відповідач в акті перевірки вказував на недоліки первісної документації, а саме зазначає, що видаткові накладні належним чином не оформлені у зв`язку з відсутністю обов`язкових реквізитів, а саме підпису відповідальної особи, директора ТОВ "Векторс Груп" ОСОБА_3 , та за відсутності посади особи, яка отримувала товар. Також, контролюючий орган зазначав, що до перевірки не були надані належним чином оформлені відповідні товарно-транспортні накладні, сертифікати відповідності та/або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, що передбачались умовами договору від 01.12.2017 №156.

Проте, колегія суддів не вважає, що зазначене може бути єдиним та безумовним доводом, що свідчить про нереальність господарських операцій позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому, перевіркою не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача.

Колегія суддів зауважує, що наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

При цьому, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Окрім цього, відповідач вказує, що у договорі № 156 від 01.12.2017 у реквізитах ТОВ ВЕКТОРС ГРУП значиться номер рахунку підприємства, який згідно відомостей АІС Податковий блок щодо розрахункових рахунків відкритих зазначеним товариством не значиться, що на думку контролюючого органу свідчить про те, що вказаний договір укладений виключно для здійснення вигляду господарської операції та очевидно є підробленим.

Наразі, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав й обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тож господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу.

Оплата за придбаний товар позивачем здійснена з урахуванням договіру від 04.01.2018 №2/040118 про відступлення права вимоги за договором від 01.12.2017 №156 (основний договір), на підтвердження чого надано відповідні платіжні доручення.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.11.2015 ПП "Гідроприлад" за даними про основний вид економічної діяльності займається литтям чавуну (24.51).

Згідно дозволу від 10.07.2014 №2430.14.32, виданого Територіальним управлінням Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві, ПП "Гідроприлад" дозволяється виконувати: роботи з вироблення розплавів чорних металів та сплавів на основі таких металів; зберігання балонів із стисненим, зрідженим газом; зварювальні, газополум`яні роботи.

За умовами договору №156, укладеного позивачем з ТОВ "Векторс Груп" предметом договору є товар сталевий прокат.

Відповідно до наданих ПП "Гідроприлад" накладних-вимог на відпуск матеріалів від 08.01.2018 №8, від 16.01.2018 №12, актів списання товарів від 05.01.2018 №12, від 08.01.2018 №18, від 16.01.2018 №31 та картки рахунку 23 за грудень 2017 - січень 2018 року, раніше вказані за номенклатурою ТМЦ використані на прямі матеріальні виробничі витрати, що на переконання уповноваженої особи відповідача підтверджувало фактичну неможливість здійснення господарських операцій з ідентифікованою номенклатурою товарів.

В подальшому, позивачем здійснювалася реалізація продукції, виготовленої із використанням придбаних за договором від 01.12.2017 №156 ТМЦ кінцевим покупцям, на підтвердження чого надано копії відповідної документації.

Таким чином, позивачем надано достатньо об`єктивних доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі сталевого прокату та подальшого його використання у власній господарській діяльності, що відповідає видам діяльності товариства за КВЕД.

Відповідно до ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Заперечуючи у акті перевірки факт реального здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом, про наявні ознаки фіктивності контрагента позивача ТОВ "Векторс Груп": оскільки в ході аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наявність ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25.10.2018 у справі №757/51723/18-к, за змістом якої вбачалось згадування ТОВ "Векторс Груп" як підприємства із ознаками фіктивності, а відповідно до пояснень посадової особи ТОВ "Векторс Груп" ОСОБА_3. , останній не причетний до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Колегія суддів обізнана з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 27 березня 2018 року у справі №826/1588/13-а про те, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема відшкодування сплаченого ПДВ у складі ціни придбаного товару.

Крім зазначеного, на переконання суду, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Наразі, відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Відповідно до частини першої статті 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому колегія суддів вважає посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень щодо можливих ознак фіктивності контрагентів позивача, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів, які підтверджують фактичне проведення відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються виключно на доводах про наявність кримінального провадження та доводах про порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, відсутності у такого трудових та інших ресурсів для виконання взятих на себе ТОВ ТОВ "Векторс Груп" зобов`язань за укладеним договором.

Натомість, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано жодних доказів, які б підтверджували доводи щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ "Векторс Груп".

Крім зазначеного, на переконання суду, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у них статусу платника ПДВ.

Відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів щодо можливої відсутності у контрагентів позивача можливостей на виконання зобов`язань за укладеними договорами.

Колегія суддів звертає увагу, що доводи податкового органу про порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, наявна в інформаційних базах даних ГУ ДФС у м.Києві інформація, не можуть бути підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності документів, що підтверджують реальність господарської операції.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Колегія суддів вважає, що зазначена інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Проте, такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, відсутність працівників тощо не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов`язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Отже, висновки відповідача, на підставі яких були винесено оскаржувані рішення не базуються на первинних господарських документах.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень КАС України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Гідропролад" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови підписано - 06.07.2020.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді В.О.Аліменко,

Н.В.Безименна