Постанова

від 01.07.2020 по справі 467/1288/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

01.07.20

22-ц/812/967/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 467/1288/19

Провадження № 22-ц/812/967/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Цуркан І.І.,

за участі позивача - ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ПП АП Благодатненський птахопром - Багдасаряна А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Явіци І.В. в приміщенні суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Аграрне підприємство Благодатненський птахопром , ОСОБА_2 про повернення коштів, набутих без достатньої правової підстави,-

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Приватного підприємства Аграрне підприємство Благодатненський птахопром , ОСОБА_2 про повернення коштів, набутих без достатньої правової підстави.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що його батько - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був власником двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 7,36 га, а саме з кадастровим номером 4820382200:06:000:0027 площею 7,05 га так кадастровим номером 4820382200:03:000:0741 площею 0,31 га, що розташовані в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 015977, виданого Арбузинською державною адміністрацією 16.11.2004 року.

Обидві вказані земельні ділянки до та після смерті батька знаходились в користуванні ПП АП Благодатненський птахопром , яке щорічно нараховувало орендну плату за користування ділянками.

Стверджує, що користуючись значною віддаленістю місця знаходження земельних ділянок від місця смерті батька за місцем його проживання, незважаючи на законне прийняття ним спадщини свого батька, відповідач ОСОБА_2 оформив своє право власності на обидві вказані земельні ділянки на підставі рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2017 року, що ухвалювалось без участі позивача(справа № 467/ 1882/ 16-ц).

Проте, після того, як в ході оформлення свого права власності на спадщину після смерті батька позивач дізнався про існування вказаного рішення суду, постановою колегії суддів Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року вказане рішення суду 1 інстанції було скасоване, і в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на вищевказані батькові земельні ділянки, було відмовлено.

В подальшому позивач в законному порядку оформив своє право на спадщину після смерті батька і став власником обох його земельних ділянок в Арбузинському районі на підставі свідоцтв про право власності на спадщину серії ННТ в„– 147791 та № 147792, виданих 01 квітня 2019 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області Іванишинець В.І.

В процесі з`ясування всіх обставин справи щодо переходу права власності на батькові земельні ділянки, на підставі даних від ПП АП Благодатненський птахопром позивач дізнався, що, користуючись земельними ділянками батька, вказане підприємство, після його смерті щорічно нараховувало орендну плату за користування його земельними ділянками, але не виплачувало, оскільки не було нового власника ділянок.

У свою чергу відповідач ОСОБА_2 , зареєструвавши за собою право власності на обидві ділянки на підставі вже нині скасованого рішення Арбузинського районного суду від 16 січня 2017 року, звернувся до приватного підприємства, і, по повідомленню ПП АП Благодатненський птахопром , 05.05.2017 року отримав всю суму нарахованої орендної плати за користування підприємством батьковими ділянками, в розмірі 39 402,63 гривень.

Вказане підтверджується письмовою відповіддю із ПП АП Благодатненський птахопром № 0072 від 27.05.2019 року, разом із наданими підприємству ОСОБА_2 двома витягами з держреєстру речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 85789346 та 85792759 від 25.04. 2017 року, письмовою відповіддю із ПП № 0088 від 24.08.2018 року, а також двома його заявами в ПП АП Благодатненський птахопром`від 11.07.2018 року та 16.05.2019 року.

Вказаними документами підтверджується розмір нарахованої підприємством орендної плати. Проте, як зазначає позивач, він не володіє достовірними даними про виплату саме ОСОБА_2 нарахованої суми орендної плати, крім самого повідомлення із підприємства.

Жодної відповіді на його особисте звернення від 22 серпня 2019 року ОСОБА_2 з наведеного приводу про повернення вказаної суми грошей не надав.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що користуючись двома земельними ділянками його батька після його смерті, які нині є власністю позивача, ПП АП Благодатненський птахопром без належної підстави виплатило ОСОБА_2 суму нарахованої орендної плати за користування двома ділянками, що належали його батьку.

Посилається на те, що з моменту смерті батька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина, до складу якої входили дві земельні ділянки, які знаходяться на території Новокрасненської сільської ради, і які знаходились в оренді у відповідача АП Благодатненський птахопром .

Вважає, що з цього ж дня обидві вказані ділянки стали належати йому, як особі, що прийняла спадщину за заповітом після смерті батька. Відповідно йому належала і орендна плата за користування вказаними земельними ділянками.

Проте, ОСОБА_2 05.05.2017 року заволодів орендною платою в сумі 39402,63 гривень, отримавши її від відповідача ПП АП Благодатненський птахопром , надавши рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2017 року, яке в подальшому було скасоване постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року. Тобто, ОСОБА_2 заволодів майном позивача на правовій підставі, що в подальшому була скасована.

Отже, на думку позивача, ОСОБА_2 безпідставно, за період від 05.05.2017 року і донині користується вказаною сумою орендної плати, тому зобов`язаний за цей період сплатити три проценти річних, оскільки інше не передбачено договором або законом. Три проценти річних за користування 39402,63 грн. за період із 05.05.2017 року і по 01.11.2019 року становлять 2950,29 гривень, а інфляційні збитки за той самий період користування сумою орендної плати становлять 9086,10 гривень.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути із відповідачів на його користь солідарно 39402, 63 грн., а також проценти та інфляційні збитки за користування вказаною сумою грошей за період із 05.05.2017 року по 01.11.2019 року в розмірі відповідно 2950,29 грн. та 9086,10 грн., а всього 51439.02 грн.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 набуту без достатньої правової підстави орендну плату в сумі 39402грн. 63 коп. У решті вимог відмовлено. У задоволенні позову до Приватного підприємства Агарне підприємство Благодатненський птахопром відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 набутої без достатньої правової підстави орендної плати в сумі 39402, 63 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В апеляційній скарзі, посилаючись на положення ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 32 Закону України Про оренду землі , апелянт зазначає, що оформивши спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_3 , та отримавши право власності на земельну ділянку, він набув статусу орендодавця за договором оренди землі, укладеного спадкодавцем за життя, та відповідно отримав орендну плату.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тому, оскільки гроші він отримав на підставі договору оренди землі, то вимоги ст. 1212 ЦК України в даному випадку застосовані бути не можуть.

Також, не погоджується з доводами суду першої інстанції, що орендна плата за землю належала позивачу з моменту відкриття спадщини, оскільки орендна плата не входила до складу спадщини, орендна плата виплачується лише орендодавцю, а орендодавцем позивач міг стати лише з моменту реєстрації права власності на земельну ділянку.

Крім того вказує, що позивач, в порушення вимог ст. 43 ЦПК України, не повідомив суд, що в рамках досудового врегулювання спору отримав від нього грошові кошти в сумі 23 000,00 грн., що підтверджується квитанціями. Вказані докази не були надані до суду першої інстанції у зв`язку із тим, що він не зміг брати учать у судових засіданнях, а також через те, що позивач в телефонному режимі запевнив його, що сплачена ним сума буде виключена з позовних вимог.

Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Посилається на те, що доводи апелянта є абсолютно безпідставними, в них немає жодних доказів незаконності рішення суду першої інстанції, і такі доводи є нічим іншим, як бажанням і намаганням домогтися скасування рішення з мотивів, які є неправдивими, домогтися скасування рішення суду, яке за своїм змістом є обґрунтованим і вмотивованим, що винесене із дотриманням навіть найменших процесуальних прав та обов`язків учасників.

Вважає, що всі наведені в апеляції норми, що стосуються оренди землі, жодним чином не ставлять під сумнів законність рішення суду в частині застосування ст. 1212 ЦК України і по суті не мають відношення для їх застосування в даній справі.

Також зазначив, що він не заперечує отримання від ОСОБА_2 23 000 гривень, але вважає, що вони не мають відношення до предмету спору у даній справі, так як предметом спору у даній справі є отримана 05 травня 2017 року ОСОБА_2 орендна плата за період з 2006р по 2006р. у сумі 39402,65 грн.,

Зазначив, що згідно матеріалів справи 05 жовтня 2017 року ОСОБА_4 було нараховано і виплачено ще 16 000 гривень за оренду тих самих двох земельних ділянок але за 2017 рік. Цей факт зафіксований у відомостях розподілу масових виплат АП Благодатненський птахопром . Всі ці документи досліджувались у суді і ОСОБА_2 ці обставини жодним чином не заперечує.

Саме тому, позивач не вказував з приводу отримання від ОСОБА_2 13 жовтня 2019 року 23 тис. гривень, оскільки ці кошти не стосувалися предмету спору. У свою чергу ОСОБА_2 жодним чином не позбавлявся судом можливості доказувати свою позицію по справі і не позбавлявся судом можливості доводити ті факти, які вважав за необхідне викласти перед судом в обґрунтування своєї позиції.

Стосовно наданих ОСОБА_2 до апеляційної скарги 2 квитанцій про перерахування коштів від 13.10.2019 року зазначив, що на цих квитанціях взагалі відсутнє посилання і підтвердження призначення платежів, тобто цими квитанціями ОСОБА_2 не доказує того, що платежі від 13.10.2019 року зроблені в рахунок погашення заборгованості по орендній платі за 2006-2016 роки, тобто суми предмету позову.

Також посилається на те, що після скасування постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року рішення Арбузинського районного суду про визнання за ОСОБА_2 права власності на спадщину покійного батька, він, у встановлений законом порядок, оформив своє право власності на дві спадкові ділянки, що знаходяться на території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району, для чого отримав у нотаріуса 01.04.2019 року два свідоцтва про право на спадщину на кожну із ділянок, і в цей же день зареєстрував своє право власності на ці ділянки.

Проте, після реєстрації свого права власності на дві спадкові ділянки, фактично ці ділянки його так і не стали, оскільки, ще в ході оформлення ним свого права власності, а цей процес завжди є тривалим, ОСОБА_2 , безумовно розуміючи значення своїх дій, намагаючись убезпечити себе від можливих правових наслідків своїх дій, а також від необхідності повернення обох ділянок позивачу, як законному спадкоємцю, ще задовго до реєстрації права власності, але вже знаючи із звернень позивача до Арбузинського районного суду по підготовці апеляційного оскарження судів І інстанції в Арбузинці, суть правової позиції, а також позиції як громадянина в стосунках з такими бізнесменами , як ОСОБА_2 , в тому числі із телефонних розмов зі позивачем, 02 серпня 2018 року передав обидві спірні ділянки у суборенду своїй дружині ОСОБА_5 терміном на 49 років навіть із правом можливої пролонгації. Таким чином, вже на той момент було чітко видно, хоч це стало відомо згодом, що ОСОБА_2 не бажає в реальності повертати позивачу його ділянки.

Вказане підтверджується двома інформаційними довідками від 20.05.2020 року про державну реєстрацію речових прав на дві спадкові ділянки, що знаходяться на території Новокрасненської сільської Ради. В цих довідках є дані про реєстрацію речових прав і за позивачем, і за ОСОБА_5 .

Ще в 2018 році, вже знаючи про ці обставини із відкритого реєстру, позивач звертався як до самого ОСОБА_2 , так і до його дружини із вимогою повернути йому добровільно ділянки та розрахуватись добровільно за використання ділянок, тобто оренду.

Роками використання двох земельних ділянок є не тільки 2006-2016 роки, орендна плата за які є предметом позову, але вже і 2017, 2018, 2019 та 2020 роки. До складу орендної плати, яку отримав 05 травня 2017 року ОСОБА_2 у відповідача АП Благодатненський птахопром , не входила орендна плата за 2017 рік, оскільки орендна плата за використання землі нараховується в кінці року, що і було підтверджено в ході розгляду цієї справи при досліджені та аналізі наданих із підприємства документів.

Вважає, що 13 жовтня 2019 року ОСОБА_2 перерахував гроші за оренду двох земельних ділянок за 2017 та частину 2018 року. На даний час зрозумілою, і підтвердженою є тільки розмір орендної плати за 2017 рік у розмірі 16 000 гривень, які ОСОБА_2 отримав 5 жовтня 2017 року. Він добровільно переслав позивачу 23 000 гривень, і це він підтверджує. Але ці гроші не мають жодного відношення до даної справи, ОСОБА_2 таким чином тільки маніпулює фактами, показуючи небажання оплачувати те, що повинен виплачувати по закону.

Посилається, що ОСОБА_2 знехтував вимогами процесуального закону, хоча мав усі можливості не тільки повідомити суд про перерахування 13.10.2019 року 23 тис. гривень, але і надати суду докази з даного приводу, оскільки квитанції про перерахунок були в нього на руках.

Тому вважає, що суд взагалі не повинен приймати до розгляду приєднані до апеляційної скарги дві копії квитанцій від 13.10.2019 року як такі, що без жодної причини не подані апелянтом у встановлений законом строк, тим більше, що ці квитанції взагалі не стосуються даної справи, і на самих квитанціях призначення платежів взагалі не зазначено. Посилається, що відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства, сам ОСОБА_2 , якщо так вважає і стверджує, повинен доводити, що перераховані ним 13.10.2019 року кошти є частиною коштів, що становлять предмет спору.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник ПП АП Благодатненський птахопром також вважав, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, що суд повинен був застосувати положення ст. 1214 ЦК України.

Позивач не визнав доводи апеляційної скарги, надав пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Так, судом було встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка загальною площею 7,36 га, яка складалась із двох частин 7,05 га та 0,31 га, розташована в межах Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно договору оренди за 2014р., укладеного між АП Благодатненський птахопром та ОСОБА_3 , дана земельна ділянка перебувала в оренді у АП Благодатненський птахопром .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. За життя він склав заповіт, посвідчений 12 грудня 2005 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Іванишинець В.І., яким заповів своєму сину ОСОБА_1 (позивачу у справі), в тому, числі земельну ділянку площею 7,36 га, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, що належала йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК №015977, виданого Арбузинською райдержадміністрацією Миколаївської області 16 листопада 2004 року.

Оскільки згідно довідки Імстичівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 01 червня 2018 року № 957, батько позивача ОСОБА_3 на день своєї смерті був зареєстрований та проживав разом із своїм сином та його сім`єю, позивач 02 червня 2018 року звернувся до приватного Іршавського районного нотаріального округу Іванишинець В.І. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, як такий, що прийняв спадщину.

Під час оформлення спадщини у 2018 році позивач отримав відомості про те, що заочним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2017 року за ОСОБА_2 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 7,36 га (кадастрові номери 4820382200:03:000:0027 площею 7,05 га та 4820382200:03:000:0741 площею 0,31 га), розташовані в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, які належали ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК №015977, виданого Арбузинською державною адміністрацією 16.11 2004 року.

Проте, постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року вказане заочне рішення суду першої інстанції було скасоване та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про визнання права власності на зазначені земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом відмовлено.

Зокрема, судом апеляційної інстанції було установлено, що згідно заповіту, посвідченого 20 грудня 2004 року головою Новокрасненської сільської ради Арбузинського району, батько позивача ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 все належне йому майно, рухоме та нерухоме, у тому числі й земельну ділянку, розташовану в межах Новокрасненської сільської ради загальною площею 7,36 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку. Проте, 12 грудня 2005 року батько позивача ОСОБА_3 склав нотаріально посвідчений заповіт на своє майно на користь сина ОСОБА_1 , у тому числі й на вказану вище земельну ділянку.

Тому апеляційний суд, врахувавши положення ст. 1254 ЦК України, дійшов висновку, що ОСОБА_2 не довів своє право на спадкування після смерті ОСОБА_3 на час ухвалення рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2017 року.

З урахуванням викладеного, суд відхилив доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_2 є правонаступником спадкодавця ОСОБА_3 за договором оренди земельної ділянки, оскільки заповіт ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений сільським головою 20 грудня 2004 року, в силу ст. 1254 ЦК України, був скасований заповітом ОСОБА_3 на ім`я сина, посвідченим приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу 12 грудня 2005 року.

За правилом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ч.1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Крім того, за змістом ч.4 ст. 32 Закону України Про оренду землі ( у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Тому суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 не був спадкоємцем ОСОБА_3 , то, відповідно він не набув будь - яких прав та/або обов`язків за договором оренди земельної частки (паю), що був укладений між АП Благодатненський птахопром та ОСОБА_3 .

Натомість, такі права в силу ст. 1218 ЦК України перейшли до сина спадкодавця - позивача ОСОБА_1 , оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 , з урахуванням положень ч.2 ст. 1220 ЦК України, відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, але відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а строк, протягом якого спадкоємець зобов`язаний звернутись до отриманням свідоцтва про право на спадщину законом не установлений.

За такого всі права, у тому числі, й на отримання нарахованої орендної плати за час дії договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та ПП АП Благодатненський птахопром на час відкриття спадщини належали позивачу ОСОБА_1 .

Тому суд вважав необґрунтованими доводи представника відповідача про те, що орендна плата на момент її отримання ОСОБА_2 , не належала позивачу і належала ПП АП Благодатненський птахопром .

Крім того, приймаючи рішення у справі, суд виходив з того, що між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ПП АП Благодатненський птахопром були відсутні договірних відносин з приводу оренди земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 , на підставі яких би відповідач ОСОБА_2 міг би отримати орендну плату.

Між тим, за договором, що був укладений між ОСОБА_3 та АП Благодатненський птахопром , з 2005 року по 2017 рік була нарахована орендна плата у сумі 39 402,63 грн., яка була виплачена ОСОБА_2 під час чинності судового рішення, за яким він набув власності на земельну ділянку.

Зазначене свідчить про те, що відповідач ОСОБА_6 отримав (набув) орендну плату у сумі 39 402, 63 грн. від відповідача ПП АП Благодатненський птахопром за рахунок позивача без достатньої правової підстави, як то, без наявності між ним та відповідачем ПП АТ Благодатненський птахопром договірних орендних правовідносин.

При цьому, факт отримання ОСОБА_2 орендної плати від ПП АП Благодатненський птахопром саме у сумі 39 402,63 грн. не заперечувався представником відповідача.

Як наслідок, за положеннями ст. 1212 ЦК України у відповідача ОСОБА_2 виникає обов`язок повернути її позивачеві, оскільки останньому вона належала з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, суд не установив передумов застосування ст. 1212 ЦК України у відношенні до відповідача ПП АП Благодатненський птахопром , так як останній не набував і не утримує у цей час ніякого майна, а тим більше орендної плати за рахунок позивача. Відповідач ПП АП Благодатненський птахопром лише здійснив сплату нарахованої орендної плати відповідачу ОСОБА_2 , який на підставі судового рішення набув права власності на земельну ділянку, яка була об`єктом оренди землі. Тому отримана орендна плата підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача, а у задоволення вимог про стягнення її в солідарному порядку із ПП АП Благодатненський птахопром слід відмовити.

У задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України судом було відмовлено.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, учасниками процесу в установленому законом порядку не оскаржується.

Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, апеляційним судом не переглядається взагалі.

Переглядаючи рішення в межах доводів апеляційної скарги в частині задоволених позовних вимог апеляційний суд виходить з наступного.

Судом правильно встановлено, що після смерті ОСОБА_3 з часу відкриття спадщини, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( день смерті спадкодавця), все спадкове майно належить позивачу, як спадкоємцю, який прийняв спадщину у встановленому законом порядку ( у даному випадку на підставі ч.3 ст. 1268 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 постійно проживав разом з ОСОБА_1 на час відкриття спадщини та протягом встановленого ст. 1270 ЦК України строку, не заявив про відмову від неї).

Право власності позивача на спірні земельні ділянки підтверджено свідоцтвами про право власності на спадщину серії ННТ в„– 147791 та № 147792, виданими 01 квітня 2019 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області Іванишинець В.І.

Матеріалами справи встановлено, що заочним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2017р. було визнано право власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_2 за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

На підставі заочного рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2017р. відповідач ОСОБА_2 зареєстрував право власності на успадковані земельні ділянки на своє ім`я, про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав станом на 25 квітня 2017р.

05 травня 2017 року ПП АП Благодатненський птахопром була виплачена ОСОБА_2 орендна плата в сумі 39402,63 грн. за період з 2006р. по 2017 рік.

Проте, судом правильно було встановлено, що заповіт ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений сільським головою 20 грудня 2004 року, в силу ст. 1254 ЦК України, був скасований заповітом ОСОБА_3 на ім`я сина, посвідченим приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу 12 грудня 2005 року.

Тому постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року заочне рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2017р. було скасовано та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом.

Зазначені обставини свідчать про те, що у ОСОБА_2 ніколи не було законного права на отримання орендної плати, а формальна підстава, на якій ОСОБА_2 отримав орендну плату відпала через скасування заочного рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2017р.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За такого суд правомірно дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 повинен повернути позивачу отриману ним у ПП АП Благодатненський птахопром орендну плату у сумі 39402,63 грн. за період з 2006р. по 2017 рік, а доводи апеляційної скарги з приводу даного питання не спростовують висновків суду, зроблених в рішенні суду, а тому не є підставою для скасування рішення суду.

Згідно положень ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Проте, в даному випадку предметом спору є майно (грошові кошти), яке було отримане ОСОБА_2 безпідставно, а не доходи, які він отримав від цього майна, тому посилання на застосування даної норми права є безпідставними в межах заявлених позовних вимог.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що орендна плата не входила до складу спадкового майна, а також про те, що орендна плата виплачується тільки орендодавцю, а орендодавцем позивач міг стати тільки з моменту реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки згідно ст. 1218 ЦК Україн и до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а право на спадкування згідно ч.3 ст. 1223 ЦК України виникає у день відкриття спадщини. Орендна плата у разі смерті орендодавця нараховується орендарем щорічно, але виплачується одноразово спадкоємцям померлого орендодавця після звернення до орендаря, або на підставі ч.1 ст. 537 ЦК України вноситься на депозит нотаріуса, нотаріальної контори.

Право ж на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря, відповідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, і тільки в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги про не врахування судом того, що в порядку досудового врегулювання спору відповідачем ОСОБА_2 було передано позивачу 23000 грн., слід зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів справи відповідачу ОСОБА_2 було відомо про розгляд справи судом, а також про предмет спору, оскільки він отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками (а. с.66). Крім того, 08 січня 2020 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява, в якій він просив розглянути справу у його відсутності та повідомив, що позовні вимоги він не визнає повністю та просить відмовити у задоволенні позову (а. с. 75).

В ухвалі про відкриття провадження у справі відповідачам було роз`яснено їх право протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, а також право подати у 15 (п`ятнадцятиденний) строк з дня вручення копії цієї ухвали, відповідно ч. 1 ст. 278 ЦПК України, відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України та у 3 (триденний) строк з дня отримання відповіді на відзив подати заперечення, яке має відповідати вимогам частини третьої-п`ятої ст. 178 ЦПК України. Копії відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь позивача та доданих до них документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана одночасно з надісланням відзиву, відповіді на відзив та заперечення до суду.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідачу ОСОБА_2 було відомо про розгляд справи судом та про встановлені строки для подачі відзиву на позов, заперечень на відповідь на відзив та доказів і він мав реальну можливість скористатися своїм правом надати суду відзив на позовну заяву або свої пояснення з приводу заявлених позовних вимог та надати всі необхідні докази для повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи.

Проте відповідач ОСОБА_2 не звертався до суду ні з відзивом на позов, ні з письмовими поясненням, ні в будь-який інший спосіб не повідомляв суд, зокрема, в заяві про розгляд справи у його відсутності, про передачу ним в порядку досудового врегулювання спору позивачу 23000 грн. Не надавав він також доказів з цього приводу.

Надаючи квитанції від 13.10.2019р. про сплату позивачу 11000 грн. та 12000 грн. до апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 не зазначив в апеляційній скарзі про наявність поважних причин, які завадили йому надати ці доказу суду першої інстанції під час розгляду справи чи повідомити суд про їх наявність. Не навів він таких поважних причин і під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що вони домовлялися з позивачем, що позивач повідомить суд про це, не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки позивач не тільки заперечує наявність такої домовленості, а й заперечує, що дані кошти, факт отримання яких він визнає, мають відношення до предмету спору.

Як убачається зі змісту квитанцій від 13.10.2019р. про сплату відповідачем ОСОБА_2 позивачу 11000 грн. та 12000 грн., в них відсутнє посилання і підтвердження призначення платежів, тобто про те, що ці платежі зроблені в рахунок погашення заборгованості по орендній платі саме за 2006-2016 роки, тобто суми предмету позову.

Матеріалами справи встановлено, що 05.05.2017 року ОСОБА_2 отримав гроші в сумі 39 402,63 грн, що були нараховані за оренду двох ділянок за період із 2006 по 2016 роки. Крім того, 05 жовтня 2017 року ОСОБА_2 було нараховано і виплачено ще 16 000 гривень за оренду тих самих двох земельних ділянок за 2017 рік.

В відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що після реєстрації свого права власності на дві спадкові ділянки, ці ділянки в реальності йому повернуті не були, оскільки ОСОБА_2 02 серпня 2018 року передав обидві ділянки у суборенду своїй дружині ОСОБА_5 терміном на 49 років з правом можливої пролонгації, що підтверджується 2 інформаційними довідками від 20.05.2020 року про державну реєстрацію речових прав. Посилається на те, що ОСОБА_2 та його дружина продовжують користуватися земельними ділянками і на протязі 2017, 2018, 2019 та 2020 роки. До складу орендної плати, яку отримав 05 травня 2017 року ОСОБА_2 у відповідача АП Благодатненський птахопром , не входила орендна плата за 2017 рік, оскільки орендна плата за використання землі нараховується в кінці року, що і було підтверджено в ході розгляду справи при досліджені та аналізі судом наданих із підприємства документів. На думку позивача, 13 жовтня 2019 року ОСОБА_2 перерахував гроші за оренду двох земельних ділянок за 2017 та частину 2018 року.

Згідно ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд не приймає як належні та допустимі докази додані до апеляційної скарги квитанції від 13.10.2019р. про сплату відповідачем ОСОБА_2 позивачу 11000 грн. та 12000 грн. як з підстав порушення норм процесуального права щодо надання доказів, так і тому, що вони не підтверджують сплату коштів в рахунок погашення заборгованості по орендній платі саме за 2006-2016 роки, тобто суми предмету позову.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення в частині задоволення позовних вимог були належним чином оцінені надані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 06 липня 2020 року