Постанова

від 01.07.2020 по справі 535/757/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 535/757/17

провадження № 61-30148св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Кредитна спілка Турбота-Полтава ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Якименко Т. О. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 рокуКредитна спілка Турбота-Полтава (далі - КС Турбота-Полтава ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором .

Позов обґрунтований тим, щовідповідач належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором від 08 листопада 2012 року № 285-С, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 37 649,45 грн, яка становить: 4 350,00 грн - заборгованість за кредитом; 9 160,09 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 18 320,18 грн - подвійні відсотки згідно з пунктом 5.3 цього договору; 5 185, 20 грн - донарахування суми з урахуванням інфляції; 633,98 грн - три проценти.

Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 649,45 грн .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС Турбота-Полтава заборгованість за кредитним договором від 08 листопада 2012 року № 285-С у розмірі 23 679,27 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір в розмірі 1 600,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем заявлених вимог та наявності підстав, передбачених статтею 526 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню.

КС Турбота-Полтава не довела наявність негативних наслідків для через прострочення виконання зобов`язання боржником, а відповідач зазначила про її скрутне матеріальне становище, незадовільний стан здоров`я, та не визнала завищену суму штрафних нарахувань. Зменшуючи суму пені до суми тіла кредиту, суд врахував можливість зі сплати відповідачем цієї суми і те, що стягнення заявленої в позові пені у повному розмірі поставить відповідача ще в більш тяжке матеріальне становище.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року змінено в частині сплати судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 1 006,24 грн. Стягнуто з КС Турбота-Полтава у дохід держави несплачений судовий збір у розмірі 593,76 грн. В іншій частині рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року залишено без змін.

Суд першої інстанції належно оцінив докази у справі, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню.

Змінивши рішення суду першої інстанції в частині сплати судового збору, суд апеляційної інстанції виходив з пропорційності задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року , просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Рух справи в суді касаційної інстанції

28 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У грудні 2017 року справа надійшла до Верховного Суду.

14 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду призначено справу до розгляду.

Відповідно до розпорядження від 15 квітня 2020 року № 1094/0/226-20 Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду , затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не звернули уваги на відсутність факту отримання відповідачем кредитних коштів, проігноровано відсутність будь-яких доказів її членства в КС Турбота-Полтава , не враховано, що КС Турбота-Полтава не набула статусу фінансової установи та не отримувала ліцензії на надання фінансових послуг відповідно до Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг і Закону України Про кредитні спілки .

Суди не надали належної оцінки розрахунку заборгованості, який був наданий КС Турбота-Полтава .

Застосувавши частину третю статті 551 ЦК України та зменшивши розмір пені до тіла кредиту, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам частини другої статті 258 ЦК України та поданої заяви, безпідставно не застосував позовну давність в один рік до вимоги про стягнення пені, оскільки позивач звернувся до суду 19 серпня 2017 року, то пеня може бути нарахована лише за останні 12 місяців, тобто з 19 серпня 2016 року.

Суд мав можливість зменшити пеню до 500,00 грн з урахуванням скрутного матеріального стану відповідача.

Суди безпідставно застосували частину другу статті 625 ЦК України та стягнули три проценти річних від простроченої суми, оскільки відповідно до умов кредитного договору визначено розмір процентів 45 %.

Аргументи інших учасників справи

ВідзивКС Турбота-Полтава на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди надали належну правову оцінку кредитному договору та встановили, що 08 листопада 2012 року відповідач отримала 5 000,00 грн.

Відповідно до статті 3 Закону України Про кредитні спілки кредитна спілка набуває статус юридичної установи з моменту її державної реєстрації, тобто КС Турбота-Полтава набула статус юридичної особи та фінансової установи з 16 вересня 2011 року.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що відповідач не є членом кредитної спілки, оскільки вона 08 листопада 2012 року звернулася з заявою про прийняття її до членів спілки та сплатила вступний внесок і обов`язковий пайовий внесок.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2017 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 листопада 2012 року між сторонами укладений кредитний договір № 285-С, відповідно до умов якого КС Турбота-Полтава надала відповідачу кредит у розмірі 5 000,00 грн. Позичальник зобов`язалась повернути кредит та сплатити 45 % річних за його користування.

Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з наступного дня після дня надання кредиту позичальнику до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.

Згідно з пунктом 2.1. строк дії кредитного визначений у 12 місяців, тобто з 08 листопада 2012 року до 08 листопада 2013 року.

На виконання умов кредитного договору, 08 листопада 2012 року КС Турбота-Полтава видала ОСОБА_1 кредит у сумі 5 000,00 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером № 215 про отримання коштів.

На час закінчення строку дії кредитного договору 08 листопада 2013 року, відповідач належним чином не виконала взяті на себе договірні грошові зобов`язання щодо сплати отриманого кредиту та відсотків за користування ним.

Про наявну заборгованість за кредитним договором КС Турбота-Полтава повідомляла ОСОБА_1 листом від 16 березня 2013 року № 84, листом від 14 вересня 2013 року № 139, листом від 26 листопада 2015 року № 182 та в телефонному режимі.

Відповідач здійснила оплату за кредитним договором в сумі 1 000,00 грн, з яких: 650,000 грн - за тілом кредиту, 350,00 грн - за відсотками.

Станом на 25 липня 2017 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 37 649,45 грн, з яких: 4 350,00 грн - заборгованість за кредитом; 9 160,09 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 18 320,18 грн - подвійні відсотки згідно з пунктом 5.3 цього договору; 5 185, 20 грн - донарахування суми з урахуванням інфляції; 633,98 грн - три проценти.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (Стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем заявлених вимог та наявності підстав, передбачених статтею 526 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню. Зменшуючи суму пені до суми тіла кредиту, суд врахував реальну можливість зі сплати відповідачем цієї суми і те, що стягнення заявленої в позові пені у повному розмірі поставить відповідача ще в більш тяжке матеріальне становище.

Змінивши рішення суду першої інстанції в частині сплати судового збору, суд апеляційної інстанції виходив з пропорційності задоволених позовних вимог.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким суд надав належну оцінку, правильно визначив юридичну природу правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої, третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до пункту 1.1 кредитного договору за цим договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти у кредит позичальникові у сумі 5 000, 00 грн на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити 45 %.

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору строк дії договору становить 12 місяців, тобто з 08 листопада 2012 року до 08 листопада 2013 року.

Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з наступного дня після дня надання кредиту позичальнику до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.

Згідно з пунктом 5.3 кредитного договору прострочення сплати кредиту та процентів відповідно до пункту 4.2 не зупиняє нарахування процентів, крім випадку прийняття окремого рішення про це кредитодавцем. При порушенні строків сплати кредиту та процентів позичальник сплачує проценти в подвійному розмірі від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Частково задовольнивши позовні вимоги кредитної спілки, суди дійшли висновків, що нараховані відповідно до пункту 5.3 кредитного договору відсотки відповідно до частини першої статті 549 ЦК України є неустойкою, яка підлягає зменшенню відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19 дійшла висновку, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання .

Суди встановили, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала покладені на неї зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

В частині стягнення заборгованості за відсотками, подвійними відсотками згідно з пунктом 5.3 кредитного договору, трьох процентів річних, інфляційних суди не врахували, що сплинув строк кредитування; не з`ясували, за який період нараховані відсотки, подвійні відсотки згідно з пунктом 5.3 кредитного договору, три проценти річних, інфляційні втрати; не звернули увагу, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Суди дійшли передчасного висновку щодо стягнення заборгованості за відсотками, подвійними відсотками згідно з пунктом 5.3 кредитного договору, трьох процентів річних, інфляційних втрат.

Верховний Суд звертає увагу, що стягнувши заборгованість за процентами за користування кредитом та подвійними процентами згідно з пунктом 5.3 договору за період з 08 листопада 2013 року до 25 липня 2017 року суди не звернули увагу, що після закінчення строку кредитування (08 листопада 2013 року) підстави для нарахування процентів за користування кредитом відсутні.

Дослідження доказів, встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції, які є необхідними для прийняття рішення, враховуючи відсутність у матеріалах справи розрахунку заборгованості із щомісячними складовими, що перешкоджає ухваленню нового судового рішення, тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам частини другої статті 258 ЦК України та поданої заяви, безпідставно не застосував позовну давність в один рік до вимоги про стягнення пені, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 11.2. кредитного договору до правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням договору застосовується строк позовної давності тривалістю у 6 років.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Позивач звернувся до суду з позовом 17 серпня 2017 року, що вказує про звернення позивача до суду в межах, узгодженого між сторонами, шестирічного строку позовної давності.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з серпня 2017 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко