Рішення

від 06.07.2020 по справі 240/11889/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року м. Житомир

справа № 240/11889/19

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому (з урахуванням заяви від 06.12.2019 за вх.№28597/19) просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: №0004278-5513-0616 від 08 травня 2019 року на суму 8676,92 грн за 2018 рік; №0000030-5513-0616 від 01 серпня 2019 року на суму 5616,5 грн та №0000031-5513-0616 на суму 4350,5 грн, - нарахований податок за 2017 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем неправомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими їй визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Зазначає, що нежитлові приміщення, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником яких вона є, використовуються нею для цілей забезпечення підприємницької діяльності, як нежитлові будівлі. Оскільки такі нежитлові будівлі відноситься до будівель промисловості, що обумовлює висновок про те, що ці приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України.

Вважаючи, що оскаржувані рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують її права та законні інтереси, позивач звернулась до суду з позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

09 січня 2020 року відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№459/20), у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування зазначає, що Овруцькою міською радою Житомирської області прийнято рішення про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік від 03.02.2017 та встановлення зазначеної ставки податку на 2018 рік - 16.02.2018, згідно з якими встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, з урахуванням вказаного відповідачем нараховано податок відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Також відповідач вказує, що п. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не може бути застосований у даному випадку до позивача, оскільки дані обмеження стосовно об`єктів оподаткування стосується двох обов"язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Відповідно до протокольної ухвали суду від 11.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті позовних вимог на 10.03.2020.

11 лютого 2020 року позивач надіслала до суду відповідь на відзив на позовну заяву (за вх.№3352/20), у якому додатково зазначає, що при купівлі позивачем у Овруцького лісовиробничого торгівельного підприємства будівель, у договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень зазначено, що позивач виступає як суб"єкт підприємницької діяльності, а не як фізична особа. Окрім того зазначає, що у свідоцтві платника єдиного податку прописано, що основний вид діяльності є виготовлення металевих конструкцій.

Вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення порушують принцип соціальної справедливості та носять дискримінаційний характер.

У судове засідання 16.06.2020 прибула позивача та підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву від 11 лютого 2020 року за вх.№3352/20.

Відповідач у визначений день та час свого уповноваженого представника до суду не направив, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надсилав.

У ході судового розгляду справи 16.06.2020, судом оголошено зміст позовної заяви, заслухано пояснення позивача, оглошено відзив на позовну заяву відповідача, досліджено письмові докази, долучені до матеріалів справи та поставлено на обговорення питання про можливість переходу суду у письмове провадження для подальшого розгляду справи.

Позивач не заперечувала проти переходу суду у письмове провадження для подальшого розгляду справи.

Суд, заслухавши думку позивача, відповідно до протокольної ухвали, на місці ухвалив перейти до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складене у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 26.12.2006 за реєстровим №6144 ОСОБА_1 придбала нежитлове приміщення лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1123,3 кв.м, яке складається з: адмінбудинку, прибудованих майстерні та складу загальною площею 332,4 кв.м; авто гаражу загальною площею 124,2 кв.; лоточної майстерні загальною площею 87,7 кв.м; лоточного навісу загальною площею 82,1 кв.м; прохідної-битовки загальною площею 52,1 кв.м; будівлі пилорами загальною площею 332,0 кв.м; складу загальною площею 59,1 кв.м.; кузні загальною площею 28,5 кв.м, складу ПММ загальною площею 25,2 кв.м, що становлять 3/4 частини від загальної будівлі (а.с.23).

Згідно з Договором купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 21.06.2017 за реєстровим №837 ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 7/20 частин нежитлового приміщення, лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , всього загальною площею 510 кв.м. (а.с.20-21).

У подальшому, на підставі акту про розподіл часток в натурі від 06.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Украгролісопереробка , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про поділ в натурі часток нежилого приміщення від 05.04.2018 за реєстровим №625, згідно зі змістом якого ОСОБА_1 перейшло у власність 2/5 частини нежилого приміщення лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 621,5 кв.м (а.с.22, 28-29).

Вказані зміни, набуття речових прав на нерухоме майно зареєстровані в установлено законом порядку, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 (а.с.120-124)

Згідно з рішенням Овруцької міської ради Житомирської області 23 сесії сьомого скликання від 03 лютого 2017 року №730 встановлено на 2017 рік ставки податку для об"єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування (а.с.118-119).

Відповідно до рішення Овруцької міської ради Житомирської області 8 сесії сьомого скликання від 16.02.2018 №291 встановлено на 2018 рік ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об"єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування (а.с.116-117).

08 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення №0004278-5513-0616, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 8676,92 грн (а.с.30).

01 серпня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу прийнято податкові повідомлення-рішення №0000030-5513-0616 та №0000031-5513-0616, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік у розмірі 5616,50 грн (за період з січня по травень 2017 року) та у розмірі 4350,50 грн (за період з червня по грудень 2017 року), відповідно (а.с.35, 36, 37, 37).

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернулась до Державної фіскальної служби України зі скаргою №4 від 14.08.2019, за результатами розгляду якої, відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 17.10.2019 №6030/16/99-00-28-25-04: скаргу ОСОБА_1 на податкове повідомлення-рішення №0004278-5513-0616 від 08.05.2019 залишено без розгляду, а податкові повідомлення-рішення від 01.08.2019 №0000030-5513-016 та №0000031-5513-0616 - залишено без змін (а.с.81-86, 89-92).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача на їх відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, запроваджено місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Матеріали справи свідчать, що 03.02.2017 Овруцькою міською радою Житомирської області прийнято рішення №730 Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м.Овруч та 16.02.2018 №291 Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ , відповідно до змісту яких, зокрема встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік та 2018 рік, відповідно, у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування на кожний рік.

В межах розгляду даної адміністративної справи, суд позбавлений можливості надати правову оцінку зазначеним рішенням Овруцької міської ради, оскільки законність таких рішень не є предметом розгляду даної справи. Сторонами не надано відомостей щодо зміни, скасування або судового оскарження вказаних рішень. Предметом даного спору є виключно податкові повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що відповідно до розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік до податкового повідомлення-рішення №0000030-5513-0616 від 01.08.2019 ОСОБА_1 нараховано вказаний податок на об"єкт оподаткування, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на загальну площу об"єкта, яка співпадає з розміром частки у праві спільної власності - 1123,3 кв.м; за період з січня по травень 2017 року у розмірі 5616,50 грн, а саме: 1123,30 кв.м. х 12,00 грн (0,375% х 3200,00 грн) = 13479,60 грн (сума податку за рік), проте (13479,60 грн/12 місяців) х 5 місяців = 5616,50 грн (а.с.38)

Згідно з розрахунком податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік до податкового повідомлення-рішення №0000031-5513-0616 від 01.08.2019 позивачу нараховано податок на об"єкт оподаткування, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на загальну площу об"єкта, яка співпадає з розміром частки у праві спільної власності - 621,5 кв.м; за період з червня по грудень 2017 року у розмірі 4350,50 грн, а саме: 621,5 кв.м. х 12,00 грн (0,375% х 3200,00 грн) = 7458 грн (сума податку за рік), проте (7458грн/12 місяців) х 7 місяців = 4350,50 грн (а.с.37)

Щодо розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік до податкового повідомлення-рішення №0004278-5513-0616 від 08.05.2019 позивачу нараховано податок на об"єкт оподаткування, розташований за адресою: Житомирська область, м.Овруч, вул. Романа Шухевича, будинок 15; на загальну площу об"єкта - 1553,75кв.м та розміру частки у праві спільної власності - 621,50 кв.м.; за період з січня по грудень 2018 року у розмірі 8676,92 грн, а саме: 621,5 кв.м. х 13,96 грн (0,375% х 3723,00 грн) = 8676,92 грн (сума податку за рік) (а.с.31)

Разом з тим, у даній справі спірним є питання застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей); будівлі промислові та склади.

Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості ).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості , що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості ; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії ; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості ; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості ; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості ; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості ; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості ; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості ; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне .

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові , який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев"ять підкласів, у тому числі "будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості" (код 1251.7).

Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17, дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник "зокрема" вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Спірні податкові повідомлення-рішення мають бути прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.

Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17.

Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що у приватній власності позивача перебувало нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме:

1) з 2006 року до 20 червня 2017 року нежитлове приміщення лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1123,3 кв.м, яке складається з: адмінбудинку, прибудованих майстерні та складу загальною площею - 332,4 кв.м; автогаражу загальною площею - 124,2 кв.; лоточної майстерні загальною площею - 87,7 кв.м; лоточного навісу загальною площею - 82,1 кв.м; прохідної-битовки загальною площею - 52,1 кв.м; будівлі пилорами загальною площею - 332,0 кв.м; складу загальною площею - 59,1 кв.м.; кузні загальною площею - 28,5 кв.м та складу ПММ загальною площею - 25,2 кв.м, що становлять ? частини від загальної будівлі;

2) з 21 червня 2017 року 2/5 частини нежилого приміщення лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з: адмінбудинку, прибудованих майстерні та складу загальною площею - 332,4 кв.м; автогаражу загальною площею - 124,2 кв.; прохідної-битовки загальною площею - 52,1 кв.м; складу загальною площею - 59,1 кв.м.; кузні загальною площею - 28,5 кв.м та складу ПММ загальною площею - 25,2 кв.м, загальною площею 621,5 кв.м.

З огляду на викладене, з урахуванням системного аналізу зазначених норм права, вказані нежитлові будівлі, що перебували у власності позивача в період 2017 та 2018 року, відноситься до будівель промисловості.

Також судом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності ОСОБА_1 згідно КВЕД відносяться, зокрема: 28.11 виробництво будівельних металевих конструкцій; 20.30.0 виробництво дерев"яних будівельних конструкцій та столярних виробів; 71.21.0 оренда інших наземних транспортних засобів та устаткування (а.с.17, 18).

Також суд зауважує, що відповідно до актів звірки щодо об"єктів нежитлової нерухомості №20/13-00/2280412007 від 27.06.2018 та №17/13-00/2280412007 від 05.08.2019 уповноваженим особами територіального органу Державної фіскальної служи України проведено звірку об"єктів нежитлової нерухомості, що перебували у власності ОСОБА_1 у 2017 та 2018 роках, відповідно. За результатами вказаних звірок встановлено, що об"єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, використовуються позивачем у власній господарській діяльності (а.с.68,77).

Підсумовуючи наведене, зважаючи на те, що зазначене нерухоме майно позивача за своїми будівельно-технічними характеристиками є промисловими будівлями, а вона є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності якої відповідає призначенню будівель, саме тому суд дійшов до висновку, що таке майно у розумінні підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу не може виступати об`єктом оподаткування, оскільки використовується позивачем у господарській діяльності.

Варто наголосити, що з принципу (презумпції) правомірності дій платника податків року Європейський суд з прав людини вивів правило найбільш сприятливого тлумачення нормативно-правових актів. Так, у справі "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року ЄСПЛ визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципамиКонвенції про захист прав людини і основоположних свободз точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення певного важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону" , передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. ЄСПЛ наголосив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків, національні органи були зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків. Однак у справі, що розглядається, органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, відповідачем не доведено суду правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішення №0004278-5513-0616 від 08 травня 2019 року на суму 8676,92 грн; №0000030-5513-0616 від 01 серпня 2019 року на суму 5616,5 грн; №0000031-5513-0616 на суму 4350,5 грн, якими позивачу визначено зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

В силу приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України), сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 134, 139, 242-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (вул.Ю.Тютюнника, буд.7, м.Житомир, код ЄДРПОУ 39859428) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0004278-5513-0616 від 08 травня 2019 року, №0000030-5513-0616 від 01 серпня 2019 року та №0000031-5513-0616 від 01 серпня 2019 року.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2305 (дві тисячі триста п"ять) грн 20 (двадцять) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено у повному обсязі 06 липня 2020 року.

Суддя А.В. Горовенко