Постанова

від 06.10.2020 по справі 240/11889/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/11889/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

06 жовтня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Платаш В.О.,

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Коршак Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року (м. Житомир, 06 липня 2020 року) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: №0004278-5513-0616 від 08 травня 2019 року на суму 8676,92 грн за 2018 рік; №0000030-5513-0616 від 01 серпня 2019 року на суму 5616,5 грн та №0000031-5513-0616 на суму 4350,5 грн, - нарахований податок за 2017 рік.

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу.

Позивач в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 26.12.2006 за реєстровим №6144 позивач придбала нежитлове приміщення лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1123,3 кв.м, яке складається з: адмінбудинку, прибудованих майстерні та складу загальною площею 332,4 кв.м; авто гаражу загальною площею 124,2 кв.; лоточної майстерні загальною площею 87,7 кв.м; лоточного навісу загальною площею 82,1 кв.м; прохідної-битовки загальною площею 52,1 кв.м; будівлі пилорами загальною площею 332,0 кв.м; складу загальною площею 59,1 кв.м.; кузні загальною площею 28,5 кв.м, складу ПММ загальною площею 25,2 кв.м, що становлять 3/4 частини від загальної будівлі.

Згідно з Договором купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 21.06.2017 за реєстровим №837 позивач передала у власність ОСОБА_2 7/20 частин нежитлового приміщення, лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , всього загальною площею 510 кв.м.

У подальшому, на підставі акту про розподіл часток в натурі від 06.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Украгролісопереробка , ОСОБА_2 та позивачем укладено договір про поділ в натурі часток нежилого приміщення від 05.04.2018 за реєстровим №625, згідно зі змістом якого позивачу перейшло у власність 2/5 частини нежилого приміщення лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 621,5 кв.м.

Вказані зміни, набуття речових прав на нерухоме майно зареєстровані в установлено законом порядку, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо позивача.

Згідно з рішенням Овруцької міської ради Житомирської області 23 сесії сьомого скликання від 03 лютого 2017 року №730 встановлено на 2017 рік ставки податку для об"єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування.

Відповідно до рішення Овруцької міської ради Житомирської області 8 сесії сьомого скликання від 16.02.2018 №291 встановлено на 2018 рік ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об"єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування.

08 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення №0004278-5513-0616, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 8676,92 грн.

01 серпня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу прийнято податкові повідомлення-рішення №0000030-5513-0616 та №0000031-5513-0616, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік у розмірі 5616,50 грн (за період з січня по травень 2017 року) та у розмірі 4350,50 грн (за період з червня по грудень 2017 року).

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернулась до Державної фіскальної служби України зі скаргою №4 від 14.08.2019, за результатами розгляду якої, відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 17.10.2019 №6030/16/99-00-28-25-04: скаргу ОСОБА_1 на податкове повідомлення-рішення №0004278-5513-0616 від 08.05.2019 залишено без розгляду, а податкові повідомлення-рішення від 01.08.2019 №0000030-5513-016 та №0000031-5513-0616 - залишено без змін.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, запроваджено місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З матеріалів справи встановлено, що 03.02.2017 Овруцькою міською радою Житомирської області прийнято рішення №730 Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м.Овруч та 16.02.2018 №291 Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ , відповідно до змісту яких, зокрема встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік та 2018 рік, відповідно, у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування на кожний рік.

В межах розгляду даної адміністративної справи, суд позбавлений можливості надати правову оцінку зазначеним рішенням Овруцької міської ради, оскільки законність таких рішень не є предметом розгляду даної справи. Сторонами не надано відомостей щодо зміни, скасування або судового оскарження вказаних рішень. Предметом даного спору є виключно податкові повідомлення-рішення.

Слід зазначити, що відповідно до розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік до податкового повідомлення-рішення №0000030-5513-0616 від 01.08.2019 ОСОБА_1 нараховано вказаний податок на об"єкт оподаткування, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на загальну площу об"єкта, яка співпадає з розміром частки у праві спільної власності - 1123,3 кв.м; за період з січня по травень 2017 року у розмірі 5616,50 грн, а саме: 1123,30 кв.м. х 12,00 грн (0,375% х 3200,00 грн) = 13479,60 грн (сума податку за рік), проте (13479,60 грн/12 місяців) х 5 місяців = 5616,50 грн.

Згідно з розрахунком податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік до податкового повідомлення-рішення №0000031-5513-0616 від 01.08.2019 позивачу нараховано податок на об"єкт оподаткування, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на загальну площу об"єкта, яка співпадає з розміром частки у праві спільної власності - 621,5 кв.м; за період з червня по грудень 2017 року у розмірі 4350,50 грн, а саме: 621,5 кв.м. х 12,00 грн (0,375% х 3200,00 грн) = 7458 грн (сума податку за рік), проте (7458грн/12 місяців) х 7 місяців = 4350,50 грн.

Щодо розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік до податкового повідомлення-рішення №0004278-5513-0616 від 08.05.2019 позивачу нараховано податок на об"єкт оподаткування, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на загальну площу об"єкта - 1553,75кв.м та розміру частки у праві спільної власності - 621,50 кв.м.; за період з січня по грудень 2018 року у розмірі 8676,92 грн, а саме: 621,5 кв.м. х 13,96 грн (0,375% х 3723,00 грн) = 8676,92 грн (сума податку за рік).

Разом з тим, у даній справі спірним є питання застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Вимогами підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей); будівлі промислові та склади.

За змістом пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості ).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості , що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості ; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії ; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості ; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості ; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості ; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості ; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості ; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості ; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне .

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові , який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев"ять підкласів, у тому числі "будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості" (код 1251.7).

Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".

В силу пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Тобто, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктивно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17, дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник "зокрема" вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Відтак, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Водночас, такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Спірні податкові повідомлення-рішення мають бути прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.

Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17.

Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так встановлено, що у приватній власності позивача перебувало нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме:

1) з 2006 року до 20 червня 2017 року нежитлове приміщення лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м.Овруч, вул.Правди, буд.15, загальною площею 1123,3 кв.м, яке складається з: адмінбудинку, прибудованих майстерні та складу загальною площею - 332,4 кв.м; автогаражу загальною площею - 124,2 кв.; лоточної майстерні загальною площею - 87,7 кв.м; лоточного навісу загальною площею - 82,1 кв.м; прохідної-битовки загальною площею - 52,1 кв.м; будівлі пилорами загальною площею - 332,0 кв.м; складу загальною площею - 59,1 кв.м.; кузні загальною площею - 28,5 кв.м та складу ПММ загальною площею - 25,2 кв.м, що становлять ? частини від загальної будівлі;

2) з 21 червня 2017 року 2/5 частини нежилого приміщення лісовиробничого торгівельного підприємства, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м.Овруч, вул.Романа Шухевича (Правди), буд.15, яка складається з: адмінбудинку, прибудованих майстерні та складу загальною площею - 332,4 кв.м; автогаражу загальною площею - 124,2 кв.; прохідної-битовки загальною площею - 52,1 кв.м; складу загальною площею - 59,1 кв.м.; кузні загальною площею - 28,5 кв.м та складу ПММ загальною площею - 25,2 кв.м, загальною площею 621,5 кв.м.

Беручи до уваги викладене, з урахуванням системного аналізу зазначених норм права, вказані нежитлові будівлі, що перебували у власності позивача в період 2017 та 2018 року, відноситься до будівель промисловості.

Крім того встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності ОСОБА_1 згідно КВЕД відносяться, зокрема: 28.11 виробництво будівельних металевих конструкцій; 20.30.0 виробництво дерев"яних будівельних конструкцій та столярних виробів; 71.21.0 оренда інших наземних транспортних засобів та устаткування.

Також слід зауважити, що відповідно до актів звірки щодо об"єктів нежитлової нерухомості №20/13-00/2280412007 від 27.06.2018 та №17/13-00/ НОМЕР_1 від 05.08.2019 уповноваженим особами територіального органу Державної фіскальної служи України проведено звірку об"єктів нежитлової нерухомості, що перебували у власності ОСОБА_1 у 2017 та 2018 роках, відповідно. За результатами вказаних звірок встановлено, що об"єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , використовуються позивачем у власній господарській діяльності.

Зважаючи на те, що зазначене нерухоме майно позивача за своїми будівельно-технічними характеристиками є промисловими будівлями, а вона є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності якої відповідає призначенню будівель, то таке майно у розумінні підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу не може виступати об`єктом оподаткування, оскільки використовується позивачем у господарській діяльності.

Також варто наголосити, що з принципу (презумпції) правомірності дій платника податків року Європейський суд з прав людини вивів правило найбільш сприятливого тлумачення нормативно-правових актів. Так, у справі "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року ЄСПЛ визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципамиКонвенції про захист прав людини і основоположних свободз точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення певного важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону" , передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. ЄСПЛ наголосив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків, національні органи були зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків. Однак у справі, що розглядається, органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку.

Отже, відповідачем не доведено суду правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішення №0004278-5513-0616 від 08 травня 2019 року на суму 8676,92 грн; №0000030-5513-0616 від 01 серпня 2019 року на суму 5616,5 грн; №0000031-5513-0616 на суму 4350,5 грн, якими позивачу визначено зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07 жовтня 2020 року.

Головуючий Сушко О.О. Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.