Рішення

від 02.07.2020 по справі 908/2828/19 (334/1939/16-ц)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 14/30/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2020 Справа № 908/2828/19 (334/1939/16-ц)

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Сушко Л.М. , розглянувши в межах справи № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" матеріали у справі № 334/1939/16-ц

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", (69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, буд. 3)

про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди

Учасники процесу:

від позивача - ОСОБА_1, особисто, паспорт; Ткаченко Н.С., адвокат, довіреність б/н від 13.06.2018;

від відповідача - Романенко М.В., довіреність № 1/05-рн від 28.12.2019;

ВСТАНОВИВ:

Постановою Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 334/1939/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31.03.2017 та постанову Запорізького апеляційного суду від 30.10.2018 скасовано, матеріали справи № 334/1939/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди передано до господарського суду Запорізької області, на розгляді якого перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

В провадженні судді Господарського суду Запорізької області Сушко Л.М. перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

18 жовтня 2018 року прийнято новий Кодекс України з процедур банкрутства, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства почав діяти з 21 жовтня 2019 року.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

За приписами ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.05.2020 справу №334/1939/16-ц передано для розгляду судді Сушко Л.М.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 22.05.2020 прийнято до розгляду справу №334/1939/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження в межах справи № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", підготовче судове засідання призначено на 11.06.2020.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.06.2020 підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті на 02.07.2020.

В судовому засіданні 02.07.2020 здійснювалось фіксування судового процесу технічними засобами.

Як вбачається із матеріалів справи, в позовній заяві позивач зазаначає відповідача - Публічне акціонерне товариство Запоріжтрансформатор . З інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.10.2017 відбулася зміна повного та скороченого найменування відповідача. Таким чином, відповідачем в даній справі на час розгляду справи судом є Приватне акціонерне товариство Запоріжтрансформатор .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працював у ПАТ Запоріжтрансформатор починаючи з 08 вересня 1987 року, з 2002 працював на посаді старшого інженера-технолога. 30 грудня 2014 його було звільнено із посади старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва (ТВПВ), у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Рішенням Ленінського районного суду від 16.10.2015 позивача поновлено на посаді старшого інженера-технолога ТВПВ в ПАТ Запоріжтрансформатор , визнано незаконними накази № 565 від 30.07.2014 про перевід на іншу роботу та № 416 від 30.12.2014 про звільнення позивача.

Фактично він приступив до роботи 11.12.2015, після проходження медичного огляду та отримання відповідного висновку.

Проте, 11 березня 2016, згідно до наказу № 26 по ПАТ Запоріжстрансформатор , позивача повторно було звільнено із займаної посади з підстав п.1 ст.40 КЗпП України, за скороченням штату працівників.

Позивач вважає дії відповідача незаконними. У позовній заяві просить суд визнати незаконними накази № 943 від 11.12.2015 та № 26 від 11.03.2016 ПАТ Запоріжстрансформатор та скасувати їх; поновити його на роботі у ПАТ Запоріжтрансформатор на посаді старшого інженера-технолога з 12 березня 2016 року; стягнути з ПАТ Запоріжтрансформатор на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2016 по 31 березня 2017 у розмірі 67877,04 грн, стягнути з ПАТ Запоріжтрансформатор в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на ст. ст. 40, 42, 43, 49-2, 235, 237-1 КЗпП України.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача, відповідно до якого останній заперечив проти доводів та вимог позивача з огляду на наступне.

Позивач перебував у трудових відносинах з ПАТ ЗТР з 08.09.1987 до 11.03.2016 (остання посада старший інженер-технолог технологічного відділу підготовки виробництва) та був звільнений із займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Звільнення позивача проведено з дотриманням вимог законодавства. Обґрунтування позовної заяви є надуманими та такими, що не відповідають положенням законодавства та фактичним обставинам.

Рішення про скорочення штатної одиниці в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва, а саме посади старшого інженера-технолога, оформлено наказом ПАТ ЗТР від 11.12.2015 №943 Про скорочення штату працівників .

Скорочення вказаної штатної одиниці проведено у зв`язку з ліквідацією технологічного відділу підготовки виробництва згідно наказу ПАТ ЗТР від 30.11.2015 №909 Про удосконалення організаційної структури управління технологічних служб підприємства . Так, згідно п. 10 наказу ПАТ ЗТР від 30.11.2015 №909, у зв`язку зі створенням технологічного відділу трансформаторного виробництва та технологічного відділу апаратного та спеціалізованого виробництва ліквідується як самостійний структурний підрозділ технологічний відділ підготовки виробництва у складі 36 одиниць.

Видання ПАТ ЗТР 11.12.2015 окремого наказу №943 Про скорочення штату працівників , яким прийнято рішення про скорочення посади старшого інженера-технолога в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва, обумовлено наступним.

23.11.2015 позивача наказом ПАТ ЗТР №292лс поновлено на роботі на посаді старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва з огляду на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2015 у справі №334/290/15-ц.

Разом з тим, позивач на роботу вийшов лише 10.12.2015 та був в той же день направлений на медичний огляд .

В період з 23.11.2015 по 09.12.2015 позивач на ПАТ ЗТР був відсутній, про причини невиходу на роботу адміністрацію підприємства не повідомляв. З огляду на зазначене в п. 10 наказу ПАТ ЗТР від 30.11.2015 N°909 Про удосконалення організаційної структури управління технологічних служб підприємства не наведена його посада.

11.12.2015 ПАТ ЗТР надано первинній профспілковій організації інформацію про - заплановане скорочення посади старшого інженера-технолога в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва в обсязі, визначеному ст. 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , та проведено з первинною профспілковою організацією консультації про заходи запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Відповідно до ч. з ст. 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Зазначені вище свідчить про дотримання ПАТ ЗТР приписів ч. З ст. 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності

З огляду на зазначене, сумніви позивача щодо проведення ПАТ ЗТР консультацій у зв`язку зі скороченням посади старшого інженера-технолога у технологічному відділі підготовки виробництва, є безпідставними.

Крім того, не ґрунтуються на законі посилання позивача на відсутність в наказах ПАТ ЗТР (№909 від ЗО.11.2015 та №943 від 11.12.2015) вказівки на строки наступних звільнень, оскільки відповідно до визначеної законом процедури вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці неможливо наперед визначити точну дату звільнення працівника у зв`язку зі скороченням штату, яка фактично залежить від дати персонального повідомлення працівника про наступне звільнення.

Також неспроможними є доводи позивача про виключення його посади з штатного розпису підприємства до моменту звільнення, оскільки безпосередньо в самому наказі ПАТ ЗТР від 11.12.2015 №943 Про скорочення штату працівників , вказується про наявність посади старшого інженера-технолога в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва та приймається рішення про її скорочення. При цьому п. 2 вказаного наказу визначає, що процедура звільнення у зв`язку зі скороченням штату має бути проведена у відповідності з чинним законодавством.

11.12.2015 відповідно до наказу по підприємству від 11.12.2015 №943 Про скорочення штату працівників у зв`язку зі скороченням штатної одиниці - старшого інженера-технолога в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва ПАТ ЗТР видано розпорядження №755 Про скорочення посад (професій) в ТВПВ .

Пунктом 1 розпорядження від 11.12.2015 №755 Про скорочення посад (професій) в ТВПВ вирішено повідомити ОСОБА_1 персонально про звільнення у зв`язку зі скороченням штату при неможливості працевлаштування.

11.12.2015 позивача повідомлено про скорочення його посади та про наступне звільнення - 11.03.2016, у разі відсутності можливості працевлаштування на підприємстві. Факт отримання зазначеного повідомлення підтверджено позивачем в позовній заяві де він зазначає наступне: 11 грудня 2015 року мені було вручено повідомлення про звільнення від 11.12.2015, в якому, серед іншого, було зазначено про відсутність вакансій на підприємстві .

Позивач вказує, що із розпорядженням від 11.12.2015 №755 Про скорочення посад (професій) в ТВПВ він не ознайомлений і в наданні копії цього розпорядження йому відмовлено. Зазначені позивачем обставини не відповідають дійсності про що свідчить власноручний напис позивача на вказаному розпорядженні.

Крім того, обґрунтовуючи незаконність звільнення, позивач посилається на порушення ст. 42 КЗпП України щодо неврахування його переважного права на залишенні на роботі у порівнянні з старшим інженером-технологом з трансформаторного виробництва Яшиною Т.В.

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За ст. 42 КЗпП України, коли певні штатні одиниці підлягають скороченню, то вибір завжди йде між працівниками, які займають однакову посаду.

Зазначений висновок підтверджується роз`ясненням пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1993 №9, де в абзаці 4 п. 19 зазначено:

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). .

Таким чином, старший інженер-технолог з трансформаторного виробництва Яшина Т.В. займає іншу посаду, і відповідно, не підлягала порівнянню з позивачем на предмет наявності переважного права на залишенні на роботі, тому посилання позивача на порушення приписів ст. 42 КЗпП України є безпідставним.

Неспроможними також є доводи позивача щодо недотримання ПАТ ЗТР вимоги про пропонування іншої роботи на підприємстві.

Відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

ПАТ ЗТР належним чином виконано обов`язок щодо пропонування іншої роботи на підприємстві.

Оскільки на дату повідомлення позивача про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штату - 11.12.2015 вакантні посади на підприємстві відсутні, позивачу пропонувались наступні вакантні посади:

-14.01.2016 позивачу запропоновано працевлаштуватися на посаду слюсаря з виготовлення вузлів та деталей санітарно-технічних систем;

-15.02.2016 позивачу запропоновано працевлаштуватися на посаду обрубника;

-29.02.2016 позивачу запропоновано працевлаштуватися на посаду прикладного програміста 1 категорії.

Позивачу в період з моменту повідомлення про наступне звільнення та до моменту звільнення було запропоновані всі вищевказані вакантні робочі місця, від яких позивач відмовився, що ним підтверджено в позовній заяві.

В той же час позивачу не пропонувалась робота тимчасово відсутніх працівників (тимчасова непрацездатність, відпустка, в тому числі відпустка для догляду за дитиною до досягнення 3-х років, та інше) оскільки ці посади не є вакантними, на них укладені трудові договори з працівниками.

Щодо посилання в позовній заяві, про відомі позивачу ще декілька вакантних посад, які начебто були наявні на підприємстві та не запропоновані йому, слід зазначити, що це є припущення позивача, яке не непідтверджене жодним доказом.

Також крім вимоги про поновлення на роботі позивачем заявлено вимогу про скасування наказу від 11.12.2015 №943 Про скорочення штату працівників , але в позовній заяві не наведено підстав для скасування вказаного наказу. Крім того, зазначена вимога заявлена після спливу строків позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про існування наказу від 11.12.2015 №943 Про скорочення штату працівників позивач дізнався в день його видання - 11.12.2015. При цьому позовну заяву з вимогою про скасування цього наказу подано після спливу трьох місяців - 28.03.2016р. При цьому доказів поважності пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.

Таким чином, відповідач вважає свої діє законними, просить суд в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 11.06.2020 позивач подав суду додаткові пояснення до відзиву у вигляді документу - хронологія подій по цивільній справі № 334/1939/16-ц , в якому вказано про виплату позивачу відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу та відсутність підстав ставити вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В усній формі представник позивача зазначив, що не підтримує позовні вимоги в частині майнових вимог, а саме про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди.

В судовому засіданні 02.07.2020, Позивач повторно зазначив, що не підтримує майнові позовні вимоги, а саме вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вимогу про стягнення моральної шкоди.

Відтак, суд розцінює заяву позивача в частині позовний вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, як відмову від позову в цій частині, що приймається судом, у відповідності до норм п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України

В судовому засіданні 02.07.2020 були присутні представники сторін.

В судовому засіданні 02.07.2020, до початку розгляду справи по суті, відповідачем надані документи про сплату відповідачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 02.07.2020 справу розглянуто по суті, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

18.10.2018 прийнято новий Кодекс України з процедур банкрутства, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства почав діяти з 21.10.2019.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Нормами ч. 8 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відносно відповідача Господарським судом Запорізької області 17.10.2019 відкрито провадження у справі №908/2828/19 про банкрутство, на даний час провадження перебуває на стадії розпорядження майном.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 08 вересня 1987 року працював на ПАТ Запоріжтрансформатор . Наказом від 30 липня 2014 року № 565 його переведено на посаду старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва (ТВПВ). Наказом від 30 грудня 2014 року № 416 звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2015 позивача поновлено на посаді старшого інженера-технолога ТВПВ в ПАТ Запоріжтрансформатор , визнано незаконними накази № 565 від 30.07.2014 про перевід на іншу роботу та № 416 від 30.12.2014 про звільнення позивача.

Наказом по підприємству № 292л від 23.11.2015, з внесеними змінами наказом від 12.12.2016 № 356лс, позивача поновлено на роботі на посаді старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва з 01 серпня 2014.

10 грудня 2015р, позивача було ознайомлено з наказом про поновлення на роботі № 292лс від 23.11.2015, що підтверджується його особистим підписом у наказі № 292лс від 23.11.2015. Тобто поновлення ОСОБА_1 на посаді відбулося 23.11.2015, фактично його було допущено до роботи 11 грудня 2015, після проходження медичного огляду та отримання відповідного медичного висновку. Зазначені обставини не спростовують сторони.

Наказом по підприємству № 909 від 30.11.2015 Про удосконалення організаційної структури управління технологічних служб підприємства технологічний відділ підготовки виробництва з 01 грудня 2015 було ліквідовано, як самостійну структуру підприємства.

Згідно до наказу № 943 від 11.12.2015 скорочено штатну одиницю - посада старшого інженера-технолога в бюро трансформаторного виробництва ТВПВ.

На сумісному засіданні представників підприємства та профспілки від 11 грудня 2015 року було вирішено питання про надання згоди на скорочення штатної одиниці старшого інженера-технолога в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва (т.1 а.с.42).

Відповідно до протоколу №8 від 26.02.2016 року засідання первинної профспілкової організації вирішено дати згоду на звільнення старшого інженера-технолога ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗоТ України (т.1 а.с.21).

Розпорядженням № 755 від 11.12.2015 ОСОБА_1 було попереджено про скорочення посади старшого інженера-технолога ТВПВ.

11 березня 2016 за наказом № 26 позивача було звільнено із займаної посади за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату працівників (т.1 а.с.18).

Оскільки, як вказує відповідач, на дату повідомлення позивача про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штату - 11.12.2015 вакантні посади на підприємстві відсутні, позивачу пропонувались наступні вакантні посади (т.1 а.с. 14-17):

-14.01.2016 позивачу запропоновано працевлаштуватися на посаду слюсаря з виготовлення вузлів та деталей санітарно-технічних систем;

-15.02.2016 позивачу запропоновано працевлаштуватися на посаду обрубника;

-29.02.2016 позивачу запропоновано працевлаштуватися на посаду прикладного програміста 1 категорії.

Позивачу в період з моменту повідомлення про наступне звільнення та до моменту звільнення було запропоновані всі вищевказані вакантні робочі місця, від яких позивач відмовився, що ним також підтверджено в позовній заяві.

Вважаючи, що відповідач порушив його права, позивач 28.03.2016 звернувся до суду з позовом про визнання незаконними наказів № 943 від 11.12.2015 та № 26 від 11.03.2016 ПАТ Запоріжстрансформатор та скасування їх; поновлення його на роботі у ПАТ Запоріжтрансформатор на посаді старшого інженера-технолога з 12 березня 2016 року; стягнення з ПАТ Запоріжтрансформатор на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2016 по 31 березня 2017 у розмірі 67877,04 грн, стягнення з ПАТ Запоріжтрансформатор в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконними накази № 943 від 11.12.2015р. та № 26 від 11.03.2016 ПАТ Запоріжстрансформатор та скасовано їх. Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ПАТ Запоріжтрансформатор на посаді старшого інженера-технолога з 12 березня 2016 року. Рішення в цій частині звернуто до негайного виконання. Стягнуто з ПАТ Запоріжтрансформатор на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2016 по 31 березня 2017 в загальній сумі 67877,04 грн. Стягнуто з ПАТ Запоріжтрансформатор на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. Стягнуто з ПАТ Запоріжтрансформатор на користь держави судовий збір в сумі 551,20 гривень.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23.11.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2017 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 67877,94 грн. на 60107,12 грн. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 23.05.2018 касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор задоволено частково. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30.10.2018 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2017 року у справі скасувано та ухвалино нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19.02.2020 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2017 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року скасувано. Матеріали справи № 334/1939/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди передано до господарського суду Запорізької області, на розгляді якого перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор .

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з такого:

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлю є високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством (ч. 2 ст. 2 КЗпП України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 6 ст. 43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом в разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів , передбачено, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

З матеріалів справи вбачається, що на сумісному засіданні представників підприємства та профспілки від 11 грудня 2015 року було вирішено питання про надання згоди на скорочення штатної одиниці старшого інженера-технолога в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва. Відповідно до протоколу №8 від 26.02.2016 року засідання первинної профспілкової організації вирішено дати згоду на звільнення старшого інженера-технолога ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (статті 49-2 КЗпП України).

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

В матеріалах справи наявні повідомлення: від 14 січня 2016 року про запропонування ОСОБА_1 посади слюсаря з виготовлення вузлів і деталей санітарно-технічних систем, від 15 лютого 2016 року - посаду обрубувача зварювального цеху та від 29 лютого 2016 року - вакантну посаду програміста прикладної категорії у відділ корпоративних інформаційних систем за наявності документів, які підтверджують досвід роботи, необхідну освіту та кваліфікацію. Від вказаних посад позивач відмовився, у зв`язку з чим 11 березня 2016 року на підставі наказу № 26 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що роботодавець не дотримався положень частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Інших доказів позивач в цій частині не надав. Вивільнення інших працівників у цей період не вказує автоматично на те, що ці посади стають вакантними і роботодавець має намір прийняти на вивільнені місця інших осіб.

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Як свідчить штатний розклад ПрАТ Запоріжтрансформатор , що долучений до матеріалів справи, посаду, яка виключалася із штатного розпису, займала лише одна особа - позивач, а тому не було перед ким визначати його переважне право на залишення на роботі, а у такому випадку правила статті 42 КЗпП України не можуть застосовуватися.

Таким чином, суд приходить до висновку, що роботодавцем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги трудового законодавства, підстави для поновлення його на роботі відсутні. Позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими докази, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відтак, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" в частині визнання незаконними та скасування наказів № 943 від 11.12.2015 та № 26 від 11.03.2016, поновлення на роботі з 12.03.2016 .

Щодо стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 12.03.2016 по 31.03.2017 та моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Як повідомлено сторонами у судових засіданнях, сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 12.03.2016 по 31.03.2017 у розмірі 60107,12 грн, що була стягнута рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23.11.2018, виплачена відповідачем повністю, моральна шкода виплачена у розмірі 5000,00 грн, що також підтверджується платіжними документами, поданими відповідачем у судовому засіданні 02.07.2020. В додаткових поясненнях до позову, що подані позивачем 11.06.2020, останній вказує на відсутність підстав для вимоги про стягнення середнього заробітку. В судовому засіданні 02.07.2020 позивач особисто та адвокат позивача не підтримали майнові вимоги - стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, просили суд задовольнити позовні вимоги в частині скасування наказів та поновлення на роботі.

Відтак, судом розцінено заяву позивача в частині позовний вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, як відмову від позову в цій частині, що прийнята судом, у відповідності до норм п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України

Відтак, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона, згідно із ст. 74 Господарського кодексу України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію постановлених судами рішень крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, Суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов`язку щодо мотивації прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень, оскільки обґрунтування щодо відхилення доводів скаржника ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та демонструє справедливий та однаковий підхід до заслуховування доводів сторін у даній справі.

Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства , ст.ст. 129, 231, 237, 238, 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" в частині визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі відмовити .

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди провадження у справі закрити.

Рішення складено та підписано 08.07.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Л.М. Сушко