Постанова

від 30.11.2020 по справі 908/2828/19 (334/1939/16-ц)

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2020 року м.Дніпро

Справа № 908/2828/19 (334/1939/16-ц)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Кузнецова В.О., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Михайловій К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2020 (ухвалене суддею Сушко Л.М, повне судове рішення складено 08.07.2020) прийняте в межах справи № 908/2828/19

про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" матеріали у справі № 334/1939/16-ц

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"

про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", в якій просить визнати накази ПАТ "Запоріжтрансформатор" № 943 від 11.12.2015 та № 26 від 11.03.2016 незаконними та такими, що підлягають скасуванню; поновити його на роботі у ПАТ "Запоріжтрансформатор" на посаді, яку займав на момент звільнення, з 12.03.2016; стягнути з ПАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток на час вимушеного прогулу за період з 12.03.2016 до моменту набрання законної сили рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі; стягнути з ПАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, в розмірі 10 000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він працював на посаді старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва ПАТ "Запоріжтрансформатор" починаючи з 08 вересня 1987 року (за виключенням двох років служби в армії з 1988 по 1990 рік). 30 грудня 2014 його звільнили у зв`язку зі скороченням штату. Однак за рішенням суду від 16.10.2015 у справі № 334/290/15-ц позивача було поновлено на роботі, а наказ № 416 від 30.12.14р. про його звільнення визнаний незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Відповідач скасував наказ № 416 від 30.12.14р. та визнав запис у трудовій книжці про звільнення позивача недійсним.

11 березня 2016 року, у відповідності до наказу № 26 від 11.03.2016 позивача було звільнено з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв`язку зі скороченням штату. Позивач вважає, що вищевказаний наказ є незаконним та має бути скасований в судовому порядку.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.07.2020 у цій справі, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" в частині визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі відмовлено; в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди провадження у справі закрито.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що роботодавцем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги трудового законодавства, підстави для поновлення його на роботі відсутні. Позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Закриваючи провадження у справі щодо стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 12.03.2016 по 31.03.2017 та моральної шкоди суд виходив з тих обставин, що сторонами повідомлено у судових засіданнях про те, що сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 12.03.2016 по 31.03.2017 у розмірі 60107,12 грн, що була стягнута рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23.11.2018, виплачена відповідачем повністю, моральна шкода виплачена у розмірі 5000,00 грн, що також підтверджується платіжними документами, поданими відповідачем у судовому засіданні 02.07.2020. В додаткових поясненнях до позову, що подані позивачем 11.06.2020, останній вказує на відсутність підстав для вимоги про стягнення середнього заробітку. В судовому засіданні 02.07.2020 позивач особисто та адвокат позивача не підтримали майнові вимоги - стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, просили суд задовольнити позовні вимоги в частині скасування наказів та поновлення на роботі.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на те, що оскаржуване рішення в частині відмовлення у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, посилаючись на невідповідність і однобокість висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, не застосування норм права, які повинні бути застосовані, що призвело до прийняття незаконного рішення, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2020 у справі №908/2828/19 в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі ОСОБА_1 , та прийняти нове рішення, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 .

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при розгляді зазначеної справи суд не звернув увагу та не надав належної оцінки аргументам апелянта про відсутність його посади у штатному розписі, що унеможливлювало та не надавало законодавчих підстав для її скорочення, тобто, не можна скоротити ту посаду, яка не передбачена штатним розписом.

Апелянт зазначає, що за нормами трудового законодавства при поновленні його на роботі підприємство повинно було вирішити всі кадрові питання, які стосуються відновлення трудових прав апелянта щодо прийняття на роботу, що дорівнюється і поновленню на роботі, визначення посадового окладу, тарифної ставки (окладу) відповідно посади (кваліфікації), з обов`язковою фіксацією у штатному розпису підприємства. Тобто прийняття працівників на роботу має відбуватись згідно із штатним розписом і з посадовим окладом, визначеним штатним розписом. Зазначене забороняє власнику або уповноваженому ним органу вивести працівника поза штат. Зазначена процедура не була проведена відповідачем.

Апелянт повідомляє, що наказом № 909 від 30.11.2015 "Про удосконалення організаційної структури управління технологічних служб підприємства" з 01 грудня 2015 було ліквідовано, як самостійну структуру підприємства, технологічний відділ підготовки виробництва, до якого апелянта було поновлено судовим рішенням. Факт того, що відбулася ліквідація цього відділу саме з 01 грудня 2015 підтверджено висновками постанови ВСвід 23.05.2018. При цьому в переліку посад, які ліквідуються, посада старшого інженера технолога була відсутня. Тобто відсутність посади у штатному розпису на момент прийняття рішення про ліквідацію того відділу, куди апелянта судом було поновлено, свідчить про недотримання відповідної процедури, що в подальшому і призвело до незаконного звільнення.

За доводами апелянта, при скороченні чисельності майже завжди відбувається скорочення штату, оскільки зміна чисельності працівників відображається відповідним чином у штатному розписі. Саме на підставі штатного розпису власник або уповноважений ним орган приймає будь які кадрові рішення. В виду чого, не можна навіть логічно вважати, що факт поновлення апелянта на роботі 11.12.2015 може свідчити про появу його посади у штаті, тобто без прийняття будь якого локального документу по підприємству.

Апелянт вважає, що на час фактичного його поновлення на посаді старшого інженера-технолога ТВПВ (11.12.2015), як в штатному розписі до прийняття рішення про скорочення (30.11.2015), так і після виведення із штатного розпису одиниці, яку апелянт обіймав до поновлення на роботі, посада апелянта взагалі відсутня.

На думку апелянта, судом застосовано доказ, який не можна визнати достовірним в силу зазначеної норми. Так, посилання суду на окремий аркуш, як на штатний розпис, який стосується виключно його посади, апелянт вважає недоречним, оскільки у ньому зазначено, що саме з 01.12.2015 посада апелянта ліквідується з посиланням на наказ № 909, у переліку якого взагалі не міститься така посада. Тобто цей аркуш не є ні додатком до наказу № 909, ні додатком до будь-якого раніше прийнятого штатного розпису, оскільки він не містить ні номера наказу, ні будь яких даних щодо цього, що викликає великий сумнів щодо його правдивості.

Апелянт зазначає, що не зважаючи на те, що законодавство про працю чітко не визначає норматив щодо обов`язкового видання наказу про введення чи зміну штатного розпису, проте для запобігання будь яких спорів з цього питання, Міністерство праці та соціальної політики своїм листом № 18-23 від 20.01.2005 рекомендувало всім підприємствам, установам та організаціям у разі будь-яких змін, що стосуються штатного розпису, здійснювати тільки на підставі наказу по підприємству. Тобто в разі структурної перебудови обов`язковим є видання наказу про затвердження нового штатного розпису і скасування чинного.

Також апелянт вважає, що при розгляді питання про виконання відповідачем положень статті 49-2 КЗпП України, суд не дослідив всі належні та допустимі докази, які підтверджують наявність інших вакансій, та прийняв передчасні висновки.

Правова позиція з цього питання вкладена ВС у постановах від 01.07.2015 у справі № 6-491цс15 та від 10.09.2018 у справі № 487/6407/16-ц, за якою звільнення з підстав, зазначених в пункті 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Апелянт зазначає, що згідно витягу із книги реєстрації наказів про звільнення та перевід працівників у період з грудня 2015 по день звільнення позивача, у грудні 2015 та січні 2016 були вивільнені з різних підстав посади збірник трансформаторів та слюсар контрольно - вимірювальних приборів та автоматики. Згідно записів трудової книжки позивача за зазначеними професіями позивач працював певний час, тому знав досконально цю роботу та мав певний досвід в ній. Освіта позивача також дозволяла виконувати роботу за цими професіями. Проте ПрАТ "Запоріжтрасформатор" запропонував позивачу тільки ті посади, які ні за освітою, ні за досвідом та практикою позивачу не підходять.

На думку апелянта, висновки суду про те, що вивільнення інших працівників у зазначений апелянтом період не вказує автоматично на те, що ці посади стають вакантними і роботодавець має намір прийняти на вивільнені місця інших осіб, є неправомірними та суперечать положенням КЗпП України.

Загальне поняття вакансії визначено, як наявність незайнятого робочого місця або посади, на яку може бути прийнято нового працівника, або переведено в межах цього підприємства. Тобто при звільненні працівників автоматично вивільняється робоче місце, що надає законні права роботодавцю виконати у повному обсязі вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України, шляхом запропонування всіх вакансій, які мають місце.

Тому можливість виконати вимоги зазначеної норми у відповідача була та запропонувати апелянту всі вакансії, які існували на підприємстві в період часу попередження про його звільнення, робота на яких позивачу добре знайома та відповідає всім вимогам його кваліфікації, спеціалізації та освіти. Відповідачем не було запропоновано позивачу всі вакантні посади на підприємстві. Втім суд першої інстанції безпідставно прийняв за підставу доводи відповідача, що, на думку апелянта, призвело до прийняття неправомірного рішення.

Крім того, апелянт вважає безпідставними доводи відповідача стосовно того, що наказ № 243 від 12.07.2002 "Про порядок приймання та переміщення персоналу підприємства" забороняв запропоновувати ті посади, які вивільнялись в виду негайного ліквідуванні посади, яку займав працівник при його звільненні, тому не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, сам наказ (п.2.2.) допускає одночасний прийом нового працівника при звільненні іншого ( в разі "обґрунтування виробничої необхідності", яка, на думку апелянта, має місце і у разі вирішення питання, працевлаштування працівників при реорганізації підприємства). Більш того, п.2.3 наказу передбачає можливість переводу працівника із одного структурного підрозділу до іншого.

Апелянт зазначає, що реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню.

Апелянт вважає, що отримання із профспілки підприємства згоди щодо скорочення посади позивача, відправленого листом № 1/27/-162 від 11.12.2015, та проведення у той же день спільного засідання представників підприємства та профспілки, що підтверджено протоколом № 11/12-15, є грубим порушенням встановлених законом строків, оскільки відповідна згода надається після прийняття рішення про скорочення, але до виведення із штатного розпису одиниці, яку обіймає працівник ( посада вивільнена 30.11.2015). Тобто за матеріалами, які містить ця справа така згода була надана вже після ліквідації відділу, якого було ліквідовано 01.12.2015.

Також матеріали справи ( а.с.21) містять протокол № 8 від 26.02.2016 засідання первинної профспілкової організації, яким надана згода на звільнення саме старшого інженера-технолога ОСОБА_1 з підстав скорочення штату. Втім норма статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" не передбачає обов`язковість визначення та конкретизації прізвищ працівників, які підлягають вивільненню, оскільки обов`язковим є визначення тільки кількості та категорії таких працівників.

Так пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу ч.2 ст.235 КЗпП України. Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Враховуючи процедуру банкрутства підприємства, що унеможливлює вирішення питання про поновлення позивача на роботі, а також ті обставини, що позивачем доведено належними та допустимим доказами факт порушення відповідачем процедури звільнення позивача, апелянт вважає, що суд формально підійшов до розгляду його позовних вимог, та прийняв незаконне рішення.

Разом з тим, скаржник зазначає, що рішення суду про закриття провадження у справі про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, позивач не оскаржує.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відповідач зазначає, що посилання скаржника на порушення ПрАТ "Запоріжтрансформатор" законодавства про працю у зв`язку з не виданням наказів з питань ведення підприємством штатного розпису, зокрема, щодо внесення змін до нього наказом у зв`язку з поновленням позивача на роботі на посаді старшого інженера- технолога технологічного відділу підготовки виробництва, не ґрунтуються на законі. Позивач вважає, що будь-які зміни штатного розпису можуть здійснюватися виключно на підставі наказу по підприємству, в якому повинні бути висвітлені причини внесення цих змін. Обов`язковість вчинення вказаних дій позивач обґрунтовує посиланням на зміст листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20.01.2005р. №18-23.

Проте, на думку відповідача, висловлення в листі Міністерства праці та соціальної політики України певного бачення посадовою особою цього міністерства питань регулювання деяких аспектів трудових відносин не породжує прав та обов`язків у суб`єктів таких трудових правовідносин. Лист Міністерства праці та соціальної політики України не встановлює норми права для неозначеного кола осіб. Законодавство про працю не встановлює для підприємства обов`язку вести у певному порядку штатний розпис.

За доводами відповідача, внаслідок невірного визначення предмету доказування в цій справі ОСОБА_1 зроблено помилковий висновок про незаконність його звільнення за ч. 1 ст. 40 КЗпП України з огляду на відсутність окремого наказу про введення посади старшого інженера-технолога до штатного розкладу технологічного відділу підготовки виробництва.

Також відповідач зазначає, що факт звільнення будь-якого працівника не є самостійною підставою для виникнення у підприємства обов`язку пропонувати працівнику, повідомленому про наступне звільнення у зв`язку з скороченням штату, посаду, яку займав звільнений робітник, оскільки б це обмежувало визначене ч. 3 ст. 64 ГКУ право підприємства самостійно вирішувати питання щодо необхідної чисельності працівників.

Крім того, відповідно до п. 2.2 наказу ПрАТ "Запоріжтрансформатор" "Про порядок приймання та переміщення персоналу підприємства" №243 від 12.07.2002 визначається, що у разі звільнення працівника, професія або посада, яку займав працівник, ліквідується. Наказ про звільнення працівника є підставою для скасування посади в штатному розкладі.

З огляду на зазначене, відповідач вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що вивільнення інших працівників не вказує автоматично на те, що посади вивільнених працівників стають вакантними і роботодавець має намір прийняти на вивільнені місця інших осіб.

Також відповідач вважає безпідставними посилання скаржника на неприйняття до уваги положення статті 49-4 КЗпП України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню при ліквідації, реорганізації підприємств, зміні форм власності або частковому зупиненні виробництва.

Рішення про скорочення штатної одиниці в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва, яке оформлено наказом ПрАТ "Запоріжтрансформатор" від 11.12.2015 №943 "Про скорочення штату працівників" прийнято у зв`язку з ліквідацією технологічного відділу підготовки виробництва згідно наказу ПрАТ "Запоріжтрансформатор" від 30.11.2015 №909 "Про удосконалення організаційної структури управління технологічних служб підприємства". При цьому цей наказ видано з метою оптимізації чисельності технологічних служб, у зв`язку із зменшенням обсягів виробництва та відповідного завантаження робочих місць.

Відповідач вказує на те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що рішення про скорочення штатної одиниці в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва є наслідком ліквідації, реорганізації підприємств, зміни форм власності або часткового зупинення виробництва.

Крім того, відповідач зазначає, що до видання наказу від 30.11.2015 №909 "Про удосконалення організаційної структури управління технологічних служб підприємства" ПрАТ "Запоріжтрансформатор" листом №1/27-151/1 від 27.11.2015р. Голові Профспілкового комітету ППО ПАТ "Запоріжтрансформатор" надано інформацію про заплановану ліквідацію технологічного відділу підготовки виробництва в обсязі, визначеному ч. 2 ст. 49-4 КЗпП України та ст. 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Також, у зв`язку з виходом позивача на роботу 11.12.2015 ПАТ "Запоріжтрансформатор" надано первинній профспілковій організації інформацію про заплановане скорочення посади старшого інженера- технолога в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва в обсязі, визначеному ст. 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", та проведено з первинною профспілковою організацією консультації про заходи запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, виданню наказу (розпорядженню) "Про припинення трудового договору" №26 від 11.03.2016 передувала попередня згода виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, що підтверджується копією протоколу №8 від 26.02.2016.

Зазначене вище свідчить про дотримання ПрАТ "Запоріжтрансформатор" приписів ч. 3 ст. 22 Закону України "Про професійні спілки, іх права та гарантії діяльності" при прийнятті рішення про скорочення штату - посади старшого інженера-технолога в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва та ст. 43 КЗпП України при виданні наказу (розпорядження) "Про припинення трудового договору" №26 від 11.03.2016.

6. Рух справи у суді апеляційної інстанції .

ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2020 прийняте в межах справи № 908/2828/19 (334/1939/16-ц), в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2020 у справі №908/2828/19 в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі ОСОБА_1 , та прийняти нове рішення, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.07.2020 для розгляду справи № 908/2828/19 (334/1939/16-ц) визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач) суддів Чередка А.Є., Чус О.В.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 934/20 від 28.07.2020 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Коваль Л.А., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 908/2828/19 (334/1939/16-ц) (для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження тощо).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2020 для розгляду справи № 908/2828/19 (334/1939/16-ц) визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Чередка А.Є., Чус О.В.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 980/20 від 03.08.2020 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чередка А.Є. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/2828/19 (334/1939/16-ц) (для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження тощо).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020 для розгляду справи № 908/2828/19 (334/1939/16-ц) визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2020 (у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Чус О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2020 (суддя Сушко Л.М.) у справі №908/2828/19 (334/1939/16-ц).

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 1063/20 від 10.08.2020 у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу, а саме, вихід на роботу після відпустки судді-доповідача Коваль Л.А., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 908/2828/19 (334/1939/16-ц).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2020 для розгляду справи № 908/2828/19 (334/1939/16-ц) визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Чус О.В.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 1198/20 від 14.08.2020 у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу, а саме, вихід на роботу після відпустки судді-члена колегії Чередка А.Є., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/2828/19 (334/1939/16-ц).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2020 для розгляду справи № 908/2828/19 (334/1939/16-ц) визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Чередка А.Є., Чус О.В.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 1196/20 від 14.08.2020 у зв`язку з тим, що розгляд справ про банкрутство не відноситься до спеціалізації судді Чус О.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/2828/19 (334/1939/16-ц).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2020 для розгляду справи № 908/2828/19 (334/1939/16-ц) визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Кузнецова В.О., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2020 прийняте в межах справи № 908/2828/19 призначено в судове засідання на 14.09.2020 о 16:30 год.

У судовому засіданні 14.09.2020 колегія суддів постановила ухвалу про відкладення розгляду справи до 26.10.2020 о 14:30.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2020 сторін у справі повідомлено про те, що судове засідання, призначене на 26.10.2020 о 14:30 год. не відбудеться, у зв`язку з тим, що відповідно до наказу Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2020 № 28 судді члени колегії проходитимуть підготовку для підтримання кваліфікації у період з 26 по 30 жовтня 2020; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 02.11.2020 о 15:30 год.

Судове засідання, призначене на 02.11.2020 о 15:30 год. не відбулося у зв`язку з незапланованою відпусткою члена колегії у справі головуючого судді Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2020 розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 30.11.2020 о 16:30 год.

У зв`язку з тим, що у судове засідання 30.11.2020 учасники справи не з`явились, вступна та резолютивна частини постанови не проголошувались.

7. Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач з 08.09.1987 працював на ПАТ "Запоріжтрансформатор".

Наказом від 30.07.2014 № 565 позивача переведено на посаду старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва (ТВПВ).

Наказом від 30.12.2014 № 416 позивача було звільнено із займаної посади старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва (ТВПВ), у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2015 позивача поновлено на посаді старшого інженера-технолога ТВПВ в ПАТ "Запоріжтрансформатор", визнано незаконними накази № 565 від 30.07.2014 про перевід на іншу роботу та № 416 від 30.12.2014 про звільнення позивача.

23.11.2015 позивача наказом ПАТ "Запоріжтрансформатор" №292лс поновлено на роботі на посаді старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва з огляду на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2015 у справі №334/290/15-ц (т. 1 а.с. 38).

Разом з тим, фактично позивач приступив до роботи 11.12.2015, після ознайомлення із вказаним вище наказом та проходження медичного огляду та отримання відповідного висновку.

В подальшому, позивач був звільнений із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31.03.2017 Позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано незаконними накази № 943 від 11.12.2015р. та № 26 від 11.03.2016р. ПАТ "Запоріжстрансформатор" та скасовано їх; поновлено ОСОБА_1 на роботі у ПАТ "Запоріжтрансформатор" на посаді старшого інженера-технолога з 12 березня 2016 року; стягнуто з ПАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2016р. по 31 березня 2017р. в загальній сумі 67877,04 грн., які повинні бути виплачені на підприємстві з відрахуванням податку з доходу фізичних осіб та військового збору; стягнуто з ПАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн. 00 коп.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23.11.2017 у цій справі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2017 року по цій справі змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 67877,94 грн. на 60107,12 грн; в решті рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2018 рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30.10.2018 у цій справі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2017 року у цій справі скасовано та ухвалено нове судове рішення наступного змісту; у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2020 у справі № 334/1939/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31.03.2017 та постанову Запорізького апеляційного суду від 30.10.2018 скасовано, матеріали справи № 334/1939/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди передано до господарського суду Запорізької області, на розгляді якого перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

18 жовтня 2018 року прийнято новий Кодекс України з процедур банкрутства, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства почав діяти з 21 жовтня 2019 року.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

За приписами ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 підлягає розгляду в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

Із матеріалів справи вбачається, що 11.03.2016 згідно наказу № 26 ПАТ "Запоріжстрансформатор", позивача звільнено із займаної посади з підстав п.1 ст.40 КЗпП України, за скороченням штату працівників.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством (ч. 2 ст. 2 КЗпП України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 6 ст. 43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною третьою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частина перша статті 40 КЗпП України).

За змістом частин першої, другої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з усталеною судовою практикою розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Порядок вивільнення працівників, закріплений КЗпП України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем: строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (частина перша статті 49-2 КЗпП України); врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України); пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (частина третя статті 49-2 КЗпП України); отримання згоди профспілкового комітету, членом якого є працівник (стаття 43); у разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Рішення про скорочення штатної одиниці в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва, а саме посади старшого інженера-технолога, оформлено наказом ПАТ "Запоріжтрансформатор" від 11.12.2015 №943 "Про скорочення штату працівників".

Скорочення вказаної штатної одиниці проведено у зв`язку з ліквідацією технологічного відділу підготовки виробництва згідно наказу ПАТ "Запоріжтрансформатор" від 30.11.2015 №909 "Про удосконалення організаційної структури управління технологічних служб підприємства".

Так, згідно п. 10 наказу ПАТ "Запоріжтрансформатор" від 30.11.2015 №909, у зв`язку зі створенням технологічного відділу трансформаторного виробництва та технологічного відділу апаратного та спеціалізованого виробництва ліквідується як самостійний структурний підрозділ технологічний відділ підготовки виробництва у складі 36 одиниць.

На сумісному засіданні представників підприємства та профспілки від 11.12.2015 було вирішено питання про надання згоди на скорочення штатної одиниці старшого інженера-технолога в бюро трансформаторного виробництва технологічного відділу підготовки виробництва (т.1 а.с.42).

Відповідно до протоколу №8 від 26.02.2016 засідання первинної профспілкової організації комітетом було вирішено дати згоду на звільнення старшого інженера-технолога ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗоТ України (т.1 а.с.21).

Розпорядженням № 755 від 11.12.2015 ОСОБА_1 було попереджено про скорочення посади старшого інженера-технолога ТВПВ (т. 1 а.с. 43).

Таким чином, термін попередження про звільнення, який передбачений КЗпП України, роботодавцем дотриманий.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів", передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (стаття 49-2 КЗпП України).

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідач зазначає, що на дату повідомлення позивача про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штату - 11.12.2015 вакантні посади на підприємстві були відсутні, разом з тим, перед звільненням позивачу пропонувались наступні вакантні посади (т.1 а.с. 14-17):

-14.01.2016 позивачу запропоновано працевлаштуватися на посаду слюсаря з виготовлення вузлів та деталей санітарно-технічних систем;

-15.02.2016 позивачу запропоновано працевлаштуватися на посаду обрубника;

-29.02.2016 позивачу запропоновано працевлаштуватися на посаду прикладного програміста 1 категорії.

Позивачу в період з моменту повідомлення про наступне звільнення та до моменту звільнення були запропоновані всі вищевказані вакантні робочі місця, від яких позивач відмовився, що ним також підтверджено в позовній заяві.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає про те, що згідно витягу із книги реєстрації наказів про звільнення та перевід працівників у період з грудня 2015 по день звільнення позивача, у грудні 2015 та січні 2016 були вивільнені з різних підстав посади збірника трансформаторів та слюсаря контрольно-вимірювальних приборів та автоматики, які не були запропоновані позивачу.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи відповідно до п. 2.2 наказу ПАТ "Запоріжтрансформатор" Про порядок приймання та переміщення персоналу підприємства № 243 від 12.07.2002 визначається, що у разі звільнення працівника, професія або посада, яку займав працівник, ліквідується. Наказ про звільнення працівника є підставою для скасування посади в штатному розкладі (т. 1 а.с 149).

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що доказів прийняття на вказані посади інших працівників матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Отже, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що вивільнення інших працівників не вказує автоматично на те, що посади вивільнених працівників стають вакантними і роботодавець має намір прийняти на вивільнені місця інших осіб, відповідно, такі доводи скаржника є безпідставними.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що роботодавець не дотримався положень частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Як свідчить штатний розклад ПрАТ "Запоріжтрансформатор", що долучений до матеріалів справи, посаду, яка виключалася із штатного розпису, займала лише одна особа - позивач.

За наведеного, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно того, що не було перед ким визначати переважне право позивача на залишення на роботі, а у такому випадку правила статті 42 КЗпП України не можуть застосовуватися.

Доводи скаржника стосовно того, що надання відповідної згоди на звільнення працівника після ліквідації відділу є грубим порушенням встановлених законом строків суд вважає безпідставними, оскільки ст. 49-4 КзПП передбачено проведення консультацій із профспілкою підприємства протягом трьох місяців саме з дня прийняття відповідного рішення щодо ліквідації, реорганізації підприємства, зміни форми власності або часткового зупинення виробництва, а не до прийняття такого рішення.

При цьому, суд звертає увагу, що при виявленні в суді факту звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації суд не вправі поновити працівника на роботі, якщо немає інших порушень трудового законодавства, які дають підстави на його поновлення на роботі. Час одержання такої згоди є елементом порядку звільнення, порушення якого не тягне поновлення працівника на роботі.

Також є безпідставними доводи скаржника стосовно того, що протоколом № 8 від 26.02.2016, яким надана згода на звільнення саме старшого інженера-технолога ОСОБА_1 , а норма ст. 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" не передбачає обов`язковість визначення та конкретизації прізвищ працівників, які підлягають вивільненню, оскільки вказана норма і не забороняє такого визначення та конкретизації у протоколі про надання згоди про звільнення.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання скаржника на лист Міністерства праці та соціальної політики № 18-23 від 20.01.2005, оскільки вказаний лист носить виключно рекомендаційний характер та не породжує прав та обов`язків для суб`єктів трудових відносин.

За наведеного, роботодавцем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги трудового законодавства, підстави для скасування наказів та поновлення його на роботі відсутні.

В іншій частині рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується, про що скаржником зазначено у апеляційній скарзі.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2020 у справі № 908/2828/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2020 у справі № 908/2828/19 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.12.2020.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя А.Є. Чередко