Рішення

від 08.07.2020 по справі 400/1656/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2020 р. № 400/1656/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001 до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю " ЛАЙМ МАНІ", вул. Миру, 29, оф. 1, с. Мішково-Погорілове, Вітовський район, Миколаївська область, 57214 про:стягнення заборгованості в сумі 221 493,22 грн., ВСТАНОВИВ:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАЙМ МАНІ про стягнення з заборгованості в сумі 221493,22 грн., з яких 221360,40 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, 132,82 грн. - пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Позов обґрунтовано тим, що протягом 2019 року відповідач не працевлаштував 4 осіб з інвалідністю відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати нарахована пеня.

Відповідач надав відзив проти адміністративного позову, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідач вживав усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Так, відповідачем протягом 2019 року для забезпечення необхідної кількості робочих місць для осіб з інвалідністю до центру зайнятості надавались звіти про наявність вакансій та інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, опублікував оголошення у засобах масової інформації у газеті Маклер № 17 від 24.04.2019, що звільняє його від адміністративно-господарської відповідальності.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що в січні-лютому 2019 відповідач не надав державній службі зайнятості інформації необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю для досягнення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативом, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач надав заперечення щодо доданих до відповіді на відзив позивачем документів, просив суд не вважати їх доказами, оскільки вони подані в порушення вимог КАСУ, невідоме джерело їх походження, є недостовірними.

Після надання в судовому засіданні представниками сторін пояснень, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд дійшов висновку:

25.02.2020 року відповідач подав звітність «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2019 рік Фонду соціального захисту інвалідів, в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 192, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - « 4» , кількість інвалідів - штатних працівників, повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України « Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 8.

Відповідно до статті 19 Закону України « Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.1991 року (далі - Закон 875), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 зазначеного Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно зі статтею 20 Закону № 875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, що обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відтак, ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не встановлено правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, ч. 3 вказаної статті чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року №5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

При цьому, у зв`язку з прийняттям даного Закону відмінено норму щодо обов`язкової щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць.

Відповідно до пункту 5 Розділу І Порядку «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 (у редакції від 07.02.2017 року), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно з пунктом 1.1. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» , затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42, форма №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» , що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи від 8 і більше осіб.

Отже, вказане свідчить про наявність у роботодавця обов`язку:

- виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця,

- повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.

- щороку подавати відповідному відділу Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (форма 10- ПІ).

Відповідач надав суду звітність - Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) (форма № 3-ПН), яку він подавав до Миколаївського міського центру зайнятості та Вітовської районної філії Миколаївського обласного центру зайнятості, в яких зазначив, про наявність вакансій, які можуть бути зайняті особами з інвалідністю: звіт від 23.01.2019- 2 вакансії, 22.02.2019-2 вакансії, 11.03.2019-5 вакансій, 15.04.2019-6 вакансій, 16.05.2019- 6 вакансій,19.06.2019-6 вакансій, 16.07.2019-6,13.08.2019-7, від 23.09.2019-7, від 23.10.2019-7 вакансій, 28.11.2019-4, 03.12.2019 - 4 вакансії.

В судовому засіданні представник відповідача суду пояснив, що вони опублікували оголошення у засобах масової інформації у газеті Маклер № 17 від 24.04.2019 про наявність вакансій для осіб з інвалідністю. Центр зайнятості не направляв протягом року інвалідів на підприємство.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Посилання представника позивача на те, що у січні-лютому 2019 відповідач подав до центру зайнятості звіти форми № 3ПН, у яких зазначив 2 вакансії, а необхідно було зазначити 4 вакансії не приймається судом до уваги, оскільки відповідно до п.3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, затверджену наказом Держкомітету статистики України від 28.09.2005 № 286, зареєстровану в Міністерстві юстиції від 30.11.2005 № 1442/11722 середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Позивач подавав щомісячні звіти до центру зайнятості, навіть тоді, коли середньооблікова чисельність працівників у жовтні-грудні 2019 складала 6,3,3 особи відповідно. Також, якщо розрахувати кількість вакансій, які заявляв відповідач протягом року для осіб з інвалідністю відповідно до Інструкції, то вийде сума 4,6, що при округленні складає 5 осіб. Відтак, середньооблікова кількість робочих місць за рік склала 5 робочих місць для осіб з інвалідністю.

Посилання позивача на постанову ВС від 15.08.2019 у справі № 812/579/17 не приймається судом до уваги, оскільки правовідносини не є тотожними. В справі, яка розглянута Верховним судом відповідач взагалі не подавав звітів до центру зайнятості, а в цій справі відповідач подавав звіти щомісячно, хоча такого обов`язку вже у нього немає, але в меншій кількості. Але це не може свідчити про порушення відповідачем чинного законодавства та скоєння правопорушення, оскільки інваліди на підприємство не направлялись ні у кількості 2 особи, ні в подальшому в кількості 4 особи.

Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Підприємство вжило всіх заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. У зв`язку з цим покладання на підприємство відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 Господарського кодексу України.

Таким чином, позивач не довів суду вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання (як того вимагають приписи статті 218 Господарського кодексу України), що є підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 20917114) до Товариства з обмеженою відповідальністю " ЛАЙМ МАНІ" (вул. Миру, 29, оф. 1, с. Мішково-Погорілове, Вітовський район, Миколаївська область, 57214, ідентифікаційний код 41261901) про стягнення заборгованості в сумі 221493,22 грн. відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України, п. 3 розділу Прикінцевих положень КАС України, п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко