Постанова

від 28.10.2020 по справі 400/1656/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1656/20 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Джабурія О.В., судді -Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року по справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю ЛАЙМ МАНІ про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2020 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ЛАЙМ МАНІ (надалі - відповідач, ТОВ ЛАЙМ МАНІ ), в якому просить суд: стягнути з ТОВ ЛАЙМ МАНІ на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів загальну суму заборгованості 221493,22 грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 221360,40 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 132,82 грн..

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виконано норматив у працевлаштуванні 4 осіб з інвалідністю виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на підприємстві у 2019 році, що свідчить про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, у зв`язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція та нарахована пеня.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2020 року відповідачем подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 192, з яких: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 4 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 8 осіб.

На основі поданого відповідачем звіту форми №10-ПІ за 2019 рік, Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів ТОВ ЛАЙМ МАНІ нарахована заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті 4 робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році в розмірі 221360,40 грн. та пеня в сумі 132,82 грн..

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Крім того, відповідачем вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас причини не працевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від нього, а тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (надалі - Закон №875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, ч.2 ст.19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 зазначеного Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Так, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону №875-ХІІ.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно шукати інвалідів з метою їхнього працевлаштовування. Законодавством не встановлено правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону №875-ХІІ.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 року у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 року у справі №819/639/17, від 20.05.2019 року у справі №820/1889/17.

При цьому, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем було подано звітність за 2019 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників 192, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст.19 Закону №875-ХІІ - 8.

Окрім цього, в матеріалах справи наявна інформація про те, що протягом 2019 року ТОВ ЛАЙМ МАНІ подавало до Миколаївського міського центру зайнятості та Вітовської районної філії Миколаївського обласного центру зайнятості звіти форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та постійно інформувало службу зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року справа №806/1368/17, від 20.05.2019 року у справі №820/1889/17.

Також, судова колегія зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови відповідачем особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, як і відмови відповідачем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися за направленням з центу зайнятості.

Окрім цього, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, є публікація оголошення в засобах масової інформації у газеті Маклер від 24.04.2019 року про наявність вакансій для осіб з інвалідністю (а.с.68-69).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 24.06.2020 року у справі №440/2008/19.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем виконано вимоги Закону України №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, оскільки позивачем не надано суду доказів того, що відповідачем не створено робочих місць для інвалідів, відмовлено інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надано державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно надано звіт Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладено відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.