Постанова

від 07.07.2020 по справі 1440/1831/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2020 р. Категорія 111030300м.ОдесаСправа № 1440/1831/18 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

час і місце ухвалення: спрощене провадження,

м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.

при секретаріВишневській А.В.

за участю сторін: представник ОВПП ДПССолтовська Р.О. (витяг)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року по справі за позовом державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2018 № 0001774912 та № 0001784912, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2018 № 0001774912 та № 0001784912, мотивуючи його тим, що під час перевірки відповідачу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами-постачальниками, зазначені первинні документи описані в Акті перевірки, жодних заперечень щодо їх недійсності або дефектності в акті перевірки не наведено.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.05.2018 року № 0001774912. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.05.2018 року № 0001784912.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Офіс великих платників податків ДФС подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що згідно аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних, встановлено документальне оформлення придбання ТМЦ з джерела невідомого походження (або з такого, що не відповідає документально оформленому), з його легалізацією за рахунок використання документів контрагентів , що фактично не могли і не здійснювали постачання.

Державним підприємством "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, позивач вказує, що контролюючий орган не враховує принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно з якими негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит з ПДВ, можуть бути застосовані, можливо до контрагентів, які їх припустилися, а не до ДП НАРП .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 19.04.2018 року відповідачем здійснено перевірку, за результатами якої складено Акт № 24/28-10-49-14/09794409.

Відповідно до висновків акту перевірки ДП "НАРП" завищено суму податкового кредиту за січень 2018 року, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності на суму 274940,48 грн., в т.ч.:

- по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками, суми ПДВ по яких включені до рядка 10.1 декларації з ПДВ за січень 2018 року на суму 114939,48 грн., у т.ч.:ТОВ МЕДІАКОЛО (32799294) 48705,81 грн.,ТОВ "ІМПЕРА ГРУП"(38677154) 16697,9 грн., ТОВ "ФАЛКОН-АВІА" (38801309) 19574,5 грн., ТОВ "НВП "СПЕЦСЕРВІС" (38674939) 15840 грн. ТОВ "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА"(24510970) 7670,37 грн., ТОВ "АВИАТЕХКОМПЛЕКТ"(31800911) 6450,9 грн.,

- по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками, суми ПДВ по яких включені до рядка 16.1 значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду декларації з ПДВ за січень 2018 року на суму 160001 грн. за результатами попередніх перевірок ДП НАРП , наведених вище, та як наслідок призвело до: - завищення суми від`ємного значення за січень 2018 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на суму ПДВ 240540,49 грн., у т.ч. - на суму 160001 грн. по результатах попередніх перевірок ДП НАРП ; - на суму 80539,49 грн. по результатах поточної перевірки, у т.ч. по контрагентах: ТОВ МЕДІАКОЛО (32799294) 48705,81 грн.,

ТОВ "ІМПЕРА ГРУП"(38677154) 13332,41 грн., ТОВ "НВП "СПЕЦСЕРВІС" (38674939) 7920 грн., ТОВ "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА"(24510970) 7670,37 грн., ТОВ АВИАТЕХКОМПЛЕКТ"(31800911) 2910,90 грн.,

- завищення суми бюджетного відшкодування за січень 2018 року на 34399,99 грн., у т.ч. по контрагентах: ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" (38677154) 3365,49 грн., ТОВ "ФАЛКОН-АВІА" (38801309) 19574,5 грн., ТОВ "НВП "СПЕЦСЕРВІС" (38674939) 7920 грн. ТОВ "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА"(24510970) 7670,37 грн., ТОВ "АВИАТЕХКОМПЛЕКТ"(31800911) 3540 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0001774912 від 07.05.2018 року про встановлення завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 51 479 грн. і нарахування штрафних санкцій на суму 25 740 грн.; № 0001784912 від 07.05.2018 року про встановлення завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкової декларації за січень 2018 р. в розмірі 63 460 грн.

На підставі ст. ст. 55, 56 ПК України, позивач звернувся до ДФС України зі скаргою про скасування вказаних ППР.

23.07.2018 року позивач отримав від ДФС України рішення про розгляд скарги від 18.07.2018 року № 23835/6/99-99-11-01-02-25, яким позивачу було відмовлено в задоволені скарги.

Податкове повідомлення рішення №0001774912 винесено на підставі акту перевірки 19.04.2018 року № 24/28-10-49-14/09794409 та з врахуванням висновку від 04.05.2018 року №13/28-10-49-06/09794409 встановлено порушення абз. а п.198.1, п.198.2, п. 198.3 ст.198, п.200.1, абз б , в п.200.4 ст.200 ПКУ, пп.1, пп.3 п.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 р. №21, зареєстрованому в Міністерстві юстиції 29.01.2016 р за №159/28289 зі змінами та доповненнями та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2018 року на 51 479 грн. та нараховано штрафну санкцію в розмірі 25740 грн.

Податкове повідомлення рішення від 07.05.2018 року №0001784912 винесено на підставі акту перевірки 19.04.2018 року № 24/28-10-49-14/09794409 та з врахуванням висновку від 04.05.2018 року №13/28-10-49-06/09794409 встановлено порушення абз. а п.198.1, п.198.2, п. 198.3 ст.198, п.200.1, абз б , в п.200.4 ст.200 ПКУ, пп.1, пп.3 п.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 р. №21, зареєстрованому в Міністерстві юстиції 29.01.2016 р за №159/28289 зі змінами та доповненнями та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та згідно ст.123 ПКУ застосовано штрафну санкцію з ПДВ за січень 2018 року на 63460грн.

Позивач вважає, що вищевказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, у зв`язку із чим звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно акту перевірки суть порушення полягає в тому, що позивач не має права на податковий кредит з ПДВ за здійсненими операціями з підприємствами - постачальниками ТМЦ (робіт, послуг), через не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, які не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності з ТОВ ФАЛКОН-АВІА (код ЄДРПОУ 38801309), ТОВ АВИАТЕХКОМПЛЕКТ (код ЄДРПОУ 31800911), ТОВ НВП СПЕЦСЕРВІС (код ЄДРПОУ 38674939), ТОВ ІМПЕРА ГРУП (код ЄДРПОУ 38677154), ТОВ МЕДІАКОЛО (код ЄДРПОУ 32799294), ТОВ ВО УКРСПЕЦКОМПЛЕКТ (код ЄДРПОУ 37366256), ДП Українська авіаційна транспортна компанія (код ЄДРПОУ 24964464) з їх контрагентами та неподання постачальником товарів/послуг до контролюючого органу податкової звітності з податку на прибуток підприємств, фінансової звітності, звітності з 1ДФ. Відсутність факту реального одержання (купівлі) контрагентами по ланцюгу постачання відповідної кількості ідентифікованого товару у попередніх, досліджуваному та наступних звітних періодах, засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та доводить фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару та нереальність здійснення такими контрагентами первинного постачання (продажу).

Таким чином, на підставі аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних, Відповідачем встановлено документальне оформлення придбання ТМЦ з джерела невідомого походження (або з такого, що не відповідає документально оформленому), з його легалізацією за рахунок використання документів контрагентів , що фактично не могли і не здійснювали постачання.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до пп.пп.2.1-2.2 п.2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Відповідно до пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Згідно з п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних. З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

До того ж, згідно абз. 3 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме реєстрація в податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Належним чином складена та зареєстрована податкова накладна є єдиною підставою для формування податкового кредиту. Такого ж висновку дійшло ДФС України в листі від 10.10.2017р. N3447/4/99-99-14-02-02-13.

Як убачається з матеріалів адміністративної справи всі податкові накладні від контрагентів-постачальників ДП НАРП , зареєстровані Єдиному реєстрі податкових накладних після 1 липня 2017 року, що зафіксовано в Акті перевірки.

Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність висновків відповідача також з тієї підстави, що в акті перевірки вивчено правовідносини між учасниками ланцюгів постачань товарів, з якими ДП НАРП , як платник податків, взагалі не мав жодних взаємовідносин, а саме, по ТОВ ФАЛКОН-АВІА (код ЄДРПОУ 38801309) з ТОВ СКАРВАЛ (код ЄДРПОУ 41141553); по ТОВ АВИАТЕХКОМПЛЕКТ (код ЄДРПОУ 31800911) з ТОВ ВАНГАРД ГРУП (код ЄДРПОУ 41477103), ТОВ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОНСАЛТИНГ (код ЄДРПОУ 37730248); по ТОВ ІМПЕРА ГРУП (код ЄДРПОУ 38677154) з ТОВ ТК ТЕХНОКОМПЛЕКТ (код ЄДРПОУ 24185151), ТОВ ЮВЕЛ ЛТД (код ЄДРПОУ 37272417), ТОВ ТД МЕТІДА (код ЄДРПОУ 40212999); по ТОВ МЕДІАКОЛО (код ЄДРПОУ 32799294) з ТОВ ТРАСТ КЕПІТАЛ СОЛЮШНС (код ЄДРПОУ 41559814), ТОВ ІНВЕСТ ГАРАНТ КЕПІТАЛ (код ЄДРПОУ 41559814).

Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети.

Таким чином, якщо контрагент здійснював фіктивну діяльність, то відповідальність за таке порушення має нести саме це підприємство та фізичні особи які мали на це умисел, а не позивач, оскільки останній не має відношення до незаконної діяльності останнього та не був обізнаний про її здійснення та не вчиняв незаконних дій щодо такої діяльності.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Статтею 61 Конституції України задекларовано індивідуальний характер юридичної відповідальності. Тобто, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку по операціях з контрагентами до складу свого податкового кредиту у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Єдиним передбаченим законом (ч. 1 ст. 55-1 ГК України) наслідком фіктивності суб`єкта господарювання є припинення юридичної особи та визнання недійсними її установчих документів. Питання про недійсність інших юридичних дій, учинених таким суб`єктом господарювання, в законі не ставиться. Так само законом не передбачено, що діяльність суб`єкта господарювання з ознаками фіктивності, не породжує будь-яких наслідків його діяльності, а всі вчинені від імені такого суб`єкта юридичні дії є нікчемними.

Отже, допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) ПДВ та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику ПДВ.

Більше того, Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Законодавство України зобов`язує платників податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи.

Чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

За таких обставин, будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов`язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

До того ж, колегія суддів зазначає, що нереальність господарських операцій має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сама лише податкова інформація не є тим джерелом отримання податкової інформації, яка згідно положень ст. 83 ПК України визначена в якості підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, а відтак не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником.

Отже, посилання апелянта на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача є безпідставними, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Неприйнятними є також посилання податкового органу на припущення неможливості виконання контрагентами позивача господарських операцій, з огляду на те, що такий вид доказів, як припущення в адміністративному судочинстві відсутній та відповідно до чинного законодавства право платника податків на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як реальність придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку, підтвердження необхідними первинними документами (у тому числі податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові від 28 травня 2019 року по справі № 826/15112/16.

Відповідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів наявності вироків суду відносно позивача чи його контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з даними товариствами не визнані нечинними.

Колегія суддів зазначає, що факт порушення кримінальних справ не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 року у справі № 826/16304/17 та у постанові від 28 травня 2019 року по справі № 826/15112/16.

Водночас, суд зазначає, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні були зареєстровані на користь позивача в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкове законодавство не ставить право платника податків на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт чи надання послуг контрагентами та не надає йому повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (послуг) у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, та не позбавляє права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників у ланцюгу постачання.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже чинне законодавство передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі Інтерсплав проти України . Так, у п.37 рішення вказується: Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов`язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови . Відповідно до п.38 рішення зазначено: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Верховний Суд висловив свою позицію і щодо встановлення факту нереальності господарських операцій без вивчення первинних документів підприємств попередніх ланок постачання.

Так, в постанові від 13.03.2018 р. по справі №809/1062/17, Верховний Суд зазначив: Суд попередньої інстанції обґрунтовано відхилив доводи контролюючого органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача та ТОВ Будпром-Інвест , зважаючи на те, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях, які в свою чергу базуються на узагальненій податковій інформації без дослідження первинних документів ТОВ Будпром-Інвест

При цьому, можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких, сформовано позивачем податковий кредит.

Відповідачем також не надано до суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (реальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку позивача.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, надані позивачем, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред`являються до первинних документів, належні та допустимі докази недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Відповідач не заперечує той факт, що до перевірки було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій Позивача з його контрагентами-постачальниками, жодних заперечень щодо їх недійсності або дефектності в акті перевірки не наведено.

Посилання Відповідача в акті перевірки на ненадання сертифікатів (паспортів) якості та інших документів є безпідставним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач при наданні відповіді на заперечення позивача змінив зміст Акту перевірки шляхом додаткового включення до порушень інформації про взаємовідносини позивача з ДП Українська авіаційна транспортна компанія (код ЄДРПОУ 24964464) за січень 2018 року. Даний факт Відповідач жодним чином не пояснив.

17.01.2018 року позивачем укладено із ДП УАТК договір купівлі-продажу майна на аукціоні (далі за текстом Договір ), який є оформленням результатів продажу майна на відкритих торгах (аукціоні). Учасник аукціону з метою участі в ньому до початку аукціону сплачує гарантійний внесок в розмірі 10% від суми початкової вартості предмета аукціону, який, у разі його перемоги, зараховується до ціни, що підлягає сплаті.

Згідно Протоколу № 1 проведення відкритих публічних торгів (аукціону), початкова ціна склала 1 024 770,00 грн., з ПДВ, гарантійний внесок, сплачений Позивачем склав 10% цієї вартості 102 477,00 грн. з ПДВ. Лот було придбано за ціною 1 055 513,10 гри. з ПДВ.

Таким чином, за умовами аукціону та згідно норм Закону № 2343, Позивач сплатив за товар, придбаний у ДП УАТК двома частинами, а саме: 102 477,00 грн. з ПДВ (в якості гарантійного внеску на рахунок МУТСБ Епсілон, як організатора аукціону, який цим організатором був перерахований на рахунок ДП УАТК, що підтверджено актом перевірки) та 953 036,10 грн. з ПДВ, який сплачено після перемоги Позивача в аукціоні. Всі суми сплачено з врахуванням ПДВ.

Позивач сплатив 17 079,50 грн. ПДВ в складі гарантійного внеску, який в зв`язку з чим ДП УАТК виписано податкову накладну № 38 від 25.01.2018 р.

Відповідно до пп. б) п. 200.4 ст. розрахованої згідно з пунктом 200.1 відшкодуванню за заявою платника у товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Отже, Позивачем фактично сплачено ПДВ в тому числі в розмірі 17 079,50 грн. (в рамках процедури, яка передбачена Законом № 2343), тому не допущено порушення, про які зазначено в акті перевірки.

Крім того, відповідач в акті перевірки зазначив про недостовірність даних, наведених у прибуткових накладних, в зв`язку з їх невідповідністю даним, зазначених у експрес-накладних, що є порушенням норм ст. 198 ПК України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Отже, для цілей визначення дати податкового кредиту має значення саме дата отримання платником податків товару, яка визначається саме видатковими накладними, які є первинними документами, які підтверджують здійснення господарської операції'.

Більше того, експрес накладні можуть бути документами, які підтверджують факт здійснення господарської операції з перевезення вантажів, натомість Відповідачем не визнаються господарські операції з поставки товару.

Як вже зазначалось, податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН після 01.07.2017 р., податковий кредит повинен підтверджуватись виключно такими податковими накладними.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того в рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення.

З огляду на встановлені судом обставини відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень - рішень від 07.05.2018 року № 0001774912 та № 0001784912.

У своїй апеляційній скарзі апелянт послався на практику Верховного Суду, яка нібито доводить право контролюючого органу встановлювати під час прийняття рішення ті чи інші обставини на підставі відповідних баз даних, без проведення відповідних перевірок (постанова Верховного Суду від 06.02.2018 р. у справі № 810/7195/14). Проте, предмет спору у наведеній справі є зовсім інший.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2018 № 0001774912 та № 0001784912 належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги дублюють відзив на адміністративний позов (т.3 а.с. 88) були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС, - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року по справі № 1440/1831/18, - залишити без змін.

Стягнути до Державного бюджету (стягувачем є Державна судова адміністрація, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок UА908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 3165,29 (три тисячі сто шістдесят п`ять) грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 39440996, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено - 08 липня 2020 року.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.