Постанова

від 07.07.2020 по справі 903/52/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року Справа № 903/52/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Мельник О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2020 у справі № 903/52/20 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад Буд Інвест", м.Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд", м.Луцьк

про стягнення 117 625,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.04.2020 у справі № 903/52/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад Буд Інвест" 87 150 грн. 21 коп. заборгованості за переданий товар, 30 000 грн. заборгованості за суборенду приміщення, 28 грн. 36 коп. процентів річних, 6973 грн. 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В позові про стягнення 334 грн. 03 коп. процентів річних, 112 грн. 50 коп. збитків, завданих інфляцією, 26 грн. 60 коп. витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Господарського суду Волинської області від 08.04.2020 у справі №903/52/20 Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав висвітлених у ній, просить апеляційний суд рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2020 у справі № 903/52/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд дійшов їх з порушенням норм процесуального та матеріального права, допустив неповне з`ясування обставин справи, а обставини, які суд визнав встановленими не доведені належними і допустимими доказами і спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано оцінки тій обставині, що накладні №91 від 10.06.2019 та №137 від 27.06.2019 із зазначенням рахунку в форматі IBAN не могли бути складені позивачем 10.06.2019 та 27.06.2019, адже згідно листа ГУ ДПС у Волинській області від 05.03.2020 рахунок позивача згідно за стандартом IBAN було змінено банком 05.08.2019. Дана обставина свідчить, що господарські операції відображені в цих видаткових накладних не відбувались і не могли відбуватись 10.06.2019 та 27.06.2019, що на думку скаржника свідчить про обґрунтованість сумнівів відповідача в достовірності тих копій, які позивач надав суду.

На вимогу суду першої інстанції надати оригінали даних накладних, позивач всупереч своїм заявам щодо наявності в нього оригіналів видаткових накладних (про це заявлено в позовній заяві та представником позивача в судовому засіданні 26.02.2020), оригіналів видаткових накладних не надав. Натомість представники позивача повідомили, що ці накладні були знищені директором ТзОВ "Волиньпрестижбуд". Однак, жодних доказів на підтвердження цієї обставини останні не подали, а покликались, що така інформація їм відома зі слів бухгалтера - ОСОБА_1 . При цьому, позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів ні щодо обставин виготовлення видаткових накладних, ні щодо їх подальшого знищення, ні щодо фактів поставки товару за вказаними накладними.

При цьому, висновки суду про виготовлення позивачем копій накладних які долучені до матеріалів справи до знищення оригіналів, не відповідають матеріалам справи, оскільки на копіях накладних міститься дата засвідчення - "27.01.2020".

Водночас, суд першої інстанції взагалі не надав оцінки доводам відповідача про відсутність у нього видаткових накладних, що підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами, а саме актом інвентаризації розрахунків з дебіторами та кредиторами від 21.02.2020.

Також судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи відповідача про те, що копії видаткових накладних не були засвідчені в порядку, встановленому чинним законодавством, зокрема п. 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003", затверджені наказом Держспоживстандарту від 7.04.2003 №55 та п. 8 р. 10 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції від 18.06.2015 №1000/5, а саме: засвідчувані написи на копіях накладних не містять назви посади, ініціалів та прізвища особи, яка її засвідчила. При цьому, висновок суду першої інстанції про те, що копії засвідчував директор ТзОВ "Фасад Буд Інвест" не відповідають матеріалам справи, зокрема копія накладної № 137 від 27.06.2019 (т.1, а.с. 11) взагалі не містить підпису особи, яка її засвідчила.

Про неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції свідчить те, що судом не було встановлено ні дати отримання товару за вказаними накладними, ні особи яка такий товар отримувала. Жодних належних і допустимих доказів які б підтверджували ту обставину, що накладні були підписані директором ТзОВ "Волиньпрестижбуд" або якимось іншим представником відповідача матеріали справи не містять.

Також, заява свідка ОСОБА_1 від 04.03.2020 (т.1, а.с. 149) не може прийматись до уваги судом, як в силу того, що вона не є належним і допустимим доказом саме факту поставки товару за видатковими накладними, так і в зв`язку із її невідповідністю вимогам ч. 2 ст. 88 ГПК України.

Окрім того, вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 77 ГПК України визнав допустимими доказами факту спірних поставок податкову звітність відповідача та неправильно застосував до спірних правовідносин правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17.

Оскільки позивач не довів належними .і допустимими доказами фактів поставки і отримання відповідачем товару за видатковими накладними №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019 на загальну суму 87150,21 грн., то висновки суду про те, що між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу шляхом підписання видаткових накладних не відповідають обставинам справи. Такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права ( ст.ст. 77,91 ГПК України), та матеріального права (п. 44.1, ст. 44 ПК України, ст.ст. 11, 202 ЦК України, ст. 181 ГК України, ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

В частині вимог про стягнення заборгованості за договором суборенди від 01.06.2019 за період з червня по липень 2019 суд першої інстанції не врахував тих обставин, що за усною домовленістю з позивачем орендна плата мала враховуватись в рахунок проведення ремонтних робіт в приміщенні, яке потребувало ремонту і які й були проведенні відповідачем.

Також, вимоги позивача про стягнення орендної плати за період з 01.08.2019 по 14.11.2019 є безпідставними, оскільки в цей період припинив дію договір оренди від 01.04.2019 між позивачем та ФОП Наконечним Ю.В., а також припинилась дія договору суборенди від 01.06.2018. Відтак, оскільки з припиненням дії договору оренди від 01.04.2019 припинились майнові права позивача на спірне приміщення, то останній не мав права нараховувати відповідачу плату за користування приміщенням. Відповідно у відповідача не виникало обов`язку сплачувати орендну плату. В свою чергу, наслідки неповернення речі, переданої у найм, передбачені ч. 2 ст. 785 ЦК України, згідно якої наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Однак вимог про стягнення саме неустойки за вказаний період позивач не заявляв. Суд першої інстанції зазначені обставини не врахував та неправильно застосував до спірних правовідносин норми ст. 762 ЦК України щодо плати за користування майном за припиненим договором суборенди.

В частині вимог про стягнення орендної плати за період з 15.11.2019 року по січень 2020 року, судом першої інстанції не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів факту користування відповідачем приміщенням в цей період. Висновки суду першої інстанції про це не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи письмовим доказам (зокрема листу позивача від 18.12.2019).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2020 у справі №903/52/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2020 у справі №903/52/20 та роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Запропоновано позивачу - у строк до 28.05.2020 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

28.05.2020 на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від позивача відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав викладених у ньому, позивач заперечив доводи апеляційної скарги, просить суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд", а рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2020 у справі №903/52/20 залишити без змін.

17.06.2020 на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли від Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" письмові пояснення щодо доводів та аргументів, наведених позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, в яких просить суд апеляційної інстанції врахувати при апеляційному розгляді справи дані пояснення і додані до них документи та задовольнити апеляційну скаргу.

24.06.2020 на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад Буд Інвест" пояснення щодо долучених відповідачем до матеріалів справи копій розрахунку коригувань до податкових накладних по спірних господарських операціях з додатками, в яких просить суд апеляційної інстанції врахувати пояснення, обґрунтування та докази, що додаються позивачем стосовно обставин, що склались та відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача в повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, враховуючи заперечення викладені у відзиві, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Як стверджує позивач, між ТзОВ "Фасад Буд Інвест" і ТзОВ "Волиньпрестижбуд" було досягнуто усної домовленості про передачу відповідачу впродовж квітня - серпня 2019 року будівельних матеріалів.

На підставі видаткових накладних №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019, копії яких долучені до матеріалів справи, позивач передав відповідачу будівельні матеріали на загальну суму 87150,21 грн (т.1 а.с. 8-14).

Водночас, 01.04.2019 між Фізичною особою - підприємцем Наконечним Ю.В. як орендодавцем і ТзОВ "Фасад Буд Інвест" як орендарем було укладено договір оренди нежитлових приміщень (т.1 а.с.150-156).

Згідно з п.1.1. орендодавець передає у зворотнє, строкове, платне володіння та користування нерухоме майно, а орендар приймає майно та сплачує орендодавцеві орендну плату.

В п.1.2. договору наведено характеристики об`єкта оренди: 27/100 частин незавершеної будівництвом будівлі, збудованої на 88% готовності, а саме: приміщення №№1-1,1-2, 1-4, 1-4а, 1-4б, 1-6, приміщення з №1-29 по 1-32 та приміщення з №1-54 по 1-60, що знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Кільцева, 1,загальною площею 1070,90 кв.м.

01.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасад Буд Інвест" як орендарем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" як суборендарем було укладено договір суборенди, згідно з п.1.1. якого орендар передає, а суборендар бере в тимчасове володіння та користування приміщення, розташоване за адресою: Волинська область, м.Луцьк, вул. Кільцева, 1; площа приміщення - 150 кв.м.

Як зазначено в п.1.2. договору майно, що орендується, знаходиться у володінні та користуванні орендаря у відповідності до договору оренди №б/н від 01.04.2019 між орендарем і фізичною особою - підприємцем Наконечним Ю.В.

Згідно з п.п.2.1., 3.2., 4.1. договору приміщення передається в суборенду для розміщення офісних приміщень.

Передавання майна в оренду здійснюється за відповідним актом передачі, де має бути зазначено стан майна, що орендується.

Строк оренди складає 10 місяців з моменту прийняття об?єкта, що орендується, за актом приймання і може бути скорочений за згодою сторін.

Пунктом 9.2. договору узгоджено, що цей договір припиняє свою дію у випадку розірвання договору оренди між орендарем і орендодавцем від 01.04.2019 з будь-якої підстави. У цьому випадку суборендар має право вимагати від орендаря відшкодування збитків, завданих достроковим припиненням договору.

Пунктами 5.1., 5.5. договору суборенди визначено, що відповідач сплачує орендну плату в розмірі 3750 грн. не пізніше 20 - го числа кожного місяця.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань щодо повного та своєчасного розрахунку за переданий на підставі видаткових накладних товар та невиконання відповідачем зобов`язань щодо повного та своєчасного розрахунку за суборенду приміщення, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасад Буд Інвест" звернулося з позовною заявою б/н від 27.01.2020 до господарського суду, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" 117 625,10 грн., з них: 87 150,21 грн. заборгованість за переданий на підставі видаткових накладних товар, 30 000 грн. заборгованість за договором суборенди від 01.06.2019, 112,50 грн збитки, завдані інфляцією, 362,39 грн. проценти річних, 7000,00 грн. витрати на професійну правову допомогу.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, зокрема щодо повного та своєчасного розрахунку за переданий на підставі видаткових накладних товар, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 Цивільного кодексу України).

За загальним порядком укладання господарських договорів вони викладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись з позовною вимогою про стягнення 87150,21 грн. заборгованості за переданий товар позивач, зокрема, мотивує її тим, що на підставі видаткових накладних №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019, копії яких долучив до матеріалів справи, позивач передав відповідачу будівельні матеріали на загальну суму 87150,21 грн (т.1 а.с. 8-14).

Однак, в процесі судового розгляду, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач заперечив факт отримання товару за видатковими накладними №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019, послався на те, що видаткові накладні на підприємстві відсутні, підписи на видаткових накладних не належать директору товариства, а іншій особі, в копіях видаткових накладних №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019 в реквізитах постачальника ТзОВ "Фасад Буд Інвест" вказує свій розрахунковий рахунок у форматі ІВАN в той час, коли такий стандарт запроваджувався з 05.08.2019, що ставить під сумнів оригінальність цих накладних.

В матеріалах справи наявний лист ГУ ДПС у Волинській області від 05.03.2020, зі змісту якого вбачається, що рахунок позивача згідно за стандартом IBAN було змінено банком з 05.08.2019 (т.1 а.с.172-173).

Також, в процесі судового розгляду відповідач посилався на те, що видаткові накладні №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019 не є належними доказами факту передачі товару, оскільки не засвідчені належним чином: не зазначено назви посади, ініціалів та прізвища особи, яка її засвідчила.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 80 ГПК України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, зокрема позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Статтею 91 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Відповідно до ч.ч.1, 6, 7 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Суд може уповноважити на одержання витребуваних ним доказів заінтересовану сторону. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції під час судового розгляду керуючись ст.81 ГПК України за клопотанням відповідача витребував у ТзОВ "Фасад Буд Інвест" оригінали видаткових накладних №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019.

Однак, оригінали видаткових накладних №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019 позивач не надав, пояснивши, що зі слів ОСОБА_1 - головного бухгалтера ТзОВ "Фасад Буд Інвест" оригінали видаткових накладних були знищені директором ТзОВ Волиньпрестижбуд .

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Пунктом 2 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Зокрема, до первинних документів належать такі документи, як видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт виконаних робіт, прибутковий та видатковий касовий ордер, та інші.

Діючим законодавством встановлено певні мінімальні строки зберігання первинних документів та звітів.

Зокрема, згідно переліку типових документів, що cтворюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Міністерством юстиції України за № 578/5 від 17 квітня 2012 року строки зберігання первинних документів і додатків до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах становить 3 роки. Строки зберігання документів, визначені в цьому переліку, є мінімальними, їх не можна скорочувати.

З огляду на зазначене, позивачем в порушення вимог чинного законодавства знищено оригінали первинних документів (видаткові накладні №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019), строк зберігання яких не закінчився.

Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, згідно п.2 ч.6 ст.91 ГПК України, якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи, що у позивача відсутні оригінали видаткових накладних №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019 на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач ставить під сумнів відповідність поданих копій видаткових накладних оригіналом, колегія суддів вважає, що такі докази (видаткові накладні) не можуть бути взяті судом апеляційної інстанції до уваги.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції та приходить до висновку, що видаткові накладні №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019 не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами які свідчать про отримання відповідачем товару за даними видатковими накладними та не свідчать про те, що відбулась передача товару від позивача до відповідача.

При цьому, колегією суддів приймається до уваги, що Наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 N 55 затверджено Національні стандарти України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163 -2003, якими встановлено склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташування їх; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомоги друкувальних засобів.

Засвідчення копій документів, визначені Національним стандартом України Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 , затвердженим наказом Держспоживстандарту від 07.04.2003 №55 унормовано Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженими наказом Міністерства юстиції від 18.06.2015 №1000/5.

Зокрема, відповідно до п.8 розд.10 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції від 18.06.2015 №1000/5 копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку. Зокрема напис про засвідчення копії складається зі слів Згідно з оригіналом , назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії.

З огляду на зазначене, оскільки під засвідченням копії документа слід розуміти саме засвідчення відповідності копії оригіналу відповідного документа, відсутність на копії повного напису про її засвідчення дає підстави вважати її такою, що не посвідчена в установленому порядку.

Тому, відсутність на копіях видаткових накладних №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019 ініціалів (ініціалу імені) та прізвища особи, яка їх засвідчила, дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції вважати їх такими, що не посвідчені в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція викладено Верховним Судом в постанові №160/7887/18 від 08 травня 2019 року.

Колегією суддів приймається до уваги заперечення відповідача, що в копіях видаткових накладних №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019 в реквізитах постачальника ТзОВ "Фасад Буд Інвест" вказано розрахунковий рахунок у форматі ІВАN в той час, коли такий стандарт запроваджувався з 05.08.2019 (лист ГУ ДПС у Волинській області від 05.03.2020).

Окрім того, декларування Товариством з обмеженою відповідальністю Волиньпрестижбуд господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю Фасад Буд Інвест за видатковими накладними які долучені позивачем до позовної заяви, у податковій щомісячній звітності з ПДВ не свідчить про реальність операцій та не є беззаперечним доказом поставки товару відповідачу за цими накладними (т.1 а.с. 28-50).

Водночас, складені ТзОВ Фасад Буд Інвест розрахунки коригування податкових накладних додатково підтверджують фактичну відсутність господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю Волиньпрестижбуд щодо поставки товару згідно видаткових накладних №4 від 11.04.2019, №91 від 10.06.2019, №137 від 27.06.2019, №167 від 01.07.2019, №207 від 06.08.2019 на загальну суму 87150,21 грн (т.2 а.с. 62-106).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 87150,21 грн. є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, зокрема в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 30000,00 грн. заборгованості за договором суборенди приміщення, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи при цьому наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фасад Буд Інвест як орендарем та Товариством з обмеженою відповідальністю Волиньпрестижбуд як суборендарем було укладено договір суборенди, згідно з п.1.1. якого орендар передає, а суборендар бере в тимчасове володіння та користування приміщення, розташоване за адресою: Волинська область, м.Луцьк, вул. Кільцева, 1; площа приміщення - 150 кв.м.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором піднайму, правовідносини за яким регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України, параграфом 5 Глави 29 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

На виконання умов договору від 01.06.2019 позивач передав, а відповідач - прийняв у користування частину другого поверху нежитлового приміщення загальною площею 150 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі приміщень від 01.06.2019, підписаного представниками обох сторін та скріпленого печатками підприємств. Акт підписали зі сторони позивача - директор ТзОВ "Фасад Буд Інвест" - Байда В.В., зі сторони ТзОВ "Волиньпрестижбуд" - Зінкевич П.Є.

Зі змісту ст.ст.761, 764 ЦК України випливає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключного протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договору оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема, передання його в суборенду.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 9.2. договору суборенди узгоджено, що він припиняє свою дію у випадку розірвання договору оренди між орендарем і орендодавцем від 01.04.2019 з будь-якої підстави.

Договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 16.03.2018 у справі №910/17082/17.

01.04.2019 між фізичною особою - підприємцем Наконечним Ю.В. як орендодавцем і ТзОВ Фасад Буд Інвест як орендарем було укладено договір оренди нежитлових приміщень строком на один рік, а саме: приміщення №№1-1,1-2, 1-4, 1-4а, 1-4б, 1-6, приміщення з №1-29 по 1-32 та приміщення з №1-54 по 1-60, що знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Кільцева, 1,загальною площею 1070,90 кв.м.

Як встановлено судом, Фізична особа - підприємець Наконечний Ю.В. і ТзОВ Фасад Буд Інвест достроково розірвали договір оренди від 01.04.2019 і у відповідності до п.8.1 договору оренди за актом приймання - передачі приміщень від 31.07.2019 (а.с.158) орендар передав, а орендодавець прийняв об`єкт оренди площею 920,90 кв.м., що знаходяться за адресою м. Луцьк, вул. Кільцева, 1, за мінусом приміщення площею 150,00 кв.м., що перебуває в суборенді ТзОВ "Волиньпрестижбуд", згідно договору суборенди від 01.06.2019.

Суд приходить до висновку, що договір суборенди від 01.06.2019 припинив свою дію з 01.08.2019.

Стаття 785 ЦК України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку, щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відтак, у відповідача виник обов`язок за актом приймання - передачі згідно з п.8.1. договору суборенди повернути протягом трьох днів із суборенди нежитлові приміщення, що знаходяться у м.Луцьку по вул. Кільцевій, 1, площею 150 кв.м. орендарю - ТзОВ Фасад Буд Інвест .

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди (дана правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові №910/20370/17 від 13.12.2019).

Листом від 31.07.2019 (а.с.166) позивач повідомив відповідача про припинення з 01.08.2019 дії договору суборенди від 01.06.2019 у зв`язку з достроковим розірванням договору оренди від 01.04.2019, укладеного між ТзОВ Фасад Буд Інвест і підприємцем Наконечним Ю.В. , та попросив відповідача повернути майно, яке було передано йому в суборенду, протягом 3-ох днів за відповідним актом прийому - передачі.

До листа було додано акти приймання-передачі приміщення від 31.07.2019 в 2-ох екземплярах. Факт надіслання листа від 31.07.2019 відповідачу підтверджується копією опису вкладення у цінний лист, копією службового чека, копією фіскального чека (а.с.167).

Листом - пропозицією №15 від 01.08.2019 (а.с.91) відповідач підтвердив факт надходження від позивача повідомлення про припинення дії договору суборенди; просив надати документи на підтвердження розірвання договору оренди від 01.04.2019, укладеного між ТзОВ Фасад Буд Інвест і підприємцем Наконечним Ю.В. ; звернувся з пропозицією повторного укладення договору суборенди, посилаючись на повторне укладення договору оренди.

На підтвердження факту надіслання листа - пропозиції №15 від 01.08.2019 відповідач надав копію службового чека (а.с.92).

16.08.2019 відповідач надіслав позивачу листа з проханням підписати акт приймання - передачі приміщення від 31.07.2019 (а.с.103). До листа додав 2 примірники акта приймання-передачі.

На підтвердження факту надіслання листа від 16.08.2019 відповідач надав копію накладної від 16.08.2019 (а.с.127).

Позивач факт отримання цього листа заперечує, посилаючись на відстеження відправлення на сайті Укрпошти , згідно з яким дані на сайті відсутні, тому що не зареєстровані (а.с.165).

Листом - повідомленням від 18.12.2019 позивач просив передати ключі від нежитлового приміщення за адресою: м.Луцьк, вул. Кільцева, 1, посилався на те, що він не може користуватись приміщенням, оскільки немає до нього доступу, незважаючи на те, що відповідач з 15.11.2019 фактично залишив приміщення (а.с.94).

Листом - зверненням №27 від 20.12.2019 (а.с.95) відповідач просив позивача надати можливість провести вилучення сантехнічного, електричного, опалювального обладнання, яке було встановлено при проведенні ремонту приміщення, посилаючись на те, що на наступний день після звільнення приміщення йому було обмежено доступ до приміщення шляхом заміни дверних замків.

На підтвердження факту надіслання листа - звернення №27 від 20.12.2019 відповідач надав копію фіскального чека від 20.12.2019.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що із змісту переписки, яка велася між сторонами у справі впродовж липня 2019 - грудня 2019, вбачається, що сторони не досягнули домовленості і не підписали спільного акту приймання - передачі приміщення у м.Луцьку по вул. Кільцевій, 1, площею 150 кв.м., яке перебувало в суборенді відповідача.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції під час судового розгляду директор ТзОВ "Волиньпрестижбуд" Зінкевич П .Є. стверджував, що товариство звільнило приміщення в листопаді 2019, а ключі від приміщення ним було передано ОСОБА_1

ОСОБА_1 у заяві свідка (а.с.149) пояснила, що вона в період з 11.11.2014 по 18.11.2019 працювала на посаді головного бухгалтера ТзОВ "Волиньпрестижбуд", ключі від складу площею 150 кв.м., що перебуває в користуванні ТзОВ "Волиньпрестижбуд", від директора підприємства чи від інших посадових осіб підприємства не отримувала.

Судом не встановлено, а відповідачем не надано суду належних доказів які б свідчили про те, що відповідач після розірвання договору оренди від 01.04.2019 передав, а позивач прийняв приміщення площею 150 кв.м. яке перебувало у нього в суборенді на підставі договору суборенди від 01.06.2019.

Незважаючи на припинення договору суборенди від 01.06.2019, відповідач продовжував користуватися орендованим майном після припинення строку дії договору, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт повернення орендованого майна позивачу.

За змістом ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 5.1., 5.5. договору суборенди визначено, що відповідач сплачує орендну плату в розмірі 3750,00 грн. не пізніше 20 - го числа кожного місяця.

За приписами ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав суду жодних доказів в підтвердження того, що в період червень-липень та 3 дні серпня місяців 2019 року відповідачем здійснювалась плата за об`єкт суборенди, у відповідності до договору суборенди.

Як свідчать матеріали справи, враховуючи те, що відповідач не повернув у встановлений договором строк об`єкт суборенди позивачу, позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача 30000,00 грн заборгованості, а саме: 7500,00 грн за період червень - липень 2019 року коли договір суборенди ще діяв та 22500,00 грн. (3750 грн. х 6 міс.) за період серпень 2019 - січень 2020 за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору суборенди, на підставі ст.ст.11, 526, 599 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим.

Дана правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові №910/20370/17 від 13.12.2019.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що відповідач не повернув у встановлений договором строк об`єкт суборенди позивачу до 04.08.2019, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості з відповідача є правомірною в розмірі 7862,90 грн. (3750,00 грн. х 2 міс. та 3 дні серпня - 362,90) за період з 01.06.2019 по 03.08.2019 згідно умов договору суборенди та підлягає до задоволення на підставі ст.ст.11, 526, 599 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України. В іншій частині позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в сумі 22137,10 грн - слід відмовити.

Щодо тверджень відповідача, що між сторонами було досягнуто усної домовленості про зарахування вартості проведеного ремонту в приміщенні в рахунок оплати орендної плати за період з червня по липень 2019 в розмірі 7500,00 грн., колегією суддів до уваги не приймається, оскільки договір суборенди від 01.06.2019 такої домовленості не містить, а позивачем цього факту не підтверджено.

У зв`язку із порушенням відповідачем строку оплати за користування приміщенням, визначеного договором суборенди від 01.06.2019, позивачем нараховано до стягнення 362,39 грн. процентів річних за період з 21.06.2019 по 24.01.2020 та 112,50 грн. збитків, завданих інфляцією, за період липень 2019 - грудень 2019.

У відповідності із ст.ст.610, 611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 5.1., 5.5. договору суборенди від 01.06.2019 було визначено, що відповідач сплачує орендну плату в розмірі 3750,00 грн. не пізніше 20-го числа кожного місяця.

Враховуючи викладене та встановлене судом апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення процентів річних за період з 21.06.2019 по 24.01.2020, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 130,33 грн. процентів річних, а саме: 9,25 грн з 21.06.2019 по 20.07.2019; 8,63 грн. з 21.07.2019 по 03.08.2019; 112,45 грн. з 04.08.2019 по 24.01.2020. В іншій частині позовна вимога про стягнення з відповідача 232,06 грн. процентів річних за невиконання зобов`язання не підлягає до задоволення.

Перевіривши здійснений розрахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, колегія суддів приходить до висновку про правомірність нарахованих позивачем збитків, завданих інфляцією за період з липня 2019 року по грудень 2019 року в сумі 57,21 грн. В іншій частині позовна вимога про стягнення з відповідача 55,29 грн. збитків, завданих інфляцією не підлягає до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги допустився неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2020 у справі №903/52/20 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню з прийняттям нового рішення.

Як свідчать матеріали справи, позивач також просив суд першої інстанції стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач додав до матеріалів справи копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.01.2020, укладений між позивачем та адвокатом Юрковською О.Ю, копію акту виконаних робіт від 27.01.2020, копію додатку №1 до акту виконаних робіт від 27.01.2020, копію платіжного доручення № 223 від 27.01.2020 про перерахування Юрковській О.Ю.. 7000,00 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (т.1 а.с. 56), копію ордера на надання правової допомоги (т.1 а.с. 133).

Згідно із ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідного клопотання відповідачем не було подано. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, суд, на підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, покладає на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог: на відповідача - 476,00 грн. (6,8 %) у зв`язку із задоволенням позову, на позивача - 6524,00 грн. (93,2 %) у зв`язку із відмовою в позові.

Водночас, як свідчать матеріали справи про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу просив і відповідач: у відзиві на позов (т.1 а.с.75) він заявляв про те, що очікує понесення витрат в межах до 7000,00 грн.; додав копію договору №7 про надання правової допомоги від 04.02.2020, укладений між ТзОВ "Волиньпрестижбуд" і адвокатом Красун В.В., копію додатку №1 від 04.02.2020 до договору №7 про надання правової допомоги; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю за № 592 (т.1 а.с. 68), копію меморіального ордера №ПНМ7383 від 21.02.2020 (т.1 а.с. 128).

06.04.2020 відповідач подав суду заяву про вирішення питання про розподіл судових витрат,в якій просив стягнути із ТзОВ "Фасад Буд Інвест" на користь ТзОВ "Волиньпрестижбуд" 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. До заяви додав копію акту прийому - передачі послуг з надання правової допомоги (детальний опис виконаних робіт (наданих послуг)) від 06.04.2020.

У зв`язку із частковою відмовою у задоволенні позову, суд, на підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем, покладає на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог: на позивача - 6524,00 грн. (93,2 %) у зв`язку із відмовою в позові, на відповідача - 476,00 грн. (6,8 %) у зв`язку із задоволенням позову.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача, згідно вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2020 у справі №903/52/20 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2020 у справі №903/52/20 - скасувати частково, викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:

" 1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" (43005, Волинська область, проспект Президента Грушевського, буд. 1, кв. 93, код ЄДРПОУ 39468681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад Буд Інвест" (43024, Волинська область, м.Луцьк, вул. Ветеранів, буд. 19, кв. 67, код ЄДРПОУ 42840202) 7862,00 грн заборгованості за суборенду приміщення, 130,33 грн. процентів річних та 57,21 грн. збитків, завданих інфляцією та 476,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути із ТзОВ "Фасад Буд Інвест" (43024, Волинська область, м.Луцьк, вул. Ветеранів, буд. 19, кв. 67, код ЄДРПОУ 42840202) на користь ТзОВ "Волиньпрестижбуд" (43005, Волинська область, проспект Президента Грушевського, буд. 1, кв. 93, код ЄДРПОУ 39468681) 6524,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу."

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад Буд Інвест" (43024, Волинська область, м.Луцьк, вул. Ветеранів, буд. 19, кв. 67, код ЄДРПОУ 42840202) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" (43005, Волинська область, проспект Президента Грушевського, буд. 1, кв. 93, код ЄДРПОУ 39468681) 3153,00 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Місцевому господарському суду видати судові накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України та не підлягає касаційному оскарженню , окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "09" липня 2020 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.