Рішення

від 01.07.2020 по справі 922/1691/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1691/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Автобаза "Харківводбуд", смт. Безлюдівка, Харківська область третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Харківське міжрайонне управління водного господарства, смт.Безлюдівка до Харківської місцевої прокуратури №6, Харків про захист права власності за участю представників:

позивача: Воронцова Л.О., керівник (виписка з ЄДР);

відповідача: Горгуль Н.В., (посв.№036152) від 29.10.15;

третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Автобаза "Харківвоодбуд" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської місцевої прокуратури №6, в якій просить суд:

-Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого Харківської міжрайонної прокуратури Демурчана В.Д. від 23.04.2009 року, на майно, яке належить ЗАТ Автобаза "Харківводбуд" (ПрАТ Автобаза "Харківводобуд"), ідентифікаційний код юридичної 01034946, та розташоване за адресою: Харківська область, Красноградський район, с.Наталине, вул. Радянська (Свято-Троїцька), 78 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 8709141).

-Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого Харківської міжрайонної прокуратури Демурчана В.Д. від 13.07.2009 року, на майно, яке належить ЗАТ Автобаза "Харківводбуд" (ПрАТ Автобаза "Харківводобуд"), ідентифікаційний код юридичної 01034946, та розташоване за адресою: Харківська область, Красноградський район, с.Наталине, вул. Радянська (Свято-Троїцька), 78 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 8902537).

Позовні вимоги обгрунтовані відсутністю на даний час кримінальної справи №50090020, у зв`язку із чим підстави для існування арешту, накладеного постановою старшого слідчого Харківської міжрайонної прокуратури Демурчана В.Д. від 23.04.2009 та від 13.07.2009 року, на думку позивача - відсутні,а арешт на майно підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 01.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "01"липня 2020 р. о 12:00 год.

23.06.2020 відповідач до суду надав відзив на позовну заяву (вх.№14269), в якому не заперечує проти задоволення позовних вимог.

У підготовчому засіданні 01.07.2020 представник позивача позов підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Присутній у підготовчому засіданні прокурор визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Третя особа у підготовче засідання 01.07.2020 свого повноважного представника не направила, до суду надала письмові пояснення по справі (вх.№14342 від 23.06.2020).

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

У відповідності до ч.ч. 1,2,4 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У відповідності до ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №208784741 від 13.05.2020 Приватне акціонерне товариство Автобаза "Харківводбуд" (позивач), як правонаступник Закритого акціонерного товариства Автобаза "Харківводбуд" з 18.04.1994 є власником комплексу нежитлових приміщень, розташованих за адресою: Харківська область, Красноградський район, с. Наталине, вул. Свято-Троїцька, 79 (вул. Радянська, 79) на підставі Договору купівлі-продажу державного майна орендного підприємства автобази "Харківводбуд" від 18.04.1994 р. та свідоцтва про право власності №140, виданого 28.07.1994 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області.

Харківською міжрайонною прокуратурою 01.04.2009 було порушено кримінальну справу № 50090020 за фактом зловживання владою або службовим становищем, службового підроблення офіційних документів посадовими особами ТОВ "Атлантік ЛТД", що спричинило тяжкі наслідки, за ч.2 ст.364, ч. 2 ст.366 КК України.

Під час проведення досудового слідства у вказаній кримінальній справі постановою старшого слідчого Харківської міжрайонної прокуратури Демурчана В.Д. від 23.04.2009 накладено арешт на нерухоме майно ЗАТ "Автобаза "Харківводбуд" , а саме - майновий комплекс за адресою: Харківська область, Харківський район, с.Безлюдівка, вул. Пісчана, 7 та Харківська область, Красноградський район, с.Наталіне, вул. Радянська, 78.

Крім цього, 13.07.2009 слідчим було накладено арешт на все майно та заборону його відчуження, що належить на праві власності або перебуває на балансі ЗАТ "Автобаза "Харківводбуд", розташованого за адресами: Харківська область, Харківський район, с.Безлюдівка, вул. Пісчана, 7 та Харківська область, Красноградський район, с.Наталіне, вул. Радянська, 78.

У подальшому, постановою Жовтневого районного суду м.Харкова від 25.11.2009 скасовано постанову Харківського міжрайонного прокурора про порушення кримінальної справи №50090020 відносно посадових осіб ТОВ "Атлантік ЛТД" та в порушенні кримінальної справи відмовлено.

Втім, попри те, що Жовтневим районним судом м.Харкова від 25.11.2009 вказану постанову про порушення кримінальної справи №50090020 було скасовано, а в порушенні кримінальної справи відмовлено, слідчим накладені арешти так і не були зняті, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до Господарського суду Харківської області про зняття арештів накладних постановами слідчого Харківської міжрайонної прокуратури Демурчана В.Д. від 23.04.2009, 13.07.2009 на належне позивачу майно.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі Безимянная проти Росії (Bezymyannaya v. Russia, заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення самої суті права заявника на доступ до суду , а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, вказавши, що заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони .

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France, заява № 23805/94).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім наведеного, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами. Відповідно до частин другої та третьої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 174 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України 2012 року).

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).

Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений у межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року.

Проте оспорювані арешти накладено постановами від 23.04.2009, 13.07.2009 у межах кримінальної справи №50090020 на підставі положень КПК України 1960 року.

При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI Перехідні положення КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України 2012 року, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України 2012 року завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України 2012 року у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Арешт на майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом. Відповідно до пункту 9 розділу ХІ Перехідні положення КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Проте кримінальну справу, в межах якої на майно позивача накладено арешт, до суду для розгляду по суті скеровано не було.

Згідно зі статтею 174 КПК України 2012 року як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому КПК України 2012 року. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження КПК України не передбачає.

Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра багато років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища особи, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц та Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13.

Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку господарського судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також наведені норми законодавства, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та зважаючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою судового збору, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 2102,00грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого Харківської міжрайонної прокуратури Демурчана В.Д. від 23.04.2009 року, на майно, яке належить ЗАТ Автобаза "Харківводбуд" (ПрАТ Автобаза "Харківводобуд"), ідентифікаційний код юридичної 01034946, та розташоване за адресою: Харківська область, Красноградський район, с.Наталине, вул. Радянська (Свято-Троїцька), 78 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 8709141).

Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого Харківської міжрайонної прокуратури Демурчана В.Д. від 13.07.2009 року, на майно, яке належить ЗАТ Автобаза "Харківводбуд" (ПрАТ Автобаза "Харківводобуд"), ідентифікаційний код юридичної 01034946, та розташоване за адресою: Харківська область, Красноградський район, с.Наталине, вул. Радянська (Свято-Троїцька), 78 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 8902537).

Стягнути з Прокуратури Харківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 02910108, адреса: 61050, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, 4), за рахунок бюджетних асигнувань, на користь Приватного акціонерного товариства Автобаза Харківводобуд (ідентифікаційний код юридичної особи 01034946, адреса: 62489, Харківська обл., Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Піщана, будинок 7) витрати по сплаті судового збору 2102 грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням ч.4 розділу Х Прикінцевих положень.

Рішення буде розміщено за адресою в мережі Інтернет: www.court.gov.ua.

Повне рішення складено "08" липня 2020 р.

Суддя С.Ч. Жельне