Постанова

від 29.06.2020 по справі 903/531/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 903/531/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання Грузицька І. В.,

за участю представників:

прокуратури Голуба Є. В.,

позивачів не з`явилися,

відповідачів Безроди Р. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ішів"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 (судді: Савченко Г. І. головуючий, Павлюк І. Ю., Демидюк О. О.) і рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2019 (суддя Дем`як В. М.) у справі

за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 )

до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства і Товариства з обмеженою відповідальністю "Ішів"

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2019 року заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом (з урахуванням змін), поданим в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Адміністрації Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, Товариства з обмеженою відповідальністю Ішів (далі ТОВ "Ішів") про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 12.04.2013 (далі договір від 12.04.2013), укладеного між відповідачами у справі, в частині стосовно мисливських угідь Ішівського, Стенжаричівського та Устилузького лісництв на території відділів прикордонної служби "Пархоменкове" та "Коритниця" Львівського прикордонного загону в смузі місцевості, розташованої у межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень Державної прикордонної служби України загальною площею 465 га, а також про застосування наслідків недійсності правочину.

Позов обґрунтовано тим, що мисливські угіддя площею 465 га надано ТОВ "Ішів" для ведення мисливського господарства на підставі положень підпункту 1.8 пункту 1 рішення Волинської обласної ради від 26.02.2013 № 17/82 "Про надання мисливських угідь у користування", проте цей підпункт зазначеного рішення облради скасовано згідно із судовим рішенням у справі № 910/23066/17, під час розгляду якої суди встановили, що розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони, тому таке рішення Волинської обласної ради суперечить положенням Земельного кодексу України, Закону України "Про державний кордон України", Закону України "Про використання земель оборони", а також вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" і затвердженого нею Положення про прикордонний режим. З огляду на викладене, прокурор просив визнати недійсним в оспорюваній частині договір від 12.03.2013, укладений на підставі такого рішення, відповідно до частин 1, 2 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, та застосувати наслідки недійсності договору.

1.2. ТОВ "Ішів" у відзиві на позов проти його задоволення заперечило, просило постановити ухвалу про залишення позову без розгляду. Зокрема, товариство акцентувало на необґрунтованості заявленого позову; відсутності у прокурора права на представництво інтересів держави в суді; наявності спору у справі № 910/23066/17 за участю тих самих сторін, із тим самим предметом спору і з тих самих підстав.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.12.2019 позов задоволено. Визнано недійсним договір від 12.04.2013 у частині стосовно мисливських угідь Ішівського, Стенжаричівського та Устилузького лісництв на території відділів прикордонної служби "Пархоменкове" та "Коритниця" Львівського прикордонного загону в смузі місцевості, розташованої у межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень Державної прикордонної служби України загальною площею 465 га, застосовано наслідки недійсності правочину. Здійснено розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд, аргументуючи судове рішення, виходив із того, що договір від 12.04.2013 в оспорюваній частині було укладено із порушенням положень статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", що згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним у відповідній частині. При цьому господарський суд першої інстанції урахував, що відповідно до судового рішення у справі № 910/23066/17 установлено незаконність рішення Волинської обласної ради від 26.02.2013 № 17/82 "Про надання мисливських угідь у користування" у частині пункту 1.8 щодо площі земельної ділянки 465 га, як такого що суперечить положенням статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", та скасовано це рішення у зазначеній частині.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження у цій справі через відсутність доказів набрання законної сили рішенням Господарського суду Волинської області від 15.10.2019 у справі № 903/611/19. Як зазначив суд першої інстанції, на час розгляду справи № 903/531/19 рішення Господарського суду Волинської області від 15.10.2019 у справі № 903/611/19 було оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду, який ухвалою від 22.11.2019 залишив без руху апеляційну скаргу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства на це рішення; з вирішенням спору по суті у справі № 903/611/19 предмет прозову у справі № 903/531/19 не зникне, оскільки згідно з положеннями статті 215 Цивільного кодексу України суд надає оцінку умовам договору станом на дату його укладення 12.04.2013, а додаткову угоду згідно з оскаржуваним рішенням суду у справі № 903/611/19, датовано 15.10.2019; крім того, у справі № 903/531/19 заявлено позов про застосування наслідків недійсності угоди від 12.04.2013.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2019 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ТОВ "Ішів", не погоджуючись із рішенням і постановою у справі, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2019 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 та закрити провадження у справі № 903/531/19.

ТОВ "Ішів" у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема скаржник вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 щодо застосування норми права про визнання договору недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, посилаючись при цьому на постанову Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 918/144/15, і стверджує про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на те, що на час ухвалення місцевим господарським судом рішення від 02.12.2019 у справі № 903/531/19 предмета спору у ній вже не існувало, оскільки згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 15.10.2019 у справі № 903/611/19 внесено зміни до пункту 1.1 договору від 12.04.2013, виключено із його змісту мисливські угіддя площею 465 га і визначено загальну площу наданих в оренду мисливських угідь 13 788 га.

Водночас скаржник зазначає, що господарські суди застосували норму права без урахування висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 918/144/15 щодо наслідків недійсності правочину. Вважає, що застосування наслідків недійсності договорів, у разі, якщо ці правочини були змінені чи припинені, а майно повернуто до ухвалення рішення про визнання недійсним такого договору, є неможливим.

3.2. У поясненнях ТОВ "Ішів" послалося на постанову Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 903/531/19.

3.3. ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржені у справі судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу без задоволення. Водночас позивач не погоджується із попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат ТОВ "Ішів" у сумі 50 000,00 грн, вважає його таким, що не відповідає вимогам частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

3.4. Від заступника військового прокурора Західного регіону України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржені у справі судові рішення без змін. Зокрема, прокурор наголошує, що судове рішення від 15.10.2019 у справі № 903/611/19 не набрало законної сили, тому твердження ТОВ "Ішів" про відсутність предмета спору не відповідають дійсності.

3.5. Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення і постанову у справі без змін як законні та обґрунтовані, а також просить розглянути справу за відсутності його представників, з урахуванням викладеного у цьому відзиві. Управління акцентує, що на час подання ТОВ "Ішів" касаційної скарги у цій справі рішення господарського суду від 15.10.2019 у справі № 903/611/19 не набрало законної сили.

3.6. Від ТОВ "Ішів" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 903/611/19.

3.7. Водночас від ТОВ "Ішів" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, яке колегія суддів залишає без задоволення через відсутність у цьому випадку правових підстав, з якими за змістом положень частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України пов`язано вчинення такої процесуальної дії, а саме через відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 26.02.2013 на сесії VI скликання Волинської обласної ради ухвалено рішення №17/82 "Про надання мисливських угідь у користування", згідно з пунктом 1.8 якого ТОВ "Ішів" надано у користування мисливські угіддя терміном на 25 років у визначених межах згідно з додатком до цього рішення загальною площею 14 253 га.

Відповідно до цього ж рішення (пункт 2) Волинському обласному управлінню лісового та мисливського господарства доручено в термін до 01.04.2013 укласти договір про умови ведення мисливського господарства із користувачами мисливських угідь.

За змістом пункту 8 Переліку мисливських угідь, що надаються для ведення мисливського господарства згідно із зазначеним рішенням, користувач мисливських угідь ТОВ "Ішів"; площа угідь 14 253 га; землевласники та землекористувачі: Державне підприємство "В.-Волинське ЛМГ", Ішівське (5 312 га), Стенжаричівське (5 383 га), Устилузьке (3 558 га) лісництва.

12.04.2013 між Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства і ТОВ "Ішів" укладено договір про умови ведення мисливського господарства, у пункті 2 якого зазначено, що це товариство має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані із веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі № 910/23066/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019, задоволено позов заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) до Волинської обласної ради про визнання незаконним і скасування рішення Волинської обласної ради V скликання від 26.02.2013 № 17/82 "Про надання мисливських угідь у користування" в частині надання в користування ТОВ "Ішів" мисливських угідь Ішівського, Стенжаричівського та Устилузького лісництв на території відділу прикордонної служби "Пархоменкове" та "Коритниця" Львівського прикордонного загону в смузі місцевості, розташованої у межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень Державної прикордонної служби України, загальною площею 465 га, а також про визнання недійсним договору, укладеного 12.04.2013 між Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства і ТОВ "Ішів".

Підставою для визнання незаконним і скасування підпункту 1.8 пункту 1 рішення Волинської обласної ради VI скликання від 26.02.2013 № 17/82 "Про надання мисливських угідь у користування" загальною площею 465 га стало перевищення Волинською обласною радою своїх повноважень, зокрема стосовно передачі в оренду земельної ділянки, розташованої в межах прикордонної смуги та належної до земель оборони.

Згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 у справі №910/23066/17, у частині визнання незаконним і скасування підпункту 1.8 пункту 1 рішення Волинської обласної ради VI скликання від 26.02.2013 №1 7/82 "Про надання мисливських угідь у користування" загальною площею 465 га залишено без змін, а в частині визнання недійсним договору направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги заступника військового прокурора Західного регіону України, заявлені в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства і ТОВ "Ішів" про визнання недійсним договору від 12.04.2013 у частині стосовно мисливських угідь Ішівського, Стенжаричівського та Устилузького лісництв на території відділів прикордонної служби "Пархоменкове" та "Коритниця" Львівського прикордонного загону в смузі місцевості, розташованої у межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень Державної прикордонної служби України загальною площею 465 га та про застосування наслідків недійсності правочину. Такі вимоги згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 02.12.2019, з яким погодився Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 25.02.2020, були задоволені.

ТОВ "Ішів" оскаржило судові рішення у справі до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просило їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю.

Як уже зазначалося, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Ішів" акцентувало, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 918/144/15. Водночас скаржник наголосив на необхідності відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Отже, скаржник аргументує подання касаційної скарги положеннями пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020).

За змістом частини 1 статті 300 зазначеного Кодексу (у відповідній редакції), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у відповідній редакції) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи. Зокрема, колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє необґрунтоване твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 висновку щодо застосування наслідків недійсності правочину, оскільки, по-перше, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (а саме часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи; а по-друге, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини справи, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Предметом позову у справі № 905/1227/17, в якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 27.11.2018 (на яку скаржник послався у касаційній скарзі у справі № 903/531/19, що розглядається), були вимоги керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області, заявлені в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Технотрон" про визнання недійсним на майбутнє договору оренди, укладеного між відповідачами, предметом якого є нежитлові вбудовані приміщення на другому поверсі будівлі учбових майстерень для розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит, загальною площею 22,14 м2, за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Воїнів-визволителів (Приморська), буд. 1, що перебуває на балансі Маріупольського професійного ліцею; а також про зобов`язання ТОВ "Фірма Технотрон" упродовж 14 днів із моменту набрання рішенням суду законної сили звільнити і повернути балансоутримувачеві Маріупольському професійному ліцею за актом приймання-передачі передані в оренду згідно з договором спірні нежитлові приміщення. Як на підставу позову прокурор послався на положення частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна"; незаконність передачі в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов`язана із навчально-виховним процесом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (пункти 82, 83) викладено висновок щодо застосування норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним; згідно з частиною 4 статті 61 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди спірних приміщень) майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень. Проте надання в оренду таких приміщень, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Ухвалюючи зазначену постанову, Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення у майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним, у зв`язку з чим не можна брати до уваги наведені у касаційній скарзі посилання скаржника на необхідність урахування висновків, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду України.

Водночас у пункті 73 постанови від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила про безпідставність задоволення судом апеляційної інстанції (постанова апеляційного господарського суду від 25.10.2017) позовної вимоги про зобов`язання звільнити та повернути балансоутримувачу за актом приймання-передачі передані в оренду згідно з договором від 31.05.2011 спірні нежитлові приміщення, оскільки 16.08.2017 сторони підписали акт приймання-передачі про повернення з оренди нежитлових приміщень Маріупольському професійному ліцею. За таких обставин, як наголосила Велика Палата Верховного Суду, вимога позивача про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Технотрон" протягом 14 днів із моменту набрання рішенням суду законної сили звільнити та повернути балансоутримувачу за актом приймання-передачі передані в оренду згідно з договором від 31.05.2011 спірні нежитлові приміщення не може бути задоволена.

Натомість спір у справі № 903/531/19, в якій ТОВ "Ішів" подало касаційну скаргу, виник у зв`язку із неправомірною передачею Волинською обласною радою ТОВ "Ішів" на підставі підпункту 1.8 пункту 1 рішення від 26.02.2013 № 17/82 (який згідно із судовим рішенням у справі № 910/23066/17 було визнано незаконним і скасовано) мисливських угідь площею 465 га для ведення мисливського господарства, розташованих у межах прикордонної смуги та належних до земель оборони, за наслідком якої (передачі) було укладено оспорюваний у відповідній частині договір від 12.04.2013. Задовольняючи позов у справі № 903/531/19, що розглядається, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що договір від 12.04.2013 в оспорюваній частині укладено із порушенням вимог законодавства, а саме положень статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", тому цей договір у відповідній частині належить визнати недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Водночас суд зазначив про ненадання судові доказів про повернення власникові за відповідною вимогою мисливських угідь спірною площею.

Аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 903/531/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки підстави позовів у зазначеній справі та у справі № 903/531/19, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх матеріально-правове регулювання є різними, що виключає подібність правовідносин у таких справах. Так, зокрема, висновки у цих справах щодо наявності/відсутності правових підстав для визнання договору недійсним і застосування наслідків його недійсності зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, відмінної фактично-доказової бази, залежно від чого суди і застосували норми матеріального і процесуального права та ухвалили відповідні судові рішення.

Водночас необґрунтованими є наведені у касаційній скарзі твердження ТОВ "Ішів" про те, що суд першої інстанції мав би закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору з огляду на наявність рішення Господарського суду Волинської області від 15.10.2019 у справі № 903/611/19, оскільки, як установили суди попередніх інстанцій у справі № 903/531/19, що розглядається, на час вирішення спору у ній доказів набрання рішенням суду законної сили у справі № 903/611/19 надано не було; рішення Господарського суду Волинської області від 15.10.2019 у справі № 903/611/19 було оскаржено в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Окрім цього, суд касаційної інстанції відхиляє посилання, наведені у поясненнях, скаржника, наданих суду касаційної інстанції, на постанову Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 903/611/19, оскільки предметом касаційного перегляду у зазначеній справі була ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 про зупинення апеляційного провадження у справі № 903/611/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 903/531/19; цю ухвалу згідно із зазначеною постановою Верховного Суду було скасовано, а справу № 903/611/19 передано на розгляд до суду апеляційної інстанції у зв`язку із порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме пункту 5 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду; висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржених судових рішеннях у справі № 903/531/19, не суперечать висновкам, наведеним у зазначеній постанові Верховного Суду України.

Отже, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 903/531/19 за касаційною скаргою ТОВ "Ішів" у частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у відповідній редакції).

Поза тим, зважаючи на викладене та беручи до уваги наведені мотиви, колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про необхідність відступу від правової позиції щодо застосування положень статті 215 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, оскільки, як уже зазначалося, правовідносини у цій справі та у справі № 903/531/19 не є подібними.

Отже, інша наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020), також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає необхідність скасування оскаржуваних судових рішень у справі з цієї підстави.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу також дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 903/531/19 за касаційною скаргою ТОВ "Ішів" у частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Закрити касаційне провадження у справі № 903/531/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ішів" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ішів" в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 і рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2019 у справі № 903/531/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак