Рішення

від 30.06.2020 по справі 320/7200/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року справа №320/7200/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-147095-52 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 26519,26 грн. та вимогу Броварського управління Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2019 №Ф-147095-52 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 18276,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 11.10.2005 по 11.12.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на загальній системі оподаткування. Однак з 2010 року фактично підприємницьку діяльність не здійснювала, доходу від такої діяльності не отримувала. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснювала діяльності як фізична особа-підприємець і не отримувала доходу від такої діяльності, натомість працювала за трудовим договором, та є найманим працівником.

Позивач зазначає, що контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялася тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного внеску за цей час значно зростала, що свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Вважає, що бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невнесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску, ставить у надзвичайно скрутне становище, зважаючи на перебування у декретній відпустці та наявності осіб, які перебувають у позивача на утриманні.

Відповідач позов не визнав, подав до Київського окружного адміністративного суду відзив (а.с. 57-60), у якому зазначив, що згідно даних ІТС "Податковий блок" позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 11.10.2005 по 11.12.2019 та перебувала на загальній системі оподаткування.

Відповідач вказує, що починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704,00 грн. за місяць, у 2018 році - не менше 819,06 грн., у 2019 році - не менше 918,06 грн. Отже, незважаючи на те, що позивач не отримувала дохід у звітному році або місяці вона як фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати ЄСВ незалежно від здійснення підприємницької діяльності.

При цьому, відповідач вказує, що з 01.01.2018 впроваджено автоматичні щоквартальні нарахування єдиного внеску, тобто ФОП зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідач зазначає, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичної особи-підприємця. Сплата ЄСВ у такому випадку не здійснюється подвійно, адже за особу, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець.

Відповідач зазначає, що згідно з даними інтегрованої картки платника податків позивача по єдиному внеску автоматично здійснені нарахування:

за 2017 рік - 704,00 грн.*12=8448,00 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 8448,00 грн.;

за І квартал 2018 - 819,06 грн.*3=2457,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 10905,18 грн.;

за ІІ квартал 2018 - 819,06 грн.*3=2457,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 13362,36 грн.;

за ІІІ квартал 2018 - 819,06 грн.*3=2457,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 15819,54 грн.;

за ІV квартал 2018 - 819,06 грн.*3=2457,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 18276,72 грн.;

за І квартал 2019 - 918,06 грн.*3=2754,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 21030,90 грн.;

за ІІ квартал 2019 - 918,06 грн.*3=2754,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 23785,08 грн.;

за ІІІ квартал 2019 - 918,06 грн.*3=2754,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 26519,26 грн.

На підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника, у зв`язку з наявністю в ІКП позивача станом на 31.01.2019 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 18276,72 грн. сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2019 №Ф-147095-52; станом на 30.09.2019 заборгованість зі сплати ЄСВ зросла, тому сформовано нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-147095-52 на суму 26519,26 грн.

Відповідач посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, відповідно до якої обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_6, виданим 11.05.2018, орган видачі - 3213 (а.с.16).

Місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 3213-1627569-2018, виданий Броварським районним відділом Управління ДМС України в Київській області 17.05.2018 (а.с. 17).

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1, про що свідчить свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 (а.с. 19).

Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області 16.07.2014 було здійснено державу реєстрацію зміни імені ОСОБА_1 . Прізвище, власне ім`я, по батькові після державної реєстрації зміни імені: ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_3 (а.с. 20).

Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області 03.11.2017 було здійснено державу реєстрацію зміни імені ОСОБА_1 . Прізвище, власне ім`я, по батькові після державної реєстрації зміни імені: ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_4 (а.с. 21).

Сторонами визнається і не заперечується, що з 11.10.2005 по 11.12.2019 позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на загальній системі оподаткування.

Наказом від 17.04.2018 № 17/04-ВК Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСФІ4Ю" прийнято ОСОБА_1 менеджером з розвитку партнерства з 18.04.2018 з посадовим окладом 3723,00 грн. (а.с. 25).

Судом встановлено, що з 18.04.2018 ОСОБА_1 працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю ТАКСФРІ4Ю (ідентифікаційний код 39737769) на посаді менеджера з розвитку партнерства, про що свідчить копія трудової книжки НОМЕР_5 (а.с. 22-24).

Форма працевлаштування позивача у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ТАКСФРІ4Ю" - основна з 18.04.2018 по 26.08.2018, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами з 27.08.2018 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по теперішній час - декретна відпустка, про що свідчить довідка про доходи від 16.12.2019 (а.с.26).

Згідно довідки про доходи позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСФРІ4Ю" була нарахована заробітна плата: за квітень 2018 - 1567,58 грн.; за травень 2018 - 3723,00 грн.; за червень 2018 - 3723,00 грн.; за липень 2018 - 3723,00 грн.; за серпень 2018 - 3723,00 грн.

12.02.2019 Броварським управлінням Головного управління ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-147095-52, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019 складає 18276,72 грн. (а.с.66).

Вимога про сплату боргу 15.04.2019 була надіслана позивачу засобами поштового зв`язку в поштовому відправленні № 0740024640004, про що свідчить копія поштового конверта та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 66-67).

Згідно розрахунку боргу по вимозі від 12.02.2019 № Ф-147098-52:

09.02.2018 нараховано суму єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн.;

19.04.2018 нараховано суму єдиного внеску за І квартал 2018 в сумі 2457,18 грн., недоїмка 8448,00 грн.;

19.07.2018 нараховано суму єдиного внеску за ІІ квартал 2018 в сумі 2457,18 грн. недоїмка 10905,18 грн.;

19.10.2018 нараховано суму єдиного внеску за ІІІ квартал 2018 в сумі 2457,18 грн. недоїмка 13362,36 грн.;

21.01.2019 нараховано суму єдиного внеску за ІV квартал 2018 в сумі 2457,18 грн. недоїмка 15819,54 грн.;

31.01.2019 недоїмка становить 18276,72 грн.

13.11.2019 Головним управлінням ДПС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-147095-52, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 складає 26539,26 грн. (а.с.12).

Вимога про сплату боргу 27.11.2019 була надіслана позивачу засобами поштового зв`язку в поштовому відправленні № 0740026082165 та отримана позивачем 05.12.2019, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 65).

Згідно розрахунку боргу по вимозі від 13.11.2019 № Ф-147098-52:

09.02.2018 нараховано суму єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн.;

19.04.2018 нараховано суму єдиного внеску за І квартал 2018 в сумі 2457,18 грн., недоїмка 8448,00 грн.;

19.07.2018 нараховано суму єдиного внеску за ІІ квартал 2018 в сумі 2457,18 грн. недоїмка 10905,18 грн.;

19.10.2018 нараховано суму єдиного внеску за ІІІ квартал 2018 в сумі 2457,18 грн. недоїмка 13362,36 грн.;

21.01.2019 нараховано суму єдиного внеску за ІV квартал 2018 в сумі 2457,18 грн. недоїмка 15819,54 грн.;

19.04.2019 нараховано суму єдиного внеску за І квартал 2019 в сумі 2754,18 грн. недоїмка 18276,72 грн.;

19.07.2019 нараховано суму єдиного внеску за ІІ квартал 2019 в сумі 2754,18 грн., недоїмка 21030,90 грн.;;

21.10.2019 нараховано суму єдиного внеску за ІІІ квартал 2019 в сумі 2754,18 грн., недоїмка 23784,08 грн.;

31.10.2019 недоїмка становить 26539,26 грн.

Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 60384080 від 23.10.2019 державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області Місійко Валерієм Миколайовичем відкрито виконавче провадження з виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-147095-52, виданої 12.02.2019 Броварським управлінням ГУ ДФС у Київській області, в сумі 18276,72 грн.

Постанова про відкриття виконавчого провадження була відправлена позивачу засобами поштового зв`язку у рекомендованому відправленні № 0740026104304 (а.с. 15).

Згідно інтегрованої картки платника з єдиного внеску ОСОБА_1 за 2018-2019 роки (а.с. 63):

09.02.2018 нараховано суму єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн.;

19.04.2018 нараховано суму єдиного внеску за І квартал 2018 в сумі 2457,18 грн., недоїмка 8448,00 грн.;

19.07.2018 нараховано суму єдиного внеску за ІІ квартал 2018 в сумі 2457,18 грн. недоїмка 10905,18 грн.;

19.10.2018 нараховано суму єдиного внеску за ІІІ квартал 2018 в сумі 2457,18 грн. недоїмка 13362,36 грн.;

21.01.2019 нараховано суму єдиного внеску за ІV квартал 2018 в сумі 2457,18 грн. недоїмка 15819,54 грн.;

19.04.2019 нараховано суму єдиного внеску за І квартал 2019 в сумі 2754,18 грн. недоїмка 18276,72 грн.;

19.07.2019 нараховано суму єдиного внеску за ІІ квартал 2019 в сумі 2754,18 грн., недоїмка 21030,90 грн.;;

21.10.2019 нараховано суму єдиного внеску за ІІІ квартал 2019 в сумі 2754,18 грн., недоїмка 23784,08 грн.;

31.10.2019 недоїмка становить 26539,26 грн.

Не погоджуючись із вимогою Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-147095-52 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 26519,26 грн. та вимогою Броварського управління Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2019 №Ф-147095-52 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 18276,72 грн., позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Предметом спору у цій справі є правомірність визначення позивачеві як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на загальній системі оподаткування, обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відсутності здійснення ним підприємницької діяльності та з огляду на те, що позивач, починаючи з 2018 року, є найманим працівником та його роботодавець сплачує за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний страховий внесок.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ( Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу 7 пункту 1 часини 1 статті 4 платниками єдиного внеску є підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини;

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI , нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Механізм сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини регулюється Порядком нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року № 178 (далі - Порядок № 178).

Особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини визначені підпунктом 2 пункту 1 Порядку № 178.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 178, єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 178, єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації.

Згідно абзацу 2 пункту 3 Порядку № 178, за осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 1 цього Порядку, в тому числі у разі отримання декількох видів грошового забезпечення, допомоги або компенсації одночасно, єдиний внесок визначається у розмірі мінімального страхового внеску за кожну особу, встановленого законом.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем, у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19; від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18; від 03 квітня 2020 року у справі № 140/642/19.

Щодо визначення обов`язку нарахування та сплати позивачем єдиного внеску з 01.01.2017 по 17.04.2018 (час, протягом якого позивачка не здійснювала господарської діяльності, не отримувала доходу та не працювала за трудовим договором) суд виходить із такого:

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що протягом періоду з 01.01.2017 по 18.04.2018 позивачка не перебувала у трудових відносинах.

Отже, з 01.01.2017 по 17.04.2018 позивачка зобов`язана була нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування незалежно від отримання або неотримання нею доходу у розмірі не меншому, ніж мінімальний.

Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що дорівнює 22% бази нарахування.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплатити за звітний 2017 рік до 09.02.2018, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00 грн. х 12 х 22% = 8448,00 грн.).

Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ Про Державний бюджет України на 2018 рік , установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 - 3723,00 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що дорівнює 22% бази нарахування.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, позивач як фізична особа-підприємец, зобов`язана сплатити за звітний період з січень 2018 - квітень 2018 щонайменше 3276,24 грн. (3723,00 грн. х 4 х 22%) = 3276,24 грн.).

Отже, за період з 01.01.2017 по 17.04.2018 позивач повинна була нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 11724,24 грн. (8448,00 грн. + 3276,24 грн.), а тому вимога Броварського управління Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2019 №Ф-147095-52 у цій частині є законною та обґрунтованою.

Стосовно виникнення у позивачки обов`язку нарахування та сплати єдиного внеску з 18.04.2018 по 31.10.2019 (протягом перебування позивачки у трудових відносинах та у відпустці по вагітності та пологам і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) суд виходить із такого.

За встановленими судами обставинами, позивач з 18.04.2018, тобто в період реєстрації фізичною особою-підприємцем, перебуває у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю ТАКСФРІ4Ю (ідентифікаційний код 39737769), їй нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, про що свідчить довідка про доходи від 16.12.2019 (а.с.26); з 27.08.2018 по 31.12.2018 перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а з 01.01.2019 по 16.12.2019 (дата видачі довідки про доходи) позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Тобто судом встановлено, що з 18.04.2018 року по 31.12.2018 року обов`язок щодо нарахування позивачу та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування було покладено на роботодавця з 01.01.2019 по 16.12.2019 - за рахунок державного бюджету, який з огляду на положення абзацу 2 пункту 3 Порядку № 178 визначається у розмірі мінімального страхового внеску за кожну особу, встановленого законом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСФРІ4Ю" було нараховано заробітна плата позивачу у розмірі: за квітень 2018 - 1567,58 грн.; за травень 2018 - 3723,00 грн.; за червень 2018 - 3723,00 грн.; за липень 2018 - 3723,00 грн.; за серпень 2018 - 3723,00 грн., з 27.08.2018 по 31.12.2018 - відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, про що свідчить довідка про доходи від 16.12.2019 (а.с.26).

Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ Про Державний бюджет України на 2018 рік , установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 - 3723,00 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що дорівнює 22% бази нарахування.

Враховуючи обов`язок нарахування внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплатити за звітний період з 18.04.2018 до 31.12.2018 щонайменше 6897,35 грн. ((1567,58х22%)+(3723,00 грн. х 8 х 22%) = 6897,35 грн.).

Отже, вказана вище юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Доказів отримання позивачем у період з 18.04.2018 по 31.10.2019 доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивачка є застрахованою особою, і внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (18.04.2018-31.12.2018), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, а за період 01.01.2019 по 31.10.2019 нарахування та сплата внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснювалося за рахунок державного бюджету України, що виключає обов`язок по сплаті у цей період внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, встановлені у цій справі обставини свідчать, що у період з 18.04.2018 по 31.10.2019, за який контролюючим органом позивачу нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, остання перебувала у трудових відносинах як найманий працівник та за неї роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку та за неї з державного бюджету України сплачується єдиний внесок у розмірі не меншим мінімального, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачкою підприємницької діяльності у спірному періоді, суд вважає, що оскаржувану вимогу відповідачем складено неправомірно, у зв`язку з чим дана вимога підлягає скасуванню.

З огляду на встановлені судом обставини та досліджені докази вимога Броварського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2019 №Ф-147095-52 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 18276,72 грн. - в частині боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 6552,48 грн. (18276,72 - 11724,24 грн.) є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно доводів позивача про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-147095-52 суд виходить із наступного.

Судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2019 №Ф-147095-52 сформована контролюючим органом у зв`язку з наявністю в ІКП позивача станом на 31.01.2019 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 18276,72 грн. за період 2017-2018 роки.

Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-147095-52 сформовано контролюючим органом у зв`язку з наявністю в ІКПП позивача станом на 30.09.2019 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 26519,26 грн. за період 2017, 2018 та І, ІІ, ІІІ квартали 2019 року.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначається Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).

За приписами розділу IV Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера Ю (вимога до юридичної особи) або Ф (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера У (узгоджена вимога).

В третій частині літера У (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Відповідно до пункту 7 розділу VІ Інструкції № 449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:

позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред`явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;

позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред`явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.

Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суму боргу (недоїмки), зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки), що подана до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, орган доходів і зборів подає до відповідного органу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 9 до цієї Інструкції.

Тобто, наступна вимога про сплату боргу (недоїмки), сформована після вимоги від 12.02.2019 №Ф-147095-52, яка пред`явлена до примусового виконання, повинна містити лише суму зростання боргу, а не суму зростання боргу разом з сумою боргу за попередньою вимогою.

У даному випадку має місце факт повторного включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-147095-52 на суму 26519,26 грн. повної суми боргу за вимогою від 12.02.2019 № Ф-147095-52, яка пред`явлена до примусового виконання на суму 18276,72 грн., що не передбачено Інструкцією №449.

Обидві вимоги про сплату боргу (недоїмки) мають статус виконавчих документів та можуть бути пред`явлені до примусового виконання. При чому, до оскаржуваної вимоги фіскальний орган не може вносити зміни щодо суми боргу, що може мати наслідком подвійне стягнення з позивача сум боргу за двома вимогами - виконавчими документами.

При цьому, суд зазначає, що жодною нормою Закону № 2464-VI та Інструкції №449 не передбачено подвійне включення однієї і тієї ж суми боргу до різних вимог про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, нормою прямої дії встановлено заборону на притягнення двічі до одного виду юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, в контексті наведених фактичних обставин, суд вважає, що мало місце повторне притягнення позивача на підставі вимоги від 13.11.2019 №Ф-147095-52 до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а саме нарахування ЄСВ за 2017 рік, І-ІV квартали 2018 року на суму 18276,72 грн., що є неприпустимим.

Враховуючи викладене, суд вважає, що одночасне відображення однієї і тієї ж суми боргу (недоїмки) в різних вимогах контролюючого органу, жодна з яких не вважається відкликаною, може призвести до її подвійного стягнення.

Отже у відповідача не було правових підстав для включення до вимоги від 13.11.2019 №Ф-147095-52 про сплату боргу (недоїмки) суми боргу в розмірі 18276,72 грн., нарахованого ЄСВ за 2017 рік та І-ІV квартали 2018 року, оскільки ЄСВ за цей період нараховано на підставі вимоги від 12.02.2019 №Ф-147095-52, яка на час формування вимоги від 13.11.2019 №Ф-147095-52 перебувала на примусовому виконанні у Броварському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Вказані обставини є підставою для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-147095-52 в частині нарахування позивачу єдиного соціального внеску на суму 18276,72 грн.

Також, судом встановлено, що у позивачки існує заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01.01.2017 по 18.04.2018; а з 18.04.2018 по 16.12.2019 обов`язок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у позивачки відсутній у зв`язку з перебуванням її у трудових відносинах та отриманням державної допомоги при народженні дитини.

Отже, з огляду на те, що за період з 01.01.2019 по 30.09.2019 сума боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачки не зросла, а тому Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-147095-52 є протиправною та підлягає скасуванню повністю.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 77 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії , заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст.30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.12.2019 року між позивачем та Адвокатом Горщар Сергієм Васильовичем укладено Договір № 22/19 про надання правової допомоги від 17.12.2019 (далі - Договір) (а.с. 32-35).

Повноваження адвоката Горщар Сергія Васильовича на надання професійної правничої допомоги підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВЛ № 1123, виданим Радою адвокатів Волинської області 19.04.2019 (а.с. 52); Ордером про надання правничої допомоги серія АА № 1013577 від 18.12.2019 (а.с. 51).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, адвокат зобов`язується надавати клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах.

Протоколом № 1 погодження гонорару від 17.12.2019 гонорар адвоката за договором 22/19 від 17.12.2019 про надання правової допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог ГУ ДПС України у Київській області № Ф-147095-52 від 13.11.2019 року та Ф-147095-52 від 12.02.2019 року з подачею позову до Київського окружного адміністративного суду визначено у розмірі 4000,00 грн. У вартість послуг входить: збір доказів, підготовка позовної заяви, формування та подача позовної заяви, оформленої у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства з усіма додатками до суду; усні консультації клієнту у справі; представництво інтересів клієнта у судових засіданнях (при необхідності) (а.с. 36).

Згідно Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог, всього адвокатом витрачено 16 годин: збір доказів по обставинам справи, які обґрунтовують позовні вимоги - 3 години; проведення аналізу законодавства та визначення правових підстав позову - 4 години; надання усних консультацій клієнту по обставинам справи - 1 година; складання тексту позовної заяви - 4 години; виготовлення копій документів, що додаються до позовної заяви та їх засвідчення - 1 година; оформлення позовної заяви відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України - 1 година; подача оформленої позовної заяви до суду через поштове відділення - 1 година; складання та подача через поштове відділення до ГУ ДПС України про оскарження вимоги - 0,5 години, інформування клієнта про рух справи - 0,5 години (а.с. 48).

Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 11.01.2020 № 1 до Договору про надання правової допомоги № 22/19 від 17.12.2019, вартість послуг за цим Актом складає 4000,00 грн. (а.с. 49).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 22/19.1 від 16.01.2020 - адвокатом Горщар Сергієм Васильовичем прийнято від ОСОБА_1 4000,00 грн. (а.с. 50).

Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Доводи відповідача в обґрунтування заперечень проти розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу мотивовані неспівмірністю складності справи щодо оскарження вимог про сплату боргу на суму 18276,72 грн. та 26519,26 грн. з розміром витрат на правничу допомогу у сумі 4000 грн.

Дослідивши вищевказані документи, а також приймаючи до уваги клопотання відповідача про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Загальна кількість годин, витрачених адвокатом у даній справі, складає 16 годин, вартість однієї години роботи оцінена адвокатом в 250,00 грн. (4000,00 : 16).

При цьому, суд звертає увагу, що справа була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відтак витрачений адвокатом час фактично мав охоплювати дії по складанню позовної заяви та відповіді на відзив відповідача проти позову.

Враховуючи наявність напрацьованого масиву судової практики у даній категорії спорів, наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень, в тому числі наявністю правових висновків Верховного Суду, суд вважає, що загальна кількість годин, витрачених адвокатом у даній справі, 16 годин, є завищеною.

Приймаючи до уваги, що дана справа є справою незначної складності, враховуючи незначний обсяг доказів у справі та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, часткове задоволення позову, суд вважає, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції №0.0.1557193103.1 від 18.12.2019 на суму 768,40 грн. (а.с.2). Витрати позивача, пов`язані з залученням свідків та проведенням судових експертиз відсутні.

Предметом оскарження виступали вимоги контролюючого органу на загальну суму 44795,98 грн. (18276,72+26519,26), розмір задоволених позовних вимог позивача становить 33071,74 грн. (73,83 %). Враховуючи часткове задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 567,31 грн. (768,40 грн. х 73,83 %).

Таким чином, загальна сума судових витрат, які належить відшкодувати позивачу складає 2567,31 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Броварського управління Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2019 №Ф-147095-52 в частині боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 6552,48 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-147095-52 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 26519,26 грн.

4. В іншій частині вимог у позові відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати на суму 2567,31 грн. (дві тисячі п`ятсот шістдесят сім грн. 31 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст судового рішення складено 30.06.2020.

Суддя Кушнова А.О.