Постанова

від 08.07.2020 по справі 120/4123/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4123/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

08 липня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року (м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Оратівська районна державна адміністрація, Сабарівська сільська рада Оратівського району Вінницької області про визнання протиправними відмов та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Оратівська районна державна адміністрація, Сабарівська сільська рада Оратівського району Вінницької області про визнання протиправними відмов та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладені у листах від 16.07.2019 № У-150/0-1192/6-19 та від 24.07.2019 № У-163/0-1224/6-19, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 382,20 грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Так, відповідач посилається на те, що організація розподілу земель, що залишилася у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані. Відтак, заявлені позовні вимоги не відносяться до повноважень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 26.05.2017 у справі №141/409/17 за ОСОБА_1 визнано право на земельну частку (пай) площею 2,93 га, розташовану на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області за межами населеного пункту, згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ВН №0099105 від 17.06.1997 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва позивач неодноразово зверталася до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, Сабарівської сільської ради та Оратівської РДА.

До ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області позивач зверталася, починаючи з серпня 2017 року. Листами ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.07.2019 № У-150/0-1192/6-19 та від 24.07.2019 № У-163/0-1224/6-19 позивача повідомлено, що відповідно до закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" рішення щодо виділення земельних часток (паїв) приймають сільські, селищні, міські ради у межах населених пунктів. Зазначено, що порушене позивачем питання не відноситься до повноважень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а відноситься до повноважень сільської ради.

На заяву позивача від 12.07.2019 до Сабарівської сільської ради про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 26.05.2017 по справі №141/409/17, останню листом від 01.08.2019 № 151 було повідомлено, що надання їй дозволу на розробку технічної документації неможливо, оскільки землі комунальної власності, з яких можна було б виділити земельну ділянку на території сільської ради відсутні. Щодо земель запасу та резервного фонду, позивачу необхідно звернутись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

У відповідь на звернення позивача до Оратівської РДА від 21.08.2019 листом від 13.09.2019 № 2105/06-02-04 було повідомлено, що порушене питання не належить до компетенції Оратівської РДА. Листом Оратівської РДА від 21.10.0329 № 386/11-01/21 позивача повідомлено, що у списку громадян-власників сертифікатів на території Сабарівської сільської ради на отримання державних актів на право власності на земельні паї, який є додатком до розпорядження голови Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області від 19.04.2004 №131 "Про затвердження технічної документації по розподілу земель колективної власності на земельні частки (паї) та складанню державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів с. Сабарівка на території Сабарівської сільської ради", гр. ОСОБА_2 немає.

Вважаючи протиправними відмови ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, викладені у листах від 16.07.2019 № У-150/0-1192/6-19 та від 24.07.2019 № У-163/0-1224/6-19, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка ОСОБА_2 не може бути виділена з земель колективної власності, оскільки не була запроектована і на сьогоднішній день відсутня. При цьому, Сабарівська сільська рада не може виділити земельну ділянку ОСОБА_1 також у зв`язку з тим, що землі комунальної власності такою площею відсутні у розпорядженні сільської ради. Окрім того, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

За приписами статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Відповідно до положень ст. 2 вказаного закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

свідоцтво про право на спадщину;

посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Отже, зазначений закон є спеціальним щодо проведення процедури виділення земель за сертифікатами на землю.

Пунктом 17 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Таким чином, зазначеною правовою нормою встановлено відсутність будь-яких строків для звернення із сертифікатом для виділення земельної ділянки в натурі.

Статтею 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Згідно зі статтею 13 "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" у разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності, така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).

Як свідчать матеріали справи, рішенням Оратівського районного суду від 26.05.2017 за ОСОБА_1 визнано право на земельну частку (пай) на території Сабарівської сільської ради в порядку спадкування після матері ОСОБА_2 . В свою чергу, ОСОБА_2 набула право на земельну частку пай згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), однак земельна ділянка не була виділена в натурі (на місцевості).

Колегія суддів зазначає, що земельна ділянка ОСОБА_2 , спадщину після якої прийняла позивач, відсутня серед земельних ділянок колективної власності.

Даний факт підтверджується відповіддю ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області С-719/0-1637/6-19 від 17.10.2019, згідно якої, на підставі технічної документації по передачі земельних часток (паїв) з виготовленням державних актів на право власності на земельні ділянки власникам сертифікатів СГП "Долина" на території Сабарівської сільської ради Оратівського району, яка була виготовлена ДП "Поділлягеодезкартографія" в 2004 році, здійснювався розподіл земельних ділянок взамін сертифікатів на земельну частку (пай). Зазначена технічна документація затверджена розпорядженням голови Оратівської районної державної адміністрації від 10.06.2003 № 182 "Про затвердження технічної документації по розподілу земель колективної власності на земельні частки (паї) та складання державних актів на право власності на землю власників сертифікатів с. Сабарівка на території Сабарівської сільської ради". Згідно з додатком до розпорядження голови Оратівської районної державної адміністрації від 10.06.2003 № 182 в списку громадян с. Сабарівка для видачі державних актів на право власності на землю взамін сертифікатів із земель СГП "Долина" гр. ОСОБА_2 не рахується, земельна ділянка не була запроектована, державний акт не видавався і земельна ділянка в натурі (на місцевості) не виділялася.

Ідентична інформація міститься у відповіді Оратівської РДА № 2791/06-02-04 від 28.11.2019 року, а також у відповіді архівного відділу Оратівської РДА № 386/11-01-21 від 21.10.2019.

Відтак, судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що земельна ділянка ОСОБА_2 не може бути виділена з земель колективної власності, оскільки не була запроектована і на сьогоднішній день відсутня.

Сабарівська сільська рада не може виділити земельну ділянку ОСОБА_1 також у зв`язку з тим, що землі комунальної власності такою площею відсутні у розпорядженні сільської ради.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06 вересня 2012 року № 5245-VI внесено зміни до ЗК України, які набрали чинності з 01 січня 2013 року, цим Законом змінено суб`єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до Держземагентства України, а згодом - до Держгеокадастру України.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Тобто законодавцем змінено компетенцію органів щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення та передано такі функції Держгеокадастру України замість державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

З огляду на викладене належним суб`єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, є ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) згідно з абзацом першим пункту 17 розділу X "Перехідні положення" ЗК України вважається правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, - таке право повинно бути реалізовано відповідним державним органом.

Право особи на власність не може ставитися в залежність від визначення законодавчого органу, який повинен забезпечити реалізацію цього права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки земельна ділянка не була включена до земель колективної власності, тому ії виділення можливе лише з земель державної власності за межами населеного пункту (земель запасу, резерву).

Вказаний порядок визначений у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року, відповідно до якої, у разі якщо особа не отримала земельну частку (пай) з земель колективної власності через відсутність необхідної для цього землі, остання, відповідно до п. 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі в колективну власність.

Вищезазначені висновки відповідають позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі № 323/323/17 від 20 червня 2018 року.

Як зазначалося вище, неодноразові звернення позивача до органів влади та органів місцевого самоврядування щодо виділення їй земельної ділянки на підставі сертифіката на право на земельну частку залишені без задоволення.

При цьому суд звертає увагу, що у частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися "відмовою у наданні дозволу" у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Для порівняння, у частині 9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.

У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов`язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус ГУ Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 803/1237/17.

Судом встановлено, що у реєстраційній картці звернення на урядову "гарячу лінію" від 08.07.2019 року заявниця зверталась з проханням виконати рішення Оратівського районного суду № 141/409/17 від 26.05.2017 р. "Про визначення права на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом" та надати земельну ділянку.

08.07.2019 року позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з заявою про надання земельної ділянки через урядову "гарячу лінію".

Згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № У-150/0-1192/6-19 від 16.07.2019 р., останній зрозумів суть заяви позивача, однак надав невмотивовану відмову.

Отже, посилання апелянта на те, що позивач не зверталась з клопотанням до відповідача є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Апеляційний суд вважає, що листи відповідача від 16.07.2019 № У-150/0-1192/6-19 та від 24.07.2019 № У-163/0-1224/6-19 у відповідь на клопотання позивача про надання на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за змістом та формою не можуть вважатися рішенням у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправними відмов Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, які викладені у листах від 16.07.2019 № У-150/0-1192/6-19 та від 24.07.2019 № У-163/0-1224/6-19, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва підлягає задоволенню.

Також судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимоги позивача про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не повинен втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб`єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

А відтак, належним способом захисту позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 09 липня 2020 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.