Постанова

від 30.06.2020 по справі 910/11576/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2020 р. Справа№ 910/11576/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Калатай Н.Ф.

Алданової С.О.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 30.06.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Троянівське"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.12.2019

у справі №910/11576/19 (суддя - Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астрея Ойл"

до Приватного акціонерного товариства "Троянівське"

про стягнення заборгованості у розмірі 451 072, 13 грн

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Астрея Ойл" (надалі - позивач, ТОВ "Астрея Ойл") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до Приватного акціонерного товариства "Троянівське" (надалі - відповідач, ПрАТ "Троянівське") про стягнення заборгованості за поставку нафтопродуктів у загальному розмірі 451 072, 13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежно виконані умови договору купівлі-продажу №02 від 15.08.2018, а саме щодо своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 395 483, 55 грн, у зв`язку із чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення також інфляційні витрати у розмірі 40 967, 50 грн та 3% річних у розмірі 14 621, 08 грн.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що існування заборгованості позивач підтверджує лише актом звіряння взаємних рахунків між підприємствами від 27.11.2018, проте відповідно до вимог чинного законодавства такий акт не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тому сам по собі акт звірки розрахунків без підтвердження первинними документами не є належним доказом факту наявної заборгованості. Крім того, відповідно до умов п. 5.2 договору умова щодо виконання грошового зобов`язання є за змістом правом покупця на оплату протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару, а не зобов`язанням щодо оплати у визначений строк, а в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем та отримання відповідачем претензії разом з актом. Таким чином, враховуючи, що умовами договору не встановлено строк оплати, то відповідач зобов`язаний виконати таке грошове зобов`язання в семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. Оскільки така вимога позивачем не пред`явлена, строк виконання зобов`язання щодо сплати відповідачем коштів за поставлений товар за видатковими накладними 8 та 9 від 24.09.2018 не настав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/11576/19 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 395 483, 15 грн, інфляційні втрати у сумі 40 967, 50 грн, 3% річних в сумі 14 621, 08 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 766, 08 грн.

Місцевий господарський суд дійшов такого висновку, оскільки встановив, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено дій з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму. Наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату. Згідно з виписки з банківського рахунку позивача, 28.12.2018 відповідач перерахував на рахунок позивача 50 000, 00 грн, а 01.03.2019 - 100 000, 00 грн. Таким чином сума залишку заборгованості складає 395 483, 15 грн. Отже, відповідач не виконав належним чином умови договору в частині повної оплати вартості поставленого товару, в порядку та на умовах передбачених п. 5.2 договору та видаткових накладних №8 та №9 від 24.09.2018, не сплативши остаточну (повну) грошову суму коштів 395 483, 15 грн. Доказів оплати відповідачем вказаної суми боргу суду не надано.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/11576/19 та відмовити у задоволенні позову. Вирішити питання про розподіл судових витрат у відповідності до норм чинного законодавства.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції в межах процесуального строку, встановленого відповідачу для надання заперечень на відповідь на відзив, передбачених ч. 2 ст. 251 ГПК України, у зв`язку з чим останнього позбавлено скористатись правом подати заперечення на відповідь на відзив, що у свою чергу вплинуло на змагальність сторін. Відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено оплату поставленого товару за видатковими накладними №8 від 24.09.2018 та №9 від 24.09.2018 у розмірі 502 054, 00 грн та визнається заборгованість за поставлений товар здійснений за видатковою накладною №8 від 24.09.2018 у розмірі 54 532, 82 грн.

При цьому, скаржник звертає увагу суду, що не підтверджує визначений у акті стан заборгованості та рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства та заперечує факт підписання зі своєї сторони даного акту, оскільки ставить під сумнів його дійсність у зв`язку з тим, що автентичність відтиску печатки суттєво відрізняється від відтиску печатки відповідача. Належними та допустимими доказами поставки та отримання товару є первинні бухгалтерські документи. За відсутності в матеріалах справи належних доказів, пред`явлення позивачем вимоги щодо виконання відповідачем грошового зобов`язання є недоведеним, а отже немає підстав вважати відповідача прострочившим боржником у грошовому зобов`язанні. З урахуванням того, що стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є похідними вимогами від стягнення основної заборгованості, такі вимоги є передчасними.

Окрім того, у прохальній частині апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого для подання апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2020 апеляційну скаргу ПрАТ "Троянівське" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 поновлено ПрАТ "Троянівське" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/11576/19, відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 03.03.2020.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/11576/19 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити скаргу ПрАТ "Троянівське" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/11576/19 без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Також позивачем у мотивувальній частині відзиву викладено клопотання про відновлення процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу з обґрунтуванням причин такого пропуску.

Судом апеляційної інстанції визнано обґрунтованими причини пропуску ТОВ "Астрея Ойл" для подання відзиву на апеляційну скаргу, вирішено переглядати спір за наявними у справі №910/11576/19 матеріалами та поданим позивачем відзивом на апеляційну скаргу ПрАТ "Троянівське".

Отже, позивач у своєму відзиві зазначив наступне:

- посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не дотримався принципу рівноправності сторін, прийнявши до розгляду відповідь на відзив та не надавши часу для надання заперечення на відповідь на відзив не спростовує висновків суду, оскільки скаржник не вказує, яким чином такі дії суду могли призвести до постановлення неправильного по суті рішення, які додаткові докази він міг подати, але не подав. До апеляційної скарги не подано ні нових доказів по справі, ні клопотання про їх витребування, не вказано обставин, які не досліджені місцевим господарським судом;

- позивач звертає увагу на те, що до позовної заяви надано складений позивачем акт звіряння розрахунків із зазначенням первинних бухгалтерських документів станом на 15.02.2019, а до заяви про зменшення позовних вимог - акт звіряння розрахунків станом на 11.11.2019 також із зазначенням первинних документів щодо отримання товару та розрахунків до нього, проти яких відповідачем взагалі не висунуто жодних заперечень;

- повноваження головного бухгалтера підписувати акти звіряння розрахунків, якими засвідчується наявність заборгованості та її обсяг, підтверджено висновком Верховного Суду у постанові по справі №910/1389/18 від 05.03.2019. Так, Верховний Суд зазначив, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Також позивачем в прохальній частині відзиву на апеляційну скару викладено клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

02.03.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про подання додаткових доказів по справі, у якому останній просить суд визнати причини неподання додаткових доказів поважними, долучити до матеріалів справи копію відповіді на претензію та копію акту звіряння розрахунків станом на 18.03.2019.

Щодо клопотання позивача про подання додаткових доказів по справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 3 статті 269 ГПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Правила подання доказів визначено ст. 80 ГПК України, згідно з ч. 2 якої позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати суду докази разом з поданням позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з позовом долучені документи як докази до позовних вимог. Слід зазначити, що при розгляді спору в суді першої інстанції позивачем також подавались: заява про зменшення позовних вимог, відповідь на відзив, до яких долучалися додаткові документи.

Водночас, заявляючи клопотання в суді апеляційної інстанції про дослідження нового доказу та долучення його до матеріалів справи, позивач не обґрунтував неможливості їх подання у визначений законом строк в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вирішив відмовити у задоволенні клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи.

У зв`язку з перебуванням судді Мартюк А.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Калатай Н.Ф., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 справу №910/11576/19 за апеляційною скаргою ПрАТ "Троянівське" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 прийнято до провадження у визначеному вище складі колегії суддів та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.04.2020.

З метою недопущення розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, для убезпечення від ризику життя та здоров`я людей, зокрема представників учасників справи та працівників суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2020 повідомлено учасників апеляційного провадження про зняття з розгляду справи №910/11576/19, призначеної на 07.04.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2020 справу №910/11576/19 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.05.2020.

21.05.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло заперечення проти задоволення клопотання позивача про подання додаткових доказів та відзиву на апеляційну скаргу, оскільки вважає, що зазначені документи подані із пропущенням встановленого законом та судом процесуального строку.

26.05.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю міжобласних пасажирських перевезень загального користування.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 клопотання ТОВ "Астрея Ойл" про відкладення розгляду справи задоволено. Розгляд справи №910/11576/19 за апеляційною скаргою ПрАТ "Троянівське" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 відкладено на 30.06.2020.

У судове засідання 30.06.2020 з`явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору.

Так, у судовому засіданні 30.06.2020 представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 30.06.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 15.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Астрея Ойл" та Приватним акціонерним товариством "Троянівське" укладено договір купівлі-продажу №02 (надалі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, що вказаний в цьому договорі, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1 Договору).

Найменування товару: Нафтопродукт (п. 1.2 Договору).

Документи (товарно-транспортна накладна, податкова накладна, видаткова накладна, сертифікат відповідності, паспорт якості) на товар, які продавець повинен передати покупцю додаються до даного договору, і є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. п. 2.2., 3.1 Договору, загальна кількість товару вказується в бухгалтерських накладних, товарно-транспортній накладній. Асортимент товару, що постачається, визначається покупцем, та вказується у заявці, яку покупець надає (надсилає) продавцю не пізніше ніж за два дні до дати постачання.

За умовами п. п. 5.1., 5.2 Договору ціна на товар визначається в рахунку, наданому покупцю постачальником. Продавець має право відвантажити товар без попередньої оплати, а покупець має право оплатити протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару.

Розділом 6 Договору сторонами погоджено умови поставки. Поставка здійснюється відповідно до заявки покупця. Перехід права власності на товар відбувається в момент отримання товару покупцем шляхом підписання товарно-транспортної накладної, або видаткової накладної, або акту прийому-передачі. Приймання товару здійснюється покупцем при поставці товару на умовах СРТ - в місті вивантаження товару, вказаному в заявці.

Відповідно до п. 8.1 Договору покупець має право виставити претензію по якості товару на протязі 2 календарних днів з дати поставки товару.

Претензії покупця мають ґрунтуватися на акті експертизи незалежного експерта Торгово-Промислової Палати України (п. 8.2 Договору).

Пунктами 14.1 та 14.2 Договору визначено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом року, але у будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. За згодою сторін, строк дії цього договору подовжується на кожен наступний рік, якщо жодною з сторін не надано письмового повідомлення про бажання його припинити.

В рамках вказаного договору позивач з 05.09.2018 по 24.09.2018 відвантажив відповідачу нафтопродукти на загальну суму 1 357 537, 55 грн, зокрема, відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №8 від 24.09.2018 та видаткової накладної №8 від 24.09.2018 позивачем відвантажено відповідачу 9180 л. дизельного палива Євро на загальну суму 254 139, 12 грн з ПДВ., а відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №9 від 24.09.2018 та видаткової накладної №9 від 24.09.2018 позивачем відвантажено відповідачу 10925 л. дизельного палива Євро на загальну суму 302 447, 70 грн. з ПДВ.

Наявність заборгованості станом на 27.11.2018 у розмірі 545 483, 55 грн. підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, підписаним уповноваженими особами сторін та скріпленим печатками підприємств.

Також позивач зазначає, що 28.12.2018 відповідач перерахував на його рахунок 50 000, 00 грн, а 01.03.2019 - 100 000, 00 грн.

Таким чином сума залишку заборгованості складає 395 483, 55 грн.

Матеріали справи містять претензію позивача №23 від 15.02.2019 про сплату непогашеної заборгованості у розмірі 495 483, 15 грн.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилається на те, що відповідачем у повному обсязі не виконано свої зобов`язання, у зв`язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за поставку нафтопродуктів.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами уцій справі мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладення ТОВ "Астрея Ойл" та ПрАТ "Троянівське" договору купівлі-продажу №02 від 15.08.2018 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

Статтею 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 266 ГК України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦКУкраїни).

У відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто, за приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач з 05.09.2018 по 24.09.2018 відвантажив відповідачу нафтопродукти на загальну суму 1 357 537, 55 грн, зокрема, відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №8 від 24.09.2018 та видаткової накладної №8 від 24.09.2018 позивачем відвантажено відповідачу 9180 л. дизельного палива Євро на загальну суму 254 139, 12 грн з ПДВ., а відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №9 від 24.09.2018 та видаткової накладної №9 від 24.09.2018 позивачем відвантажено відповідачу 10925 л. дизельного палива Євро на загальну суму 302 447, 70 грн. з ПДВ.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Наявність заборгованості станом на 27.11.2018 у розмірі 545 483, 15 грн підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, підписаним уповноваженими особами сторін та скріпленим печатками підприємств.

Так, матеріалами справи підтверджується, що сторонами було складено, підписано та скріплено печатками обох підприємств акт звіряння взаєморозрахунків за період 01.09.2018-27.11.2018, в якому зазначена початкова сума заборгованості відповідача, відображені факти поставки товару, часткові погашення боргу відповідачем, а також зафіксовано остаточну суму боргу відповідача перед позивачем за спірним договором у розмірі 545 483, 15 грн.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції Закону України № 1724-VIII від 03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій з метою спростування факту існування у останнього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

У зв`язку з викладеним, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.

Згідно з виписки з банківського рахунку позивача, 28.12.2018 відповідач перерахував на рахунок позивача 50 000, 00 грн, а 01.03.2019 - 100 000, 00 грн. Таким чином сума залишку заборгованості складає 395 483, 15 грн.

Отже, відповідач не виконав належним чином умови договору в частині повної оплати вартості поставленого товару, в порядку та на умовах передбачених п. 5.2 Договору та видаткових накладних №8 та №9 від 24.09.2018, не сплативши остаточну (повну) грошову суму коштів 395 483, 15 грн. Доказів оплати відповідачем вказаної суми 395 483, 15 грн боргу, у т.ч. у визначені строки, суду не надано.

Враховуючи те, що сума основної заборгованості за поставлений товар за Договором №02 у розмірі 395 483, 15 грн підтверджується належними доказами, зокрема видатковими накладними, актами звірки розрахунків, відповідачем існування заборгованості у стягуваному розмірі належними та допустимими доказами не спростованою, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, що позовні вимоги в частині стягнення 395 483, 15 грн основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 552 ЦК України визначено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Законодавчо кредитор має право вимагати від боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повернення не тільки основного боргу, а й сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, які є фактично платою за користування боржником грошовими коштами кредитора за весь період прострочки виконання грошового зобов`язання, а також 3% річних.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок вказаних нарахувань відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати коштів за отриманий товар порушило право позивача на отримання прибутку за поставлений товар.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/11576/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПрАТ "Троянівське" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ПрАТ "Троянівське").

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Троянівське" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/11576/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/11576/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Приватним акціонерним товариством "Троянівське".

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 у справі №910/11576/19.

5. Матеріали справи №910/11576/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 10.07.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Н.Ф. Калатай

С.О. Алданова