Рішення

від 01.07.2020 по справі 918/698/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/698/19

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський райсількомунгосп"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Бештинарський Олександр Васильович

про визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства

Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третіх осіб: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства ТДВ "Рівненський райсількомунгосп" від 12.09.2018 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено Договір дарування від 12.09.2018 р., за яким Дарувальник (позивач) безоплатно передає належну йому 29,4159% частки статутного капіталу ТДВ "Рівненський райсількомунгосп" Обдарованому (відповідачу). Позивач стверджує, що договір підписаний нею власноручно. Разом з тим, також існує Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТДВ "Рівненський райсількомунгосп" від 12.09.2018 р. Однак позивач наголошує, що згаданий акт не підписувала, а відтак відсутній вольовий критерій на його укладення, який виражав би бажання позивача досягти певної мети та набути для себе прав та обов`язків за цим актом. Тому, покликаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України, враховуючи відсутність волевиявлення щодо підписання згаданого акту приймання-передачі від 12.09.2018 р. зі сторони позивача, просить визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТДВ "Рівненський райсількомунгосп".

Ухвалою від 01.10.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 18.10.2019 р.

Ухвалою від 18.10.2019 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський райсількомунгосп" (35322, Рівненська область, Рівненський район, село Кустин, вул.Шевченка, буд.19, код ЄДРПОУ 02140320).

07.11.2019 р. від відповідача надійшов відзив на позов та докази його надіслання іншим учасникам у справі. Згідно відзиву ОСОБА_2 не погоджується із позовними вимогами та заперечує проти позову. Серед іншого вказує, що відповідно до пп. "ґ" п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подається, зокрема, акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства. Справжність підписів на документі, зазначеному в підпункті "г" цієї частини, засвідчується нотаріально. Отже, передача частки за актом приймання-передачі та надання для реєстрації акту є самостійною підставою для зміни відомостей про розмір статутного капіталу, розмір часток чи складу часників. Відповідно до п.1-3 Глави 11 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства Юстиції України 22.02.2012р. № 296/5, кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах. Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії. Оскільки нотаріально засвідченим підписом позивача на Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп" від 12.09.2018 року підтверджено факт передачі частки позивачем для ОСОБА_2 , тому позовні вимоги до задоволення не підлягають. Відтак, відповідач просить у позові відмовити.

Ухвалою від 13.11.2019 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Бештинарського Олександра Васильовича (місцезнаходження: 33028, м.Рівне, вул.Соборна, 1087 к.6).

Під час розгляду даної справи господарським судом від третіх осіб не було надано письмових пояснень по суті спору.

06 грудня 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій підтримує позицію, що викладена в позовній заяві (арк.с. 110).

Ухвалою від 20.12.2019 р. було призначено по справі №918/698/19 судову почеркознавчу експертизу. На вирішення експерта було поставлено наступне питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 у розділі "Підписи сторін" в Акті від 12 вересня 2018 року приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський райсількомунгосп" , укладеному між громадянкою України ОСОБА_4 та громадянином України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , чи іншою особою?

Доручено проведення експертизи Рівненському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (33003, м.Рівне, вул. Гагаріна, 39).

Провадження у справі №918/698/19 було зупинено на час проведення експертизи Рівненським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України.

19 лютого 2020 року від експертної установи надійшов висновок експерта від 20.01.2020 р. №1.1-18/20.

Тому ухвалою від 21.02.2020 р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 11.03.2020 р. закрито підготовче провадження у справі та спір призначено до розгляду по суті на 08.04.2020 р.

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням відповідача у зв`язку із тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятою відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено на усій території України карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 року, який у подальшому продовжено до 22.06.2020 р.

Так, ухвалою від 26.05.2020 р. слухання спору вкотре було відкладено на 01.07.2020 р.

У судове засідання 01 липня 2020 року представники позивача, відповідача та третіх осіб не прибули. Проте від відповідача повторно надійшло клопотання від 30.06.2020 р. про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки на всій території України карантин продовжено до 31.07.2020 р.

При цьому від позивача надходили клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними доказами.

На клопотання відповідача про відкладення слухання справи суд вказує , що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Критерії оцінювання розумності строку справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (справа Кучерук проти України) (заява 2570/04).

Згідно п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.02.2007р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини однією із складових справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона має знати про всі докази чи подання, які представленні або зроблені в цілях впливу на думку суду і коментувати їх (п. п. 23,31 та 33 рішення у справі "Лобо Мачадо проти Португалії" від 20.02.1996, п. 24 рішення у справі "Нідерост-Губер проти Швейцарії" від 18.02.1997, п. 42 рішення у справі "Кєроярві проти Фінляндії").

Відповідно до ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

За приписами ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що розумним для розгляду даної справи є строк, що має забезпечити реалізацію процесуальних прав сторін у справі, повний, всебічний, об`єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору, з урахуванням ст.ст. 7, 13 ГПК України.

У процесі розгляду даного спору судом у межах наданих йому повноважень учасникам у справі було надано достатньо часу та можливості скористатися своїми процесуальними правами та обов`язками, передбаченими ГПК України.

Також судом було враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено на усій території України карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 року, заборонивши:

відвідування закладів освіти її здобувачами;

проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).

Загальнонаціональний карантин продовжено до 31 липня 2020 року.

Рада суддів України листом від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендувала на період карантину встановити особливий режим роботи судів України, зокрема: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справи у зв`язку із карантинними заходами; учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; утриматися від відвідування приміщення суду, а всі необхідні документи надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі Електронний суд, факсом або дистанційними засобами зв`язку.

Поряд із тим, за приписами ст.7 ГПК України господарський суд зобов`язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою, однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов`язків, однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

У свою чергу учасники процесу повинні добросовісно користуватися своїми процесуальним правами та обов`язками, та не допускати зловживання ними.

Враховуючи викладене у сукупності, для дотримання принципів господарського судочинства, а саме рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, беручи до уваги ту обставину, що учасникам у справі було надано достатньо часу та можливості скористатися своїми процесуальними правами та обов`язками, передбаченими ГПК України, - суд вважає, що повторне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Відтак, зібраних у підготовчому провадженні доказів по справі достатньо для повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи та вирішення даного господарського спору. Тому суд вбачає можливим розглядати спір за відсутності представників сторін та третіх осіб за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, надаючи правову кваліфікацію доказам, що надані сторонами, та викладеним обставинам з урахуванням підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи 12 вересня 2018 року між ОСОБА_4 (Дарувальник), та ОСОБА_2 (Обдаровуваний) було укладено Договір дарування частки в статутному капіталі (корпоративних прав засновника) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп" (арк.с. 12-13).

Відповідно до п. 1.1 Договору Дарувальник безоплатно передає належну йому 29,4159% частки статутного капіталу ТДВ "Рівненський Райсількомунгосп", що в грошовому еквіваленті становить 138614,00 грн.

У розділі ІІ Договору визначено порядок його виконання, за яким права співзасновника (власника 29,4159% частки) Товариства переходять до Обдаровуваного з дня державної реєстрації змін до Статуту Товариства (або викладення його в новій редакції), що пов`язані з відчуженням прав співзасновник (власника 29,4159%) частки Товариства за цим Договором. Протягом 5 днів з моменту підписання Договору Обдаровуваний зобов`язаний оформити та зареєструвати у відповідних державних органах зміни до установчих документів, зумовлені зміною засновників Товариства.

Договір дарування від 12 вересня 2018 року підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

До справи надано копію Акту приймання-передачі частки в статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп", датованого 12 вересня 2018 року (арк.с. 14).

Згідно Акту громадянка України ОСОБА_4 , яка володіє часткою 138614 грн. 00 коп., тобто 29,4159% статутного капіталу Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп" з однієї сторони, та громадянин України ОСОБА_2 , який є третьою особою відносно Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп", з іншої сторони, склали Акт приймання-передачі про наступне: ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_2 прийняв частку у статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп" у розмірі 29,4159%, яка в грошовому еквіваленті становить 138614 грн. 00 коп.

У даному Акті у графі "Підписи сторін" наявні підписи від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Акт засвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським Олександром Васильовичем, та скріплено відбитком його печатки. Також міститься напис приватного нотаріуса щодо засвідчення справжності підписів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва серії НОМЕР_1 від 19.09.2018 р. року про реєстрацію шлюбу, укладеного між чоловіком ОСОБА_5 та дружиною ОСОБА_4 . Згідно даного свідоцтва прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 (арк.с. 9).

ОСОБА_7 підтверджує, що нею особисто був підписаний Договір від 12 вересня 2018 року про дарування ОСОБА_2 частки в статутному капіталі (корпоративних прав засновника) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп".

Проте, позивачка стверджує, що не підписувала Акт приймання-передачі частки в статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп", датований 12 вересня 2018 року. Наголошує, що підпис в спірному Акті, що міститься у графі "Підписи сторін" від її імені - вчинений не позивачкою, а іншою особою.

Таким чином, ОСОБА_7 звернулася до Господарського суду Рівненської області із даним позовом, у якому просить визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства ТДВ "Рівненський райсількомунгосп" від 12.09.2018 р., оскільки відсутній вольовий критерій на його укладення, який виражав би бажання позивачки досягти певної мети та набути для себе прав та обов`язків за відповідним актом.

Під час підготовчого провадження у справі №918/698/19 зі сторони ОСОБА_7 було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення належності їй підпису на спірному Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі ТДВ "Рівненський Райсількомунгосп" від 12.09.2018 р., оскільки позивачка стверджує, що згаданий акт не підписувала.

Згідно ухвали від 20.12.2019 р. було призначено по справі №918/698/19 судову почеркознавчу експертизу. На вирішення експерта було поставлено питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 у розділі "Підписи сторін" в Акті від 12 вересня 2018 року приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський райсількомунгосп" , укладеному між громадянкою України ОСОБА_4 та громадянином України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , чи іншою особою?

19 лютого 2020 року від Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до суду надійшов висновок експерта від 20.01.2020 р. №1.1-18/20, згідно якого:

1. Підпис від імені ОСОБА_3 у розділі "Підписи сторін" в Акті від 12 вересня 2018 року приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп", укладеному між громадянкою України ОСОБА_4 та громадянином України ОСОБА_2 , виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Висновок експерта міститься на аркушах справи 153-159.

Таким чином, експертною установою встановлено, що ОСОБА_3 не підписувала спірний Акт від 12 вересня 2018 року приймання-передачі частки у статутному капіталі.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Між тим, згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В силу статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За умовами частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 116 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства ; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Відтак, вказаною нормою передбачена можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Розглядаючи позовну вимогу щодо визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі, із посиланням на відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення та підписання такого акту, саме в правовому полі нормативно-правового регулювання визнання договорів недійсними з огляду на його форму та правову природу, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 10.09.2019 у справі №918/370/18.

Отже, надаючи оцінку Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп" від 12 вересня 2018 року, господарський суд дійшов висновку про те, що вказаний Акт приймання-передачі є правочином, який призводить до настання юридичних наслідків, а саме набуття ОСОБА_2 та втрата ОСОБА_7 корпоративних прав.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що укладення акту свідчить про погоджену поведінку обох сторін цього двостороннього правочину, спрямовану на припинення у позивача певних цивільних прав та обов`язків, відтак у даних спірних правовідносинах саме оскарження правочину, оформленого актом приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп" від 12 вересня 2018 року, є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків позивачки ОСОБА_7 у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 11.09.2018 у справі №918/1377/16, від 10.09.2019 у справі №918/370/18 та від 16.07.2019 у справі №911/1936/18.

За статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Поряд з тим, підпис особи є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, яким оформлюється такий правочин.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Під час розгляду справ про визнання правочину недійсним господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

За твердженням позивачки у цьому спорі, вона не підписувала Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп" від 12 вересня 2018 року.

Господарський суд вказує, що належним і допустимим доказом у справі, який може підтвердити доводи позивача про непідписання нею оспорюваного Акту приймання-передачі, є висновок експерта від 20.01.2020 р. №1.1-18/20 Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, згідно якого: Підпис від імені ОСОБА_3 у розділі "Підписи сторін" в Акті від 12 вересня 2018 року приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп", укладеному між громадянкою України ОСОБА_4 та громадянином України ОСОБА_2 , виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Відносно наявності в спірному Акті приймання-передачі напису приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Бештинарського Олександра Васильовича щодо засвідчення справжності підписів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , суд констатує, що у процесі розгляду справи у господарському суді приватний нотаріус ні підтвердив, а ні спростував дану обставину. У судові засідання жодного разу не з`явився. Також з приводу цього не надав суду жодних письмових пояснень, у тому числі не надав пояснень по суті спору як третя особа, що була залучена до участі у даній справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до вимог ст.ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Враховуючи усе викладене у сукупності, обставини, на які посилається позивач у даній справі, підтверджені належними та допустимими доказами, та не спростовані відповідачем та третіми особами.

Таким чином, з огляду на те, що підпис від імені ОСОБА_7 в Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп" від 12 вересня 2018 року виконаний не позивачкою, що свідчить про відсутність її волевиявлення на відчуження належних їй корпоративних прав саме по спірному правочину та, як наслідок, невідповідність вказаного правочину приписам частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, а також враховуючи, що позивач не має можливості будь-яким іншим чином ефективно захистити свої права, аніж шляхом визнання недійсним оспорюваного Акту приймання-передачі, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п.2 ч.3 ст.123 ГПК України).

При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн., що підтверджено квитанцією №3 від 27.09.2019 р.

Крім того, позивач поніс судові витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 900,48 грн., що підтверджено квитанцією №0.0.1610689672.1 від 10.02.2020 р.

Пунктом 2 частини 1 ст.129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У пункті 1 частини 4 цієї ж статті вказано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову- на відповідача.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.129 ГПК України).

Зважаючи на задоволення позову, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача у виді сплаченого судового збору та оплати вартості судової експертизи покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним Акт від 12 вересня 2018 року приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський Райсількомунгосп" (35322, Рівненська область, Рівненський район, село Кустин, вул.Шевченка, буд.19, код ЄДРПОУ 02140320) у розмірі 29,4159%, яка у грошовому еквіваленті становить 138614,00 грн., укладений між громадянкою України ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) та громадянином України ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ).

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) - 1 921, 00 грн. витрат по сплаті судового збору та 900,48 грн. витрат по оплаті вартості судової почеркознавчої експертизи.

4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2020 року.

Суддя Бережнюк В.В.