Постанова

від 09.12.2020 по справі 918/698/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року Справа № 918/698/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області, від 01 липня 2020 року в справі №918/698/19 (суддя - Бережнюк В.В.)

час та місце ухвалення: 1 липня 2020 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; повний текст рішення складено 10 липня 2020 року

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача

Третя особа 1: Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський райсількомунгосп"

Третя особа 2: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Бештинарський Олександр Васильович

про визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - Троянчук Д.М.;

від Третьої особи 1 - не з`явився;

від Третьої особи 2 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (надалі -Позивач) звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (надалі -Відповідач) про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський райсільськомунгосп , складений між Позивачем та Відповідачем від 12 вересня 2018 року про передачу прав на частку у статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський райсільськомунгосп в розмірі 29,4159 %, яка у грошовому еквіваленті становить 138614 грн, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О.В. 13 вересня 2018 року за №1494.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачем та Відповідачем було укладено Договір дарування від 12 вересня 2018 року, за яким Позивач безоплатно передає належну йому 29,4159% частки статутного капіталу ТДВ "Рівненський райсількомунгосп" Відповідачу. Позивач стверджує, що Договір підписаний нею власноручно. Разом з тим, також існує Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТДВ "Рівненський райсількомунгосп" від 12 вересня 2018 року. Однак, як наголошує Позивач, згаданий акт вона не підписувала, а відтак відсутній вольовий критерій на його укладення, який виражав би бажання Позивача досягти певної мети та набути для себе прав та обов`язків за цим актом. Тому, покликаючись на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, враховуючи відсутність волевиявлення щодо підписання згаданого акту приймання-передачі від 12 вересня 2018 року зі сторони Позивача, просить визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТДВ "Рівненський райсількомунгосп".

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 жовтня 2019 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський райсількомунгосп" (надалі - Третя особа 1; том 1, а.с. 67-68).

Ухвалою від 13 листопада 2019 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Бештинарського Олександра Васильовича (надалі - Третя особа 2; том 1, а.с. 95-96).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 1 липня 2020 року в справі №918/698/19 позов задоволено. Визнано недійсним Акт від 12 вересня 2018 року приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Третьої особи 1 у розмірі 29,4159%, яка у грошовому еквіваленті становить 138614 грн, укладений між Позивачем та Відповідачем. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн та витрати по оплаті вартості судової почеркознавчої експертизи в розмірі 900 грн 48 коп..

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що підпис від імені Позивача в Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Третьої особи 1 від 12 вересня 2018 року виконаний не Позивачем, що свідчить про відсутність її волевиявлення на відчуження належних їй корпоративних прав саме по спірному правочину та, як наслідок, невідповідність вказаного правочину приписам частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, а також враховуючи, що Позивач не має можливості будь-яким іншим чином ефективно захистити свої права, аніж шляхом визнання недійсним оспорюваного Акту приймання-передачі, то місцевий господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Не погоджуючи з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/698/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що оскільки нотаріально засвідченим підписом Позивача на Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Третьої особи 1від 12 вересня 2018 року підтверджено факт передачі частки Позивачем для Відповідача, тому суд першої інстанції, на переконання Відповідача, неправомірно задоволив позовні вимоги. Також, апелянт зазначає, що на підставі Договору дарування частки в статутному капіталі (корпоративних прав) від 12 вересня 2018 року, який є чинним та підписаним Позивачем та Відповідачем, чітко встановлено, що в силу даного договору Позивач безоплатно передав належну йому частку статутного капіталу Третьої особи 1, що в грошовому еквіваленті становить 138614 грн, а Відповідач прийняв дарунок у власність, саме такі дії були спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків.

На підставі службової записки секретаря судової палати № 1, з підстав зазначених у ній, Розпорядженням керівника апарату суду від 17 серпня 2020 року за №01-04/448 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №918/698/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи було визначено склад колегії суддів: Василишина А.Р. - головуючого судді, судді Бучинської Г.Б., судді Філіпової Т.Л..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 вересня 2020 року було відкрито апеляційне провадження по даній справі (том 1, а.с. 28).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 10 вересня 2020 року від Позивача надійшов відзив, в якому, Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. Позивач зазначив, що матеріалами, долученими до матеріалів позовної заяви встановлено, що Позивач не підписувала спірного акту приймання-передачі частки у статутному капіталі від 12 вересня 2018 року, а відтак відсутній критерій волевиявлення на його укладення (том 1, а.с. 30-35).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року було призначено розгляд справи на 4 листопада 2020 року об 14:40 хв..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 3 листопада 2020 року від Позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі Позивача та про заперечення щодо апеляційної скарги (том 1, а.с. 49).

В судовому засіданні від 4 листопада 2020 року, представники Відповідача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав,висвітлених в ній, просив суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначивши, що Позивачем не наведено обгрунвання щодо того, яким чином і де вона отримала акт приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав), який, згідно позовної заяви, вона не підписувала. Також, представник Відповідача зазначив, що було три примірники Акту приймання-передачі корпоративних прав, і який був направлений саме експерту йому невідомо. Вказав також, про те, що договір дарування частки в статутному капіталі Третьої особи є чинним на час розгляду справи в суді.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, було відкладено розгляд апеляційної скарги на 9 грудня 2020 року об 15:00 год..

На адресу апеляційного господарського суду 13 листопада 2020 року, на виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2020 року, від Третьої особи 2 надійшли письмові пояснення, в котрих Третя особа 2 надала свої пояснення з-приводу обставин посвідчення підписів на протоколі загальних зборів засновника Третьої особи 1 від 12 вересня 2018 року (том 2, а.с. 58-60).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 1 грудня 2020 року, на виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2020 року, від Відповідача надійшли письмові пояснення з приводу обставин посвідчення підписів Третьою особою 2 на акті приймання-передачі від 12 вересня 2018 року.

В судове засідання від 9 грудня 2020 року представники Позивача, Третьої особи 1, та Третьої особи 2 не з`явилися.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 4 листопада 2020 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 за наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі й з огляду на закінчення шістдесятиденного строку розгляду даної апеляційної скарги.

В судовому засіданні від 9 грудня 2020 року, представники Відповідача просив суд задоволити його апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Як слідує з встановлених обставин справи, 12 вересня 2018 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір дарування частки в статутному капіталі (корпоративних прав засновника) Третьої особи 1 (надалі - Договір; том 1, а.с. 12-13).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач безоплатно передала належну їй 29,4159% частку в статутного капіталу Третьої особи 1, що в грошовому еквіваленті становить 138614 грн.

У розділі ІІ Договору визначено порядок його виконання, за яким права співзасновника (власника 29,4159% частки) Третьої особи 1 переходять до Відповідача з дня державної реєстрації змін до Статуту Товариства (або викладення його в новій редакції), що пов`язані з відчуженням прав співзасновник (власника 29,4159%) частки Третьої особи 1 за цим Договором. Протягом 5 днів з моменту підписання Договору Відповідач зобов`язаний оформити та зареєструвати у відповідних державних органах зміни до установчих документів, зумовлені зміною засновників Товариства.

Договір дарування від 12 вересня 2018 року підписаний за сторони Позивача та Відповідача. Обставина підписання Договору та дарування своєї частки Позивачем для Відповідача не заперечується а ні Позивачем, а ні Відповідачем.

До справи, Позивачем надано копію Акту приймання-передачі частки в статутному капіталі (корпоративних прав) Третьої особи 1, датованого 12 вересня 2018 року (надалі - Акт; том 1, а.с. 14).

Згідно Акту Позивача, який володіє часткою 138614 грн 00 коп., тобто 29,4159% статутного капіталу Третьої особи 1 з однієї сторони, та Відповідач з іншої сторони, склали Акт приймання-передачі про наступне: Позивач передає, а Відповідач приймає частку у статутному капіталі Третьої особи 1 у розмірі 29,4159%, яка в грошовому еквіваленті становить 138614 грн 00 коп..

У даному Акті у графі "Підписи сторін" наявні підписи від імені Позивача та Відповідача. Третьою особою 2 було засвідчено справжність підпису Позивача та Відповідача, які зроблені у присутності Третьої особи 2, про що зазначено на самому Акті із реєстрацією відповідної нотаріальної дії під №1494 та №1495 підписом та відтиском печатки Третьої особи 2.

Позивач стверджує, що ним особисто було підписаний Договір про дарування Відповідачу частки в статутному капіталі (корпоративних прав засновника) Третьої особи 1, однак заперечує свій підпис на Акті приймання-передачі частки в статутному капіталі (корпоративних прав) Третьої особи 1, датований 12 вересня 2018 року. Позивач наголошує, що підпис в спірному Акті, що міститься у графі "Підписи сторін" від її імені - вчинений не Позивачем, а іншою особою.

Зважаючи на заперечення обставин підписання Акту приймання-передачі частки в статутному капіталі Третьої особи 1, Позивач звернувся за захистом порушеного, на його думку, права до суду з позовом про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Третьої особи 1 від 12 вересня 2018 року, оскільки відсутній вольовий критерій на його укладення, який виражав би бажання Позивача досягти певної мети та набути для себе прав та обов`язків

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

У статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Разом і цим, за змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 червня 2019 року в справі №910/6642/18, від 21 січня 2020 року у справі №910/7815/18, від 11 лютого 2020 року в справі №922/1159/19.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. У рішенні від 31 липня 2003 року в справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2020 року в справі №903/225/19.

Зважаючи на вищеописаний в даній справі алгоритм дій при дослідженні обставин, з якими закон пов`язує право Позивача на судовий захист (а в подальшому й задоволення позовних вимог), в контексті доказів, долучених до матеріалів справи на підтвердження обставин недійсності Акта, колегія суддів, зважаючи на дослідження порушеного права та ефективність обраного Позивачем способу захисту, зазначає наступне.

В даній справі апеляційним господарським судом було встановлено, що між Позивачем та Відповідачем виникли відносини дарування.

Відповідно до статті 717 Цивільного кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Статтею 722 Цивільного кодексу України визначено, що: право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття; прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунку.

В матеріалах справи відсутні докази, які б вказували про відмову Позивача від факту дарування для Відповідача частки в статному капіталі Третьої особи 1 (навпаки Позивачка не заперечує факт підписання та дарування нею своєї частки для Відповідача за Договором, що не оспорюється нею ; том 1, а.с. 2, том 2, 33) чи визнання його недійсним.

При цьому встановлені обставини справи дозволяють констатувати те, що на укладення правочину дарування було волевиявлення обох сторін - як дарувальника (Позивача), так і обдаровуваної (Відповідача), який прийняв частку в статутному капіталі Третьої особи 1.

Водночас, предметом позову в даній справі є виключно вимога Позивача про визнання недійсним саме Акта приймання-передачі частки в статутному капіталі Третьої особи 1, який був укладений між Позивачем та Відповідачем на виконання умов Договору дарування, укладеного між тими ж сторонами.

Поміж тим, визнаючи недійсним такий Акт, Позивач залишає поза увагою дійсність та чинність самого ж Договору на виконання якого і був укладений такий Акт, а відповідно й існування тієї обставини, Позивачем вже вчинено відповідні дії щодо передачі частки, шляхом укладення Договору (котрий не є оспореним в даній справі).

Що ж стосується покликання Позивача в своїй позовній заяві (та в подальшому у відзиві на апеляційну скаргу Відповідача) на те, що даний Акт був підставою для здійснення реєстраційних змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміру часток чи складу учасників товариства, то колегія суддів зауважує, що із доказів, досліджених у матеріалах справи (опис документів реєстраційних справи - том 1, а.с. 126-132) неможливо встановити які саме дії здійснювалися державним реєстратором на виконання спірного Акту, зважаючи на послідовний перелік реєстраційних дій у Витязі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 1, а.с. 58).

Окрім того, колегія суддів зазначає, що реєстрація змін не є моментом переходу права власності або немайнового права - участі у відповідному товаристві, такі права виникають до їх реєстрації.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 13 листопада 2018 року в справі №910/605/18 та від 24 жовтня 2018 року в справі №911/3773/17.

Разом з тим колегія суду констатує і факт відсутності в даній справі оспорення будь-яких подальших реєстраційних дій, про які вказує Позивач.

Водночас, виникнення у особи права власності на частку у статутному капіталі товариства не пов`язано зі здійсненням реєстраційних дій щодо зміни складу учасників такого товариства, а тому зважаючи на заперечення Позивачем обставин здійснення державної реєстрації частки (що на його переконання є підставою для визнання такого Акта недійсним), колегія суддів зауважує, що навіть відсутність держаної реєстрації відповідних змін у складі учасників, жодним чином не свідчить про не набуття Позивачем права на частку у статутному капіталі Третьої особи 1, зважаючи на існування окрім вказаного Акту ще й Договору, котрий в свою чергу спрямований на набуття такого права.

Реєстрація ж змін складу учасників не є моментом переходу права власності на частку у статутному капіталі товариства.

Отже, державна реєстрація відповідних змін у складі учасників (її наявність чи відсутність) не впливає на обставини набуття особою права власності на частку у товаристві.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2019 року по справі №911/1936/18.

Все вищевстановлене в даній судовій постанові свідчить про те, що обраний в даній справі Позивачем спосіб захисту не є ефективним і не може (у разі його задоволення) призвести до захисту порушеного, на думку Позивача, права.

Дане ж, в свою чергу, є підставою для відмови в задоволенні такого позову.

В той же час, з огляду на усе вищевказане, колегія суддів не вдається до оцінки Висновку експерта від 20 січня 2020 року за №1.1-18/20 (том 1, а.с. 154-159), оскільки він не може спростувати чи довести обставини в даній справі, зважаючи на усі вищевстановлені обставини в даній справі, та з огляду на відсутність у особи ефективно обраного способу захисту (який не призведе до відновлення такого права).

Окрім того, колегія суддів критично оцінює зазначення в оскаржуваному рішення постанов Верховного Суду (№918/1377/16; 918/370/18; 911/1936/18), які на переконання місцевого господарського суду підтверджують належність обраного Позивачем способу захисту в даній справі, з огляду різні обставини та предмет дослідження в даних справах, а саме:

- в справі №918/1377/16 предметом позовних вимог є визнання недійсним правочину (акту приймання-передачі) та скасування реєстраційних дій, за участю відповідача по даній справі - органу реєстрації, який і здійснював реєстраційні дії, а предметом дослідження в даній справі є законність вчинення реєстраційних дій;

- в справі №918/370/18 предметом оскарження є акт приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, який і є єдиним та основним правочином, на підставі якого виникли в сторін певні права та обов`язки;

- в справі №911/1936/18 предметом позовних вимог є: визнання недійсним договору дарування, акту приймання -передачі та скасування державної реєстрації, відповідно предметом дослідження у цій справі є, зокрема, законність Договору дарування.

Зважаючи на усе вищеописане в даній судовій постанові, колегія суддів резюмує, що встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення та підставності доведення своїх позовних вимог, і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Окрім того, якщо буде встановлено, що існує порушене право, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, навіть якщо припустити, що даний Акт буде визнано недійсним, зважаючи на існування в правову полі діючого Договору дарування Позивачем своєї частки Відповідачу, стає незрозумілим як обраний Позивачем спосіб захисту призведе до відновлення у Позивача права, якого в неї уже не існує, а відтак обраний нею спосіб захисту не є ефективним.

Відтак, колегія суддів констатує, що Позивачем не було доведено належності та ефективності обраного у даній справі способу захисту порушених прав (визнання недійсним Акта), а також те, що такий спосіб захисту зможе в практичному аспекті забезпечити і гарантувати Позивачеві відновлення порушеного права, та надати ефективний захист його прав (тобто чи призведе задоволення вимог заявленого позову до відновлення володіння часткою в статутному капіталі Третьої особи 1 без необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки в статутному капіталі Третьої особи 1 задоволенню не підлягають, а відтак суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні цього позову.

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду.

З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західнийапеляційний господарський суд, вважає подану Відповідачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою. Відповідно суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Позивача.

Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Рівненської області від 1 липня 2020 року.

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Позивача.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області, від 01 липня 2020 року в справі №918/698/19 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області, від 01 липня 2020 року в справі №918/698/19 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 2881 грн 50 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Господарському суду Рівненської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Справу №918/698/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 15 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.