Рішення

від 07.07.2020 по справі 918/201/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/201/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О. , за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "ЛУГУКРТРАНС" (29019, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 34, офіс 419, код ЄДРПОУ 37706477)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК Л ТРАНС" (33013, м. Рівне, пр. Миру, 11, офіс 24, код ЄДРПОУ 41222972)

про стягнення заборгованості за перевезення вантажу у сумі 42 918,06 грн.

Сторони не забезпечили явки у судове засідання повноважних представників.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 Приватне підприємство "ЛУГУКРТРАНС" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК Л ТРАНС" про стягнення заборгованості за договором-заявкою на перевезення вантажу у міжнародному сполученні в сумі 42 918,06 грн, з яких 38 647,00 грн основного боргу, 3 756,48 грн інфляційних втрат та 514,58 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань по оплаті наданих позивачем послуг, у встановлені договором-заявкою на перевезення вантажу у міжнародному сполученні строки.

Ухвалою суду від 10.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.04.2020.

30.03.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, оскільки термін оплати вартості перевезення, на переконання відповідача, не настав, з огляду на невиконання позивачем пункту 4.2 Договору, за яким настанню терміну оплати передує надіслання позивачем на адресу відповідача належним чином оформлених документів перелічених у вказаному пункті договору. Відповідно, зважаючи на викладене і вимога про застосування штрафних санкцій не може бути задоволена.

Крім того, відповідач посилаючись на п. 5.11 Договору зазначає, що він утримав з суми оплати належної перевізнику 2 790,00 грн. штрафних санкцій. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні 02.04.2020 судом оголошувалася перерва до 28.04.2020, про що сторони повідомлялися відповідною ухвалою суду.

08.04.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від ПП "ЛУГУКРТРАНС", відповідно до якої останній, крім іншого, не погоджується з можливістю застосування відповідачем штрафних санкцій, що зазначені у відзиві, відтак вказує, що ТОВ "ТЕК Л ТРАНС" може подати з цього приводу зустрічний позов. Також з приводу ненадання документів на виконання пункту 4.2 Договору-заявки, вказав, що оригінали документів були направлені позивачем 12.08.2019, а відповідачем отримані 13.08.2019, що підтверджується поштовою квитанцією №59000440838302. Крім того, вказує, що відповідач у претензії від 12.09.2019 не згадував про ненадання документів на виконання договору, як і не згадував про це до моменту подачі позову.

Ухвалою суду від 28.04.2020 розгляд справи відкладено на 12.05.2020.

Ухвалою суду від 12.05.2020 розгляд справи відкладено на 26.05.2020.

У судовому засіданні 26.05.2020 судом оголошувалася перерва до 01.06.2020, у зв`язку з неможливістю розглянути справу у даному судовому засіданні.

Судове засідання призначене на 01.06.2020 не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Пашкевич І.О., про що помічником судді складено відповідну довідку, яка долучена до матеріалів справи, а також опублікована на офіційному веб-сайті Господарського суду Рівненської області.

Ухвалою суду від 25.06.2020 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 07.07.2020.

02.07.2020 на електронну адресу суду та 06.07.2020 на поштову адресу суду від позивача надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

07.07.2020 відповідачем через відділ канцелярії суду подане клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

У судове засідання 07.07.2020 сторони не забезпечили явки своїх повноважних представників, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

24.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК Л ТРАНС" (експедитор) та Приватним підприємством "ЛУГУКТРАНС" (перевізник) було укладено договір-заявку на перевезення вантажу №24/07/19-01А, згідно пункту 1 якого експедитор, діє від свого імені за дорученням та за рахунок коштів третьої сторони замовника, залучає перевізника для доставки вантажу автомобілями на території України та за її межами, перевізник доставляє заявлені експедитором вантажі, а експедитор оплачує послуги перевізника з коштів отриманих від замовника на погоджених цим договором умовах (а.с. 8-10, далі Договір).

У судовому засіданні 12.05.2020 представник відповідача пред`явив до суду копію Договору відмінну від наявної у матеріалах справи, однак, до матеріалів справи така копія не долучена.

З метою з`ясування обставин справи судом ухвалою від 12.05.2020 витребувано у позивача, зокрема, оригінал Договору.

Позивач з`явився у судове засідання 26.05.2020 та пояснив суду, що укладення Договору між сторонами відбувалось шляхом обміну електронними листами. Відтак, в судовому засіданні досліджено електронне листування між позивачем та відповідачем та звірено кінцеву погоджену сторонами редакцію Договору, що відповідає наявній у матеріалах справи копії, яка долучена до позовної заяви.

Разом з тим, пунктом 6.2 Договору сторони погодили, що примірник даного Договору, підписаний обома сторонами і переданий по факсу, електронній почті, має юридичну силу оригіналу , в разі відсутності у сторін письмового примірника даного Договору.

Вимоги про застосування електронно-цифрового підпису під час укладення Договору його умови не містять.

На вимогу суду жодна із сторін оригіналу Договору не надала, відтак, судом приймається редакція Договору надана позивачем як остаточно погоджена сторонами шляхом обміну електронними листами, що містилась в електронному листі надісланому 25.07.2019 о 13:48 год, роздрукована копія якого долучена до матеріалів справи 01.07.2020. Ця ж редакція долучена позивачем при подаподанні позовної заяви.

Так, в пункті 2.1-2.16 Договору сторони погодили наступне: маршрут перевезення- Нідерланди+Німеччина - Україна; дата завантаження 30-31.07.2019; адреса завантаження-1. "Space cargo", Branderbuurgbaan 2c, 3045 AK, Rotterdam, NL; 2. Mergenthalerstr.40, 48268 Greven; митний перехід-Краковець/Корчова; вантаж: стоматологічне обладнання, 20 паллет, до 8 т в Нідерландах, 1 паллета, 190 кг в Німеччині, розмір паллет 1,2х0,8 м; вага, розмір вантажу: до 8,2 т.; дата поставки 05-06.08.2019; згідно CMR; адреса розвантаження: вул. Мойсеєва, 70, Мартусівка, Київська обл., Україна, 08343; автомобіль: д.н. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Відповідно до п. 4.1 Договору вартість транспортних послуг становить 1 350 євро - по перерахунку в національній валюті по курсу на день продажу на Міжбанківському валютному ринку.

Заявка підписана сторонами шляхом електронного листування, за умовами Договору прирівнюється до оригіналу.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір-заявка №24/07/19-01А від 24.07.2019 предметом судового розгляду не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правовідносини перевезення вантажів та їх експедирування врегульовані главою 32 Господарського кодексу України, главами 51, 65 Цивільного кодексу України, Законом України "Про транспорт", Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (Закон України № 57-\/ Про приєднання від 01.08.2006 р.) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу ч. 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №028959, позивачем в період з 01.08.2019 по 06.08.2019 в повному обсязі були виконані зобов`язання по перевезенню вантажу (а.с. 11-12). Вантаж доставлено вантажоодержувачу, який прийняв його без зауважень.

Крім того, факт доставлення та здачі вантажу у вказане в Договорі місце розмитнення підтверджується тим, що товарно-транспортна накладна (CMR) містять штампи відповідних контрольних служб з дозволами на ввезення/вивезення вантажу та митниць, через які вантаж перетинав митні кордони.

Відповідно до п. 4.2. Договору оплата послуг Перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника протягом 14-20 банківських днів з моменту одержання належним чином оформлених документів: оригіналів рахунка, акта виконаних робіт, 2 екземплярів товарно-транспортної накладної CMR та оригіналів інших документів, що підтверджують дане перевезення, а також завірених підписом та мокрою печаткою копій свідоцтва про державну реєстрацію і Витягу (Довідки) з Єдиного державного реєстру про види підприємницької діяльності, Свідоцтва про сплату Єдиного податку чи ПДВ.

Судом встановлено, що 12.09.2019 сплив строк (20 банківських днів) для оплати наданих послуг, визначений п. 4.2 Договору.

Згідно з пунктом 4.3. Договору перевізник зобов`язаний забезпечити надсилання Експедитору Оригіналу CMR не пізніше 10 днів з моменту розвантаження (попередньо відправивши сканкопію).

Не виконання перевізником обов`язку визначеного п. 4.3 даного Договору, експедитор має право застосувати до перевізника штрафні санкції в розмірі визначеному даним Договором та Замовником, при цьому здійснивши затримку оплати вартості Перевезення до 40 банківських днів (п. 4.4. Договору).

Позивач зазначає у позовній заяві, що відправив належним чином оформлені документи передбачені п. 4.2 Договору на адресу відповідача 12.08.2019, які останній отримав 13.08.2019, що підтверджується поштовою квитанцією №59000440838302 (а.с. 23).

Відповідач у відзиві також вказує, що 13.08.2019 отримав від позивача документи, однак не повний перелік визначений п. 4.2 Договору, а лише оригінал рахунка та 2 примірника акта виконаних робіт.

Судом досліджено копію експрес накладної №59000440838302 (а.с. 23), та встановлено, що позивач 12.08.2019 направив відповідачу засобами поштового зв`язку документи.

Суд констатує, що умови Договору не містять конкретно визначеного порядку направлення документів перелічених в п. 4.2 Договору, а пов`язує момент сплати за надані послуги з моментом одержання документів. Докази направлення документів позивач надав, в свою чергу відповідачем не надано доказів того, що в даному поштовому відправленні, знаходились інші документи та не спростував жодними належними доказами факт не отримання від позивача вищезазначеного пакету документів. Крім того, в листуванні сторін, що долучалось останніми до матеріалів справи відповідач не зазначає про не отримання пакету документів визначеного Договором.

Разом з тим, судом враховано положення пунктів 4.3 та 4.4 Договору за якими у разі не виконання перевізником обов`язку щодо надіслання Експедитору Оригіналу CMR у строк визначений Договором (10 днів з моменту розвантаження) експедитор має право здійснити затримку оплати вартості Перевезення однак не більше ніж до 40 банківських днів.

Таким чином, з системного аналізу умов Договору та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що термін оплати боргу в будь-якому разі остаточно настав після 40 банківських днів (у разі затримки оплати) з моменту закінчення 10-ти денного терміну на відправку оригіналів CMR експедитору - 15.10.2019 року (06.08.2019 розвантаження товару, враховуючи 10ти денний термін на надіслання оригіналів CMR відлік строку затримки оплати розпочався з 17.08.2019, та склав 40 банківських днів, таким чином 14.10.2019 - останній день затримки оплати) .

Вартість перевезення вантажу становить 1 350 Євро, що станом на день настання строку оплати 15.10.2019 по курсу НБУ еквівалентно 36 581,43 грн.

З наведеного слідує, що згідно з умовами Договору відповідач повинен був здійснити оплату за отримані послуги протягом 10-20 банківських днів після отримання оригіналів документів, але в будь-якому разі не пізніше як через 40 банківських днів з моменту закінчення 10-ти денного терміну на відправку оригіналів CMR експедитору, проте оплати в повному обсязі на момент звернення до суду з позовом здійснено не було .

Приписами статті 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

При цьому, згідно вимог статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання по оплаті наданих йому послуг по перевезенню вантажу не виконав, таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по Договору на момент звернення позивача з позовом становить 36 581,43 грн. та стверджується Договором, міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №028959 від 01.08.2019, рахунком-фактурою №320 від 07.08.2019, актом надання послуг №320 від 07.08.2019, відповідачем не спростована та підлягає до стягнення з нього.

Відтак позов в частині стягнення основного боргу в сумі 38 647,00 грн підлягає частковому задоволенню в розмірі 36 581,43 грн. В решті вимоги про стягнення основного боргу за Договором в сумі 2 065, 57 грн суд відмовляє.

Крім того, позивачем нараховано відповідачу 514,58 грн 3% річних та 3 756,48 грн інфляційних втрат на суму боргу 38 647,00 грн за період з 10.09.2019 по 19.02.2020.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Негативні наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Зважаючи на встановлені вище обставини, судом проведено власний розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат на підтверджену матеріалами справи суму боргу 36 581,43 грн за період прострочення з 15.10.2019 по 19.02.2020 (кінцевий термін нарахування визначений позивачем у розрахунку, а.с. 4). Відтак, за розрахунком суду підставним є нарахування та стягнення з відповідача 384,45 грн 3% річних та 182,14 грн інфляційних втрат. В решті позову в частині стягнення 130,13 грн 3% річних та 3 574,34 грн інфляційних втрат суд відмовляє.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тому, проаналізувавши подані сторонами докази, суд вважає обставини належного здійснення позивачем послуги по перевезенню вантажів, факт отримання вантажоодержувачем вантажу, а також факт настання у відповідача обов`язку зі сплати за послуги перевезення доведеними.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі Kutic v. Croatia , заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain").

Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідача про ненастання строку на оплату за отриманий товар через відсутність у справі доказів направлення позивачем документів визначених пунктом 4.2 Договору необґрунтованими. Підстави для відмови у позові виходячи з викладених відповідачем обставин - відсутні.

Посилання відповідача у відзиві на п. 5.11 Договору, відповідно до якого останній утримав з суми оплати належної перевізнику 2 790,00 грн. штрафних санкцій, не беруться судом до уваги, оскільки вони не є предметом спірних правовідносин. Такі вимоги, оскільки позивач їх заперечує, можуть бути предметом окремого позовного провадження.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "ЛУГУКРТРАНС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК Л ТРАНС" про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажу у сумі 42 918,06 грн. задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК Л ТРАНС" (33013, м. Рівне, пр. Миру, 11, офіс 24, код ЄДРПОУ 41222972) на користь Приватного підприємства "ЛУГУКРТРАНС" (29019, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 34, офіс 419, код ЄДРПОУ 37706477) основний борг в сумі 36 581 (тридцять шість тисяч п`ятсот вісімдесят одну) грн 43 коп., 384 (триста вісімдесят чотири) грн 45 коп. 3% річних, 182 (сто вісімдесят дві) грн 14 коп. інфляційних втрат та 1 819 (одну тисячу вісімсот дев`ятнадцять) грн 40 коп. судового збору.

3. В задоволенні позову в частині стягнення основного боргу в сумі 2 065, 57 грн, 130,13 грн 3% річних та 3 574,34 грн інфляційних втрат відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.07.2020.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя І.О. Пашкевич