Рішення

від 10.07.2020 по справі 420/2572/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2572/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом громадської організації САМООБОРОНА ОДЕСИ до Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов громадської організації САМООБОРОНА ОДЕСИ до Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, в якому позивач просить:

визнати бездіяльність Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, яка полягає в непроведенні державної реєстрації речових прав (права комунальної власності) земельних ділянок, що належали ліквідованому колективному сільськогосподарському підприємству Світлий шлях на території с. Новоселівка - протиправною;

зобов`язати Новоселівську сільську раду Ананьївського району Одеської області зареєструвати право комунальної власності на земельні ділянки, що належали ліквідованому колективному сільськогосподарському підприємству Світлий шлях на території с. Новоселівка.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на території Новоселівської сільської ради в минулому існувало колективне сільськогосподарське підприємство Світлий шлях , яке ліквідовано 08.10.2008 року. У вказаного підприємства в користуванні були землі, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею та державним актом на право колективної власності на землю. Позивач переконаний, що саме на ці землі на підставі п.21 Перехідних положень Земельного кодексу України відповідач повинен був зареєструвати право комунальної власності згідно із встановленою процедурою. Однак, в порушення п.21 Перехідних положень Земельного кодексу України п.2 ч.1 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майнова їх обтяжень відповідачем, реєстрації прав власності територіальної громади (комунальної власності) на сформовані за рахунок земель колишніх КСП земельні ділянки здійснено не було. Новоселівською сільською радою Ананьївського району Одеської області здійснюється, на переконання позивача, незаконне та безпідставне розпорядження землями колишнього КСП без проведення державної реєстрації права комунальної власності, про що приймаються відповідні рішення про надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на землях колишніх кооперативів. Протиправна бездіяльність відповідача порушує права жителів села Новоселівка на місцеве самоврядування в розумінні ст.2 Закону та порушує матеріальну гарантію місцевого самоврядування в розумінні ст.16 Закону.

Представником відповідача 24.10.2019 року надано до суду відзив на адміністративний позов (а.с.95-101) згідно з яким останній зазначив, що позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що твердження позивача є безпідставним та таким що не відповідає дійсним обставинам, оскільки будь-яка, визначена чинним законодавством, протиправність в діяльності відповідача відсутня. Враховуючі, вимоги п.21 Перехідних положень Земельного Кодексу України, відповідач отримав право на держану реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки, а не обов`язок це зробити. Відповідачем розпочато процес підготовки документальної та матеріальної бази для державної реєстрації права власності на земельні ділянки, з метою реалізації права наданого п.21 Перехідних положень Земельного Кодексу України. Вказаний процес триває на сьогоднішній день. На переконання відповідача відсутні обумовлені законом підстави для визнання нездійснення Новоселівською сільською радою Ананьївського району Одеської області реєстрації речових прав (права комунальної власності) земельних ділянок, що належали ліквідованому колективному сільськогосподарському підприємству Світлий шлях на території Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області - протиправним. Чинним законодавством не передбачений безумовний обов`язок відповідача здійснити реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки які знаходяться на території Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області. Крім того, відповідач вважає, що немає підстав та законних положень, що обумовлюють законність втручання у діяльність органу владних повноважень, зобов`язуючи його приймати рішення про державну реєстрацію прав. У позові позивачем не доведено, не визначено та не роз`яснено, які саме його права були порушені діями, рішеннями або бездіяльністю відповідача, що призвело до необхідності звертатися до суду. Не зрозуміло, яким чином здійснення реєстрації майна відповідачем вплине на захист прав позивача.

Ухвалою суду від 07.05.2020 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю від 29.06.1995 року колективному сільськогосподарському підприємству Світлий шлях Ананьївського району Одеської області передано у колективну власність 2732,9 га землі в межах згідно з планом (а.с.50).

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю від 29.06.1995 року колективному сільськогосподарському підприємству Світлий шлях Ананьївського району Одеської області надано у постійне користування у колективну власність 964,6 га землі в межах згідно з планом землекористування (а.с.52).

Як встановлено судом та незаперечується сторонами, що колективне сільськогосподарське підприємство Світлий шлях припинено.

Новоселівською сільською радою Ананьївського району Одеської області відповідно до Рішення №381-УІ від 02.08.2019 року, Рішення №382-УІ від 02.08.2019 року, Рішення №334-УІ від 09.07.2019 р., Рішення №333-УІ від 09.07.2019 року, Рішення №332-VI від 09.07.2019 року громадянам надано дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки передачі її безоплатно у власність орієнтовною площею 2,00000 га для ведення особистого селянського господарства на землях колективної власності колишнього КСП Світлий шлях , які не підлягали паюванню та на які станом на прийняття рішення не зареєстровані речові права на території Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області (за межами населених пунктів) (а.с.40-44).

Доказів того, що Новоселівською сільською радою Ананьївського району Одеської області проведено державну реєстрацію права комунальної власності на землі колективної власності колишнього КСП Світлий шлях відповідачем до суду не надано.

Позивач - громадська організація САМООБОРОНА ОДЕСИ вважає, що Новоселівською сільською радою Ананьївського району Одеської області здійснюється незаконне та безпідставне розпорядження землями колишнього КСП без проведення державної реєстрації права комунальної власності, про що приймаються відповідні рішення про надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на землях колишніх кооперативів.

Враховуючи встановлені судом обставини та дослідженні докази, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

Згідно з ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.ч.1-3 Закону №280/97-ВР, органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: зокрема вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до п.12 ч.4 ст.42 Закону №280/97-ВР, сільський, селищний, міський голова: забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету.

Так, п.21 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

В свою чергу, положеннями ст.125 Земельного кодексу України, передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ст.126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон України №1952-IV)

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України №1952-IV, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України №1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст.28 Закону України №1952-IV рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Отже, як вбачається з п.21 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України позивач має право здійснити державну реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тобто, у відповідача є право а не прямий обов`язок здійснити державну реєстрацію земель комунальної власності колишнього КСП Світлий шлях , а тому нездійснення відповідачем державної реєстрації земель комунальної власності колишнього КСП Світлий шлях не свідчить про протиправну бездіяльність Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, та не є підставою для того, щоб зобов`язати Новоселівську сільську раду Ананьївського району Одеської області зареєструвати право комунальної власності на земельні ділянки, що належали ліквідованому колективному сільськогосподарському підприємству Світлий шлях на території с. Новоселівка.

Крім того, суд зазначає, Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Стаття 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспорюються.

Право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які виникли при цьому.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень.

Крім того, здійснюючи передбачене ст.55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Системний аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно щодо інтересу, порушеного протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень за наявності між ними та порушенням причинно-наслідкового зв`язку умови порушення її прав.

Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Отже, позивач, звертаючись з адміністративним позовом, на власний розсуд, тобто суб`єктивно, визначає, що його права порушені рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, проте такі рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст. 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом, ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист, адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій, цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушені або порушуються права чи свободи позивача.

Судом не встановлено в чому саме полягає порушення прав позивача за даним позовом, в тому числі що стосується нездійснення відповідачем державної реєстрації земель комунальної власності колишнього КСП Світлий шлях .

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на суспільний інтерес з розгляду даного спору та звернення до позивача у лютому 2020 року ОСОБА_1 , яка є колишнім членом колгоспу Світлий шлях та членом громадської організації САМООБОРОНА ОДЕСИ .

Відмова Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області у наданні ОСОБА_1 , земельної ділянки є підставою для звернення самої ОСОБА_1 , до суду з позовом про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень.

Крім того, суспільний інтерес не може визначатись суспільним у зв`язку із зверненням однієї особи до громадської організації із зверненням про порушення її особистих майнових прав.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність протиправності в бездіяльності відповідача та порушення прав позивача такою бездіяльністю, а тому позовні вимоги за даним позовом не належать до задоволення.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожні докази, які є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову громадської організації САМООБОРОНА ОДЕСИ до Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: громадська організація САМООБОРОНА ОДЕСИ (код ЄДРПОУ 39578178, адреса: 65014, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 35-Б);

Відповідач: Новоселівської сільської ради Ананьївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 23212957, адреса: 66441, Одеська облатсь, Ананьївський район, с. Новоселівка).

Суддя П.П. Марин

.