Рішення

від 10.07.2020 по справі 539/4959/19

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/4959/19

Провадження № 2/539/381/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2020 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

в складі: головуючого судді - Даценка В.М.,

при секретарі - Шрейтер С.О.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади в особі Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про тлумачення заповіту та визнання права власності в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Територіальної громади в особі Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про тлумачення заповіту та визнання права власності в порядку спадкування.

У позові вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була його рідною бабусею по материнській лінії

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений нотаріусом Шостої Донецької державної нотаріальної контори 08.10.2007 року, згідно змісту якого на випадок своєї смерті спадкодавиця зробила наступне розпорядження: належну мені земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства Тишківське Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, розміром 2,73 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), я заповідаю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цей заповіт не скасований та не змінений.

26.02.2008 року ОСОБА_3 отримала Державний акт серії ПЛ НОМЕР_1 121550 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,26 га, кадастровий номер 5322887400:03:003:0103, розташовану на території Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

Тобто, на момент складання заповіту, ОСОБА_3 мала лише право на отримання земельної частки (паю) на підставі Сертифікату про право на земельну частку (пай), а на момент смерті земельна ділянка належала їй на праві власності.

При зверненні ним до нотаріуса Шостої Донецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадкового майна за заповітом, у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено, у зв`язку з тим, що склад заповіданого майна не відповідає майну, на яке спадкоємцем наданий правовстановлюючий документ.

Позивач прохає суд розтлумачити заповіт ОСОБА_3 від 08.10.2007 року, що посвідчений державним нотаріусом Шостої донецької державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №4-2285, встановивши що земельна частка (пай) розміром 2,73 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі, яка розташована на території Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, яку ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 , є земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,26 га, яка розташована на території Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322887400:03:003:0103. Визнати в порядку спадкування за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськосподарського виробництва площею 3,26 га, що розташована на території Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області кадастровий номер земельної ділянки 5322887400:03:003:0103, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №121550 виданого Лубенською райдержадміністрацією 26.02.2008 року.

В судовому засідання представник позивача - адвокат Мартинюк О.С. позов підтримав, просив задовільнити.

Представник відповідача Тишківської сільської ради в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву з проханням розглянути справу без його участі, щодо позовних вимоги покладається на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, докази, заслухавши представника позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Кожна особа, як убачається зі змісту ст.4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах встановлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи…Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень…Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи…Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях … Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.9).

Своїм заповідальним розпорядженням від 08.10.2007 року, ОСОБА_3 залишила належну їй земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства Тишківське Тишківської сільської Ради Лубенського району Полтавської області, розміром 2,73 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10).

Заповітом, відповідно до положень статті 1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до положень статті 213 ЦК України зміст правочину може бути юридично розтлумачений.

Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб`єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.

Особливості тлумачення заповіту викладені у статті 1256 ЦК України.

Згідно статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суд може ухвалити рішення про тлумачення заповіту лише при розгляді юридичного спору між сторонами (пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9).

В матеріалах позову мається копія Державного акту ім`я ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку, площею 3,26 га, що розташована на території Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який виданий 21.02.2008 року на підставі розпорядження Лубенської районної державної адміністрації від 09.06.2005 року за №162.

Вищевказана земельна ділянка, зі слів позивача, є тим самим спадковим майном, яке мала на увазі спадкодавиця ОСОБА_3 , складаючи заповіт на його ім`я.

Як вбачається з постанови державного нотаріуса Шостої Донецької державної нотаріальної контори від 31.10.2013 року (а.с.18), у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я позивача ОСОБА_2 відмовлено, у зв`язку з тим, що склад заповіданого майна не відповідає майну, на яке був наданий спадкоємцем правовстановлюючий документ, зокрема, Державний акт про право власності на земельну ділянку.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Оцінюючи ефективність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, слід врахувати, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо дол. спадщини.

При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Викладена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі №335/9398/16-ц (провадження № 61-20484св18).

Крім цього, Верховний Суд у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

У складеному заповіті ОСОБА_3 зазначено, що вона заповідає ОСОБА_2 земельну частку (пай), що перебуває у КСП Тишківське , розміром 2,73 умовних кадастрових гектар.

Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай).

Разом з тим у сфері земельних відносин загальноприйнятим є використання поняття земельний пай не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі).

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_3 отримала лише один сертифікат на земельний пай в розмірі 2,73 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі, що розташована на території Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, і цей сертифікат був замінений на державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №121550, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданий Лубенською райдержадміністрацією 26.02.2008 року (а.с.11).

Суд вважає очевидним те, що заповідаючи земельний пай, ОСОБА_3 мала на увазі саме земельну ділянку, на яку у подальшому отримала державний акт.

Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна земельний пай , внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець ОСОБА_3 , можна дійти висновку, що остання мала на увазі саме ту земельну ділянку, на яку в подальшому отримала державний акт.

Аналогічні правові позиції містяться в Постанові ВС у складі колегії Першої судової палати КЦС від 26.02.2020 року справа №576/2742/18.

Тому є підстави для задоволення позову в частині тлумачення заповіту.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, суд зазначає наступне.

Являючись спадкоємцем за заповітом, маючи оригінал правовстановлюючого документу - Державний акт про право власності на земельну ділянку, а також рішення суду про тлумачення заповіту, позивач ОСОБА_2 має право безперешкодно реалізувати своє право на спадкування. Таке право не потребує судового захисту.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку задоволенню не підлягає, а тому позов слід задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 4,89,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіальної громади в особі Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21062873, юридична адреса: с.Тики вул.Центральна,34 Лубенського району Полтавської області) про тлумачення заповіту та визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити частково.

Зміст заповіту, що складений ОСОБА_3 08.10.2007 року, посвідчений державним нотаріусом Шостої донецької державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №4-2285, відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 належну їй земельну частку (пай), розміром 2,73 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі, що розташована на території Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, необхідно розуміти так, що ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,26 га, яка розташована на території Тишківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322887400:03:003:0103, яка належала спадкодавиці на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №121550, виданого Лубенською райдержадміністрацією 26.02.2008 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до Полтавського апеляційного суду або через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10.07.2020.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду В.М.Даценко