Ухвала

від 10.07.2020 по справі 520/11562/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 липня 2020 року

Київ

справа №520/11562/18

адміністративне провадження №К/9901/10601/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року

у справі №520/11562/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пента Стіл"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №520/11562/18, предметом розгляду якої є скасування податкових повідомлень - рішень від 11 вересня 2018 року № 00003561401, № 00003571401, № 00003581401, від 05 червня 2018 року №00002281401, №00002301401, №00002311401, №00002321401, №00005521410 прийнятих Головним управлінням ДФС у Харківській області.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року касаційну скаргу податкового органу залишено без руху.

22 червня 2020 року на адресу Суду надійшла оновлена касаційна скарга на виконання ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2020 року, якою відповідач просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у частині задоволених позовних вимог та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року по справі №520/11562/18 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства відмовити.

Звертаючись до Суду із касаційною скаргою скаржник як на підставу касаційного оскарження посилався на пункт 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд залишаючи касаційну скаргу без руху зазначив, що у випадку посилання скаржником на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу касаційного оскарження, скаржнику необхідно зазначити конкретну норму, яку застосував суд апеляційної інстанції без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у саме подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, з посиланням на конкретну постанову Верховного Суду, у якій такий висновок викладено.

Суд звернув увагу на те, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.

Також ухвалою від 15 квітня 2020 року зазначалося, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставини справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Надаючи на усунення недоліків касаційної скарги її оновлений варіант, скаржник підставами касаційного оскарження зазначив пункти 1, 2, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд, з огляду на положення частини першої статті 337 КАС України, визнає доповнення підстав касаційного оскарження пунктами 2, 4 статті 328 КАС України не прийнятними у зв`язку з відсутністю обґрунтування необхідності таких доповнень.

Щодо доведеності скаржником касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Заявником оновленої касаційної скарги зазначено, що при прийнятті рішень судами не враховано постанову Верховного Суду від 24 січня 2020 року по справі № 826/9234/14, при цьому процитовано пункти 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, аналіз яких зумовлює висновок про те, що обов`язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв`язку з отриманням товарів, робіт (послуг). Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формувань податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинені господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активі що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту (витрат), і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи

Скаржник доводить, що при прийнятті рішень у справі №520/11562/18 вказана обставина не врахована судами.

Посилання на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосуванні норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні), є неприйнятним з підстав відсутності обґрунтування необхідності таких доповнень касаційною скаргою відповідно до частини першої статті 337 цього кодексу.

Разом із тим Суд зазначає, що на переконання обґрунтування наявності цієї обставини скаржник зазначає наступне.

Вважає помилковою оцінку спору судами попередніх інстанцій в частині порушених кримінальних проваджень відносно контрагентів ТОВ Пента Стіл та неприйняттям судом апеляційної інстанції наданого відповідачем вироку Шевченківської районного суду м. Києва щодо посадової особи ТОВ Паленто Лтд , та врахуванням цим судом висновків Верховного Суду викладених у постанові від 04 вересня 2018 року по справі № 826/18952/14, від 31 липня 2018 року по справі № 808/1507/16, за якими сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінальною провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Доводить, що у постановах Верховного Суду від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а1, від 22 листопада 2016 року у справі № 826/11397/14, від 24 травня 2016 року у справі № 21-5332а1, від 14 червня 2016 року у справі № 21-1318а16, від 22 листопада 2016 року у справі №21-2430а16, від 22.01.2019 по справі №826/18174/13-а, від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14, від 31 березня 2020 року у справі №520/8893/18 Верховний Суд чітко визначив: посилаючись на аргументи попередніх інстанцій щодо відсутності у кримінальній справі вироку, зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України), стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинним документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним .

Відповідно до частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Як слушно зазначає Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2018 року по справі № 804/8332/17: "за змістом ст. 205 КК України злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності".

Тобто, створення фіктивного підприємства не мало на меті його реальну господарську діяльність, а лише була спрямована на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Диспозиція статті 205 КК України дуже чітко визначає основні ознаки складу злочину, де об`єктивна сторона полягає в альтернативних діях: у створенні або придбанні суб`єктів підприємницької діяльності, а обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони є прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Як бачимо, Кримінальний кодекс України визнає абсолютно всю діяльність такої юридичної особи неправомірною, а не окремі господарські операції з певними контрагентами.

Отже з урахуванням численної кількості постанов Верховного Суду у яких надана протилежна оцінкам вказаним обставинам, є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Також доводить неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права яке полягає у тому, що суди не дослідили зібрані у справі докази та прийняли до обліку неналежні первинні документи, чим допустили грубе порушення норм матеріального права, а саме пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, що з урахуванням наведеного вище є підставою для касаційного оскарження зокрема відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд в котрий раз зауважує на тому, що позбавлений можливості прийняти додаткові підстави шляхом доповнення підстав касаційного оскарження в оновленій касаційній скарзі без дотримання приписів частини першої статті 337 КАС України.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Наведена скаржником постанова Верховного Суду у справі №826/9234/14 ухвалена за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Крім того, скаржник не зазначає, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року. У скарзі викладено обставини справи, процитовано висновки акта перевірки та норми Податкового кодексу України без зазначення, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права. Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанову Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №520/11562/18 -повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова

Судді І. А. Гончарова

І. Я. Олендер