Рішення

від 13.07.2020 по справі 540/1088/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1088/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 року №Ф-10321-51,

встановив:

I. Зміст позовних вимог

28 квітня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ), від імені якого діє адвокат Фещенко Микола Леонідович (далі - представник позивача) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі), у якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі №Ф-10321-51 від 13.02.2020 р. щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 );

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі на користь позивача судові витрати в сумі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Вказані вимоги представник позивача обґрунтовує обставинами, викладеними у змісті позову та відповіді на відзив від 25.06.2020 р., які полягають у тому, що Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та набутті статусу підприємця. Так, представник позивача вказує, що з лютого 2019 року ОСОБА_1 був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення у позивача обов`язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем, який не здійснює господарської діяльності. Крім того, представник позивача звертає увагу, що формування оскаржуваної вимоги було здійснено відповідачем поза межами законодавчо визначених строків, передбачених Інструкцією № 449, а тому вона не може вважатися правомірною.

19.05.2020 року ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі подано до суду відзив на позов, у якому цитуючи положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" заперечує проти задоволення позову з огляду на те, що оскаржувана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. При цьому, на думку представника відповідача, відповідно до Закону № 2464-VI роботодавці та фізичні особи-підприємці розглядаються як окремі платники ЄСВ. Отже, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження підприємницької діяльності незалежно від фінансового стану платника. Щодо доводу позивача про порушення строків формування оскаржуваної вимоги, то представник відповідача зазначає, що відповідно до розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску, такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Відповідачем було виявлено наявність заборгованості позивача станом на 31.01.2020 р. у сумі 29 293,44 грн., у зв`язку з чим сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 р. №Ф-10321-51.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 29.04.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. (ст. 258 КАС України)

Згідно з частиною 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

При цьому, суд вказує, що постановою КМ України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", зі змінами, внесеними постановами КМ України від 25.03.2020 р. № 239, від 22.04.2020 р. № 291 та від 04.05.2020 р. № 343, а також постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", зі змінами, внесеними постановою КМУ від 17.06.2020 р. № 500 запроваджено на усій території України карантин до 31 липня 2020 р.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 р., розділ VI " Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3 яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження тощо продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Враховуючи, що матеріали справи не містять будь - яких заяв або клопотань учасників справи щодо неможливості її розгляду через запровадження на усій території України карантину суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі документами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з 30.08.2010 р. по 16.04.2020 р. був зареєстрований як фізична особа - підприємець, основний вид діяльності за КВЕД 67.13.0 "інша допоміжна діяльність у сфері фінансового посередництва", реєстраційний номер платника єдиного внеску 21.21-6801,5, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 01.07.2020 р. № 1006840378.

14 квітня 2020 року ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням отримав Вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 13 лютого 2020 року № Ф-10321-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 31 січня 2020 року в розмірі 29293,17 грн., що підтверджується поштовим конвертом з крекінгом № 7300307186771)

Вважаючи вказану вимогу відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755 (надалі - ПК України).

Відповідно до пп.19-1.1.1 п. 19-1.1 ст.19 ПК України органи контролю здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Приписами пп.19-1.1.2 п.19-1.1 ст.19 ПК України передбачено, що органи контролю, серед іншого, контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 року. (далі - Закон України №2464-VI).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI)

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449 (далі - Інструкція № 449) органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Відповідно до абзаців 3, 4 частини 4 статті 25 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

VI. Оцінка суду

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 23.01.2020 р. по справі № 480/4656/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19, на яку позивач посилається в касаційній скарзі, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19.

Як встановлено судом та підтверджується даними витягу з Інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 "Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність" станом на 31.01.2020 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість в загальній сумі 29 293,17 грн., у т.ч.

- сальдо на 31.12.2017 року складає суму переплати - 0,27 грн.

- сальдо на 31.12.2018 року складає суму недоїмки - 15 819,27 грн.

- сальдо на 31.12.2019 року. складає суму недоїмки - 26 538,99 грн.

- сальдо на 31.01.2020 року складає суму недоїмки - 29 293,17 грн.

При цьому, зі змісту відзиву на позов вбачається, що спірна сума недоїмки включає в собі звітні періоди з 2017 р. по 2019 р. включно, зокрема,

- сума недоїмки за 2017 рік складає 8 448,00 грн. ( 3200,00 грн. х 12 х 22 % ). При цьому, 3 200,00 грн. це щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року згідно Закону України від 21 грудня 2016 р. №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік";

- сума недоїмки за 2018 рік складає 9 828,72 грн. (2 457,18 грн. х 4 кв.). При цьому, щоквартальний платіж 2 457,18 грн. розраховується виходячи із щомісячного розміру мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-УІІІ в сумі 3 723 грн. 00 коп. помноженої на 3 місяці та на 22 %.

- сума недоїмки за 2019 рік складає 11 016,72 грн. (2754,18 грн. х 4 кв.). При цьому, щоквартальний платіж 2754,18 грн. розраховується виходячи із щомісячного розміру мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 № 2629-УІІІ в сумі 4173,00 грн. помноженої на 3 місяці та на 22 %.

Згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 25.02.2019 р. по теперішній час працює ТОВ "Виробнича компанія "Хімтраст" (код 42765597), тобто в межах спірного періоду з 25.02.2019 р. по 31.12.2019 року був найманим працівником і відповідно у цей період роботодавець сплачував за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначає, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2019 року доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ "Виробнича компанія "Хімтраст", не підлягають доказуванню.

З огляду на вказане та враховуючи, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в частині періоду, який охоплюється оскаржуваною вимогою (з 25 лютого по 31 грудня 2019 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі, якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Законом України "Про Державний бюджет України" від 23.11.2018 р. №2629-VIII установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з січня 2019 року - 4 173,00 грн. Відповідно, мінімальний страховий внесок (за один місяць) становить 918,06 грн. (4 173 грн.*22%).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 13.02.2020 року № Ф-10321-51 в частині нарахування позивачу недоїмки з ЄСВ у період його працевлаштування з 25.02.2019 р. по 31.12.2019 р. в сумі 10 098,66 грн. (918,06 грн. х 11 міс.) є протиправною та підлягає скасуванню.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) та згідно записів у трудовій книжці позивач у період з січня 2017 року до січня 2019 року включно позивач не перебував у трудових відносинах, а тому зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому за мінімальний, як фізична особа-підприємець.

За таких обставин суд погоджується із правомірністю нарахування контролюючим органом позивачу єдиного внеску за період з 01.01.2017 до січня 2019 року у сумі 19 194,51 грн. (8448,00 грн. + 9828,72 грн. + 918,06 грн. - 0,27 грн. (сума переплати, яка обліковувалась у ІКП позивача станом на 31.12.2017 р.), а тому у вказаній частині оскаржувана вимога є правомірною, а тому відсутні підстави для скасування.

Щодо доводів позивача про протиправність оскаржуваної вимоги з підстав порушення відповідачем законодавчо визначених строків її формування, то суд зазначає наступне.

Аналіз приписів Інструкції № 449 свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень та надсилається платникам, зокрема, фізичним особам - підприємцям, в тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Як вбачається з витягу з Інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 "Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність", 20.01.2020 року податковим органом здійснено нарахування ЄСВ на суму 2754,18 грн.

Отже враховуючи, що у січні 2020 року у позивача зросла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, тому дії відповідача щодо формування 13.02.2020 р. вимоги про сплату боргу (недоїмки) є правомірними.

При цьому суд зазначає, що невиконання відповідачем обов`язку щодо формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) протягом попередніх років не звільняє платника податків від обов`язку нараховувати та сплачувати ЄСВ (крім випадків, якщо ФОП не є найманим працівником).

Крім того суд враховує, що бездіяльність податкового органу щодо формування вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ за попередні роки не є предметом оскарження у даній справі.

VІІ. Висновок суду

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, доводів сторін, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачем частково доведено правомірність своїх вимог про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10321-51 від 13.02.2020 р., а відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності її винесення в іншій частині, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

VІІІ. Розподіл судових витрат

Згідно положень частини 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу ( частина 3 ст. 132 КАС України).

Стаття 139 КАС України визначає правила розподілу судових витрат за результатами ухвалення судом рішення по суті позовних вимог (задоволення позову повністю або частково, відмова в задоволенні позову).

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Приписами ч. 1, 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положення ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути із відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 5000,00 грн.

На підтвердження заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 21.04.2020 р., копію додаткової угоди № 1 від 21.04.2020 р до договору, копію меморіального ордеру № 2PL793208 від 21.04.2020 р. на суму 3000,00 грн. та квитанцію №0.0.1683982561.1 від 21.04.2020 р. на суму 3000,00 грн., копію меморіального ордеру № @2PL281718 від 29.05.2020 р. на суму 2000,00 грн. та квитанцію №0.0.1721373165.1 від 29.05.2020 р. на суму 2000,00 грн., копію довідки про відкриття рахунку в банку саме адвоката, ордер на надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Так, за умовами договору про надання правової допомоги № 1/22 від 21.04.2020, укладеного між позивачем (клієнтом) та адвокатом Фещенко М.Л., останній надає правову допомогу клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Згідно із п. 5.1 договору детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати Клієнтом Адвокату гонорару та фактичних витрат пов`язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюються сторонами та може визначатися додатковою угодою.

Відповідно додаткової угоди № 1 до договору № 1/22 від 21.04.2020 р. адвокат зобов`язується надати клієнту наступні послуги з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою 1 година - 1000 грн.:

консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ГУДПС у Херсонській області - 1500,00 грн. (1,5 год.);

написання та оформлення позовної заяви у Херсонський окружний адміністративний суд, подання до суду - 2000,00 грн. (2 год.);

підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду - 1500,00 грн. (1,5 год.).

Загальна сума гонорару адвоката складає 5000,00 грн. Оплата послуг адвоката здійснюється на умовах 100% попередньої оплати.

Як встановлено судом на підтвердження доказів оплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. надано квитанції № 0.0.1683982561.1 від 21.04.2020 р., та № 0.0.1721373165.1 від 29.05.2020 р., відповідно до яких призначення платежу: "гонорар адвоката з представництва ОСОБА_1 у Херсонському окружному адміністративному суді, скасування вимоги з ЄСВ ГУДПС у Херсонській області, за договором №1/22 від 21.04.20 р."

Щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, то відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст.134 КАС України).

Як вбачається зі змісту відзиву на позов, відповідач не погоджується з вказаним розміром заявлених витрат на правову допомогу, вважаючи його неспівмірним, оскільки дана справа є справою незначної складності і звернення із позовною заявою не вимагало вчинення значного обсягу юридичної і технічної роботи. Крім того відповідач вказує на те, що у договорі про надання правової допомоги не визначено предмету, стосовно якого адвокатом надавалася правова допомога. Із відомостей, зазначених у додатковій угоді також неможливо встановити кількість часу, витраченого адвокатом на надання конкретної послуги. При цьому відсутні докази дійсного надання адвокатом таких послуг та прийняття їх позивачем.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд зазначає наступне.

Аналіз змісту вказаних приписів КАС України свідчить про те, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії. ( Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17 та в подальшому залишилась незмінною, про що свідчить постанова Верховного Суду від 03 січня 2020 року у справі №300/941/19, провадження № К/9901/33314/19.

З огляду на викладене, суд вважає довід відповідача щодо неспівмірності таких витрат необґрунтованим.

Що стосується доводу представника відповідача про відсутність акту виконаних робіт, то суд зазначає, що його складання не передбачено умовами договору про надання правової допомоги № 1/22 від 21.04.2020 р. та додаткової угоди № 1.

Разом з тим, за позицією суду, яка узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 р. по справі № 922/445/19, виставлення рахунку клієнту та його оплата свідчать про прийняття клієнтом виконаних адвокатом робіт.

Дослідивши належним чином документи щодо підстав надання адвокатських послуг, фактичного виконання робіт, надавши оцінку відповідності суті послуг, витраченого адвокатом часу та погодинної вартості послуг критеріям співмірності, розумності та неминучості, суд вважає, що представником позивача підтверджено належними та допустимими в розумінні КАС України доказами заявлений до стягнення розмір понесених позивачем витрат в сумі 5000,00 грн.

Разом з тим, суд вказує, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. ( ч. 3 ст. 139 КАС України).

Враховуючи, що за результатами розгляду даних спірних правовідносин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, тому судові витрати на правничу допомогу також підлягають пропорційному розподілу між сторонами.

Як встановлено судом ціна позову складає 29 293,17 грн. При цьому, висновок суду в частині задоволення позовних вимог полягає у визнанні протиправною та скасуванні вимоги ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 13.02.2020 р. № Ф-10321-51 на суму 10 098,66 грн., що відповідно складає 34 % від ціни позову 29 293,17 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 700,00 (одна тисяча сімсот) грн.

Щодо розподілу судового збору, то суд зазначає, що з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог сплачена позивачем згідно квитанції №0.0.1683956978.1 від 21.04.2020 р. сума судового збору 840,80 грн. підлягає стягненню пропорційно задоволеним вимогам у сумі 285,87 грн., що відповідає 34% від ціни позову.

На підставі викладеного та керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (місце знаходження 73026, м. Херсон, пр. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 року №Ф-10321-51 - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 13.02.2020 р. № Ф-10321-51 в частині сплати боргу (недоїмки) в сумі 10 098,66 грн. (десять тисяч дев`яносто вісім грн. 66 коп.).

В частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 13.02.2020 р. № Ф-10321-51 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 19 194,51 грн. (дев`ятнадцять тисяч сто дев`яносто чотири грн. 51 коп.) - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (місце знаходження 73026, м. Херсон, пр. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 285,87 грн. (двісті вісімдесят п`ять грн. 87 коп.).

Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (місце знаходження 73026, м. Херсон, пр. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 1 700,00 грн. (одна тисяча сімсот грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, але не пізніше 30-денного строку з дня закінчення карантину. При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна

кат. 111060000