Рішення

від 13.07.2020 по справі 826/15008/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2020 року м. Київ № 826/15008/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Компанія КАМА

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія КАМА (далі по тексту - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд

- визнати протиправними скасувати податкові повідомлення - рішення №0001012290 та №0001022290 від 20 червня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті безпідставно, з порушенням норм чинного податкового законодавства України, відтак підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія КАМА відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що при ухваленні судових рішень, розглядаючи епізод по правомірності формування податкового кредиту за листопад 2011 року, судами першої та апеляційної інстанцій судами не досліджувалось питання фактичного здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю Укрзерногруп з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів. Жодних висновків щодо суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, суди не зробили, а лише обмежились наведенням мотивів дублюючим акт перевірки та посиланнями на акти перевірок Товариства з обмеженою відповідальністю Укрзерногруп та його контрагентів по ланцюгу постачання.

Листом Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року матеріали адміністративної справи №826/15008/13-а скеровано до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2017 року для розгляду адміністративної справи №826/1500/13-а визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінову А.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2017 року адміністративну справу 826/15008/13-а прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні 09 жовтня 2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у позовній заяві. Представник відповідача не з`явився, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутністю на адресу суду не надходило.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також приймаючи до уваги відсутність заперечень з боку представника позивача, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Так, суд звертає увагу на положення пункту 10 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, відповідно до якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві його правонаступником Головним управління Державної податкової служби у м. Києві.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд,

ВСТАНОВИВ

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія КАМА з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 10 червня 2013 року за №1/22-90/19358158 (далі по тексту - акт).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог податкового законодавства, а саме:

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 136 502,00 грн за 4-й квартал 2011 року;

- пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 364 025,00 грн, в тому числі 289 714,00 грн за листопад 2011 року та на 74 311,00 грн за вересень 2012 року.

Як вбачається із змісту акту перевірки, висновки податкового органу щодо заниження зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість обґрунтовано безпідставністю формування валових витрат та податкового кредиту в листопаді 2011 року та вересні 2012 року за рахунок взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Укрзерногруп , Товариством з обмеженою відповідальністю Західний сокооцтовий завод та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукти .

На підставі висновків акту перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року № 0001022290, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у сумі 136 502,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року №0001012290, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача зі сплати податку на додану вартість у сумі 455 032,00 грн.

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Як вбачається із змісту акту перевірки, висновки податкового органу щодо заниження зобов`язання з податку на прибуток на суму 136 502,00 грн за 4 квартал 2011 року та податку на додану вартість в розмірі 289 714,00 грн за листопад 2011 року обґрунтовано безпідставністю формування валових витрат та податкового кредиту у вказаний період на підставі податкових накладних отриманих Товариством з обмеженою відповідальністю Укрзерногруп .

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

У відповідності до підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок №1379) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку №1379 встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2 Порядку).

Одночасно, відповідно до положень пункту 6.3 Порядку №1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Так, у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначено, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України Про мови в Україні (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

В ході перевірки встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія КАМА у листопаді 2011 року отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю Укрзерногруп олію соняшникову відповідно до наступних податкових накладних: - від 07 листопада 2011 року №12 на загальну суму 400 000,00 грн в тому числі податку на додану вартість 66 666,67 грн; - від 09 листопада 2011 року №22 на загальну суму 251 332, 00 грн в тому числі податку на додану вартість 41 888,66 грн; від 17 листопада 2011 року №41 на загальну суму 424 364,00 грн, в тому числі податку на додану вартість 70 727,33 грн; від 18 листопада 2011 року №48 на загальну суму 330 405,60 грн, в тому числі податку на додану вартість 55 067,60 грн; від 23 листопада 2011 року №65 на загальну суму 332 178, 40 грн, в тому числі податку на додану вартість 55 363,07 грн.

На обґрунтування економічної доцільності зазначених договірних відносин, Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Кама зазначило, що основним видом його діяльності є власне виробництво, зокрема, гірчиці та майонезу, з метою фасування яких у біли придбані банки у зазначеного контрагента.

На підтвердження якості придбаного товару, Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Кама надано копії паспортів якості на відповідні партії банок скляних для консервів.

Вказані господарські операції підтверджуються належним чином складеними договорами, які були оглянуті судом, а факт перерахування перестраховикам страхових платежів підтверджується виписками банку, які були надані податковому органу під час проведення перевірки.

Зазначені докази підтверджують фактичне здійснення господарських операцій позивача за договорами перестрахування та спростовують доводи податкового органу щодо відсутності їх реального здійснення.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, єдиною підставою для висновку щодо безпідставного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю Укрзерногруп , а також до складу валових витрат - вартості придбаного товару, стали висновки, викладені в акті Державної податкової інспекції у Солом`янському районі міста Києва Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року №779/22-317/36854165 про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю Укрзерногруп з питань правильності визначення розміру податкових зобов`язань та визначення правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 травня 2011 року по 30 квітня 2012 року.

Висновки акта Державної податкової інспекції у Солом`янському районі міста Києва Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року №779/22-317/36854165, викладені у акті за результатами перевірки господарської діяльності позивача, зокрема, зі змісту акта №779/22-317/36854165, як зазначено у акті щодо позивача, вбачається, що підприємство - транзитер ТОВ Укзерногруп сформувало податковий кредит за рахунок СГД податкових ям та транзитерів на суму ПДВ 10 992 120 грн., а саме: - за травень-серпень 2011 року по ПП Оліяторг (код ЄДРПОУ 32523468) - 6 374 069,17 грн. За травень та червень 2011 року по взаємовідносинамміж підприємствами прописано акти нікчемності, в результаті чого виникли розбіжності між задекларованим ПЗ та ПК на суму 2 947 245,81 грн. Взаємовідносини за липень та серпень 2011 року в розмір: 3'426'823 36 грн. ПП Оліяторг задекларовано, але податкові зобов`язання, що виникли внаслідок таких взаємовідносин не сплачено; - за лютий 2012 року по ПП Укрхімкомплект (код ЄДРПОУ 35071143) на суму 56.1. '811,32 грн., З стан, в ланцюгах фіктивні підприємства - ями ; - за лютий-квітень 20.1.2 року по ПП Євротерм-Харків (код ЄДРПОУ 31150748) на суму 4'056'239,28 грн., 7 стан, в ланцюгах фіктивні підприємства - ями .

З огляду на викладені обставини податковим органом зроблено висновки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою Укзерногруп , зокрема поставки олії соняшникової у листопаді 2011 року на підставі договору № 0411РД від 04 листопада 2011 року, суд приходить до висновку, що зміст зазначеного правочину не суперечить актам цивільного законодавства, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі та оглянуті судом документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Укзерногруп взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

На підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов`язань) органи державної податкової служби зобов`язані виключно у судовому порядку.

Отже, визначенню правочину як такого, що спрямований на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Крім того, суд зауважує, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні умови, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним тощо.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена саме законом, а не актами перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб`єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Зазначаючи в акті перевірки, що правочини, укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю Укзерногруп мають ознаки нікчемності та є нікчемними , відповідач не аналізує умови жодного укладеного позивачем договору купівлі-продажу, а також не наводить жодного рішення компетентного суду на підтвердження свого висновку про порушення вимог чинного законодавства або визнання вказаного договору недійсними.

Слід зазначити, що згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, такий правочин може бути визнаний недійсним тільки судом.

Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, згідно з положеннями частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням Цивільного кодексу України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку укладених позивачем договорів та порушення законодавства України.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що позивачем правомірно задекларовано валові витрати та податковий кредит в листопаді 2011 року за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Укзерногруп .

Щодо взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Західний сокооцтовий завод та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукти , суд зазначає наступне.

Як вбачається із змісту акту перевірки, у вересні 2012 року позивачем в порушення вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в розмірі 74 311,00 грн по факсокопіям податкових накладних, а саме:

- від 03 вересня 2012 року № 123 від Товариства з обмеженою відповідальністю Західний сокооцтовий завод на суму 57 460,00 грн в тому числі податок на додану вартість на суму 9 666,67 грн;

- від 09 вересня 2012 року №5 від Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукти на суму 330 408,00 грн в тому числі податок на додану вартість на суму 55 068,00 грн.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

З вищезазначених норм вбачається, що відсутність станом на момент проведення перевірки оригіналу податкової накладної позбавляє покупця права на нарахування податкового кредиту, оскільки сума податку на додану вартість у такому разі вважається непідтвердженою. Якщо у податковій накладній невірно зазначений податковий номер покупця, то така накладна оформлена з порушенням статті 201 Податкового кодексу України, що також не дає права на нарахування податкового кредиту.

При цьому, позивачем вказані обставини не заперечуються, жодних обґрунтувань в підтвердження правомірності формування податкового кредиту з урахуванням сум податку на додану вартість на підставі факсокопій податкових накладних, від 03 вересня 2012 року № 123 від Товариства з обмеженою відповідальністю Західний сокооцтовий завод на суму 57 460,00 грн в тому числі податку на додану вартість на суму 9 666,67 грн та від 09 вересня 2012 року №5 від Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукти на суму 330 408,00 грн в тому числі податку на додану вартість на суму 55 068,00 грн позивачем не наведено.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема, оскаржувані податкові повідомлення- рішення підлягають скасуванню в частині донарахування зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток лише в частині заниження таких за листопад 2011 року за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Укзерногруп .

Враховуючи, що податкове повідомлення-рішення №0001012290 підлягає частковому скасуванню, в частині донарахування зобов`язання з податку на додану вартість, в сумі 289 714,00 грн, то скасуванню також підлягають штрафні санкції, нараховані у зв`язку із таким заниженням, в розмірі 72 428,50 грн (289 714,00х25%).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77,143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві №0001022290 від 20 червня 2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві №0001012290 від 20 червня 2013 року, в частині збільшення суми зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 289 714,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 72 428,50 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Літвінова А.В.