Постанова

від 22.10.2020 по справі 826/15008/13-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15008/13-а Головуючий у І інстанції - Літвінова А.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КАМА" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "КАМА" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними скасувати податкові повідомлення - рішення № 0001012290 та № 0001022290 від 20 червня 2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно, з порушенням норм чинного податкового законодавства України, відтак підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "КАМА" відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано:

- податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві № 0001022290 від 20 червня 2013 року

- податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві № 0001012290 від 20 червня 2013 року, в частині збільшення суми зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 289 714,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 72 428,50 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Також Відповідачем вказано, що Позивачем безпідставно віднесено до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в 4 кварталі 2011 року - 593 487,00 грн., та занижено податок на прибуток на 136 502 грн.

Крім того, зазначено, що контрагентом Позивача ТОВ Укрзерногруп сформовано податковий кредит за рахунок ризикових суб`єктів господарювання.

Вказане, на переконання Відповідача, свідчить що за спірними операціями оформлені окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання Позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Зокрема, Позивач зазначає, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, сукупність документів, досліджених під час розгляду справи підтверджує факт здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "КАМА" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 10 червня 2013 року за № 1/22-90/19358158.

Проведеною перевіркою встановлено допущення Позивачем порушень вимог податкового законодавства, а саме:

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 136 502,00 грн. за 4-й квартал 2011 року;

- пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 364 025,00 грн., в тому числі 289 714,00 грн. за листопад 2011 року та на 74 311,00 грн. за вересень 2012 року.

Висновки податкового органу щодо заниження зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість обґрунтовано безпідставністю формування валових витрат та податкового кредиту в листопаді 2011 року та вересні 2012 року за рахунок взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзерногруп", Товариством з обмеженою відповідальністю "Західний сокооцтовий завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропродукти".

На підставі висновків акту перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року № 0001022290, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у сумі 136 502,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року № 0001012290, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 455 032,00 грн.

Вважаючи вказані податкові-повідомлення рішення протиправними, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001022290 від 20 червня 2013 року та податкового повідомлення-рішення № 0001012290 від 20 червня 2013 року, в частині збільшення суми зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 289 714,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 72 428,50 грн. суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не доведено нереальності здійснення господарських операцій Товариства з контрагентом, а Позивачем правомірно задекларовано валові витрати та податковий кредит в листопаді 2011 року за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укзерногруп".

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України).

Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.

У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "КАМА" у листопаді 2011 року отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзерногруп" олію соняшникову відповідно до наступних податкових накладних: - від 07 листопада 2011 року № 12 на загальну суму 400 000,00 грн., в тому числі, податку на додану вартість 66 666,67 грн.; - від 09 листопада 2011 року № 22 на загальну суму 251 332, 00 грн. в тому числі податку на додану вартість 41 888,66 грн.; від 17 листопада 2011 року № 41 на загальну суму 424 364,00 грн., в тому числі податку на додану вартість 70 727,33 грн.; від 18 листопада 2011 року № 48 на загальну суму 330 405,60 грн., в тому числі податку на додану вартість 55 067,60 грн.; від 23 листопада 2011 року № 65 на загальну суму 332 178, 40 грн., в тому числі, податку на додану вартість 55 363,07 грн.

На обґрунтування економічної доцільності зазначених договірних відносин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Кама" зазначило, що основним видом його діяльності є власне виробництво, зокрема, гірчиці та майонезу, з метою фасування яких у біли придбані банки у зазначеного контрагента.

На підтвердження якості придбаного товару, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Кама" надано копії паспортів якості на відповідні партії банок скляних для консервів.

Вказані господарські операції підтверджуються належним чином складеними договорами, які були досліджені судом першої інстанції, а факт перерахування перестраховикам страхових платежів підтверджується виписками банку, які були надані податковому органу під час проведення перевірки.

Зазначені докази підтверджують фактичне здійснення господарських операцій Позивача за договорами перестрахування та спростовують доводи податкового органу щодо відсутності їх реального здійснення.

Як встановлено судом першої інстанції з акту перевірки, єдиною підставою для висновку щодо безпідставного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої Позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрзерногруп", а також до складу валових витрат - вартості придбаного товару, стали висновки, викладені в акті Державної податкової інспекції у Солом`янському районі міста Києва Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року № 779/22-317/36854165 про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзерногруп" з питань правильності визначення розміру податкових зобов`язань та визначення правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 травня 2011 року по 30 квітня 2012 року.

Висновки акта Державної податкової інспекції у Солом`янському районі міста Києва Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року № 779/22-317/36854165, викладені у акті за результатами перевірки господарської діяльності Позивача, зокрема, зі змісту акта № 779/22-317/36854165, як зазначено у акті щодо Позивача, вбачається, що підприємство - транзитер ТОВ "Укзерногруп" сформувало податковий кредит за рахунок СГД "податкових ям" та "транзитерів" на суму ПДВ 10 992 120 грн., а саме: - за травень-серпень 2011 року по ПП "Оліяторг" (код ЄДРПОУ 32523468) - 6 374 069,17 грн. За травень та червень 2011 року по взаємовідносинамміж підприємствами прописано акти нікчемності, в результаті чого виникли розбіжності між задекларованим ПЗ та ПК на суму 2 947 245,81 грн. Взаємовідносини за липень та серпень 2011 року в розмір: 3'426'82336 грн. ПП "Оліяторг" задекларовано, але податкові зобов`язання, що виникли внаслідок таких взаємовідносин не сплачено; - за лютий 2012 року по ПП "Укрхімкомплект" (код ЄДРПОУ 35071143) на суму 56.1. '811,32 грн., З стан, в ланцюгах фіктивні підприємства -"ями"; - за лютий-квітень 20.1.2 року по ПП "Євротерм-Харків" (код ЄДРПОУ 31150748) на суму 4'056'239,28 грн., 7 стан, в ланцюгах фіктивні підприємства -"ями".

З огляду на викладені обставини податковим органом зроблено висновки про нікчемність правочину, укладеного між Позивачем та Товариством з обмеженою "Укзерногруп", зокрема поставки олії соняшникової у листопаді 2011 року на підставі договору № 0411РД від 04 листопада 2011 року, а суд першої інстанції прийшов до висновку, що зміст зазначеного правочину не суперечить актам цивільного законодавства, Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укзерногруп" взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу.

Колегія суддів погоджується з тим, що надані Позивачем документи, досліджені під час розгляду справи підтверджують факт поставки Позивачу товарів його контрагентом - ТОВ "Укрзерногруп" та не дає підстав для сумніву щодо реальності її вчинення.

Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких належних доказів нереальності спірної господарської операції.

Окрім того, під час апеляційного розгляду справи колегія суддів вказує на недопустимості притягнення до відповідальності платника податків з огляду на наявність сумнівів щодо фіктивності контрагента такого платника, а тим більше контрагентів контрагента платника.

Висновки Відповідача ґрунтуються на податковій інформації з баз даних щодо контрагентів контрагента Позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій.

Таким чином, Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі № 824/942/13, від 14.03.2018 року у справі № 803/1198/16.

За таких обставин, посилання Відповідача на неможливість проведення спірної господарської операції не підтверджується матеріалами справи, а тому не може бути беззаперечним свідченням нереальності такої.

Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто Позивача, на формування податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції взагалі, і для цілей податкового обліку зокрема, є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків.

Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 817/149/17 та від 29.03.2018 року у справі № 813/2758/16.

В той же час, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків, Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між Позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та, які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд першої інстанції також правомірно виходив з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства чи походження товару під час його придбання, перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № К/9901/2558718.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

В той же час, Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях Позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що висновки Відповідача не підкріплені належними доказами та не спростовують реальність господарських операцій Позивача з його контрагентом.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції не знайшов порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово-господарських взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом, та прийшов до обгрунтованого висновку, що визначення Позивачу суми грошових зобов`язань в частині є протиправним, з чим погоджується колегія суддів.

Колегія суддів враховує, що судом першої інстанції було досліджено обставини, на які вказано Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 14 березня 2017 року, та досліджено господарські операції Позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзерногруп".

Також судом першої інстанції було виконано вказівку суду касаційної інстанції щодо дослідження операцій Позивача з ТОВ Західний сокооцтовий завод та ТОВ Агропродукти , та в частині оскарження нарахування податковим органом податку на додану вартість за результатом проведення у вересні 2012 року операцій позивача з ТОВ Західний сокооцтовий завод та ТОВ Агропродукти судом першої інстанції в цій частині було відмовлено, з огляду на відсутність станом на момент проведення перевірки оригіналу податкових накладних, що позбавляє покупця права на нарахування податкового кредиту, оскільки сума податку на додану вартість у такому разі вважається непідтвердженою. Разом з тим, виходячи з положень ч. 1 ст. 308 КАС України, зазначена частина позовних вимог не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції, а відтак оцінка таким обставинам справи не надається.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко

Повний текст складено 26.10.2020 року.