СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" липня 2020 р. Справа № 922/376/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.
розглянувши:
1) апеляційну скаргу позивача (вх. 1102 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 17.03.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Кухар Н.М., повний текст якого складено 19.03.2020 року;
2) апеляційну скаргу відповідача (вх. 1480 Х/1-7) на ухвалу господарського суду Харківської області від 27.03.2020 року, постановлену у приміщенні вказаного суду суддею Кухар Н.М., повний текст якої складено 27.03.2020 року, у справі
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім 108", м. Харків,
про стягнення грошових коштів
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ, 10.02.2020 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім 108", м.Харків, про стягнення боргу в загальній сумі 9388,19 грн, у тому числі: пені в сумі 6674,66 грн; 3% річних у сумі 490,73 грн; інфляційних втрат у сумі 2222,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення п. 6.1 Договору про постачання природного газу № 2285/16-ТЕ-32 від 21.12.2015, а також приписів чинного законодавства, несвоєчасно здійснив оплату за переданий позивачем природний газ.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.03.2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відповідачем до місцевого господарського суду подана заява про розподіл судових витрат на правову допомогу, понесених і які будуть понесені ОСББ "Наш дім 108" на професійну правничу допомогу адвоката Прядка Олександра Олександровича в межах розгляду даної справи на загальну суму 7289,00 грн шляхом стягнення їх з позивача - АТ "НАК "Нафтогаз України".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.03.2020 року заяву відповідача про розподіл судових витрат залишено без розгляду.
Позивач із вищевказаним вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
За апеляційною скаргою позивача ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 року відкрито апеляційне провадження Призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
В подальшому, на адресу суду надійшла апеляційна скарга відповідача на ухвалу господарського суду Харківської області від 27.03.2020 року про залишення заяви відповідача про розподіл судових витрат без розгляду, в якій відповідач просить цю ухвалу скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву про розподіл судових витрат задовольнити у повному обсязі.
Враховуючи те, що вищевказані апеляційні скарги подані сторонами в одній господарській справі, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду від 27.03.2020 року вирішує питання розподілу судових витрат, і такий розподіл входить до змісту рішення суду, колегія суддів вважає доцільним об`єднати розгляд апеляційних скарг позивача та відповідача в одне апеляційне провадження.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення місцевого господарського суду, дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернулось з позовом заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім 108", про стягнення боргу в загальній сумі 9388,19 грн, у тому числі: пені в сумі 6674,66 грн; 3% річних у сумі 490,73 грн; інфляційних втрат у сумі 2222,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення п. 6.1 Договору про постачання природного газу № 2285/16-ТЕ-32 від 21.12.2015, а також приписів чинного законодавства, несвоєчасно здійснив оплату за переданий позивачем природний газ.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
21.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім 108" (відповідач) було укладено Договір №2285/16-ТЕ-32 постачання природного газу (надалі - Договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1), позивач, як постачальник, зобов`язався передати у власність відповідачу, як споживачу, у 2016 році природний газ ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.
При цьому, газ, що продається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2 Договору).
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 Договору, постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати за наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 Договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач передав протягом січня-березня 2016 року у власність відповідача природний газ на загальну суму 71814,17 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, які є узгодженими, мають підписи уповноважених осіб сторін, містять печатки підприємств та відповідно до яких наданий природний газ прийнято відповідачем без зауважень та претензій.
Зазначені акти, відповідно до договору, є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Відповідач здійснив оплату газу в повному обсязі несвоєчасно, з порушенням умов п. 6.1 Договору, у зв`язку з чим позивач вимагає стягнути з відповідача спірну суму пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про те, що частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування їм неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу (поставки) природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом, та списання цих нарахувань (припинення зобов`язань).
Оскільки судом було встановлено, що заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому протягом січня-березня 2016 року, погашена повністю у червні 2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимога задоволенню не підлягають.
Позивач в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що однією з обов`язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", є включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання за спожиті енергоносії, а оскільки матеріали доказів такого включення відповідача не містять - то приписи наведеного Закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Між тим, всупереч умовам Договору, у встановлені строки відповідач не виконав свої зобов`язання, чим припустився порушення господарського зобов`язання.
Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
В той же час, 30.11.2016 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (надалі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Статтею 1 Закону передбачено, що врегулюванню підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, через вжиття заходів, спрямованих на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Аналіз приписів частини 1 статті 5 та частини 1 статті 7 Закону дозволяє дійти висновку про те, що кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, не погашена станом на 31.12.2016, підлягає реструктуризації; суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, які нараховано на заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016, при реструктуризації не враховуються, оскільки підлягають списанню за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.
При цьому, частиною 3 статті 7 Закону визначено порядок розрахунків постачальників та споживачів енергоносіїв у разі прострочення споживачів в оплаті вартості природного газу, використаного для виробництва теплової та електричної енергії, за умов погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом. На таку заборгованість з оплати природного газу не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
На виконання вимог статті 3 Закону постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (далі - Реєстр).
Пунктом 14 Порядку передбачено перелік даних, що зазначаються в Реєстрі щодо підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а, зокрема, дані про обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Отже, вимога щодо включення до Реєстру, як передумова для застосування процедури реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ, встановлена для теплогенеруючих та теплопостачальних організацій, які не погасили до 31.12.2016 заборгованість перед постачальником за спожитий до 01.07.2016 природний газ. Відтак, до заборгованості, що виникла та була погашена споживачем до набрання чинності Законом, не можуть бути застосовані правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Законодавцем у ч. 1 ст. 58 Конституції України визначено принцип прямої дії нормативно-правових актів, що полягає в тому, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто врегульовують суспільні відносини, що виникли після набрання ними чинності, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовуються відповідальність особи.
Отже, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов`язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом (30.11.2016). При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу ч. 1 ст. 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 3 ст. 7 Закону викладена у Постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 02.05.2018 у справі № 914/102/17, від 15.05.2018 у справі № 908/3126/16, від 30.05.2018 у справі №908/2055/17, від 14.01.2019 у справі № 904/1615/18.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 року, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Отже, частиною 3 статті 7 Закону законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування їм неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу (поставки) природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом, та списання цих нарахувань (припинення зобов`язань).
Заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому протягом січня-березня 2016 року, погашена повністю у червні 2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії.
Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише за умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. Як зазначено в п. 1.2 Договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Отже, ОСББ "Наш дім 108" здійснює діяльність з виробництва теплової енергії, а ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є постачальником природного газу.
Аналогічна правова позиція про можливість застосування норм Закону до ОСББ, викладена Верховним Судом у справі № 908/2055/17.
Відтак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача, як споживача природного газу для виробництва теплової енергії, спірних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який погашено споживачем 10.06.2016, тобто до набрання Законом чинності (30.11.2016), є необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню у повному обсязі, вказане узгоджуються з принципом "належного урядування" державою у законодавчій сфері та гарантують відповідачу право на мирне володіння його майном, а тому - позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, у зв`язку з чим оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Розглянувши апеляційну скаргу відповідача на ухвалу місцевого господарського суду, дослідивши матеріали справи та доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідачем до місцевого господарського суду подана заява про розподіл судових витрат на правову допомогу, понесених і які будуть понесені ОСББ "Наш дім 108" на професійну правничу допомогу адвоката Прядка Олександра Олександровича в межах розгляду даної справи на загальну суму 7289,00 грн шляхом стягнення їх з позивача - АТ "НАК "Нафтогаз України".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.03.2020 року заяву відповідача про розподіл судових витрат залишено без розгляду.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про залишення її без розгляду, з огляду на те, що оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, відповідач мав до закінчення розгляду справи по суті подати суду відповідну заяву про розмір судових витрат на правничу допомогу, які сторона має сплатити за розгляд даної справи. Оскільки заява відповідача була подана лише після прийняття рішення у справі, місцевий господарський суд зазначив про те, що відповідач пропустив строк подання відповідної заяви про розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що строки подання ним пропущені не були, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду винесена із порушенням норм процесуального права.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Зі змісту ч.3 ст.126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Ухвалою місцевого господарського суду від 11.02.2020 розгляд справи № 922/376/20 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Приписами ч. 8 ст. 252 ГПК України унормовано, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено про те, що попередні витрати на представництво інтересів відповідача складають 4800,00 грн, та їх остаточний розрахунок буде надано додатково.
В подальшому, після прийняття рішення у справі, відповідачем подано на адресу місцевого господарського суду заяву про розподіл судових витрат (вх. № 7521 від 24.03.2020) з вимогою про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 7289,00 грн.
Колегія суддів не погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, що оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, відповідач мав до закінчення розгляду справи по суті подати суду відповідну заяву про розмір судових витрат на правничу допомогу, які сторона має сплатити за розгляд даної справи, а враховуючи те, що заява відповідача була подана лише після прийняття рішення у справі, місцевий господарський суд зазначив про те, що відповідач пропустив строк подання відповідної заяви про розподіл судових витрат.
На думку колегії суддів, оскільки в процедурі спрощеного провадження відсутня стадія судових дебатів, то вимога частини 8 статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів та вимога про подання до закінчення судових дебатів відповідної заяви про надання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення суду - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.
Таким чином, відсутні правові підстави вважати, що заява відповідача про розподіл судових витрат (вх. № 7521 від 24.03.2020) з вимогою про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 7289,00 грн. подана за межами строків її подання.
Згідно із частинами 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачем подано копія договору про надання правничої допомоги, копія додаткової угоди про надання правничої допомоги, копія акту прийому-передачі виконаних робіт на 7281,00 грн., копія рахунку на 7281,00 грн., копія платіжного доручення на 7281,00 грн.,
Судом досліджено надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг та установлено, що надання відповідачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви вищевказаними доказами.
За викладених обставин, заява відповідача про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, а тому, відповідно, апеляційна скарга відповідача на ухвалу місцевого господарського суду - підлягає задоволенню, а відповідна ухвала - скасуванню.
Також відповідачем подано заяву про розподіл судових витрат на стадії розгляду апеляційної скарги у розмірі 1644,48 грн, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у вигляді ознайомлення зі справою у апеляційній інстанції, складання відзиву на апеляційну скаргу та витрат на направлення поштової кореспонденції.
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачем подано копію додаткової угоди про надання правничої допомоги, копія фіскальних чеків на оплату послуг поштового зв`язку.
Судом досліджено надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг та установлено, що надання відповідачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви вищевказаними доказами.
За викладених обставин, заява відповідача про розподіл судових витрат підлягає задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача на рішення місцевого господарського суду від 17.03.2020 року в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
В свою чергу - апеляційна скарга відповідача на ухвалу господарського суду Харківської області від 27.03.2020 року підлягає задоволенню, оскільки винесена судом за умов неповного з`ясування обставин справи.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 17.03.2020 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 27.03.2020 року скасувати на постановити нове рішення, яким заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім 108"Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім 108" (вх. №7521 від 24.03.2020) про розподіл судових витрат задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ЄДРПОУ 20077720) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім 108" (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 108, ЄДРПОУ 37189002) судові витрати, пов`язані з розгляду справи в місцевому господарському суді у розмірі 7281,00 грн.
Заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім 108" про розподіл судових витрат (вх. №5726 від 12.06.2020) в межах розгляду апеляційної скарги - задовольнити
Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ЄДРПОУ 20077720) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім 108" (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 108, ЄДРПОУ 37189002) судові витрати, пов`язані з розгляду справи в господарському суді апеляційної інстанції у розмірі 1644,48 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.І. Сіверін
Суддя О.І. Терещенко
Суддя М.М. Слободін
Суд | Східний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 13.07.2020 |
Оприлюднено | 15.07.2020 |
Номер документу | 90347712 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Сіверін Володимир Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні