Рішення від 13.07.2020 по справі 922/700/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/700/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма ЛЕГ , м. Харків,

до Державного підприємства Завод Електроважмаш , м. Харків,

про стягнення 118 468,59 грн,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження перебуває справа № 922/700/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма ЛЕГ до Державного підприємства Завод Електроважмаш про стягнення пені в розмірі 109 241,00 грн. та три відсотка річних в розмірі 9 227,59 грн.

11 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/700/20. Розгляд справи № 922/700/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно статті 251 ГПК України, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов.

31 березня 2020 року відповідачем скеровано до матеріалів справи, через канцелярію господарського суду Харківської області, відзив (вх. № 8064 від 31 березня 2020 року), в якому поміж іншого, просить зменшити розмір пені до 5% від заявленої суми.

01 квітня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи поданий відповідачем відзив (вх. № 8064 від 31 березня 2020 року).

09 квітня 2020 року позивачем, через поштову установу, скеровано до суду, заяву по суті справи - відповідь на відзив (вх. № 8813 від 09 квітня 2020 року), в якій зокрема, просить відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

10 квітня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 8813 від 09 квітня 2020 року).

13 квітня 2020 року до матеріалів справи відповідачем надано клопотання про продовження розгляду справи (вх. № 8980), через ведення перемовин щодо укладення мирової угоди, яка може вплинути на судове провадження по даній справі.

02 червня 2020 року відповідач скерував до справи письмові пояснення (вх. № 12422), за змістом яких просить у задоволенні вимоги щодо стягнення пені за прострочення оплати за договором відмовити в повному обсязі, а в разі задоволення цієї вимоги просить суд прийняти до уваги клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та стягнути пеню в розмірі 4 885,06 грн. Крім того, просить у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних відмовити в повному обсязі.

16 червня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи заперечення відповідача (вх. № 12422 від 02 червня 2020 року). Встановлено позивачу - три дні з дня отримання даної ухвали суду для надання до суду додаткових пояснень щодо даного окремого питання - заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

19 червня 2020 року позивачем скеровано до матеріалів справи, заперечення проти пояснень, доводів та міркувань, викладених відповідачем в письмових поясненнях за вих. № 248-181 від 02 червня 2020 року (вх. № 13959), в яких поміж заперечує проти заявлено клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій до 4 885,06 грн.

23 червня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, не прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи заперечення позивача (вх. № 13959 від 19 червня 2020 року).

30 червня 2020 року позивачем скеровано до матеріалів справи разом із заявою про поновлення процесуального строку додаткові пояснення з окремого питання (вх. № 14800), на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 16 червня 2020 року.

06 липня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, в задоволені заяви позивача (вх. № 14800 від 30 червня 2020 року) про поновлення пропущеного строку - відмовлено. За ініціативою суду продовжено позивачу до 06 липня 2020 року процесуальний строк для надання до суду додаткових пояснень щодо окремого питання - заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи заяву позивача (вх. № 14800 від 30 червня 2020 року).

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

23 травня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма ЛЕГ (постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством Завод Електроважмаш (замовник, відповідач у справі) було укладено договір № 238-03/110-ВК (далі за текстом - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити продукцію у власність замовника, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її/ в порядку, передбаченому цим договором. Замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено замовником у формі листа, який включає в себе найменування, кількість, ціну та термін поставки продукції (пункт 1.1., 1.3. договору).

Найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 016:2010 Державний класифікатор продукції та послуг , затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 457 від 11 жовтня 2010 року та/або до Національного класифікатора України ДК 021:2015 Єдиний закупівельний словник , затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23 грудня 2015 року № 1749 зазначається у Специфікації №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору).

Згідно пункту 2.1. договору, постачальник здійснює поставку продукції замовнику протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту направлення письмового листа/замовлення замовника, згідно з пунктом 1.3. цього договору. Датою отримання продукції вважається дата підписання замовником товарно-супровідної документації (пункт 9.3 договору).

Загальна вартість цього договору складає 29 660 976,00 грн., у тому числі ПДВ 4 943 496,00 грн. (пункт 3.1 договору).

Умови проведення платежів між сторонами закріплено в розділі 4 договору. Так, за пунктом 4.1 договору замовник здійснює оплату продукції протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту поставки і прийняття її за якістю і кількістю. Рахунок на оплату виставляється постачальником протягом 5 робочих днів від дати замовлення на поставку продукції, оформленого згідно пункту 1.3 цього договору. При відвантаженні продукції постачальник надає замовнику наступні документи: накладну, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну (пункт 4.2., 4.3. договору).

За порушення строку оплати, передбаченого цим договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення. За порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати оплату 3% річних та індексу інфляційних витрат (пункт 10.3 та 10.4 договору).

Розділ 14 передбачає, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 травня 2019 року.

У Специфікації № 1, яка слугує додатком до договору, сторони обумовили найменування продукції, яка підлягає поставці замовнику, її номенклатуру, ціну за одиницю продукції та загальну суму поставки.

04 червня 2018 року сторони дійшли згоди внести зміни до розділу 15 договору, уклавши додаткову угоду № 1, якою визначили нові офіційні дані замовника.

23 травня 2019 року була укладена додаткова угода № 2, у якій сторони внесли зміни до пункту 7.3, 7.5, 7.6, 14.1 договору та доповнили розділ 15 підпунктом 15.9 та вирішили, що договірні відносини між сторонами діють до 31 грудня 2019 року (тобто внести зміни до пункту 14.1 договору).

Виконуючи обумовлені сторонами зобов`язання, позивач виставив відповідачу в період з 10 січня 2019 року по 10 вересня 2019 року відповідні рахунки-фактури з посиланням на договір №238-03/110-ВК від 23 травня 2018 року, з найменуванням товару, його кількість, та ціни.

10 січня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 419280,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л- 00000006 від 10 січня 2019 року, довіреністю № 19 від 09 січня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-000000001 від 10 січня 2019 року;

12 лютого 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 80760,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л-00000092 від 12 лютого 2019 року, довіреністю № 155 від 05 лютого 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-000000003 від 12 лютого 2019 року;

05 березня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 924540,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л- 00000139 від 05 березня 2019 року, довіреністю № 303 від 04 березня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-000000005 від 05 березня 2019 року;

19 березня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 393960,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л - 00000171 від 19 березня 2019 року, довіреністю № 372 від 14 березня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-000000007 від 19 березня 2019 року;

03 квітня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 1104624,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л - 000000206 від 03 квітня 2019 року, довіреністю № 472 від 02 квітня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-000000008 від 03 квітня 2019 року;

08 травня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 477600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л - 00000285 від 08 травня 2019 року, довіреністю № 668 від 07 травня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-0000000011 від 08 травня 2019 року;

29 травня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 265320,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л-00000327 від 29 травня 2019 року, довіреністю № 756 від 22 травня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-0000000012 від 29 травня 2019 року;

04 червня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 812220,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л- 00000333 від 04 червня 2019 року, довіреністю № 810 від 03 червня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-0000000013 від 04 червня 2019 року;

24 червня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 283800,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л-00000366 від 24 червня 2019 року, довіреністю № 943 від 20 червня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-0000000014 від 24 червня 2019 року;

02 липня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 1150800,02 грн. що підтверджується видатковою накладною № Л-00000389 від 02 липня 2019 року, довіреністю № 998 від 01 липня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-0000000017 від 02 липня 2019 року;

24 липня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 263700,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л - 00000448 від 24 липня 2019 року, довіреністю № 1147 від 23 липня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-0000000018 від 24 липня 2019 року;

06 серпня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 992640,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л - 000000483 від 06 серпня 2019 року, довіреністю № 1195 від 01 серпня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-0000000020 від 06 серпня 2019 року;

09 вересня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 17100,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л - 00000579 від 09 вересня 2019 року, довіреністю № 1385 від 05 вересня 2019 року;

10 вересня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 1125300,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Л-00000581 від 10 вересня 2019 року, довіреністю № 1385 від 05 вересня 2019 року та товарно-транспортна накладна № Л-0000000021 від 10 січня 2019 року;

Як зазначає позивач, оплата за поставлений товар була здійснена з порушенням обумовлених сторонами у договорі строків, через що просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 109 241,00 грн. та три відсотка річних в розмірі 9 227,59 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України, далі по тексту - ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень стаття 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Обов`язок щодо здійснення оплати отриманого товару, відповідно до умов договору, виникає у відповідача, за пунктом 4.1 договору протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту поставки і прийняття її за якістю і кількістю. При відвантаженні продукції постачальник надає замовнику наступні документи: накладну, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну (пункт 4.2., 4.3. договору).

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, за умовами пункту 4.3 договору, при відвантаженні продукції постачальник надає замовнику наступні документи: накладну, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну. Датою отримання продукції вважається дата підписання замовником товарно-супровідної документації (пункт 9.3 договору).

В розумінні погоджених сторонами умов пунктів 4.3. та 9.3. договору, можна зробити висновок, що поняття накладна має тотожний зміст із поняттям видаткова накладна , та відноситься до товарно-супровідної документації на підставі якої здійснюється поставка товару.

Даний висновок підтверджується матеріалами справи, а саме: видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які мають однакову дату заповнення, та їх зміст узгоджений сторонами, шляхом проставлено печатки та підписів уповноважених на те посадових осіб підприємств позивача та відповідача.

Відповідно до стаття 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов`язання є виконання зобов`язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов`язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Як встановлено з матеріалів справи, в рамках укладеного договору між зобов`язаними контрагентами були проведені визначені господарські операції, а саме позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар, що підтверджується видатковою накладною № Л- 00000006 від 10 січня 2019 року, видатковою накладною № Л-00000092 від 12 лютого 2019 року, видатковою накладною № Л- 00000139 від 05 березня 2019 року, видатковою накладною № Л - 00000171 від 19 березня 2019 року, видатковою накладною № Л - 000000206 від 03 квітня 2019 року, видатковою накладною № Л - 00000285 від 08 травня 2019 року, видатковою накладною № Л-00000327 від 29 травня 2019 року, видатковою накладною № Л- 00000333 від 04 червня 2019 року, видатковою накладною № Л-00000366 від 24 червня 2019 року, видатковою накладною № Л-00000389 від 02 липня 2019 року, видатковою накладною № Л - 00000448 від 24 липня 2019 року, видатковою накладною № Л - 000000483 від 06 серпня 2019 року, видатковою накладною № Л - 00000579 від 09 вересня 2019 року, видатковою накладною № Л-00000581 від 10 вересня 2019 року.

Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками за дорученнями на одержання ТМЦ та скріплені печатками сторін, а також в них міститься посилання на реквізити договору. Таким чином, дані видаткові накладні підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за договором з поставки відповідачу товару.

Крім того, матеріали справи містять доручення відповідача, за умовами яких можна встановити особу ( ОСОБА_1 ), яка отримувала від позивача, визначений та узгоджений у видаткових накладній товар.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У відповідності до пункту 4.1 договору, замовник здійснює оплату продукції протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту поставки і прийняття її за якістю і кількістю.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо Договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, сторони на власний розсуд, з урахуванням принципу свободи договору, втіленим у цивільному законодавстві, визначили певний проміжок часу (40 календарних днів) до закінчення якого покупець має можливість здійснити повний розрахунок із продавцем за поставлений товар.

Проте, відповідач отриману продукцію оплачував з порушенням строку, визначеного у пункті 4.1. договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження вчасної оплати поставленого товару у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак несвоєчасно оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто досудове врегулювання спору є одним із способів реалізації права на захист своїх прав через реалізацію правової можливості звернутись до контрагента із претензією щодо неналежного виконання господарських правовідносин. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

В даному випадку позивач, вважаючи, що дії відповідача в частині невчасної оплати за поставлену продукцію порушують його права та охоронювані законом інтереси, звернувся безпосередньо до суду з вимогою про стягнення з останнього пені та 3% річних.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

За умовами пункту 10.3 договору, за порушення строку оплати, передбачених цим договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення.

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 10.3 договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в інформаційно-пошуковій системі "Ліга", суд вважає його невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених арифметичних та методологічних помилок, в тому числі, при визначенні кількості днів за відповідні періоди прострочення, що призвело до її заявлення у більшому розмірі, ніж позивач має право нарахувати пеню.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно із частиною 1 статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня 1972 року строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. Проте положення попереднього пункту не заважають тому, щоб

та чи інша дія, яка має бути здійснена до спливу встановленого

строку, виконувалася у день dies ad quem лише до закінчення

нормального робочого часу.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що пеня може бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

У той же час, із наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що її розрахунок за всіма видатковими накладним було здійснено з урахуванням дня, в який відбулася поставка товару, що суперечить вищезазначеним положенням чинного законодавства.

Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням пункту 10.3 договору, приписів статті 231 ГК України, суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 102 453,16 грн.

В частині суми видаткової накладної № Л - 00000006 від 10 січня 2019 року, позивач не здійснював нарахування пені, за прострочення грошового зобов`язання відповідача перед позивачем, через сплив, встановленого статтею 258 Цивільного кодексу України, строку позовної давності в один рік.

Поряд з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд, на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, зменшити розмір пені до 5% від заявленої, а у запереченнях просить суд, в разі задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафної санкції, стягнути пеню в розмірі 4 885,06 грн.

Позивач заперечує проти застосування до відповідача в частині стягнення похідних вимог (пені) механізму охопленого статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, через необґрунтованість позиції відповідача відносно підстав для зменшення розміру санкції до 5% від заявленої.

Частиною 1 статті 550 ЦК України встановлює загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов`язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв`язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Проте частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положеннями пункту 1 статті 233 ГК України також встановлено право суду на зменшення розміру санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі № 924/243/19).

Поряд із цим, зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки також в залежність і від співвідношення її розміру і збитків.

Слід зазначити, що поняття "значно" та "надмірно", при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

За правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу, а також розмір, до якого підлягає їх зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто в сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

За матеріалами справи судом встановлено, що:

- державне підприємство Завод Електроважмаш відноситься до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

- виробництво та реалізація продукції до Російської Федерації є неможливою через Постанову уряду Російського Федерації від 29 жовтня 2018 року № 1716-83 "Про заходи з реалізації Указу Президента РФ від 22 жовтня 2018 року №592";

- предметом судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність;

- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, що передбачено умовами договору та нормами чинного законодавства;

- позивачем не надано доказів понесення збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, з урахуванням приписів частини 2 статті 233 ГК України.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Беручи до уваги наведене, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, зважаючи на те, що державне підприємство Завод Електроважмаш є стратегічним підприємством державного сектора економіки, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, оцінивши надані сторонами докази, зважаючи на суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, суд прийшов до висновку про винятковість даного випадку та вважає за доцільне скористатися повноваженнями, наданими йому чинним законодавством, а саме: статтею 233 ГК України та статтею 551 ЦК України, та зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені) до 50 % від правомірно нарахованих 102 453,16 грн., та стягнути з відповідача 51 226,58 грн. пені за неналежне виконання умов договору.

Водночас, суд зазначає, що зменшення розміру пені до 5% (як-то просить відповідач) фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу, може розцінюватись як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів від боржника.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11 липня 2013 року, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Стягнення 50 % від заявленої у позові суми пені, з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Судом враховано, що аналогічну правову позицію викладено і у постановах Верховного Суду по справах № 922/3529/18 від 13 листопада 2019 року, № 925/259/19 від 24 лютого 2020 року, № 922/1608/19 від 26 лютого 2020 року, № 908/2634/18 від 04 березня 2020 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми .

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми .

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що 3% річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умови укладеного між сторонами у даній господарській справі договору, не містять іншого розміру процентів, аніж той, який передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 9 227,59 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, та з урахуванням перебіг строку, визначеного статтею 253 Цивільного кодексу України, господарський суд зазначає, що арифметично вірною сумою до стягнення є 8 330,03 грн. 3% річних.

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача в частині відмови у стягненні 3% річних, оскільки як вже було встановлено вище, кредитор (в даному випадку позивача) вправі через неналежне виконання відповідачем умов договору, покладати на останнього таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних.

При цьому, за змістом процесуального законодавства, суд є лише арбітром, який вирішує спір, в сукупності із наданими сторонами доказами, які в даному випадку підтверджують належне виконання позивачем умов договору та прострочення відповідача по виконанню своїх обов`язків.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Завод Електроважмаш (61089, м. Харків, просп. Московський, будинок 299, ідентифікаційний код юридичної особи 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма ЛЕГ (61068, м. Харків, просп. Московський, будинок 179 Б, ідентифікаційний код юридичної особи 14111810) 51 226,58 грн. пені та 8 330,03 грн. 3% річних, а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 1 661,75 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог 6 787,84 грн. пені та 897,56 грн. 3% річних - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "13" липня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/700/20