Постанова від 10.07.2020 по справі 826/24642/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/24642/15

адміністративне провадження № К/9901/40810/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва (суддя Келеберда В. І.) від 19 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Кузьменко В. В., судді: Василенко Я. М., Степанюк А. Г.) від 13 квітня 2017 року у справі № 826/24642/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю 24 ЕЛЕМЕНТ до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю 24 ЕЛЕМЕНТ (далі - ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 травня 2015 року № 0000652205, 0000662205, 0000642205, 0000551700.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи цей позов суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача. Виконання договорів позивача підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами (акти здачі-прийнятих робіт, акти виконаних робіт, видаткові та податкові накладні), які повністю відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV), а саме: містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року і прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування касаційної скарги ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві посилається на наявність кримінального провадження від 08 вересня 2014 року № 32014040040000024, за яким контрагент позивача ТОВ Гардіс Трейд підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Також відповідач зазначає, що в перевіряємому періоді у контрагентів позивача (ТОВ КБГ Фудс Трейдінг , ТОВ Континентмаш , ТОВ Кийтехторг , ТОВ Форест Ап , ТОВ ПКФ Восток Трейд , ТОВ Фортекс ЛТД , ТОВ Альфа-фінанс , ПП Дузер , ТОВ СП Італ Партнер Груп ) відсутні трудові, матеріалі ресурси, виробничі потужності, складські приміщення, транспортні засоби, що, в свою чергу, ставить під сумнів факт здійснення цими підприємствами господарської діяльності.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 липня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 липня 2020 року цю справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

На підставі наказу від 04 березня 2015 року № 506, у період з 16 березня по 21 квітня 2015 року посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 27 квітня 2015 року № 222/26-57-22-04/37226536.

Вказаною перевіркою контролюючим органом установлені порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- підп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2. ст. 138, п. 44.1 ст. 44, підп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств належного сплаті до бюджету усього в сумі 64 686,00 грн, в тому числі по періодах: 1 квартал 2012 року - 7 100,00 грн, півріччя 2012 року - 9 763,00 грн, 2012 рік - 36 538,00 грн, 2013 рік - 28 147,00 грн та встановлено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств усього в сумі 136 496,00 грн в 2014 році;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 та п. 201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження сум податку на додану вартість усього в сумі 47 040,00 грн по періодам: квітень 2012 року - 7 898,00 грн, листопад 2012 року - 6 025,00 грн, лютий 2013 року - 273,00 грн, червень 2013 року - 1 725,00 грн, липень 2013 року - 17 855,00 грн, січень 2014 року - 1 317,00 грн, квітень 2014 року - 3 005,00 грн, травень 2014 року - 5 128,00 грн, червень 2014 року - 926,00 грн, вересень 2014 року - 2 888,00 грн;

- підп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, підп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, ст. 171 ПК України, що призвело до заниження зобов`язань по податку на доходи фізичних осіб у сумі 5 925,00 грн.

28 травня 2015 року ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000652205, яким ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 58 800,00 грн, з якої: за основним платежем - 47 040,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 760 грн за платежем: податок на додану вартість; № 0000642205, яким ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 80 857,00 грн, з якої: за основним платежем - 64 868,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 171,00 грн за платежем: податок на прибуток приватних підприємств; № 0000662205, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 136 496,00 грн; № 0000551700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 7 406,00 грн, з якої: за основним платежем - 5 925,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 481, 25 грн за платежем: податок на доходи фізичних осіб.

Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ звернулося до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Що стосується позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 28 травня 2015 року № 0000551700, колегія суддів зазначає слідуюче.

Як убачається з матеріалів справи, 04 листопада та 22 грудня 2011 року між ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договори оренди про надання за плату в користування для забезпечення діяльності організації, транспортні засоби: Mazda, моделі CX-7, випуску 2008 року, KIA-CEED, легковий-комбі-в, рік випуску 2008 та Toyota, моделі Venza, рік випуску 2013.

Під час перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем підп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, підп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, ст. 171 ПК України, а саме: не утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5 925,00 грн з вартості безоплатного отримання пального у сумі 39 500,00 грн за період з січня 2012 року по грудень 2014 року.

Як підставу для такого висновку, контролюючий орган вказав, що автомобілі Mazda, KIA-CEED та Toyota були орендовані у фізичних осіб згідно з договорами оренди транспортного засобу, однак технічних паспортів переоформлених на підприємство орендатора до перевірки надано не було.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п. 163.1. ст. 163 ПК України).

У відповідності до п. 164.1. ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом. Загальний оподатковуваний дохід є будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Положеннями підп. 164.1.2. п. 164.1. ст. 164 ПК України встановлено, що загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Згідно абз. а , г підп. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах; суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Відповідно до підп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

За ст. 138 ПК України установлено, що витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).

Водночас, нормами Правил дорожньої реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою КМУ від 07 серпня 1998 року № 1388 (далі - Правила № 1388) передбачено, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Отже, оскільки наявність тимчасового реєстраційного талону не є обов`язковою нормою відповідно до Правил № 1388, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що витрати понесені позивачем на оренду транспортних засобів пов`язані із господарською діяльністю останнього, відтак, відсутні підстави для віднесення витрат на оренду транспортних засобів та на паливно-мастильних матеріалів до додаткового блага.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 28 травня 2015 року № 0000551700.

Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 травня 2015 року № 0000652205, 0000662205, 0000642205, колегія суддів вважає за доцільне зазначити слідуюче.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано будь-яких належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання правочинів з отримання позивачем товарів та послуг від його контрагентів, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків, та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту. Всі суми податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, які сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам ПК України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

За визначенням ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг), до податкового кредиту у суб`єкта господарювання виникає у разі: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у її межах.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

Разом з цим, недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 804/20741/14.

Як убачається з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентами (ТОВ КБГ Фудс Трейдінг , ТОВ Континентмаш , ТОВ Кийтехторг , ТОВ Форест Ап , ТОВ ПКФ Восток Трейд , ТОВ Фортекс ЛТД , ТОВ Альфа-фінанс , ПП Дузер , ТОВ СП Італ Партнер Груп , ПП Профінвест , ТОВ Діксі Строй , ТОВ Гардіс Трейд ) було укладено ряд договорів, а саме:

12 листопада 2011 року між ТОВ Італ Партнер Груп (продавець) та ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ (покупець) укладено договір № СП-6, за умовами якого продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити металлопродукцію з нержавіючої сталі, відповідно до виписаних рахунків;

05 січня 2012 року між ПП Профінвест (експедитор) та ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ (замовник) укладено договір № 05/01 про транспортно-експедиторське обслуговування, за умовами якого експедитор транспортує міжміським сполученням вантаж замовника;

10 січня 2012 року між ТОВ Альфа-фінанс (постачальник) та ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ (покупець) укладено договір № 082012, за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити металопродукцію у кількості асортименті, за ціною та на умовах згідно специфікаціям;

29 жовтня 2012 року між ТОВ Діксі Строй (виконавець) та ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ (замовник) укладено договір № 12, за умовами якого виконавець виконує роботи по демонтажу за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новомосковська, 1. Кількість та ціна робіт визначається в калькуляції, що є невід`ємною частиною договору;

31 липня 2013 року між ТОВ Континентмаш (продавець) та ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ (покупець) укладено договір № 310713, за умовами якого продавець зобов`язується продати і відвантажити, а покупець приймає на себе зобов`язання прийняти і здійснити оплату за товар на умовах викладених в цьому договорі;

08 січня 2014 року між ТОВ ПКФ Восток трейд (виконавець) та ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ (замовник) укладено договір про надання транспортно-експедиційного обслуговування № 08/01-14-2, за умовами якого виконавець бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок замовника виконати послуги пов`язанні з перевезенням вантажу замовника, визначеного в заявці, яка являється невід`ємною частиною договору. Згідно пункту 1.2 цього договору послуги надаються протягом строку цього договору на підставі заявок, які надаються шляхом факсимільного зв`язку або електронною поштою ті підтвердженої круглою печаткою і підписом не пізніше однієї доби. Пунктом 1.3 зазначеного договору встановлено, що на підтвердження надання виконавцем замовнику послуг за цим договором складаються відповідні документи по перевезенню та подання перед навантаженням авто, тільки факсимільні копії оригіналів, згідно з якими буде виконана оплата виконавцю;

08 квітня 2014 року між ТОВ Кийтехторг (постачальник) та ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ (покупець) укладено договір № 19, за умовами якого постачальник поставляє, а покупець приймає та сплачує на умовах цього договору металопрокат нержавіючий, в кількості та ціні вказаній в рахунках (накладних), які є невід`ємною частиною договору;

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем було додано копії таких документів: договорів, податкових накладних, видаткових накладних та актів здачі-прийнятих робіт (послуг).

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що такі первинні документи оформлені у відповідності до чинного законодавства, а тому підтверджують фактичне виконання господарських зобов`язань за вказаними вище договорами.

Верховний Суд вважає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № П/811/4022/14.

Так, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару/надання послуг), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивачем.

Відповідач у акті перевірки та в своїх запереченнях і апеляційній скарзі посилався на наявність кримінального провадження від 08 вересня 2014 року № 32014040040000024, за яким контрагент позивача - ТОВ Гардіс Трейд підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що згадане товариство здійснювало діяльність спрямовану на виконання операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Так, згідно протоколу допиту свідка - директора ТОВ Гардіс Трейд ОСОБА_3 убачається, що останній стверджував про свою непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності цього підприємства.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що судами першої та апеляційної інстанцій не було надано достатньої оцінки таким доводам скаржника, а лише зазначено, що податковим органом не було надано допустимих доказів на підтвердження притягнення відповідних осіб до кримінальної відповідальності по факту вчинення злочину, передбаченого ст. 205 КК України.

Також, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини щодо незавершення на момент розгляду цієї справи досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32014040040000024 не є підставою для залишення поза увагою встановлених у ході такого розслідування фактів.

Крім того, відповідач стверджує, що у контрагентів позивача (ТОВ КБГ Фудс Трейдінг , ТОВ Континентмаш , ТОВ Кийтехторг , ТОВ Форест Ап , ТОВ ПКФ Восток Трейд , ТОВ Фортекс ЛТД , ТОВ Альфа-фінанс , ПП Дузер , ТОВ СП Італ Партнер Груп ) відсутні трудові, матеріалі ресурси, виробничі потужності, складські приміщення та транспортні засоби, що, в свою чергу, ставить під сумнів факт здійснення цими підприємствами господарської діяльності.

Однак, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом не було надано оцінки вказаним доводам податкового органу. Крім того, судами не було й вмотивовано відхилено такий доказ у цій справі.

Тобто, судами попередніх інстанцій не перевірено належним чином технічну можливість контрагентів ТОВ 24 ЕЛЕМЕНТ стосовно виконання спірних поставок товарів та послуг з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів).

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про товарність господарських операцій і про те, що вони підтверджуються первинними бухгалтерськими та іншими документами, не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 травня 2015 року № 0000652205, 0000662205, 0000642205.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожному доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивуючи відхилення або врахування кожному доказу (групи доказів).

Частиною 2 ст. 94 КАС України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченої копії, якщо інше не визначено цим Законом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

За змістом ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 725/254/16-а.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 2 розд. ІІ ;Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, ст. 341, 344, 349, 355-356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 травня 2015 року № 0000652205, 0000662205, 0000642205 - скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк