Постанова

від 09.07.2020 по справі 908/3571/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2020 року м.Дніпро Справа № 908/3571/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Чередка А.Є., Кузнецова В.О.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2020 (суддя Дроздова С.С.)

у справі №908/3571/19

за позовом: Малого приватного підприємства «Вектор» , м. Запоріжжя,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» , м.Запоріжжя

про стягнення 210 236 грн. 60 коп.

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Вектор» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення 192 994 грн. 04 коп. заборгованості за надані послуги та 17 242 грн. 56 коп. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.03.2020 у справі №908/3571/19 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь Малого приватного підприємства «Вектор» 192 994,04 грн. заборгованості за надані послуги, 16 315,56 грн. 3 % річних, 3 139,64 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Окрім того даним рішенням було відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано доказів сплати вартості наданих послуг у заявленому до стягнення розмірі, з огляду на що наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості. Повні вимоги щодо стягнення 3% річних задоволено частково, оскільки позивачем невірно визначено початкову дату нарахування зазначеної суми. Відмова в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців, вмотивована посиланням на той факт, що відповідачем не доведено наявності тих виняткових обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. При цьому судом було враховано, що позивач і відповідач є суб`єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та відповідні ризики.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2020 №908/3571/19 згідно якої, з урахуванням уточнення вимог апеляційної скарги, просить змінити дане рішення шляхом зменшення розміру 3% річних до 2000,00 грн.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, в якій викладено висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Під час розгляду справи апелянтом до господарського суду надавалися докази скрутного фінансового стану підприємства, надавався висновок експерта, який підтверджує відсутність коштів на рахунках відповідача, наявність великого податкового боргу, збільшення дебіторської заборгованості споживачів електричної енергії щодо яких неможливо вжити заходи припинення тощо. При цьому суд зменшив суму 3% річних лише у зв`язку з помилкою зробленою позивачем під час їх розрахунку, не врахувавши скрутне фінансове становище відповідача та наявність поважних обставин для зменшення 3% річних.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2020 у справі №908/3571/19, розгляд скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 09.07.2020.

Представники сторін не з`явились в судове засідання. Були належним чином повідомлені про час розгляду справи.

Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом 14.01.2016 між Малим приватним підприємством «Вектор» (Виконавець) та Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (в подальшому перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» ) (Замовник) було укладено Договір № 480116 про надання послуг (надалі - Договір).

Згідно умов даного Договору виконавець зобов`язався у 2016 році надати замовнику послуги, зазначені у п.1.2 цього Договору, а замовник прийняти і оплатити ці послуги за цінами по кожній одиниці послуги, які визначені у Додатку №1 до цього Договору і є його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.2 Договору визначено найменування послуги: послуги з технічного обслуговування та ремонтування інших автотранспортних засобів. Кількість послуг визначається обсягами необхідного ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів. Закупівля послуг здійснюється по мірі необхідності, у разі потреби у обслуговуванні та ремонтуванні транспортних засобів, що зазначені у Додатку №1 до цього Договору.

В пункті 4.1 Договору сторони погодили, що розрахунки здійснюються на підставі актів здачі-приймання наданих послуг та рахунків до них. Оплата виконується по факту надання послуг з відстрочкою платежу до 180 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг на підставі отриманого рахунку фактури, але в будь-якому разі повний розрахунок за надані послуги здійснюється не пізніше ніж за 5 (п`ять) банківських днів до закінчення строку дії цього Договору. Розрахунки виконуються за умови наявності одночасно таких умов: підписання Сторонами у двосторонньому порядку акту здачі-приймання наданих послуг; реєстрації «Виконавцем» в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складання, та умов цього Договору.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що строк надання послуг: січень - грудень 2016 року. Виконавець зобов`язаний надати послуги в термін, який не перевищує 15 робочих днів з дня передачі техніки в ремонт (з дати підписання акту приймання-передачі транспортних засобів). Приймання-передача автомобілів для надання послуг та після завершення їх надання оформлюється підписанням обома сторонами Договору акту приймання-передачі транспортних засобів.

Місце надання послуг: за місцезнаходженням технічної бази Виконавця за адресою: м. Запоріжжя вул. Марко Вовчок, 20 (п.5.2 Договору).

Вузли та запчастини, які використовуються при наданні послуг повинні бути новими (невживаними) та мати сертифікати якості заводу виробника. Вузли, запчастини, які були замінені в процесі надання послуг повинні повертатися Замовнику. У випадках заміни мастила при виконанні капітальних та поточних ремонтів, проведенні технічного обслуговування утилізацію відпрацьованого автомобільного мастила «Виконавець» виконує самотужки. Гарантія безвідмовного нормативного пробігу автомобілів - не менше 20 тис. км, або не менше 6 місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг з їх технічного обслуговування та ремонту (п.5.4, 5.5 Договору).

Згідно п. 5.7 Договору надані виконавцем послуги згідно з цим Договором оформлюються актом здачі-приймання заданих послуг. Замовник перевіряє наданий акт здачі-приймання наданих послуг в строк до трьох робочих днів після їх отримання.

В розділі Х Договору сторони погодили, що цей Договір набирає чинності з дня підписання його сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2016.

На виконання умов Договору позивачем було надано відповідачу послуги, про що сторонами підписано відповідні акти здачі-приймання послуг, а саме:

акт №07/08 від 08.07.2016 на суму 10893,20 грн. разом з ПДВ;

акт №07/09 від 08.07.2016 на суму 24534,26 грн. разом з ПДВ;

акт №07/18 від 19.07.2016 на суму 8809,92 грн. разом з ПДВ;

акт №07/19 від 20.07.2016 на суму 8809,92 грн. разом з ПДВ;

акт №07/20 від 20.07.2016 на суму 16433,28 грн. разом з ПДВ;

акт №07/21 від 21.07.2016 на суму 29990,75 грн. разом з ПДВ;

акт №07/22 від 21.07.2016 на суму 16121,88 грн. разом з ПДВ;

акт №07/23 від 21.07.2016 на суму 4872,00 грн. разом з ПДВ;

акт №08/30 від 30.08.2016 на суму 14928,00 грн. разом з ПДВ;

акт №11/09 від 09.11.2016 на суму 7831,07 грн. разом з ПДВ;

акт №11/10 від 10.11.2016 на суму 7212,35 грн. разом з ПДВ;

акт №11/11 від 11.11.2016 на суму 9989,05 грн. разом з ПДВ;

акт №12/23 від 23.12.2016 на суму 10490,26 грн. разом з ПДВ;

акт №12/26 від 26.12.2016 на суму 22159,10 грн. разом з ПДВ.

Зазначені акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Одночасно з підписанням актів здачі-приймання послуг позивачем виставлялися рахунки на оплату та які отримувалися відповідачем разом із актами.

Зазначені обставини не заперечуються та не спростовуються сторонами.

Разом з тим, відповідачем не сплачено вартість наданих послуг.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями вих. №04/06 від 06.04.2018, вих. №08/16 від 16.08.2018р та вих. №10/15 від 15.10.2019 про сплату вартості наданих послуг.

У відповідь на зазначені претензії ПАТ «Запоріжжяобленерго» надіслало лист за вих. №004-24/6522 від 19.04.2018 згідно якого останнє підтвердило наявність заборгованості за період з 14.01.2016 по 19.04.2018 в сумі 192994,04 грн. разом з ПДВ та про розгляд питання щодо можливості погашення заборгованості.

Несплата відповідачем суми вартості наданих послуг стала причиною виникнення спору.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.

Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Господарським судом було встановлено неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, що стало підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 192 994,04 грн. суми заборгованості за надані послуги.

За положеннями частини 1 статті 216, частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання позивачем було заявлено до стягнення 17 242,56 грн. 3% річних за загальний період прострочення з 01.01.2017 по 23.12.2019.

Господарським судом, з урахуванням заперечень відповідача щодо початкової дати нарахування 3% річних, здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми по кожному акту здачі-приймання послуг окремо та визнано обґрунтованою суму 3% річних у розмірі 16 315,64 грн.

Таким чином з урахуванням викладеного колегія зазначає, що господарським судом було повно та об`єктивно досліджено обставини у даній справі та прийнято законне та обґрунтоване рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 192 994,04 грн. заборгованості та 16 315,634 грн. 3% річних.

Відповідач згідно апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, оскільки було зменшено розмір 3% річних лише у зв`язку з помилкою зробленою позивачем під час здійснення розрахунку. Проте суд не врахував скрутне фінансове становище та наявність поважних причин для зменшення розміру 3% річних.

Разом з тим, колегія зазначає, що статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Тому оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3 % річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №914/1001/19, від 03.04.2020 у справі №920/653/19, від 04.12.2019 у справі №910/15714/18, від 06.11.18 у справі № 910/9947/15

Заперечуючи проти висновків викладених в рішенні господарського суду, щодо незменшення судом розміру 3 % річних останній посилається на висновок Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно якого зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Разом з тим колегія вважає недоречним посилання апелянта на вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду, оскільки обставини у даній справі є дещо відмінними, від обставин у справі №902/417/18, оскільки розмір, річних які стягуються з відповідача у даній справі передбачений законом та є пропорційним наслідкам правопорушення.

Окрім того колегія зазначає, що зменшення розміру штрафних санкцій можливе лише з урахуванням конкретних обставин справи та певних умов, зокрема, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому судом повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін. Тобто таке зменшення можливе за сукупності певних обставин, які повинні бути доведені належними та допустимими доказами.

При цьому нормами чинного законодавства України не визначено переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено штрафні санкції, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обґрунтувань, наведених учасниками справи, таке зменшення не є обов`язком суду.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 916/188/17, від 19.09.2019 у справи № 904/5770/18, від 10.09.2019 у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19, від 07.11.2019 у справі № 920/437/19, від 04.03.2020 у справі № 908/2634/18, від 28.05.2020 у справі № 909/636/16, від 26.02.2020 у справі №924/456/19).

Отже колегія зазначає, що розмір стягнутих 3% річних з відповідача на користь позивача є розумним, пропорційним, встановленим нормами цивільного законодавства та не може вважатися надмірно великим.

Також колегія наголошує, що позивач взагалі не скористався своїм правом нарахування суми втрат від інфляції, нарахування яких передбачено одночасно із сумою 3% річних згідно ст. 625 ЦК України, тому зменшення суми 3% річних порушувало б принципи пропорційності, справедливості та розумності.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення, господарський суд дійшов висновку про відсутність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість розстрочення виконання рішення, оскільки відповідачем не обґрунтовано та не доведено належними доказами скрутного фінансового стану на момент прийняття рішення та не наведено обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Разом з тим в апеляційній скарзі відповідач не порушує питання законності та обґрунтованості даного висновку господарського суду, проте вважає, що з урахуванням викладених ним підстав, для розстрочення виконання рішення, суд повинен був зменшити розмір 3% річних.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення суми 3% річних, а лише заперечував щодо періоду нарахування такої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення господарського суду у даній справі відсутні.

Судові витрати по справі у зв`язку з поданням апеляційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2020 у справі №908/3571/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2020 у справі №908/3571/19 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.07.2020

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є.Чередко

Суддя В.О.Кузнецов