Рішення

від 13.07.2020 по справі 904/1495/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2020м. ДніпроСправа № 904/1495/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Українсько-Іспанського товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" (м.Запоріжжя)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" (смт. Слобожанське, Дніпровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 410 від 29.12.2018 у загальному розмірі 36 582 грн. 70 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Українсько-Іспанське товариство з обмеженою відповідальністю "Урожай" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 410 від 29.12.2018 у загальному розмірі 36 582 грн. 70 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 26 880 грн. 24 коп. - основний борг;

- 3 545 грн. 80 коп. - пеня;

- 5 376 грн. 05 коп. - штраф;

- 403 грн. 20 коп. - інфляційні втрати;

- 377 грн. 41 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (постачальником) зобов`язань за договором поставки № 410 від 29.12.2018 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 26 880 грн. 24 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.09.2019 по 05.03.2020 в сумі 3 545 грн. 80 коп. За прострочення оплати понад 20 календарних днів на підставі пункту 4.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 20% від загальної вартості неоплаченого товару в сумі 5 376 грн. 05 коп. (26 880,24 грн. х 20%). На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з вересня 2019 року по січень 2020 року у сумі 403 грн. 20 коп., а також 3% річних за загальний період з 15.09.2019 по 05.03.2020 у сумі 377 грн. 41 коп.

Ухвалою суду від 02.06.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 30480/20 від 07.07.2020), в якому він просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, на 90% в частині стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційних збитків, посилаючись на наступне:

- прострочення виконання зобов`язання з оплати вартості поставлених позивачем хлібобулочних виробів пов`язане виключно зі скрутним матеріальним становищем відповідача та неможливістю сплатити необхідні кошти в строк, що зазначений в пункті 3.2. договору поставки № 410 від 29.12.2018;

- позивачем не було заявлено про понесення будь-яких збитків, завданих простроченням оплати вартості поставлених продуктів харчування;

- у зв`язку із безпідставно завищеними заявленими вимогами позивача щодо сплати відповідачем штрафу у розмірі 5 376 грн. 05 коп., пені у розмірі 3 545 грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 377 грн. 41 коп., інфляційних збитків у розмірі 403 грн. 20 коп. - сторона відповідача вважає за необхідне просити суд про зменшення, заявлених позивачем до сплати штрафних санкцій на 90%;

- позивачем у позовній заяві наведено розрахунок інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України на загальну суму 403 грн. 20 коп., який відповідач вважає неточним, у зв`язку з чим відповідач додав до відзиву контррозрахунок інфляційних збитків на загальну суму 376 грн. 32 коп.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 29.12.2018 між Українсько-Іспанським товариством з обмеженою відповідальністю "Урожай" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 410 (далі - договір, а.с.19), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується здійснювати поставку хлібобулочних виробів, надалі товар, на торгову точку покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, згідно умов договору та додатків до нього (пункт 1.1. договору).

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що строк дії договору встановлюється з моменту підписання і до повного виконання зобов`язань за договором.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із пунктом 1.2. договору номенклатура товару приймається згідно з накладною постачальника.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 2.4. договору покупець зобов`язується прийняти, реалізувати і оплатити товар згідно ціни і кількості, зазначених у накладній на кожну окрему партію товару.

У пункті 3.1. договору сторони визначили, що ціни та товар приймаються сторонами згідно зазначених у накладній.

Постачальник доставляє товар на торгову точку покупця своїм автотранспортом (пункт 2.1. договору).

На виконання умов договору, позивачем у період з 01.08.2019 по 31.08.2019 було поставлено відповідачу товар на суму 49 108 грн. 08 коп., крім того до цього періоду товар регулярно постачався і в період з червня по липень 2019 року, що підтверджується товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи (а.с. 51-250 у томі 1, а.с. 1-250 у томі 2, а.с. 1-250 у томі 3, а.с. 1-250 у томі 4, а.с. 1- 250 у томі 5, а.с. 1-250 у томі 6, а.с.1-171 у томі 7).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 01.08.2019 залишок заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар складав 55 431 грн. 24 коп. Вказане вбачається з наявного в матеріалах справи акту звірки за серпень 2019 року (а.с.20-23 у томі 1) та не заперечується жодною із сторін спору.

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Кожна з вказаних накладних підписана представником відповідача та скріплена його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у пункті 3.2. договору сторони визначили, що покупець зобов`язаний проводити оплату за переданий реалізацію товар, або кожні 14 календарних днів з моменту початку постачань, або шляхом передплати згідно рахунка-фактури.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення із позовом до суду, відповідачем отриманий у спірний період товар було оплачено лише частково в сумі 77 659 грн. 08 коп. , що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- платіжним дорученням № 5639 від 02.08.2019 на суму 22 383 грн. 12 коп. (а.с.26 у томі 1);

- платіжним дорученням № 897 від 09.08.2019 на суму 14 385 грн. 42 коп. (а.с.27 у томі 1);

- платіжним дорученням № 941 від 16.08.2019 на суму 10 781 грн. 34 коп. (а.с.28 у томі 1);

- платіжним дорученням № 5900 від 23.08.2019 на суму 20 806 грн. 80 коп. (а.с.29 у томі 1);

- платіжним дорученням № 6006 від 30.08.2019 на суму 9 302 грн. 40 коп. (а.с.30 у томі 1).

В той же час, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений позивачем у спірний період товар не був у повному обсязі оплачений відповідачем у встановлені договором строки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо своєчасного розрахунку за переданий йому у період з червня по серпень 2019 року товар не виконав, оплату в установлені в договорі строки у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 26 880 грн. 24 коп.

У зв`язку із вказаними обставинами, позивачем на адресу відповідача 21.11.2019 була направлена претензія за вих. № 20/11/19-1 від 20.11.2019, в якій він просив невідкладно погасити заборгованість за поставлений згідно з договором поставки № 410 від 29.12.2018 товар на загальна суму 26 880 грн. 24 коп. (а.с.31-33 у томі 1). В матеріалах справи наявні докази направлення вказаної претензії відповідачу(а.с.34 у томі 1).

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість поставленого позивачем за договором поставки № 410 від 29.12.2019 товару, який відповідач відмовився у повному обсязі оплатити в добровільному порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи встановлений строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірними видатковими накладними, судом встановлено, що строк оплати поставленого за ними товару, є таким, що настав.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 26 880 грн. 24 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти звірки між підприємствами позивача та відповідача станом на серпень 2019 року та на вересень 2019 року, в яких сторони підтвердили факт існування заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 26 880 грн. 24 коп. Вказані акти підписані сторонами та скріплені печатками сторін (а.с.20-25 у томі 1).

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач факт наявності основного боргу в сумі 26 880 грн. 24 коп. визнає та не заперечує.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 26 880 грн. 24 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.1. договору сторони передбачили, що у разі прострочення оплати за товар покупець виплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 4.1. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 15.09.2019 по 05.03.2020 в сумі 3 545 грн. 80 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с.4 у томі 1), та встановлено, що під час його проведення позивачем були допущені арифметичні помилки.

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.3 у томі 1), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

З урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що узгоджена у пункті 4.1. договору пеня в період з 15.09.2019 по 05.03.2020 за прострочення оплати товару на суму 26 880 грн. 24 коп. складає 3 628 грн. 97 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий її розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 3 545 грн. 80 коп. визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, у пункті 4.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати більше ніж на 20 днів, покупець додатково виплачує постачальникові штраф у розмірі 20% від загальної вартості неоплаченого товару.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Так, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф за порушення строку оплати товару більше 20 днів у розмірі 20% від загальної вартості неоплаченого товару у сумі 5 376 грн. 05 коп. (26 880,24 грн. х 20%)

Розрахунок заявленого до стягнення штрафу в сумі 5 376 грн. 05 коп. здійснено позивачем у відповідності до умов договору та допущеного відповідачем порушення, отже його розмір є обґрунтованим.

В той же час, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості .

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості .

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності , приймаючи до уваги, що:

- умови договору передбачають відповідальність покупця (відповідача) за прострочення оплати товару у вигляді як пені так і штрафу;

- відповідач наявність заборгованості перед позивачем не заперечував, не ухилявся від підписання актів звірки, в яких визнавав свою заборгованість, під час розгляду справи своєчасно надав відзив на позовну заяву, що у своїй сукупності підтверджує його добросовісність;

- неустойка (штраф, пеня) - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення;

- пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може; отже, при зменшенні розміру штрафу та пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- окрім стягнення пені та штрафу позивач нараховує до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Отже, знову ж таки, при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- позивачем не було подано будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення.

В той же час, судом також було враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що:

- позивач мав правомірні очікування на оплату поставленого товару у повному обсязі та у строки, узгоджені сторонами у договорі;

- мав вчиняти додаткові дії щодо отримання очікуваного результату, шляхом звернення із позовом до суду.

Отже, приймаючи до уваги всі обставини справи в їх сукупності, з урахуванням правового призначення штрафних санкцій, враховуючи як інтереси позивача, так і відповідача, суд дійшов висновку про необхідність застосування приписів статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та вважає за необхідне зменшити суму пені та штрафу, які підлягають до стягнення з відповідача, на 30%, а саме:

- пені - до 2 482 грн. 06 коп.;

- штрафу - до 3 763 грн. 24 коп.

Таке зменшення розміру пені та штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2 482 грн. 06 коп. та штрафу в сумі 3 763 грн. 24 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з вересня 2019 року по січень 2020 року у сумі 403 грн. 20 коп.

При цьому, в частині вказаних вимог відповідачем було надано контррозрахунок інфляційних втрат, з посиланням на те, що позивачем здійснено невірне нарахування інфляційних втрат у спірному періоді.

Вказані заперечення відповідача відхиляються судом з огляду на те, що:

- контррозрахунок інфляційних втрат здійснено відповідачем за період з вересня 2019 року по лютий 2020 року, і враховуючи, що у лютому 2020 року існувала дефляція, у підсумку відповідачем було розраховано загальну суму інфляційних втрат у розмірі 376 грн. 32 коп.;

- однак позивач, розраховуючи та заявляючи до стягнення інфляційні втрати в сумі 403 грн. 20 коп., здійснив їх нарахування у періоді з вересня 2019 року по січень 2020 року, що не порушує вимог закону в цій частин;

- відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.3 у томі 1), та встановлено, що арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що у період з вересня 2019 року по січень 2020 року інфляційні втрати складають 404 грн. 79 коп.

Враховуючи те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є меншим ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 403 грн. 20 коп.

Також, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 15.09.2019 по 05.03.2020 в сумі 377 грн. 41 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.3 у томі 1), та встановлено, що арифметично розрахунок проведено також невірно.

Отже, розрахунок 3% річних визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що в період з 15.09.2019 по 05.03.2020 за прострочення оплати товару на суму 26 880 грн. 24 коп. 3% річних складають 381 грн. 82 коп.

Враховуючи те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді 3% річних, розмір яких є меншим ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 377 грн. 41 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, щодо зменшення штрафних санкцій серед яких відповідач вказав інфляційні втрати та 3% річних не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі Українивизнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня ), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір пені та штрафу, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 102 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Українсько-Іспанського товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" про стягнення заборгованості за договором поставки № 410 від 29.12.2018 у загальному розмірі 36 582 грн. 70 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вулиця Василя Сухомлинського, будинок 48А; ідентифікаційний код 41643764) на користь Українсько-Іспанського товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" (69057, м. Запоріжжя, вулиця Антенна, будинок 11; ідентифікаційний код 23852237) - 26 880 грн. 24 коп. - основного боргу, 2 482 грн. 06 коп. - пені, 3 763 грн. 24 коп. - штрафу, 403 грн. 20 коп. - інфляційних втрат, 377 грн. 41 коп. - 3% річних, 2 102 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13.07.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко