Постанова

від 09.07.2020 по справі 520/6107/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 р.Справа № 520/6107/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Сіренко О.І. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Мінаєва К.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.09.19 року по справі № 520/6107/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про відмову у затвердженні технічної документації документації, яке оформлено листом №Л-3315/0-2019/0/95-19 від 01.04.2019р

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затвердити «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області» , та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га (6323155100: 09:000: 0268), що розташована за межами населених пунктів та території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у 2017 році звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявою про отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Відповідачем видано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка розташована за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області. Після виготовлення проекту із землеустрою позивач подав його на затвердження до відповідача. Однак, листом ГУ Держгеокадастру у Харківській області відмовило у затвердженні проекту із землеустрою, зазначивши, що зміст та склад проекту не в повній мірі відповідає вимогам ст.50 Закону України Про Державний земельний кадастр , повернуто проект на доопрацювання. Після доопрацювання на повторне звернення позивача відповідач листом відмовив у затвердженні технічної документації, зазначивши, зокрема, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється. Крім іншого, розорювання земель, а також садівництво та городництво. Позивач вважає таку відмову протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування рішення - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у вирішенні заяви ОСОБА_1 стосовно затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затвердити поданий ОСОБА_1 Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області з урахуванням висновків суду.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, судом першої інстанції не взято до уваги те, що в представлених на розгляд матеріалах наявні графічні матеріали, на яких відображені межі водоохоронної зони, але відсутня інформація про встановлення ширини прибережної захисної смуги.

Також наданий на розгляд проект землеустрою містить суперечливі відомості щодо віднесення зазначеної земельної ділянки до прибережної захисної смуги (у пояснювальній записці зазначено, що не ві вноситься, у переліку обмежень у використанні земельної ділянки встановлені обмеження щодо водоохоронної зони, висновок про погодження також містить інформацію щодо обмеження 05.01- водоохоронна зона, а витяг з Державного земельного кадастру містить встановлені обмеження у використанні земельної ділянки площею 0,3724 га - прибережні захисні смуги). На графічних матеріалах, які представлені в проекті землеустрою також зазначено обмеження - водоохоронна зона.

Відповідач зазначає, що чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Відповідач звертає увагу, що спірні земельні ділянки, які передані Обухівською РДА у власність громадян, є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті (статті 20, 21, 60, 61 ЗК України та статті 88, 89 ВК України).

Таким чином, під час розгляду справи, Харківським окружним адміністративним судом не було взято до уваги суперечливість матеріалів проекту, який був доданий до позовної заяви.

Також, відповідач звертає увагу, що адміністративний суд, у справах щодо оскарження прийнятих рішень виконавців влади, у відповідності та на виконання положень, передбачених частиною третьою статті 2 КАС України, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень.

Отже, на думку відповідача, зобов`язання Головного управління затвердити проект землеустрою гр. ОСОБА_1 відповідно до вимог статей 15-1, 116, 118, 121, 122 ЗК України, віднесено до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 01.11.2016 р. (а.с.16)

Позивач 02.03.2017 р. звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області. (а.с.33)

Наказом від 15.03.2017 р. №3546-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області. Зазначено, що розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства. (а.с.34)

В матеріалах справи міститься акт погодження меж земельної ділянки за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області від 05.09.2017 р. Відповідно додатку до акта погодження, АК Харківобленерго , як суміжний землекористувач, погоджує ОСОБА_1 межі земельної ділянки, визначеної в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області за умови укладення сервітуту відносно земельної ділянки, визначеної межами охоронної зони ПЛ 10 кВ Центр в прогонах між опорами №30-34, ПЛ Прогрес в прогонах між опорами №54-58. (а.с.60-61)

З висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 28.11.2017 р. №10354/82-17 слідує, що проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам; зауваження та пропозиції до проекту відсутні; підсумкова оцінка проекту - погоджується. (а.с.21)

Листом №Л-1959/0-1411/0/95-19 від 06.03.2019 р. Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області було повідомлено позивача, що склад та змість проекту не в повній мірі відповідає вимогам ст.50 Закону України Про землеустрій . У складі проекту наявні не завірені належним чином копії документів. Відповідно до графічних матеріалів, земельна ділянка, передбачено до відведення, розташована неподалік від водного об`єкту. Враховуючи вимоги ст.60 Земельного Кодексу України, позначити межу прибережної захисної смуги ставка, обґрунтувати її ширину. Також зазначено, що відомості про встановлене обмеження мають відмінності з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, доданим до заяви позивача. Матеріали геодезичних вишукувань частково не відповідають вимогам Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500. Матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру привести у відповідність до Інструкції про встановлення(відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. (а.с.22)

ПП Регіонземпроект виготовлено коректурний аркуш про усунення зауважень, викладених у листі про розгляд заяви стосовно проекту землеустрою від 06.03.2019 р. №Л-1959/0-1411/0/95-19, з якого слідує, що зауваження виправлені. (а.с.23)

Листом №Л-3315/0-2019/0/95-19 від 01.04.2019 р. Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області було повідомлено позивача про те, що перевіркою встановлено, що зауваження, зазначені в попередньому листі не виправлені та представлений проект землеустрою підлягає доопрацюванню. В даному листі зазначені аналогічні підстави для повернення проекту на доопрацювання. (а.с.24)

Не погоджуючись з отриманою відповіддю-відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його затвердженні у формі наказу, свідчить про протиправну бездіяльність уповноваженого органу.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області затвердити поданий ОСОБА_1 Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про землеустрій", технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ч.2 ст.55 Закону України "Про землеустрій").

Згідно ст. 30 Закону України "Про землеустрій", погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Стаття 81 ЗК України громадяни України, передбачає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Приписами ч. 4 ст. 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження та затвердження проектів землеустрою передбачені статтями 186, 186-1 ЗК України.

Згідно частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 5 статті 186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

За приписами частини 8 статті 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Так, відповідно до пункту 14 статті 186 ЗК України, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

Згідно п.18 ст.186 ЗК України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

За правилами частини другої статті 50 Закону України "Про землеустрій", проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частини 2 статті 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

З матеріалів справи встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з заявою про затвердження проекту (22.01.2019 р.,22.02.2019 р., 20.03.2019 р.), на що отримував аналогічні за змістом відповіді про відмову у затвердженні (від 01.,2.2019 р., 06.03.2019 р., 01.04.2019 р.).

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, що надання у власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, суперечить нормам ст.83, 84 ЗК України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на запит ОСОБА_1 , земельна ділянка, місце розташування якої в Кегичівському районі Кегичівської селищної ради, є землями запасу, з обмеженням - прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах. (а.с.115-116).

Відповідач посилається на те, що у сформованої земельної ділянки існують обмеження у вигляді водоохоронної зони площею 0,3724 га, в той час як землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватись у користування лише для цілей, визначених Водним кодексом України, та мають інший законодавчий вид регулювання. Разом з цим, з наявних в матеріалах справи проекту землеустрою та переліку обмежень у використанні земельної ділянки слідує, що запроектована земельна ділянка не відноситься до земель, зокрема, водного фонду, на земельній ділянці не розташовані прибережні захисні смуги, наявна водоохоронна зона. (а.с.30, 64)

Проте, вказаний проект землеустрою пройшов процедуру державної реєстрації та земельній ділянці присвоєно відповідний кадастровий номер. Відповідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6306933932018 від 27.12.2018 р. земельній ділянці площею 2 га присвоєно кадастровий номер 6323155100:09:000:0268, державну реєстрацію земельної ділянки здійснено 27.12.2018 р.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача на відсутність інформації про встановлення ширини прибережної захисної смуги колегія суддів зазначає, що на планах зазначеної земельної ділянки нанесені межі водоохоронної зони, прибережної смуги.

Позивач попереджений про відповідальність за дотримання обмежень у використанні земельної ділянки, про що проставлено особистий підпис ОСОБА_1 в акті перенесення на натуру меж охоронних зон від 05.09.2017 р. (а.с.66)

Також відповідач зауважує, що наданий на розгляд проект землеустрою містить суперечливі відомості щодо віднесення зазначеної земельної ділянки до прибережної захисної смуги, а саме неможливо встановити ідентичність документації, яка є додатком до позову, та тієї, яка розглядалася при підготовці листа Управління від 01.04.2019 р. Зазначив, що такої підстави, як знаходження в межах земельної ділянки водоохоронної зони чи прибережної захисної смуги, не має в Порядку ведення Державного земельного кадастру №1051.

Проте, колегія суддів наголошує, що з вищенаведених норм Земельного кодексу України слідує, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Крім того, колегія суддів зауважує, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача не із зверненнями, а із відповідними заявами, за наслідками розгляду яких суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідні управлінські рішення, в той час, як останній протиправно направив ОСОБА_1 відповіді у формі листів.

Аналізуючи наведені нормативно правові акти та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що законом визначено лише два види рішень, які можуть бути прийняті суб`єктом владних повноважень у разі подання заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надання відповідного дозволу або відмова у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, в порушення вищезазначених норм права, за результатами розгляду поданих позивачем заяв, не вирішив та не прийняв відповідного рішення, з незалежних від позивача причин.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно застосування правової позиції Верховного Суду висловленої у постанові від 03.07.2019 року по справі № 372/5906/14-ц, колегія суддів не бере до уваги, оскільки посилання на означене рішення не стосується даних правовідносин.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області затвердити поданий ОСОБА_1 Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області, з наступних підстав.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

Таким чином, рішення про затвердження технічної документації або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 04.08.2019 року по справі № 480/4298/18, від 27.08.2019 року по справі № 0840/3018/18, від 05.11.2019 року по справі № 812/1646/17, які відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України повинні враховуватись судом.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про затвердження технічної документації чи відмову у затвердженні в формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Натомість, наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у затвердженні технічної документації, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Отже, колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивачаЮ необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у повному обсізі, зробив передчасні висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року по справі № 520/6107/19, в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області затвердити поданий ОСОБА_1 Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області з урахуванням висновків суду прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про зобов`язання відповідача повторно розглянути поданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки йому у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області з урахуванням висновків суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року по справі № 520/6107/19 скасувати в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області затвердити поданий ОСОБА_1 Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області з урахуванням висновків суду.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування рішення - задовольтнити частково.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути поданий ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області з урахуванням висновків суду.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року по справі № 520/6107/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) О.І. Сіренко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 14.07.2020 року