Ухвала

від 14.07.2020 по справі 640/9378/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 липня 2020 року

Київ

справа № 640/9378/19

адміністративне провадження № К/9901/16644/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 у справі №640/9378/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РЕАКОМ-ЦЕНТР до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Вперше касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві надійшла до суду 01.04.2020, яку Верховний Суд ухвалою від 08.04.2020 повернув як таку, що не містила підстав касаційного оскарження судових рішень.

Вдруге касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві надійшла до суду 20.05.2020, яку Верховний Суд ухвалою від 27.05.2020 повернув як таку, що не містила підстав касаційного оскарження судових рішень. Суд встановив, що скаржник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Суд звернув увагу на те, що у випадку посилання скаржником на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися, та відповідно необхідно зазначити конкретну норму, яку застосували суди без врахування висновку щодо застосування цієї норми права саме у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду з посиланням на конкретну постанову Верховного Суду, у якій такий висновок викладено.

08.07.2020 до суду втретє надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві (далі - скаржник), направлена до суду поштою 07.07.2020.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що повторно подана касаційна скарга, фактично, дублює зміст тієї, яку суд вже визнав неналежно оформленою. Скаржник посилається на ті ж самі постанови Верховного Суду як на підставу касаційного оскарження пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також зазначає, що підставою для касаційного оскарження судових рішень є пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки встановлено порушення всіх пунктів частини другої статті 353 КАС України.

Як вбачається з касаційної скарги, вона містить виключно відомості щодо проведеної перевірки, висновки за її результатами, які дублюють Акт перевірки, та абстрактне зазначення, що судами попередніх інстанцій ухвалені рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень.

Крім того, є підстави вважати, що у скарзі відсутній взаємозв`язок обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Так, скаржнику вже було роз`яснено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежно від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення, у цій справі судами попередніх інстанцій визнані як такі, що документально підтверджують реальність господарських операцій, здійснення яких давало право платнику віднести суми ПДВ до податкового кредиту, натомість, у наведених судових рішеннях Верховного Суду - як такі, що не давали для цього підстав.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, у справі, у якій подана ця касаційна скарга, висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на тому, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Такий висновок суду не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним зокрема і у постановах, які наведені скаржником.

Скаржником зроблено витяги з судових рішеннях у різних справах, в яких наведено оцінку того чи іншого аргументу контролюючого органу. Натомість, суди попередніх інстанцій у цій справі надавали оцінку сукупності обставин, оскільки надання оцінки кожному окремому аргументу сторони без урахування інших унеможливило б всебічний і об`єктивний розгляд справи.

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, та стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання ГУ ДПС в цій частині не узгоджуються з визначеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, скаржник не зазначає, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у наведених ним постановах Верховного Суду.

Формальне зазначення, що судами порушено усі пункти частини другої статті 353 КАС України без розкриття в чому саме полягають такі порушення, не може бути визнано належним обґрунтуванням формально зазначеної підстави - пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржнику вже було роз`яснено, що касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. При цьому, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Водночас, суд звертає увагу, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Натомість, у поданій касаційній скарзі вищенаведені роз`яснення Верховного Суду щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень, ГУ ДПС не враховані, що свідчить про формальний підхід заявника до оформлення касаційної скарги.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Враховуючи, що скаржнику було роз`яснено вимоги, яким має відповідати касаційна скарга в частині викладення підстав оскарження судових рішень в касаційному порядку, натомість, які так і не були враховані і виправлені скаржником, касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві, підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2019 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 у справі №640/9378/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РЕАКОМ-ЦЕНТР до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Гімон