Постанова

від 13.07.2020 по справі 484/5808/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.07.20

22-ц/812/1187/20

Єдиний унікальний номер судової справи 484/5808/19

Номер провадження 22-ц/812/1160/20

Номер провадження 22-ц/812/1187/20

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

13 липня 2020 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.

за участі:

прокурора Цвікілевич Н.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області та ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 28 травня 2020 року , під головуванням судді Максютенко О.А. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах Держави в особі Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області, Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення,

УСТАНОВИЛА :

У грудні 2019 року заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області звернувся в інтересах Держави в особі Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області, Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 квітня 2019 року, ухваленим у цивільній справі №484/1617/18, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини №27-к від 28 лютого 2018 року. Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника Первомайської дільничної лікарні ветеринарної медицини Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини з 28 лютого 2018 року. Стягнуто з Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2019 року у розмірі 41 718 грн. 72 коп. та в дохід держави судовий збір в розмірі 1 409 грн. 60 коп.

На виконання вказаного рішення наказом виконувача обов`язків начальника Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини Козіцької Т .В. №6-к від 14 травня 2019 року поновлено ОСОБА_3 на раніше займаній посаді з 28 лютого 2018 року та у липні 2019 року виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Порушення, яке зумовило поновлення працівника на роботі та виплату останньому коштів, було допущено з вини виконуючого обов`язки начальника Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини Унтілової С.В., якою видано незаконний наказ про звільнення ОСОБА_3 з роботи.

Посилаючись на викладені в позовній заяві обставини, а також на те, що відповідно до п.8 ст.134 КЗпП України передбачено повну матеріальну відповідальність службової особи, винної в незаконному звільненні або переведені працівника на іншу роботу, заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області просив позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 на користь Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини матеріальну шкоду в сумі 41 718 грн. 72 коп. Також просив стягнути з відповідача на користь прокуратури Миколаївської області витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

Підставами звернення прокурора до суду зазначено невжиття Головним управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області та Первомайською районною державною лікарнею ветеринарної медицини, в інтересах яких подано позов, заходів щодо відшкодування бюджетних коштів, понесених внаслідок виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області надало до суду письмові пояснення, в яких просило закрити провадження у справі. Зазначало про безпідставність твердження прокурора щодо неналежного виконання Головним управлінням та лікарнею своїх повноважень щодо захисту інтересів Держави. Також заперечувало проти наявності у прокурора підстав для звернення до суду з регресним позовом до відповідача з підстав, передбачених ст.ст.1166,1191 ЦК України та ст.23 Закону України Про прокуратуру .

Позивач Первомайська районна державна лікарня ветеринарної медицини надала до суду пояснення аналогічного змісту, в яких просило закрити провадження у справі.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила закрити провадження у справі. Зазначала, що зі змісту позову вбачається, що шкода завдана внаслідок незаконного звільнення службовою особою працівника і оплатою йому часу вимушеного прогулу, тобто пов`язана саме з трудовими відносинами, а тому прокурор помилково посилається на вимоги ст.ст.1166,1191 ЦК України. Також зазначала, що 09 жовтня 2018 року її звільнено від виконання обов`язків начальника лікарні та наразі вона працює на посаді лікаря-ветсанексперта ветеринарної медицини та отримує мінімальну заробітну плату.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2020 року позов Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини матеріальну шкоду завдану в наслідок незаконного звільнення в сумі 41 718 грн. 72 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області судовий збір у розмірі 1 920 грн.

Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що в разі незаконного звільнення працівника настає повна матеріальна відповідальність, винних у цьому службових осіб. Крім того, суд зазначав, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу відповідно до вимог Закону України Про прокуратуру .

В апеляційній скарзі Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що позов місцевої прокуратури ґрунтується на матеріальних нормах права, що не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, та відсутністю підстав для звернення прокурора до суду в інтересах Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області та Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи убачається, що наказом в.о. начальника Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини Унтіловою С.В. за №27-к від 28 лютого 2018 року звільнено з 28 лютого 2018 року з займаної посади ОСОБА_3 за систематичне невиконання працівником без поважних причин своїх професійних обов`язків за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.10).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 квітня 2019 року, ухваленим у цивільній справі №484/1617/18, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини №27-к від 28 лютого 2018 року. Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника Первомайської дільничної лікарні ветеринарної медицини Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини з 28 лютого 2018 року. Стягнуто з Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2019 року у розмірі 41 718 грн. 72 коп. та в дохід держави судовий збір в розмірі 1 409 грн. 60 коп. (а.с.12-18,19-24).

На виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 квітня 2019 року наказом виконувача обов`язків начальника Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини Козіцької Т.В. №6-к від 14 травня 2019 року ОСОБА_3 поновлено на посаді начальника Первомайської дільничної лікарні ветеринарної медицини Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини з 28 лютого 2018 року (а.с.11).

Також, на виконання вищевказаного рішення 30 липня 2019 року Первомайська районна державна лікарня ветеринарної медицини перерахувала ОСОБА_3 кошти у сумі 41 718 грн. 72 коп., що підтверджується платіжним дорученням №208 від 30 липня 2019 року (а.с.25).

Отже, внаслідок поновлення на роботі ОСОБА_3 , на користь останнього з Первомайської державної лікарні ветеринарної медицини стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 41 718 грн. 72 коп.

Судове рішення суду першої інстанції про задоволення позову Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах Держави в особі Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області, Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини мотивоване тим, що оскільки працівник ОСОБА_3 незаконно був звільнений з посади за наказом, виданим в.о. начальника лікарні Унтілової С.В., то саме з останньої на користь Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини підлягають стягненню в межах позовних вимог кошти в розмірі 41 718 грн. 72 коп.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Стаття 130 КЗпП України передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

За п.8 ч.1 ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли службова особа, винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Згідно ст.237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 року Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками визначено, що обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом першої інстанції встановлено, що наказ за №27-к від 05 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України було винесено ОСОБА_2 , яка станом на той час виконувала обов`язки начальника Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

З мотивувальної частини рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 квітня 2019 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі №484/1617/18 вбачається, що звільнення ОСОБА_3 відбулось з порушенням трудового законодавства, а тому поновлено працівника на раніше займаній посаді, з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У зв`язку з поновленням працівника на раніше займаній посаді було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, який і є фактичним розміром заподіяної Первомайській районній державній лікарні ветеринарної медицини шкоди, оскільки працівник незаконно був звільнений з посади, а роботодавець оплатив йому час вимушеного прогулу.

За такого, суд першої інстанції вірно визначився із характером спірних правовідносин, надав їм правову оцінку, правильно застосував норму права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Той факт, що відповідач ОСОБА_2 на час видачі наказу про звільнення працівника тимчасово виконувала обов`язки начальника лікарні, не звільняє останню від відповідальності за відшкодування шкоди заподіяної внаслідок незаконного звільнення, оскільки саме на неї було покладено весь обсяг повноважень керівника лікарні. При цьому те, що саме ОСОБА_2 виносила наказ про звільнення ОСОБА_3 , убачається із самого наказу.

Доводи апеляційної скарги про те, що у Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області відсутні підстави на здійснення представництва в суді інтересів Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області та Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини не заслуговують на увагу, оскільки прокурором в своїй позовній заяві належним чином обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави, а саме, зазначено, що в порушення інтересів держави позивачами не вжито заходів щодо стягнення з винної особи шкоди, завданої нею внаслідок незаконного звільнення працівника.

При цьому слід зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), №5447/03, §33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, №42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Тлумачення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

У п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року за №1697-VII (з наступними змінами та доповненнями).

Так, ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України , який уже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1КонституціїУкраїни та ст.23 Закону України Про прокуратуру .

Отже, на думку колегії, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Таким чином, для перевірки наявності підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави суду слід перевірити, а прокурору в позовній заяві необхідно обґрунтувати, чи вимагають захисту реальні державні інтереси та чи є передбачені ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

При зверненні до суду прокурором зазначено, що орган, який уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області не здійснює захист інтересів держави, а необхідність звернення прокурора з позовною заявою зумовлена потребою захистити інтереси держави, оскільки внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_3 бюджету завдано збитки на суму 41 718 грн. 72 коп., чим порушено економічні інтереси держави. При цьому Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області не вживало заходів з метою повернення коштів, витрачених у зв`язку з незаконним наказом відповідача.

Отже у позовній заяві прокурором визначено орган, який уповноважений державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах та підтверджено нездійснення цим органом захисту інтересів держави, що, в свою чергу, відповідно до ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України Про прокуратуру відноситься до виключних випадків , які передбачають повноваження прокурора на здійснення представництва інтересів держави в суді.

Помилкове посилання судом першої інстанції в судовому рішенні на ст.36-1 Закону України Про прокуратуру (в попередній редакції) не впливає на правильність висновків районного суду щодо наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді та не є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Твердження про ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки доцільності визначення Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області в якості позивача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до п.1 Положення про Первомайську районну державну лікарню ветеринарної медицини, затвердженого наказом Держпродспоживслужби від 12 жовтня 2017 року за №989, Первомайська районна державна лікарня ветеринарної медицини є державною установою ветеринарної медицини та підпорядковується Головному управлінню Держпродспоживслужби в Миколаївській області.

Доводи апеляційних скарг про те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права є помилковими, з огляду на наступне.

За правилами ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 20198 року у справі №761/6144/15-ц викладено позицію, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Зі змісту оскаржуваного рішення убачається, що суд першої інстанції при вирішенні справи посилався на положення ст.ст.130,134 КЗпП України.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області та ОСОБА_2 у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 14 липня 2020 року