Рішення

від 22.06.2020 по справі 760/25404/19

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/25404/19

Провадження №2/760/3743/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н НИ

22 червня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Кривулько С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ про внесення змін до договору та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ та просить:

- внести зміни до пункту 1.1., пункту 8.2, пункту 10.3 Договору фінансового лізингу №0110 від 02 вересня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ , код ЄДРПОУ 40352937, зареєстроване: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, буд. 17, офіс 107, та гр. України ОСОБА_1 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 та вважати дійсними пункт 1.1., пункт 8.2., пункт 10.3. Договору фінансового лізингу №0110 від 02 вересня 2016 року у наступній редакції:

Пункт 1.1.- Предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб зазначений у Додатку №3 а саме: транспортний засіб марки CHEVROLET NIVA, легковий універсал-В, Об`єм двигуна -1690 куб. см., Тип КПП - МКПП, Привід повний;

Пункт 8.2. - Укладаючи даний договір сторони погоджуються, що вартість предмету лізингу на момент укладання Договору за цим договором становить 12639,66 (дванадцять тисяч шестисот тридцять дев`ять доларів США) з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладання даного Договору. На дату укладання цього договору згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмету лізингу становить 329000 (триста двадцять дев`ять тисяч) гривень з ПДВ;

Пункт 10.3.- На момент укладання даного Договору попередній розмір щомісячного періодичного платежу, у разі залишення вартості предмету Лізингу на рівні який було визначено на момент підписання даного договору становить 264 ( двісті шістдесят чотири ) 91 цент доларів США, згідно обмінного курсу доларів США до української гривні, на фактичну дату укладання даного Договору, що відповідно становить 5027 (п`ять тисяч двадцять сім гривень) 04 копійки;

-визнати право власності за громадянином ОСОБА_1 -1962 року народження, РНОКПП НОМЕР_1 на транспортний засіб марки CHEVROLET NIVA - 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_3 , у зв`язку з повним виконанням договору фінансового лізингу№ 0110 від 02.09.2016.

Свої вимоги мотивує тим, що 02 вересня 2016 року у м. Київ Товариство з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ , код ЄДРПОУ 40352937 (Лізингодавець) та ОСОБА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 (Лізингоодержувач) уклали договір фінансового лізингу № 0110.

Зазначає, що предметом фінансового Лізингу, відповідно до п 1.1. Договору у його існуючий редакції визначено легковий транспортний засіб марки ЗАЗ Sens , комплектації stаndart , об`єм двигуна 1300 куб. см, Тип КПП - МКПП , Привід- Передній , хоча фактично до Додатку № 3 цього Договору фінансового лізингу позивачу (Лізінгоодержувачу) від 30.09.2016, позивачу передавався інший автомобіль марки CHEVROLET NIVA, 2016 року випуску, кузов НОМЕР_3 .

Окрім цього позивач зазначає, що працівник ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ , у п.8.2. Договору фінансового лізингу під час його заповнення припустився помилки і записав , що вартість предмету лізингу складає 5194,00 доларів США, що на дату укладання договору згідно обмінного курсу долара США складало 143000,00 ( сто сорок три тисячі) гривень.

Такий запис на думку позивача, зроблений у п. 8.2. Договору не відповідає дійсності, оскільки відповідно до Додатку №3 до договору фінансового лізингу №0110 від 02.09.2016 року - вартість предмету лізингу на автомобіль CHEVROLET NIVA, 2016 року випуску дорівнювала 12639,66 (дванадцять тисяч шістсот тридцять дев`ять доларів США) шістдесят шість центів, і на дату укладання договору згідно обмінного курсу долара США дорівнювала 329 000,00 (триста двадцять дев`ять тисяч) гривень.

Крім того позивач визначає, що працівниками ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ при заповнені Договору лізингу, у п.10.3. Договору також була допущена помилка стосовно того, що попередній щомісячний періодичний платіж на момент підписання Договору складає 113,52 ( сто тринадцять доларів США) 52 цента, що на дату укладання договору згідно обмінного курсу долара США дорівнювало 2 996 ( дві тисячі дев`ятсот дев`яносто шість гривень) 32 коп.

Відповідно до того ж самого Додатку№3 до договору фінансового лізингу №0110 від 02.09.2016 було визначено, щомісячний періодичний платіж на момент підписання Договору на автомобіль марки CHEVROLET NIVA, 2016 року складав- 264 ( двісті шістдесят чотири долара США) 91 цент.

В обґрунтування підстав звернення до суду за захистом своїх прав стало те, що позивач неодноразово звертався протягом 2016-2017 років до ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ про існування помилок у Договорі, а саме у п.1.1., п.8.2., 10.3 які допустили працівники ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ при заповненні Договору фінансового лізингу №0110 від 02 вересня 2016 року.

Але ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ з 2017 року по цей час неправомірно ухиляється від свої зобов`язань щодо внесення змін до Договору.

Вказує, що відповідно до п. 3.4.8. Лізингоодержувач ( позивач) має право вимагати, у тому числі і від Лізингодавця усунення будь-яких порушень його законних прав на Предмет Лізингу.

Позивач посилається, що вказані вище фактичні помилки існують на цей час у Договорі лізингу №0110 від 02.09.2016, що змушує його звернутися до суду з відповідним позовом.

Крім того, позивач просить визнати за ним право власності на транспортний засіб марки CHEVROLET NIVA - 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_3 , у зв`язку з повним виконанням договору фінансового лізингу № 0110 від 02.09.2016, та необхідності зареєструвати на своє ім`я транспортний засіб у сервісних центрах МВС України.

05.09.2019 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою суду від 06.09.2019 позивачу надано строк на усунення недоліків.

30.09.2019 на виконання ухвали суду від 06.09.2019 представником позивача було подано до канцелярії суду позовну заяву з додатками, яка викладена у новій редакції.

03.10.2019 у справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 16.12.2019 о 10.30 год.

Ухвалою суду від 16.12.2019 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.03.2020 о 12 год. 00 хв.

Відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

Позивач в судове засідання не з`явився, представником позивача подано до суду заяву, в якій просить розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити. Проти винесення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України, що підтверджується зворотнім повідомленням.

Про причину неявки суд до відома не поставив.

Судова повістка, що направлялась на його адресу за зареєстрованим місцемзнаходження , не була отримана останнім.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

У судовому засіданні установлено, що 02 вересня 2016 року у м. Київ Товариство з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ , код ЄДРПОУ 40352937 (Лізингодавець) та ОСОБА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 (Лізингоодержувач) уклали договір фінансового лізингу № 0110.

Предметом фінансового лізінгу, відповідно до п 1.1. Договору у його існуючий редакції , був визначений легковий транспортний засіб марки ЗАЗ Sens , комплектації stаndart , об`єм двигуна 1300 куб. см, Тип КПП - МКПП , Привід- Передній .

Позивач обґрунтовуючи позов в частині внесення змін до укладеного з відповідачем договору №0110 від 02.09.2016 посилався на те, що працівники ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ при його заповненні припустилися помилки, зокрема, у п.1.1. щодо дійсного предмета лізингу, у п.8.2. щодо вартості предмету лізингу у сумі 5 194 доларів США, що на дату укладання договору згідно обмінного курсу долара США складало 143 000 ( сто сорок три тисячі гривень), у п.10.3. попереднього щомісячного періодичного платежу на момент підписання Договору складало 113 ( сто тринадцять доларів США) 52 цента, що на дату укладання договору згідно обмінного курсу долара США дорівнювало 2 996 ( дві тисячі дев`ятсот дев`яносто шість гривень) 32 коп.

Вказні у п.1.1., п. 8.2. та п.10.3 Договору помилкові записи, на думку позивача не відповідають дійсності, оскільки відповідно до Додатку № 3 до Договору фінансового лізингу від 30.09.2016, позивачу передавався інший автомобіль, тобто автомобіль марки CHEVROLET NIVA, 2016 року випуску, кузов НОМЕР_3 , вартість предмету лізингу на автомобіль CHEVROLET NIVA, 2016 року випуску дорівнювала 12639 (дванадцять тисяч шістсот тридцять дев`ять) доларів США 66 центів, і на дату укладання договору, згідно обмінного курсу долара США - дорівнювала 329 000,00 (триста двадцять дев`ять тисяч) гривень, щомісячний періодичний платіж на момент підписання Договору на автомобіль марки CHEVROLET NIVA, 2016 року складав- 264 ( двісті шістдесят чотири долара США) 91 цент.

В обґрунтування своїх вимог в частині внесення змін до спірного договору позивач посилався на вимоги ст. 229 ЦК України, яка регулює правові наслідки недійсності правочину укладеного внаслідок помилки.

В той же час, обґрунтувань вимог в частині внесення відповідних змін, як і доказів його звернення до відповідача з вимогою про внесення змін до вказаних вище пунктів Договору від 02.09.2016 у порядку ст. 651 ,652 ЦК України не надав.

За вказаних вище обставин, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині внесення відповідних змін до Договору фінансового лізингу № 0110 від 02.09.2016 на умовах позивача, оскільки вважає їх необґрунтованими.

Разом з тим, суд знаходить підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання права власності на спірний автомобіль, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично за Договором фінансового лізингу №0110 від 02.09.2016 та Додаткової угоди від 15.02.2017 до Договору фінансового лізингу №0110 від 02.09.2016 позивач придбав транспортний засіб марки CHEVROLET NIVA - 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_3 вартістю 329000 (триста двадцять дев`ять тисяч) гривень.

У зв`язку з повним виконанням позивачем договору фінансового лізингу № 0110 від 02.09.2016,що також підтверджується довідкою відповідача № 2231 від 04.07.2017, позивач має право зареєструвати на своє ім`я транспортний засіб у сервісних центрах МВС України.

Відповідно до п. 3.4.8. Лізингоодержувач ( позивач) має право вимагати, у тому числі і від Лізингодавця усунення будь-яких порушень його законних прав на Предмет Лізингу

Разом з тим, наявність помилки щодо дійсного предмету лізінгу, що визначені у п.1.1., п.8.2., 10.3. Договору фінансового лізингу за №0110 від 02.09.2016 унеможливлюють на вчинення відповідних реєстраційних дій позивачем.

Так, відповідно до п. 1.3 Договору Лізингодавець взяв на себе зобов`язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 1.6 Договору предмет лізингу є власністю Лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на Лізингоодержувача, згідно з умовами даного Договору.

Відповідно до п. 1.9 Договору сторони погодили укласти даний Договір у простій письмовій формі з дотриманням всіх його істотних умов.

Відповідно до п. 3.4.5. Договору не раніше ніж пройде 12 (дванадцять) календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу Лізингоодержувачем, достроково здійснити сплату всієї суми лізингових платежів, належних до сплати Лізингодержувачем за умовами даного Договору. Якщо за погодженням Сторін строк лізингу буде скорочено, Лізингоодержувач зобов`язується достроково сплатити належні лізингові платежі, при цьому розмір лізингових платежів може бути переглянутий за згодою Сторін.

У випадку такого дострокового погашення Лізингоодержувачем всієї суми лізингових платежів та належного виконання Лізингоодержувачем даного Договору, в тому числі зобов`язань по сплаті сум пені, штрафів тощо, Лізингодавець зобов`язується зробити всі необхідні дії щодо передачі Лізингоодержувачу права власності на Предмет Лізингу на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 3.4.7 Договору Лізингоодержувач має право набути право власності на предмет Лізингу в порядку, передбаченому даним Договором та чинним законодавством України.

Як встановлено судом, після сплати необхідних авансових платежів за квитанцією №194558832 від 02 вересня 2016 року через ПАТ Райффайзен Аваль у сумі 39 000 ( тридцять дев`ять тисяч) гривень та реєстрації транспортного засобу у сервісному центрі МВС України, позивачу було видані ключі від автомобіля та відповідне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на автомобіль марки CHEVROLET NIVA, 2016 року випуску, кузов НОМЕР_3 , який також визначений в додатку №3 та видані державні реєстраційні знаки НОМЕР_2 .

Внаслідок дострокового виконання взятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості автомобіля CHEVROLET NIVA, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_3 , між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду від 15.02.2017 до Договору № 0110 від 02.09.2016, відповідно до умов якої сторони визначили:

-надати право Лізингоодержувачу достроково здійснити сплату всієї суми лізингових платежів до закриття Договору.

-за дострокову сплату Лізингових платежів Лізингодавець звільняє Лізингоодержувача від сплати штрафу за дострокове погашення.

-лізингові платежі вважаються сплаченими до закриття Договору, якщо Лізингоодержувач здійснив оплату.

-акційна сума Лізингових платежів до закриття графіка в розмірі 210000,00 (двісті десять тисяч) гривень (термін сплати до 28.02.2017 року).

Відповідно до абзацу 2 розділу 2 Додаткової угоди в разі дострокового закриття Договору, Лізингодавець бере на себе всі обов`язки по передачі предмету Договору у власність Лізингоодержувача.

На виконання умов Додаткової угоди позивач 21 лютого 2017 року сплатив на користь ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ 210 000 (двісті десять тисяч) гривень, тобто акційну суму погашення лізингових платежів за Додатковою угодою, а також сплатив 5 195 ( п`ять тисяч сто дев`яносто п`ять гривень) 04 копійки викупної вартості автомобіля, що підтверджуються банківськими квитанціями про сплату грошових коштів та фактичне передання даного транспортного засобу від ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ до позивача.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, переоформлення автомобіля у власність позивача не була завершена, через існування помилок у Договорі фінансового лізингу№0110 від 02 вересня 2016 року та невиконання з боку відповідача своїх зобов`язань в частині вчинення всіх необхідних дій щодо передачі позивачу на правах власності спірного автомобіля.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, автомобіль CHEVROLET NIVA, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_3 перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 з дня підписання Договору та позивач має при собі відповідне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на вказаний автомобіль.

Відповідно до п. 11.1. Договору після завершення строку лізингу за даним Договором, Лізингоодержувач може придбати предмет лізингу у Лізингодавця за викупною вартістю, що буде визначена Лізингодавцем з урахуванням виконання Лізингоодержувачем своїх зобов`язань, щодо сплати Лізингових платежів та інших платежів, які підлягають сплаті за цим договором.

З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач виконав умови Договору та Додаткової угоди та отримав письмове повідомлення за №2231 від 04 липня 2017 року від ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ про те, що ТОВ Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ , дає дозвіл на зняття GPS-трекеру з автомобіля CHEVROLET NIVA, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_3 , у зв`язку з повним виконанням договору фінансового лізингу № 0110 від 02.09.2016, проте завершити процедуру оформлення права власності на спірний автомобіль відповідачем не вчинені.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірним, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (Лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до Лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачено інше.

Наведене свідчить, що однією з підстав для набуття права власності на майно діюче законодавство визначає правочин, у якому сторони передбачають, в тому числі, умови переходу від однієї сторони до іншої прав володіння, користування та розпорядження майном.

Умови переходу права власності на майно сторонами узгоджено в пунктах 3.4.5, 3.4.7, 3.4.8, 11.1 Договору фінансового лізингу від 02 вересня 2016 року.

Достроковий перехід права власності від лізингодавця до Лізингоодержувача є можливим лише у разі виконання всіх своїх зобов`язань. Про достроковий перехід права власності на майно сторони укладають додаткову угоду до цього Договору.

Таким чином, суд встановив, що сторонами Договору фінансового лізингу узгоджені усі необхідні умови переходу до позивача, як Лізингоодержувача, права власності на предмет лізингу, які позивач ОСОБА_1 добросовісно та у повному обсязі виконав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, яка кореспондується з положеннями ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 640 ЦК України передбачено,що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (Лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).2. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст.1,2,6,8 Закону України №723/97 від 16.12.1997 року Про фінансовий лізинг .

Стаття 8 Закону передбачає, що якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.02.2015 року (справа 6-244цс14).

Також це питання неодноразово розглядалось в контексті національного законодавства і практики ЄСПЛ.

Виходячи з того, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі: Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини (далі: ЄСПЛ, Європейський Суд) є джерелом права в Україні, слід, по-перше, розглянути питання щодо застосування положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі: ст.1 Першого Протоколу до Конвенції, ст.1 Першого Протоколу) до спорів щодо майна, які виникають в національних судах між фізичними особами з урахуванням прецедентної практики ЄСПЛ.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист права власності кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці ЄСПЛ поняття майна набуло розширювального тлумачення, зокрема у деяких випадках Суд висловив думку про те, що термін майно відноситься до всіх закріплених прав, які може довести заявник.

У сферу дії права власності входять і грошові вимоги, засновані на договорі або делікті.

Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ, власність особи здатна формуватися і в результаті нереалізованих вимог, якщо у достатній мірі встановлено, що вона (власність) може бути юридично реалізована.

Таким чином, зміст ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції вказує на те, що для приведення у дію цієї статті зовсім необов`язково, щоб відповідний інтерес особи визнавався правом власності внутрішнім законодавством тієї чи іншої країни, оскільки поняття майно має автономне значення для цілей Конвенції.

Тому у власності особи може знаходитися будь-яке майно як виражене у матеріальній формі (речі), так і те, що представляє собою права на речі (майнові права), обов`язкове право вимоги та законного очікування з поширенням на них пропрієтарного режиму, тобто режиму, застосованого на приватній власності.

Захищаючи індивідуальні права людини шляхом динамічного (еволютивного) тлумачення Конвенції, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово повторює, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися з оглядом на умови сьогодення (сучасні реалії) - Справа Тайрер (Tyrer) проти Сполученого Королівства , рішення від 25.04.1997 року, п.31; справа Пічкур проти України , рішення від 07.11.2012 року, п. 53.

Позитивні зобов`язання держави по захисту власності осіб у приватних спорах як юридичних, так і фізичних осіб найчастіше зводяться до забезпечення ефективного та справедливого вирішення таких спорів.

У справі Андрій Руденко проти України про поділ майна між фізичними і приватними особами - колишніми членами сім`ї, Суд зауважив, що за рішеннями національних судів, винесених в ході розгляду спору між приватними сторонами, заявник втратив право на частку у квартирі. Той факт, що тими самими рішеннями йому було присуджено компенсацію за таку втрату, не має значення для питання щодо наявності певного виду втручання. Однак умови щодо компенсації є суттєвими для оцінки того, чи дотримав оскаржуваний захід справедливий баланс відповідно до ст. 1 Першого протоколу (див. рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України" від 22 листопада 2007 року, п. 57).

Суд нагадав, що втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне.

Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (див. згадане вище рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України", п. 49).

Проаналізувавши обставини цієї справи між приватними фізичними особами, Суд не лише вважав, що вона підпадає під дію ст. 1 Першого Протоколу, але беручи до уваги важливість вимоги, встановленої в національній правовій системі щодо попередньої компенсації, Суд дійшов до висновку, що рішення національних судів не мали юридичної підстави, оскільки суди свавільно відхилилися від писаного права, не надавши обґрунтування.

Відповідно мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу (пп. 36, 38, 44, 46). Таким чином, використовуючи живе право Конвенції в його динамічному розвитку, Європейський Суд розширив сферу дії статті 1 Першого Протоколу, застосовуючи її до правовідносин, що виникають між приватними фізичними та юридичними особами.

Зазначені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають значення і для даної справи, що розглядається судами загальної юрисдикції.

Легітимні очікування відповідно до прецедентної практики може захищатися ст. 1 Першого протоколу Конвенції, якщо мають: 1) економічну цінність інтересу (Рішення У справі Paeffgen GmbH v. Germany (рішення про прийнятність, Заява № 25379/04, 21688/05, 21722/05 and 21770/05, 18 September 2007); 2) існують на момент втручання і є дійсними; 3) право або інтерес має бути достатньо конкретним і безумовним, аби ним можна було скористатися.

В контексті цієї цивільної справи, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 має вважатися таким, що має законні сподівання щодо судового захисту та його вимоги є достатньо конкретними і обумовленими, що може вважатися правом власності відповідно до положень статті 1 Першого протоколу Конвенції, наданого їй законом (Рішення ЕСПЛ у справі Stretch v. The United Kingdom, Заява № 44277/98, від 24 липня 2003 року, п.п . 32-35).

З огляду на викладнене вище, дослідивши матеріали справи на відповість їх нормам матеріального права, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання права власності на спірний автомобіль є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.35 Постанови КМУ від 7 вересня 1998 № 1388 Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), няття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин,сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, наявність відповідного судового рішення про визнання права власності на спірний автомобіль за позивачем є правовою підставою для здійснення відповідних реєстраційних дій у сервісному центрі МВС України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3299,00 грн., тобто пропорційно задоволеному позову.

Керуючись ст. ст. 229, 316, 317, 319, 328, 392, 640, 806 ЦК України, Законом України Про фінансовий лізинг , ст.ст.3,4, 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ про внесення змін до договору та визнання права власності, задовольнити частково.

Визнати право власності за громадянином ОСОБА_1 -1962 року народження, РНОКПП НОМЕР_1 на транспортний засіб марки CHEVROLET NIVA - 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_3 , у зв`язку з повним виконанням договору фінансового лізингу № 0110 від 02.09.2016.

В іншій чатині позову, відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АВТО ЛАЙФ ( місцезнаходження:м.Київ, вул. Лінійна,17,офіс.107, код ЄДРПОУ 40352937) на користь ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3299,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30-ти днів з дня його отримання. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення ( виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну було не подано.

У разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Букіна О.М.